справа№ 380/23311/21
про залишення позовної заяви без розгляду
07 вересня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій просить:
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 120 137,60 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 14.12.2021 позов залишено без руху.
Ухвалою суду від 10.01.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 13.12.2019 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. На момент виключення зі списків особового складу з ОСОБА_1 не було проведено повного розрахунку, а саме: Компенсація за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 5520,94 грн., яка була виплачена 18.02.2021, що підтверджується випискою АТ КБ “Приватбанк” від 17.11.2021; Компенсація за неотримане речове майно у розмірі 30494,46 грн., яка була виплачена 30.12.2020 року, що підтверджується випискою АТ КБ “Приватбанк” від 17.11.2021; Індексація грошового забезпечення у розмірі 84103,72 грн. яка була виплачена 16.11.2021 року, що підтверджується випискою АТ КБ “Приватбанк” від 17.11.2021 року. Відтак, повний розрахунок із Позивачем проведено лише 16.11.2021 року. Загальна сума виплат, які не було здійснено на момент звільнення ОСОБА_1 з військової служби становить 120119,12 грн. Оскільки станом на дату виключення із списків особового складу частини - 13.12.2019 відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 16.11.2021, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КзПП, пункту 242 розділу XII “Звільнення з військової служби” Положення № 1153/2008. Тому період з 14.12.2019 по 16.11.2021 включно є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні, оскільки 13.12.2019 є останнім робочим днем позивача, а останнім днем такого розрахунку є саме 16.11.2021 - день коли позивач фактично отримав кошти у своє володіння, тобто з ним проведено остаточний розрахунок.
Ухвалою суду від 22.08.2022 судом залишено позовну заяву без руху в частині позовних вимог та надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами на підтвердження поважності причин пропуску строку.
На виконання вимог ухвали суду представник позивача подав заяву про усунення недоліків позовної заяви від 05.09.2022 (вх. № 57018). Заяву обґрунтовує тим, що позивач, вважаючи порушеними його права на своєчасний та повний розрахунок при звільненні звернувся до суду у межах місячного строку від дати саме остаточного розрахунку, в обґрунтування чого надав докази, що відповідач при виключенні із списків особового складу із затримкою розрахунку виплатив заборгованість всіх належних сум. Позивач вважає, що у спірних правовідносинам, щодо застосування приписів ст. ст. 116 та 117 КЗпП України юридично значимими фактами є дата звільнення позивача із військової служби, із яким виникає обов'язок провести повний розрахунок і факт проведення остаточного розрахунку, тобто виплата всіх належних сум, із настанням якого припиняється триваюче правопорушення. Позивач не вважає, що звернення до суду мало місце поза строками визначеними законодавством, оскільки остаточний розрахунок, тобто виплату усіх належних сум проведено лише 16.11.2021.
Вирішуючи питання про дотримання позивачем строку звернення до суду виходить з такого.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон України №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до п. 2, 4 ст.9 цього Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Частина 2 статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу” (в редакції на час виключення позивача зі списків) передбачала, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Стаття 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Разом з тим, згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Частина друга статті 233 КЗпП України передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В аспекті спірних правовідносин можна дійти висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення частини другої статті 233 КЗпП України стосуються виключно звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати.
Крім того, суд враховує висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 30 січня 2019 року по справі № 910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про те, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
При цьому, юридично значимими обставинами в межах спірних правовідносин є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Встановлюючи своєчасність розрахунку з позивачем при звільненні (Компенсація за невикористані дні додаткової відпустки; Компенсація за неотримане речове майно; Індексація грошового забезпечення), суд зазначає, що позивача виключено зі списків особового складу 13.12.2019, остаточний розрахунок з позивачем було проведено 30.12.2020 року на банківський рахунок позивача поступили кошти в сумі 30494,46 грн з призначенням платежу: “видатки на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно”, підтвердженням чого є виписка з карткового рахунку АТ КБ “ПриватБанк”; 18.02.2021 року на банківський рахунок позивача поступили кошти в сумі 5520,94 грн з призначенням платежу : “компенсація за невикористані дні додаткової відпустки ”, підтвердженням чого є виписка з карткового рахунку АТ КБ “ПриватБанк”; 16.11.2021 року на банківський рахунок позивача поступили кошти в сумі 84103,72 грн з призначенням платежу: “індексація грошового забезпечення згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду по справі №380/10778/21 від 21.09.2021 року”, підтвердженням чого є виписка з карткового рахунку АТ КБ “ПриватБанк”.
Суд звертає увагу, що розраховуючи компенсацію середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивач вказує загальну суму 120137,60 грн (Компенсація за невикористані дні додаткової відпустки; Компенсація за неотримане речове майно; Індексація грошового забезпечення).
Разом з тим, з матеріалів справи слідує, що позивач до суду з вимогою в частині нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (Компенсація за невикористані дні додаткової відпустки; Компенсація за неотримане речове майно) звернувся лише 07.12.2021 (згідно із штампом вхідної кореспонденції Львівського окружного адміністративного суду), тобто пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 1.380.2019.003695, постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 у справі № 380/1750/21.
Згідно з положень п. 8 ч. 1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовну заяву в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки; компенсації за неотримане речове майно) слід залишити без розгляду, у зв'язку з пропуском строків звернення до суду.
Керуючись ст. ст.122, 123, 240, 241, 243, 248, 256 КАС України, суд, -
ухвалив:
Залишити позов без розгляду в частині позовних вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з 18.02.2021- компенсація за невикористані дні додаткової відпустки; та з 30.12.2020 компенсація за неотримане речове майно).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статями 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Гулкевич І.З.