Справа № 754/4810/21/ Головуючий в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3055/2022 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.122 КК України
31 серпня 2022 року. Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 22 червня 2022 року, яким
ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з середньою освітою, офіційно не працюючого, неодруженого, проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , раніше судимого: вироком Апеляційного суду м. Києва від 12 березня 2012 року за ч.3 ст.185 КК України на 4 роки позбавлення волі; вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 06 вересня 2012 року за ч.3 ст.185, ч.4 70 КК України на 4 роки 2 місяці позбавлення волі, 29.12.2014 року звільнено умовно-достроково на 1 рік 1 місяць 12 днів, -
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, та призначено йому покарання у вигляді 1 (одного) року позбавлення волі.
Запобіжний захід у даному кримінальному провадженні ОСОБА_7 не обирався.
Цивільний позов поданий адвокатом ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 про стягнення з ОСОБА_7 майнової шкоди задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 13191 грн. 64 коп. матеріальної шкоди та 20000 грн. моральної шкоди.
В іншій частині в задоволенні цивільного позову відмовлено.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати за залучення експерта під час досудового розслідування в розмірі 378 грн.00 коп.
Згідно вироку суду ОСОБА_7 засуджено за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, вчиненого за наступних обставин.
Судом визнано доведеним, що 16 квітня 2020 року, приблизно о 14 год. 30 хв. біля гаражного кооперативу по АДРЕСА_2 , на ґрунті особистих неприязних відносин, виник словесний конфлікт та штовханина між ОСОБА_10 та потерпілим ОСОБА_9 , внаслідок чого останні впали на землю.
В цей час, обвинувачений ОСОБА_7 , знаходячись поруч та спостерігаючи за вищевказаним конфліктом, маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , умисно взяв предмет схожий на дерев'яну палицю та підійшовши до ОСОБА_9 , який знаходився у лежачому положенні на землі та наніс удари палицею в область правої ноги, внаслідок чого ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому правого надколінника, що відноситься до ушкоджень середньої тяжкості, за критерієм тривалості розладу здоров'я.
Не погоджуючись із вказаним рішенням обвинуваченим ОСОБА_7 подано апеляційну скаргу, у якій він просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та стягнення на користь ОСОБА_9 матеріальної та моральної шкоди. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст.122 КК України і призначити покарання не пов'язане з позбавленням волі та стягнення на користь ОСОБА_9 548 грн. 24 коп. матеріальної шкоди та 10000 грн. моральної шкоди. В іншій частині вирок залишити без змін.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що вирок суду першої інстанції прийнятий з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Обвинувачений ОСОБА_7 вважає, що вирок суду є занадто суворим. При призначенні покарання суд не врахував особу обвинуваченого, який характеризується позитивно, щиро покаявся у скоєному правопорушенні, сприяв розслідуванню злочину, а також самостійно виявив бажання компенсувати матеріальну та моральну шкоду потерпілому.
Апелянт також вказує, що у вироку суду в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди з ОСОБА_7 суд порушив норми кримінального процесуального закону та не вірно вказав суми матеріальної та моральної шкоди, які підлягають стягненню. Як зазначено у вироку суду «що дослідивши надані копії чеків з консультативно-діагностичного центру судом було встановлено факт дублювання вказаних чеків та документального підтвердження понесених витрат потерпілим ОСОБА_9 в сумі 1 191 грн. 64 коп., але вказана сума судом була вирахувана помилково, оскільки відповідно до документів, які надані та долучені потерпілим до позовної заяви загальна сума витрат потерпілим на лікування склала 548 грн. 24 коп.
Водночас, з твердження суду про компенсацію ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_9 втрачену заробітну плату за період лікування потерпілого в сумі 12 000 грн. не можливо погодитися, оскільки якщо ОСОБА_9 був офіційно працевлаштований то повинен був звернутися до свого роботодавця з листами непрацездатності для їх оплати.
Крім того, на думку апелянта, моральна шкода у розмірі 20 000 грн. не відповідає обставинам справи, характеру правопорушення, ступеню вини особи, глибині фізичних та душевних страждань потерпілого, та тому повинна бути зменшена до 10 000 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, позицію прокурора ОСОБА_6 , який вважав необґрунтованими вимоги апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягають із наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, при ухваленні оскаржуваного вироку зазначених вимог закону судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
Доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.1 ст.121 КК України підтверджується матеріалами кримінального провадження та учасниками процесу не оспорюються.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальні правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України, є нетяжким злочином, дані щодо особи обвинуваченого, який є раніше судимим на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, шкоду потерпілому не відшкодував, обставини скоєння злочину, а також позицію потерпілого, який наполягав на призначенні покарання виключно у виді позбавлення волі. Крім того, ОСОБА_7 раніше вже відбував покарання у виді позбавлення волі, однак належних висновків для себе не зробив та знову вчинив умисний злочин.
Щире каяття визнано районним судом як обставини, які згідно з ст.66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_7 .
Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_7 , згідно ст.67 КК України, судом першої інстанції визнано рецидив злочинів.
Із огляду на зазначене, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 не можливе без ізоляції від суспільства та про необхідність призначення йому покарання у межах санкції ч.1 ст.122 КК України, у виді 1 року позбавлення волі.
Колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання в повній мірі відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, є необхідним та достатнім для його виправлення, попередження нових кримінальних правопорушень і домірне скоєному, та призначене в мінімальних межах санкції ч.1 ст.122 КК України, передбачених для даного виду покарання. Підстав для застосування положень ст.75 КК України не встановлено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що судом першої інстанції неналежним чином було враховано дані щодо його особи та призначено занадто суворе покарання не заслуговують на увагу.
Згідно зі ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Як видно із матеріалів кримінального провадження, адвокатом ОСОБА_8 в інтересах потерпілого ОСОБА_9 пред'явлено цивільний позов до ОСОБА_7 про стягнення витрат на придбання медичних препаратів у розмірі 2685 грн., витрат на послуги таксі в розмірі 2070 грн., витрат на реабілітаційні заходи у розмірі 2571 грн., втрачену заробітну плату у розмірі 12000 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 77900 грн., та моральної шкоди в розмірі 20000 грн.
Вироком суду першої інстанції зазначені позовні вимоги частково задоволені.
Згідно зі ст. 1167 ч. 1 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадів, встановлених частиною другою цієї статті.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховують вимоги розумності і справедливості (ст. 23 ч. 3 ЦК України).
Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
При визначенні розміру заподіяної потерпілому ОСОБА_9 моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_7 , суд врахував характер та тривалість його фізичних і душевних страждань внаслідок відповідно отриманих тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Беззаперечно, що потерпілий був змушений змінити свій звичний ритм життя, проходити лікування та реабілітацію для відновлення функціонування кінцівки.
З огляду на це та виходячи із вимог розумності та справедливості суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_9 20000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, заподіяна протиправними діями, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла.
Пунктами 6, 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» №3 від 31.03.1989 року передбачено, що при розгляді кримінальної справи суд зобов'язаний на основі всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи з'ясувати характер і розмір матеріальної шкоди, заподіяної злочином, наявність причинного зв'язку між вчиненим і шкодою, що настала, роль і ступінь участі кожного з підсудних в її заподіянні, а також, чи відшкодовано її повністю або частково до судового розгляду справи, і у вироку дати належну оцінку зазначеним обставинам. Вирішуючи при постановленні вироку питання про відшкодування матеріальної шкоди, суд має керуватися відповідними нормами цивільного, трудового та іншого законодавства, які регулюють майнову відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам, підприємствам, установам, організаціям, державі.
Районним судом вірно встановлено, що у результаті протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_9 була спричинена шкода здоров'ю у вигляді тілесних ушкоджень середньої тяжкості, після чого останній поніс матеріальні витрати під час лікування. Докази, які були надані потерпілим та його представником під час розгляду цього кримінального провадження підтверджують суму витрат на лікування та придбання медикаментів у розмірі 1191 грн. 64 коп., що підтверджується копіями чеків (а.п.49). При цьому суд першої інстанції вірно встановив факт дублювання чеків, які були надані як доказ, до позовної заяви, та не врахував їх.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було не вірно визначено суму витрат на лікування, яка підлягає стягненню з обвинуваченого на користь потерпілого, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду даного кримінального провадження.
Відповідно до ч.1 ст.1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_9 працював на посаді заступника адміністратора авто мийки у ФОП ОСОБА_11 , із заробітною платою у місячному розмірі 6000 грн., що підтверджується довідкою від 23 березня 2021 року (а.п. 70). Потерпілий перебував на амбулаторному лікуванні з 21 квітня до 20 червня 2020 року, тобто два місяці. З огляду на ці обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_9 12000 грн. втраченого заробітку.
Будь-яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегією суддів не встановлено.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд приходить до переконання, що підстави для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції відсутні, а тому в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 необхідно відмовити, а вирок суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 22 червня 2022 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Головуючий :
Судді :