Справа № 450/4659/21 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.
Провадження № 22-ц/811/1362/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.
01 вересня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мельничук О.Я.,
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.,
при секретарі Ждан К.О.
з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 травня 2022 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про знесення самочинно збудованого нерухомого майна,-
В листопаді 2021 року позивач звернувся з позовом до суду, у якому просив визнати самочинним будівництвом новостворений об'єкт нерухомості за адресою АДРЕСА_1 зобов'язати відповідача демонтувати вказаний об'єкт за власний кошт, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
Мотивував позовні вимоги тим, що він є власником суміжної земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 . У серпні 2020 року відповідачем розпочато будівництво згаданого об'єкта нерухомості. При цьому, відповідач порушує вимоги добросусідства, оскільки дах цього об'єкта заходиться на межі земельної ділянки позивача і частково захоплює територію такої. Зазначив, що дозвільні документи на будівництво цієї споруди відповідачем не отримувалися, а в ході її створення порушено вимоги Державних будівельних норм України, що встановлено висновком експерта № 045/21 від 04 жовтня 2021 року. З огляду на вказане, просить позовні вимоги задовольнити. Крім того, просить стягнути з відповідача на його користь 908 грн. судового збору, 10000 грн. витрат на правову допомогу, 3000 грн. витрат на проведення будівельно-технічної експертизи.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 травня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_4 - задоволено.
Визнано новостворений об'єкт нерухомості за адресою АДРЕСА_1 самочинно збудованим.
Зобов'язано ОСОБА_3 знести самочинно збудований об'єкт нерухомості за адресою АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 4816 грн. судових витрат, які складаються з 1816 грн. судового збору, 3000 грн. витрат, пов'язаних з проведенням експертизи.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_3 . Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Зазначає, що судом першої інстанції здійснено в порядку спрощеного провадження, чого суд не мав права робити. Зазначає, що ним при будівництві господарської будівлі дотримано вимоги п.6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», оскільки як було встановлено самим експертом у висновку, відстань від стіни новозбудованої будівлі вл. ОСОБА_3 до огорожі домоволодіння вл. ОСОБА_4 становить 1,19 м, а до стовпа огорожі 1,06 м., при цьому, слід враховувати, що розміщення господарської будівлі здійснено на земельній ділянці відповідача в кварталі із сформованою забудовою.
Окрім цього, згідно звіту за результатами візуально-технічного обстеження збудованої будівлі, від 09.05.2022, експертом встановлено, що огорожа між земельними ділянками сторін є зміщеною в сторону відповідача на в межах 3-х метрів, таким чином відстань від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку саме до межі суміжних ділянок становить більше ніж 4 метри. Звертає увагу на відсутність доказів з сторони позивача про порушення відповідачем його прав.
В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 травня 2022 року та ухвалити нове яким в задоволенні позову відмовити повність. Судові витрати просить покласти на позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає до задоволення із наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.
Ухвалюючи рішення, суд виходив з тих обставин, що мотиви, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, а тому такі слід задовольнити, визнавши самочинним спірне будівництвом та зобов'язати відповідача за власний кошт демонтувати самочинно збудований об'єкт нерухомості за адресою АДРЕСА_1 .
З такими висновками колегія суддів не погоджується з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачу по справі на праві приватної власності належить земельна ділянка кадастровий № 4623686400:01:005:1211, площею 0,1128 га, розташована за адресою Львівська область, Львівський район, с. Сокільники, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 79742682 від 07 лютого 2017 року.
Рішенням Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 233 від 24 січня 2017 року ОСОБА_4 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано у власність земельну ділянку площею 0,1128 га, кадастровий № 4623686400:01:005:1211 за адресою АДРЕСА_1 .
Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомості № 267775297 від 27 лютого 2021 року встановлено, що земельна ділянка кадастровий № 4623686400:01:005:1204, площею 0,1067 га, за адресою АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_3 - відповідачу по справі.
Відповіддю Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області № 1013-6/1270-21 від 06 серпня 2021 року стверджується, що в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, відсутня інформація про надання/реєстрації документів, які дають право на виконання підготовчих і будівельних робіт на земельній ділянці кадастровий № 4623686400:01:005:1204 за адресою АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності ОСОБА_3 .
З висновку експерта № 045/21 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи, складеного 04 жовтня 2021 року, вбачається, що здійснення нового будівництва будівлі невідомого призначення за адресою АДРЕСА_1 на земельній ділянці ОСОБА_3 , кадастровий № 4623686400:01:005:1204, з поміж іншого, у частині дотримання вимоги щодо відстані новозбудованої будівлі до межі земельної ділянки власника ОСОБА_4 , кадастровий № 4623686400:01:005:1211, не відповідає вимогам ДБН України, а саме п. 6.1.41 в тому числі щодо нової забудови, ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», п. 5.13 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», п. 12.6 ДБНВ.2.6-220:2017Покриття будівель і споруд, рекомендаціям щодо необхідної відстані для зручного використання будівель, здійснення догляду і поточного ремонту, до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни в якій обладнаний вхід в будівлю (не менше 2,0 м).
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції здійснено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Пустомитівський районний суд Львівської області 26 січня 2022 року ухвалою про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду, відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Цією ж ухвалою встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
В матеріалах справи відсутні докази щодо скерування згаданої ухвали відповідачу та відомості щодо її отримання відповідачем по справі.
За відсутності доказів про отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження, колегія суддів вважає, що скаржник в даному випадку був позбавлений права на подання відзиву на позову заяву з зазначення підстав на спростування доводів позовної заяви і долучення відповідних доказів, в зв'язку з чим, колегія суддів приймає до уваги докази надані скаржником в суді апеляційної інстанції, які не були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції.
З долученого до матеріалів справи скаржником звіту «За результатами візуально-технічного обстеження збудованої будівлі на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 на відповідність її державним будівельним нормам, стандартам і правилам» від 09 травня 2022 року встановлено наступне:
1. Допоміжна будівля зведена на прибудинковій території земельної ділянки (кадастровий номер 4623686400:01:005:1204), яка перебуває у власності ОСОБА_5 . Дана будівля зводилася при сформованій забудові житлового кварталу індивідуальної малоповерхової забудови (житлові будинки кварталу завершені будівництвом і здані в експлуатацію).
Згідно п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій» при розміщенні будинків в кварталах із сформованою забудовою для догляду за будинком і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1 м.
У проаналізованому випадку відстань від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку до плити огорожі становить більше ніж 1 м (див. план допоміжної будівлі з відображенням відстаней до плити огорожі (межа ділянки повинна проходити по центру плити огорожі) - результати обстеження).
2. При аналізі наданої замовником зйомки території зауважено, що огородження між землеволодіннями за адресами вул. Панська гора, 7 (вл. ОСОБА_6 ) та АДРЕСА_2 (вл. ОСОБА_4 ) зміщено (пересунуто) на ділянку вл. ОСОБА_5 на відстань в межах 3 м (див. План топографічного знімання ділянки за адресою АДРЕСА_2 ).
З врахуванням даного факту, відстань від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку до межі суміжної ділянки становить більше ніж 4 м.
За результатами вище викладеного слід констатувати факт, що розміщення допоміжної будівлі для обслуговування житлового будинку і прибудинкової території за адресою АДРЕСА_1 не суперечить вимогам, що встановлені п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій».
3. Відповідно до вимог п. 5.13 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення» на збудованій допоміжній будівлі для обслуговування житлового будинку і прибудинкової території за адресою АДРЕСА_1 має бути забезпечене виконання інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок або взаємоузгоджене водовідведення згідно вимогам ДБН В.1.1-25.
У проаналізованому випадку по контуру даху будівлі (див. фото вище) влаштовані дощоприймальні системи атмосферних опадів з покрівлі з відведенням їх водовідвідними трубами в каналізацію, що відповідає вимогам п. 5.13 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення».
4. Згідно п. 12.6 ДБН В.2.6:2017 «Покриття будівель та споруд» на даху будівель необхідно встановлювати снігозатримувачі (суцільні або ґратчасті металеві бар'єри висотою не менше 150 мм).
Для покрівель з натуральної черепиці бар'єри передбачені виробником і при необхідності можуть бути встановлені (див. фото нижче). При кутах покрівлі менше 30 градусів і довжинами скатів в межах 3 м зсуви снігу з покрівель з натуральної черепиці не відбуваються (за рахунок зчеплення з покриттям), що підтверджують необламані і недеформовані підвісні водоприймальні системи.
В продовження п. 12.6 ДБН В.2.6:2017 «Покриття будівель та споруд» вказано, що влаштування снігозатримання є обов'язковим для дахів, скати яких виходять на громадську територію з перебуванням людей.
У проаналізованому випадку (див рис. 2 та фото 2, 3) скати допоміжної будівлі для обслуговування житлового будинку і прибудинкової території за адресою АДРЕСА_1 не виходять на сусідні земельні ділянки, відповідно при влаштуванні покрівлі даху допоміжної будівлі не допущено порушення п. 12.6 ДБН В.2.6:2017 «Покриття будівель та споруд».
Колегія суддів бере до уваги згадані обставини, однак ставить під сумнів висновок про те, що огородження між землеволодіннями за адресами АДРЕСА_2 (вл. ОСОБА_6 ) та АДРЕСА_2 (вл. ОСОБА_4 ) зміщено (пересунуто) на ділянку вл. ОСОБА_5 на відстань в межах 3 м (див. План топографічного знімання ділянки за адресою АДРЕСА_2 ), оскільки такий звіт не є належним та допустимим доказом в підтвердження факту захоплення земельної ділянки на відстань в межах 3 м, однак є підставою вважати, що фактичне розташування меж земельної ділянки між ОСОБА_4 і ОСОБА_7 не відповідають дійсності.
За недоведеності з сторони позивача про те, що фактично встановлена огорожа між суміжними земельними ділянками ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , неможливо встановити відповідність ДБН збудованої відповідачем спірної будівлі.
Так, у Висновку експерта № 045/21 вказано, що «При проведенні дослідження експертом визначена відстань від стіни новозбудованої будівлі вл. ОСОБА_5 до огорожі домоволодіння вл. ОСОБА_4 , яка становить 1,19 м, до стовпа огорожі 1,06 м - див фото 3 дослідження».
Враховуючи вищенаведене, експерт посилаючись на п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» робить висновок щодо порушення зазначеного пункту ДБН в частині недотримання відповідачем відстані від межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку, оскільки рекомендаціями щодо необхідної відстані для зручного використання будівель, здійснення догляду і поточного ремонту, до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни в якій обладнаний вхід в будівлю має становити не менше 2,0 м.
В той же час, за відсутності встановлення обставини, що встановлена огорожа між суміжними земельними ділянками ОСОБА_4 і ОСОБА_3 знаходиться на межі земельних ділянок сторін, неможливо встановити відстань від стіни новозбудованої відповідачем будівлі до межі земельної ділянки позивача.
Окрім цього, п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» визначено, що при розміщенні будинків в кварталах із сформованою забудовою для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1,0 м. При цьому, має бути забезпечене виконання необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок або взаємо-узгоджене водовідведення згідно з вимогами ДБН В. 1.1-25. Для нової садибної та дачної забудови відстань від межі слід встановлювати не менше 3 м.
Більше того, з представлених позивачем доказів, останнім не доведено, що відповідачем при здійсненні будівництва спірної господарської будівлі не було дотримано вимоги п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», оскільки як було встановлено самим експертом у висновку, відстань від стіни новозбудованої будівлі вл. ОСОБА_3 до огорожі домоволодіння вл. ОСОБА_4 становить 1.19 м., а до стовпа огорожі 1.06 м. При цьому, слід врахувати і той факт, що розміщення господарської будівлі здійснено на земельній ділянці, що перебуває у власності відповідача в кварталі із сформованою забудовою.
Однак, колегія суддів в черговий раз звертає увагу, що без надання доказів на підтвердження правильності встановлених меж між сторонами та розміщення огорожі по межі між сторонам, неможливо встановити відповідність ДБН спірній будівлі.
Експертизою проведеною на замовлення позивача, експерт проводячи дослідження не встановлював фактичних меж земельної ділянки ні гр. ОСОБА_3 , ні меж земельної ділянки ОСОБА_8 а усі заміри проводив до межі огорожі, яка встановлена між землеволодіннями позивача та відповідача, що не дозволило експерту здійснити оцінку відстані від межі суміжної земельної ділянки до найбільш виступаючої конструкції стіни будинку.
При постановленні оскаржуваного рішення, суд встановив, що право власності позивача порушено самочинним будівництвом, здійсненим на земельній ділянці відповідача кадастровий № 4623686400:01:005:1204 за адресою: АДРЕСА_1 та прийшов до висновку, що усунути порушення інакше як шляхом знесення самочинного будівництва неможливо.
Однак, у разі порушення права власності й необхідності звертатися до суду за захистом порушеного права передусім потрібно встановити, яких з указаних правомочностей власник позбавлений, задля вибору належного й ефективного способу захисту права.
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння (ст. 391 ЦК України).
Негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування та розпорядження майном були результатом винних дій відповідача чи спричиняли позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника володіння майном, але об'єктивно порушували його права і були протиправними. Негаторний позов є речово-правовим і може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем і відповідачем зобов'язальних відносин та бути поданим щодо індивідуально-визначеного майна.
Об'єктом негаторного позову є усунення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту подання позову до суду.
Позивачем у негаторному позові є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно (титульний власник). До останніх належать як суб'єкти речових прав (наприклад, підприємство, організація, установа, що не є власником майна, але володіє ним на праві повного господарського відання або оперативного управління, що позбавлена можливості користуватися чи розпоряджатися майном), так і суб'єкти зобов'язальних прав, які пов'язані з володінням (наприклад, орендар, охоронець, перевізник). У разі порушення третьою особою права користування і розпорядження майном і власник, і володілець цього майна набувають права на подання негаторного позову. У цьому випадку при вирішенні питання про те, хто з них може бути позивачем за негаторним позовом, слід виходити з обсягу правомірності обох названих осіб.
Відповідачем у негаторному позові є особа, яка власними протиправними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомірність щодо користування чи розпорядження майном.
Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин.
При зверненні до суду з даним позовом не доведеним з сторони позивача залишилася та обставина, що перешкоджає або створює загрозу використовувати належне йому право власності на майно, що належить позивачу по справі.
Відповідно до ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Власники та землекористувачі суміжних земельних ділянок повинні жити за правилами добросусідства, тобто зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них, не порушувати законні права один одного (ст.ст. 91, 96, 103 ЗК України).
Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобіганню вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом способів.
Разом з тим, за вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав: якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
За змістом статей 13, 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону.
Відповідно до статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.
Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (стаття 103 ЗК України).
Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
При цьому, цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Тобто, саме на позивача покладено обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.
Тобто, виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia - «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).
Такого висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 23.09.2019 по справі № 917/1739/17.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на те, що фактично збудована відповідачем господарська будівля на земельній ділянці відповідача є самочинним будівництвом, чим порушує права позивача, оскільки зведена без відповідного дозволу та з недотриманням відповідних норм та положень ДБН, що встановлено у висновку експерта.
Однак, у відповідності до ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа відповідної інспекції державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво. Замовником робіт із знесення зазначеного об'єкта є інспекція державного архітектурно-будівельного контролю, за позовом якої прийнято відповідне рішення суду.
Частиною 2 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
У відповідності до п. «д» ч. 1 ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі.
Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або ПОРУШУЄ права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд лише за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Проводячи аналіз зазначених норм, наявні підстави вважати, що знесення самочинно збудованого нерухомого майна саме в судовому порядку допускається тільки у тому разі, якщо зазначене майно збудовано з істотним порушення будівельних норм і правил, з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, у разі неможливості провести відповідну перебудову цього майна або відмови особи від проведення цієї перебудови.
Крім того, відповідно до п.п. 5, 17, 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», право на звернення до суду, згідно до вимог статті 376 ЦК, з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. Відповідно до положень статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю.
В свою чергу, позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених ст.ст. 391, 396 ЦК України, ст. 103 Земельного кодексу України.
Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови. В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 ЦК України зобов'язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об'єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову.
У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України).
Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених ст.ст. 391,396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Крім того, Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй Постанові від 18.04.2019 по справі № 206/6229/15-ц дійшов висновку, що право на звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва на підставі статті 376 ЦК України сусідній землекористувач не має, таке право належить зокрема відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю.
Відповідно до правової позиції викладеної у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №522/5487/17, вбачається наступне: Проаналізувавши зміст ч. 1 ст. 38 та п3 ч.4 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що орган державного архітектурно-будівельного контролю у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, уповноважений видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинного збудованого об'єкта. Цей припис є обов'язковою передумовою для можливості контролюючого органу на звернення до суду на підставі ч.1 ст.38 вказаного Закону у зв'язку з його невиконання.
Отже, згідно вимог ст.38, ст.41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» і ст.376 ЦК України, орган державного архітектурно-будівельного контролю за наявності обставин, передбачених абзацом першим частини першої статті 38 цього Закону (у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою), уповноважений та зобов'язаний видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинного збудованого об'єкта особі, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Цей припис є обов'язковою передумовою для можливості контролюючого органу на звернення до суду на підставі абз.2 ч.1 ст.38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у зв'язку з його невиконанням.
Тобто, виходячи із аналізу вищевказаної норми закону, орган державної влади або орган місцевого самоврядування може заявити позов про перебудову і тільки у разі відмови особи, яка здійснила самочинне будівництво, здійснити таку перебудову, за позовом органу державної влади або органу місцевого самоврядування суд може винести рішення про його знесення.
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо:
власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво;
власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку;
самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.
Разом з тим, аналізуючи докази та доводи позивача по справі, в тому числі висновок експерта № 045/21 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 04 жовтня 2021 року, відповідач по справі вважає, що позивачем не надано суду першої інстанції жодного належного та об'єктивного доказу того, що відповідачем збудовано самочинне будівництво у вигляді господарської будівлі, яка розташована біля межі з територією домоволодіння позивача, а також, що вказана споруда будь-яким чином порушує його права, а також право власності на майно.
Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає відсутніми підстави для задоволення позову у зв'язку з недоведеністю.
Згідно ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 травня 2022 рокускасувати та ухвалити нову постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про знесення самочинно збудованого нерухомого майна- відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 2724 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 06 вересня 2022 року.
Головуючий: О.Я.Мельничук
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк