07 вересня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/10153/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Алмарк Україна» (далі - ТОВ «Алмарк Україна», скаржник)
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022
у справі № 910/10153/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алмарк Україна»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Галуа Інвест»
про стягнення 149 187 713,10 грн,
ТОВ «Алмарк Україна» 19.08.2022 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 у справі № 910/10153/21, ухвалити нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Крім того, скаржником заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору та про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення.
Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) Верховний Суд встановив таке.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; та/або зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.
Так, у разі якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
З урахуванням змін до ГПК України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначеного законом належного обґрунтування по підставам касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
Так, у поданій касаційній скарзі ТОВ «Алмарк Україна», зокрема вказує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та не врахування положень статей 74, 86 ГПК України; на думку скаржника суди не вірно застосували стандарт доказування «вірогідність доказів» та не надали оцінку усім у сукупності доказам; окремо скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №199/2291/14, від 19.02.2020 у справі №915/411/19, тощо.
При цьому, скаржник не зазначає підстави (підставу) касаційного оскарження судового рішення, визначену (визначені) у конкретному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України.
Тобто при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 2 статті 287 ГПК України, як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретну підставу.
Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).
Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та вказати підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, визначену (визначені) у конкретному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України.
Окрім цього, положенням пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України передбачено, що до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно із частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
За приписами підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання позовної заяви майнового характеру було встановлено: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 року визначений у розмірі 2 270,00 грн.
Звертаючись з касаційною скаргою у даній справі, ТОВ «Алмарк Україна» просило скасувати оскаржувані судові рішення, якими відмовлено у задоволенні позову про стягнення 149 187 713,10 грн.
Отже, з урахуванням викладеного та беручи до уваги майновий характер спору, при поданні касаційної скарги скаржник мав сплатити судовий збір у сумі 1 589 000, 00 грн [2 270,00 грн х 350 х 200%].
Всупереч зазначеним вимогам до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Натомість ТОВ «Алмарк Україна» заявило клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги, яке мотивоване скрутним майновим становищем скаржника. На підтвердження доводів заявлених в клопотанні, скаржником надано копії Фінансової звітності малого підприємства за 2020 рік, Квитанції №2 та копії Фінансової звітності малого підприємства за 2021 рік, Квитанції №2. Також скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №904/9117/17, від 13.02.2018 у справі №905/974/17, від 20.02.2018 у справі №910/17456/17, тощо.
Дослідивши вказане клопотання скаржника, проаналізувавши норми чинного законодавства, якими врегульовано порядок звільнення, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання з огляду на таке.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частиною другою цієї статті зазначено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Що ж до самих умов, визначених в статті 8 вказаного Закону, то вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус.
Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8 вказаного Закону, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб'єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним.
Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті вбачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 вказаного Закону можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №940/2276/18).
З огляду на викладене суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги, оскільки позивачем у справі є юридична особа, а предметом позову не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Предметом спору у даній справі є стягнення 149 187 713,10 грн у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг за Договором №16/2014 про надання послуг від 14.01.2014.
Близька за змістом правова позиція щодо застосування положень частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» викладена в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20 та в ухвалах Верховного Суду від 11.06.2021 у справі № 906/979/20, від 21.12.2021 у справі № 913/104/21.
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статті 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Касаційний господарський суд, зауважує, що «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі»).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Виходячи з вищевикладеного, Верховний Суд зазначає, що з метою усунення допущених недоліків оформлення касаційної скарги скаржнику слід надати докази сплати судового збору у розмірі 1 589 000, 00 грн, який має бути перерахований за такими реквізитами:
- ГУК у м.Києві/Печерс.р-н/22030102 ;
- код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783 ;
- банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);
-код банку отримувача (МФО) 899998 ;
- рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007 ;
- код класифікації доходів бюджету: 22030102; найменування податку, збору, платежу «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Крім того, Суд звертає увагу, що висновки викладенні в постановах Верховного Суду, про які зазначає скаржник, не є релевантними для даної справи виходячи з вищенаведеного.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Верховний Суд роз'яснює, що у разі не усунення вищевказаних недоліків касаційної скарги у встановлений судом строк, касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Статтею 288 ГПК України визначено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Так, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду у даній справі ухвалена 06.06.2022 (повний текст постанови складено - 17.06.2022), а тому строк на її оскарження закінчився 07.07.2022.
Касаційну скаргу подано скаржником до Верховного Суду 19.08.2022, підтвердженням чого є поштова відмітка на конверті, в якому касаційна скарга надсилалася на адресу Суду, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження зазначеної постанови апеляційного господарського суду від 06.06.2022.
Звертаючись з клопотанням про поновлення строку на подання касаційної скарги, ТОВ «Алмарк Україна» посилається на те, що повний текст оскаржуваного рішення позивач так і не отримав; 17.08.2022 директор ТОВ «Алмарк Україна» звернувся до суду першої інстанції з метою ознайомлення з матеріалами справи; 18.08.2022 під час ознайомлення з матеріалами справи №910/10153/21 скаржник отримав фотокопію повного тексту рішення суду апеляційної інстанції. На підтвердження вказаного скаржник додав копію клопотання про ознайомлення з матеріалами справи №910/10153/21 в Господарському суді міста Києва від 17.08.2022.
Колегія суддів, розглянувши наведені обґрунтування причин пропуску процесуального строку на касаційне оскарження, дійшла висновку, що підстави, наведені скаржником у клопотанні, не можуть вважитися поважними з огляду на таке.
Так, на підтвердження своїх доводів скаржник, зокрема надає лише копію клопотання про ознайомлення з матеріалами справи №910/10153/21 в Господарському суді міста Києва. Проте, безпосередньо зі змісту даного клопотання про ознайомлення, неможливо достовірно встановити факт того, що скаржником не було отримано раніше копії оскаржуваного судового рішення чи отримано ним копії рішення суду апеляційної інстанції, після ознайомлення з матеріалами справи 18.08.2022, оскільки на доданій копії клопотання стоїть лише відбиток штампу вхідної кореспонденції суду першої інстанції, який свідчить лише про те, що клопотання надійшло до суду та зареєстровано судом 17.08.2022. Відтак Касаційний господарський суд позбавлений можливості перевірити чи встановити дійсну дату отримання скаржником постанови суду апеляційної інстанції, що є предметом касаційного оскарження та встановити дату початку обчислення строку.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, оскаржувана постанова Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 у справі № 910/10153/21 надіслана судом до реєстру 17.06.2022, зареєстрована 18.06.2022, оприлюднена 20.06.2022.
На підтвердження істинності твердження про отримання копії оскаржуваного рішення не надано жодних належних і допустимих доказів, щоб свідчило про наявність поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, а саме доказів отримання повного тексту оскаржуваної постанови саме 18.08.2022 (зокрема, але не виключно: розписка про отримання копії повного тексту постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 у справі № 910/10153/21, тощо) або доказів того, що скаржник не отримував оскаржуваного рішення раніше, або що рішення суду апеляційної інстанції не надсилалося скаржнику всупереч вимогам статті 285 ГПК України.
Згідно з частиною першою статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, в тому числі спрямовані на своєчасне одержання судових рішень, а також якісну підготовку касаційної скарги, яка за своїм змістом і формою буде відповідати усім вимогам процесуального закону.
Отже, можливість поновлення судом касаційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується з наявністю поважних причин пропуску строку звернення зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
Лише факт подання стороною заяви про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов'язком суду поновити цей строк, оскільки заява про поновлення строку для подання касаційної скарги з огляду на приписи статті 119 ГПК України повинна містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку.
Верховний Суд відзначає, що матеріали справи у суду касаційної інстанції відсутні. За положеннями частини першої статті 294 ГПК України матеріали витребовуються судом касаційної інстанції лише у разі відкриття касаційного провадження. Таким чином, суд самостійно не може перевірити факт направлення сторонам судового рішення. Вказана обставина не звільняє скаржника від доведення тих обставин, на які він посилається у своїх доводах, та не перекладає на суд обов'язку встановлювати певні обставини.
Отже, у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави покладатися на істинність твердження скаржника про те, що копію оскаржуваної постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 у справі №910/10153/21 він не отримував, за відсутності можливості перевірити відповідні докази за матеріалами справи щодо направлення/ненаправлення судом копії судового рішення учасникам справи за допомогою поштового зв'язку та/або електронною поштою. Заявник, у свою чергу, наділений правом ознайомлюватися із матеріалами справи, отримувати із них витяги, копії (стаття 42 ГПК України), а також отримувати, в тому числі на офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, відповідно до частини шостої статті 6 ГПК України
Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
В контексті викладеного суд зазначає, що згідно з положеннями статей 42, 43 ГПК України учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень, а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Згідно з частиною першою статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Крім того, інформація про стан судових справ є відкритою, і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення, як за допомогою контакт-центру суду, так і за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень.
Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності / неповажності причин пропуску строку.
Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються, зокрема, докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.
У даному випадку доказами, що підтверджують дату отримання скаржником копії оскаржуваної постанови, є, зокрема, копія конверта з трек-кодом та роздруківка з сайту Укрпошта щодо відстеження поштових пересилань, копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про дату її отримання, розписка про отримання копії судового рішення, тощо.
Саме по собі твердження скаржника про те, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції він не отримав та дізнався про неї тільки, після ознайомлення з матеріалами справи в суді першої інстанції з огляду на вищевказане не розцінюється судом як доказ отримання оскаржуваної постанови. Тому істинність твердження має бути підтверджена належними і допустимими доказами, а в даному випадку відсутні підстави для поновлення пропущеного процесуального строку на підставі частини першої статті 288 ГПК України.
Верховний Суд зазначає, що скаржником не надано ані доказів ненаправлення йому судом через поштовий зв'язок копії повного тексту постанови апеляційного суду станом на день подання касаційної скарги, ані доказів надіслання апеляційним судом повного тексту оскаржуваної постанови на електронну пошту ТОВ «Алмарк Україна». Так само скаржник не навів обставин, чому з моменту ухвалення оскаржуваної постанови і до 17.08.2022 він не вчиняв дій щодо отримання оскаржуваного рішення та не проявляв зацікавленість щодо стану судової справи.
При цьому суд касаційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008 №3236/03, згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів отримання/неотримання повного тексту оскаржуваної постанови суду скаржник не надав, що унеможливлює перевірку судом обставин дотримання скаржником положень статті 288 ГПК України, у зв'язку з чим відповідне клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження може бути розглянуте після надання належного обґрунтування підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів.
У справі "Устименко проти України" (Рішення від 29.10.2015) Європейський суд з прав людини зазначив, що задовольнивши клопотання про поновлення процесуального строку, не посилаючись при цьому на жодні конкретні обставини справи, і просто обмежившись вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, національним судом було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
Приписами частини третьої статті 288 ГПК України передбачено, що строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що скаржником до клопотання не додано належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність поважних причин, що перешкоджали скаржнику звернутися до суду касаційної інстанції на касаційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 у справі №910/10153/21 із дотриманням процесуальних строків на касаційне оскарження судового рішення.
Можливість поновлення пропущеного строку судом касаційної інстанції не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується із наявністю поважних причин пропуску строку, обов'язок доведення яких відповідними доказами покладено на скаржника.
З огляду на викладене колегія суддів визнає неповажними підстави, наведені скаржником в обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 у справі №910/10153/21.
Згідно з частиною третьою статті 292 ГПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними.
Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає за необхідне надати скаржнику строк для можливості надання клопотання (заяви) про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 у справі №910/10153/21 з наведенням інших підстав для поновлення строку та/або доданням відповідних доказів.
Якщо заяву (клопотання) не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.
З огляду на викладене, касаційна скарга ТОВ «Алмарк Україна» підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків, шляхом:
- надання клопотання (заяви) про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 у справі №910/10153/21 з наведенням інших підстав для поновлення строку та доданням відповідних доказів;
- надання касаційної скарги в новій редакції із зазначенням підстави (підстав) касаційного оскарження судового рішення, визначену (визначені) у конкретному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України з належним обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи/або порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень у даній справі;
- надання документа на підтвердження сплати судового збору в розмірі 1 589 000, 00 грн, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до Державного бюджету України судового збору за розгляд справ Верховним Судом.
Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків або не в повному обсязі усунення недоліків протягом установленого строку матиме наслідком, або повернення касаційної скарги скаржнику або відмови у відкритті касаційного провадження, виходячи з вищенаведеного.
Керуючись статтями 119, 123, 174, 234, 235, 288, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, статтями 4, 8 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд,
1. Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Алмарк Україна» про відстрочення сплати судового збору.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алмарк Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 у справі №910/10153/21 - залишити без руху.
3. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Алмарк Україна» строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через систему "Електронний суд" або поштою за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка,6.
4. Роз'яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Алмарк Україна», що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде або повернуто на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України, або відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос