Київський апеляційний суд
Провадження: № 11-кп/824/870/2022 Головуючий в першій інстанції: ОСОБА_1
Єдиний унікальний № 759/1998/21 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія справи: ч. 2 ст. 194 КК України
25 серпня 2022 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретарів судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Святошинської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 04 червня 2021 року у кримінальному провадженні № 12020100080004202 від 02 листопада 2020 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Кропивницький, який проживає з адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України,
за участю:
прокурорів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 04 червня 2021 року ОСОБА_8 визнаний невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, та виправданий у зв'язку з недоведеністю того, що дане кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Судом залишений без розгляду цивільний позов потерпілого ОСОБА_12 , а також вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з пред'явленим обвинуваченням, яке судом першої інстанції визнано недоведеним, 30 жовтня 2020 року приблизно о 02 годині 25 хвилин ОСОБА_8 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , діючи загальнонебезпечним способом, шляхом підпалу, умисно знищив чуже майно, а саме тимчасове приміщення, яке розташоване на території указаного будинку, що належить ОСОБА_12 , завдавши останньому матеріального збитку на загальну суму 1067750,00 гривень, та спричинив тяжкі наслідки ОСОБА_13 , який на момент підпаду знаходився у цьому приміщенні, де тимчасово проживав.
Так, 30 жовтня 2020 року у невстановлений досудовим розслідуванням час ОСОБА_8 виявив намір вчинити протиправні дії загальнонебезпечного характеру, а саме знищити тимчасове приміщення, яке розташоване на території будинку АДРЕСА_3 , шляхом підпалу, в якому проживав його знайомий ОСОБА_13 , оскільки між останніми неодноразово виникали словесні конфлікти на ґрунті тривалої особистої неприязні.
З метою виконання злочинного умислу, направленого на умисне пошкодження чужого майна шляхом підпалу, ОСОБА_8 30 жовтня 2020 року в нічний час доби, придбавши у невстановленому досудовим розслідуванням місці легкозаймисту речовину горючої дії, вирушив до тимчасового приміщення, яке розташоване на території будинку АДРЕСА_3 , де, здійснивши вхід на територію, усвідомлюючи злочинний характер своїх дій, загальнонебезпечний спосіб та настання тяжких наслідків, зокрема те, що внаслідок його дій може постраждати ОСОБА_13 , який на той час знаходився в приміщенні, за допомогою легкозаймистої речовини, здійснив підпал згаданого тимчасового приміщення, шляхом відкриття вогню разом із придбаною заздалегідь легкозаймистою речовиною.
Після цього, пересвідчившись, що приміщення загорілось, ОСОБА_8 швидко направився в невідомому напрямку з метою уникнення кримінальної відповідальності, завдавши своїми діями ОСОБА_12 матеріального збитку на загальну суму 1067750,00 гривень та спричинивши тілесні ушкодження ОСОБА_13 у вигляді слідів від опіків на спинці носу в нижній третині з розповсюдженням на кінчик носа, на зовнішній поверхні правої ушної раковини, в правій привушній ділянці.
За наведених обставин дії ОСОБА_8 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 194 КК України, як умисне пошкодження чужого майна, вчинене загальнонебезпечним способом, шляхом підпалу, із спричиненням тяжких наслідків.
Визнаючи ОСОБА_8 невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдовуючи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, суд у вироку вказав про те, що стороною обвинувачення не було надано достатніх належних і допустимих доказів для доведення поза розумним сумнівом його винуватості у вчиненні даного кримінального правопорушення.
При цьому суд визнав недопустимими доказами:
- долучені до справи на диску відеозаписи з камери спостереження, що встановлена в напрямку ділянки АДРЕСА_3 , яка належить потерпілому ОСОБА_12 , та ділянки АДРЕСА_4 за цією ж адресою, де проживав ОСОБА_8 , і протокол огляду предмета (диску) від 26 січня 2021 року, оскільки: накопичувач інформації з камери спостереження, який був добровільно виданий ОСОБА_12 під час огляду місця події 01 листопада 2020 року, що був проведений до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і при цьому не мав ознак невідкладності цієї слідчої дії, в порушення вимог ч. 5 ст. 237 КПК України, не був опечатаний із завіренням підписами осіб, які приймали участь у цьому огляді; долучений до справи диск з відеозаписами з камери спостереження має невідоме походження, при чому в протоколі від 26 січня 2021 року указано про огляд диску відмінного від того, що був наданий суду в не опечатаному вигляді; переглянуті в судовому засіданні відеозаписи з диску тривали приблизно 15 хвилин, хоча за показаннями свідка ОСОБА_14 інформація на накопичувачі з камери спостереження зберігається за декілька днів, але в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про монтаж відеозапису;
- протокол огляду місця події - по АДРЕСА_5 від 01 листопада 2020 року і долучені до нього додатки у зв'язку із тим, що ця слідча дія в будинку та на території домоволодіння, де проживав ОСОБА_8 , проведена з порушенням вимог ч. 2 ст. 237, ст. 233, ч. 4 ст. 234 КПК України, а саме без відповідної ухвали слідчого судді про надання на це дозволу та за відсутності згоди обвинуваченого на проникнення до приміщення. Виходячи з цього, неправомірним суд визнав і вилучення в ході означеного огляду речей (джинсової куртки, мобільного телефону, 2-х банок з рідиною невідомо походження).
Також суд визнав недостовірною інформацію, яка міститься в ілюстративній таблиці до протоколу огляду місця події - по АДРЕСА_2 від 01 листопада 2020 року, а саме фотознімки: на яких ОСОБА_8 зафіксований на місці події, оскільки сам потерпілий ОСОБА_12 показав, що в ході цієї слідчої дії на території його домоволодіння обвинувачений не був присутній; на яких ОСОБА_8 зображений біля автомобіля через те, що сам протокол не містить відомостей стосовно наявності транспортних засобів безпосередньо на території ділянки № НОМЕР_1 .
Крім того, у справі не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між пожежею і тілесними ушкодженнями, заподіяними ОСОБА_13 , зважаючи на те, що: у висновку судово-медичної експерти потерпілого № 042-1934-2020 від 26 січня 2021 року вказано, що виявлені тілесні ушкодження утворилися від дії невідомої (хімічної) речовини; в найперших документах, що були складені після події, зокрема в протоколі прийняття заяви ОСОБА_12 про кримінальне правопорушення, у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, в акті про пожежу немає жодної інформації про травмованих чи постраждалих людей внаслідок пожежі.
Інші надані стороною обвинувачення докази, а саме протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 02 листопада 2020 року за участю потерпілого ОСОБА_15 , висновки експертів № СЕ-19/111-20/55299-МРВ від 15 січня 2021 року та № СЕ-19/111-20/55078-ПТ від 26 січня 2021 року, не підтверджують причетності ОСОБА_8 до пожежі.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_7 просить виправдувальний вирок суду першої інстанції скасувати і ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Аргументуючи такі вимоги апеляційної скарги, прокурор зазначає про те, що викладені у вироку висновки стосовно недоведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, ґрунтуються на неправильній оцінці представлених стороною обвинувачення доказів та на істотному порушенні вимог кримінального процесуального закону.
При цьому, на переконання апелянта, суд безпідставно і незаконно визнав недопустимими доказами диск з відеозаписами з камери спостереження, протокол огляду предмета від 26 січня 2021 року та протокол огляду місця події від 01 листопада 2020 року, що був проведений по АДРЕСА_5 .
А саме, твердженням суду стосовно відсутності ознаки невідкладності для проведення 01 листопада 2020 року до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань огляду місця події (по АДРЕСА_2 ), в ході якого ОСОБА_12 надав записи з камер відео спостереження, є невірними з огляду на те, що протокол прийняття заяви потерпілого про вчинення кримінального правопорушення був складений 30 жовтня 2020 року, відтак проведення невідкладного огляду місця події до цього часу було б недопустимим.
Невідповідність назви дослідженого в судовому засіданні компакт-диску даним, зазначеним у протоколі огляду предмета від 26 січня 2021 року, а також відсутність посвідчувальних написів на конверті, в якому цей диск знаходився, прокурор обґрунтовує суто технічною помилкою, допущеною при друкуванні тексту зі зразка. При цьому посилається на те, що в ході перегляду означеного диску в судовому засіданні було встановлено, що його зміст повністю узгоджується із даними протоколу огляду відеозапису. Тому, відсутність посвідчувальних написів на конверті, в який було опечатано диск, допущені описки в протоколі не пов'язані з порушенням норм кримінального процесуального закону і не тягнуть за собою втрату допустимості цих доказів.
До того ж, всупереч висновкам суду, відео файли, що містяться на диску, відображають реальну картину події вчинення злочину, оскільки фіксують поведінку обвинуваченого під час підпалу в повному обсязі і безперервно.
Зважаючи на викладене, будь-які сумніви з приводу достовірності відеозапису є безпідставними і невмотивованими. В ході судового розгляду жодним з учасників кримінального провадження не заявлялось клопотання про проведення експертизи відеозапису з метою виключення сумнівів стосовно наявності ознак підробки, монтажу чи іншого стороннього втручання.
З огляду на наведене, прокурор вважає, що речовий доказ у справі - компакт-диск з відеозаписами з камер спостереження і протокол огляду предмету від 26 січня 2021 року є належними та допустимими доказами.
Що стосується огляду місця події, проведеного 01 листопада 2020 року по АДРЕСА_5 , то твердження суду про те, що фактично мав місце обшук, є необґрунтованими і спростовуються змістом протоколу цієї слідчої дії, який, серед іншого, містить підписи усіх учасників без зауважень. Поставивши під сумнів належність обвинуваченому підписів у даному протоколі огляді з тих причин, що вони мають вигляд «хрестиків», суд перейняв на себе не притаманні йому функції експерта. Ні під час досудового розслідування, ні в ході судового розгляду справи, експертизи відносно підпису ОСОБА_8 не проводилось і відповідних клопотань учасниками кримінального провадження не заявлялось.
Таким чином, апелянт переконаний, що суд першої інстанції надав неправильну оцінку доказам у справі, що призвело до невідповідності висновків суду про невинуватість ОСОБА_8 фактичним даним у кримінальному провадженні.
В апеляційній скарзі прокурора ОСОБА_7 міститься клопотання в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України про повторне дослідження в ході апеляційного розгляду письмових і речових доказів у справі, а також здійснення допиту потерпілих ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , обвинуваченого ОСОБА_8 .
Від інших учасників судового розгляду апеляційних скарг на вирок суду першої інстанції не надійшло.
Обвинувачений ОСОБА_8 подав заперечення на апеляційну скаргу прокурора, в яких просить залишити її без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурорів ОСОБА_9 і ОСОБА_11 в підтримку доводів і вимог апеляційної скарги, потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які також підтримали вимоги апелянта, обвинуваченого ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав вирок суду першої інстанції законним і обґрунтованим, за клопотанням прокурора частково дослідивши докази у кримінальному провадженні та допитавши потерпілих ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України правилами, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вимогами ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
За приписами п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед іншого: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Положення ч. 1 ст. 92 КПК України регламентують, що обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, покладається на слідчого, прокурора.
Виходячи зі змісту наведених вимог закону, обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, що існує єдина версія подій, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Згідно з п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
У разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, суд ухвалює виправдувальний вирок (п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_8 , суд першої інстанції наведених вимог закону дотримався.
Як вбачається з вироку, у ньому викладено формулювання пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення, що визнано судом недоведеним, підстави виправдання та мотиви, з яких суд визнав одні докази сторони обвинувачення недопустимими, а інші - неналежними та недостатніми для доведення винуватості обвинуваченого.
При цьому, матеріалами кримінального провадження підтверджується, що в ході судового розгляду суд, дотримуючись вимог ст. ст. 22, 23 КПК України, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності переконливості перед судом, безпосередньо дослідив і оцінив всі докази у справі, в тому числі й ті, на підставі яких ОСОБА_8 було пред'явлено обвинувачення, та в повній мірі з'ясував обставини, що мають істотне значення для прийняття правильного судового рішення, за результатами чого дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність винуватості обвинуваченого в умисному пошкодженні чужого майна, вчиненого загальнонебезпечним способом, шляхом підпалу, зі спричиненням тяжких наслідків (завдання ОСОБА_12 матеріального збитку в сумі 1067750,00 гривень та ОСОБА_13 тілесних ушкоджень), тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.
Так, на підтвердження обвинувачення ОСОБА_8 прокурор надав та посилався на письмові докази, кожен з яких судом першої інстанції був безпосередньо досліджений, перевірений, проаналізований та оцінений за визначеними у ст. 94 КПК України критеріями.
Зокрема, стороною обвинувачення були представлені суду: акт про пожежу від 30 жовтня 2020 року; протокол огляду місця події від 01 листопада 2020 року, що був проведений на території домоволодіння АДРЕСА_3 ; ще 2 протоколи огляду місця події від 01 та 02 листопада 2020 року, перший з яких проведений в домоволодінні АДРЕСА_6 , другий - знову на території ділянки № НОМЕР_1 та на прилеглій до нього території; заява ОСОБА_12 від 01 листопада 2020 року; компакт-диск з записами з камери відео спостереження; протокол огляду предмета від 26 січня 2021 року; протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 02 листопада 2020 року; висновок експерта № СЕ-19/111-20/55299-МРВ від 15 січня 2021 року; висновок експерта № СЕ-19/111-20/55078-ПТ від 26 січня 2021 року; висновок експерта № 042-1934-2020 від 26 січня 2021 року; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у даному кримінальному провадженні; протокол прийняття заяви ОСОБА_12 про кримінальне правопорушення від 01 листопада 2020 року.
Крім того, в судовому засіданні суду першої інстанції були допитані: потерпілий ОСОБА_12 , який показав, що безпосереднім очевидцем події не був, про пожежу на власній ділянці дізнався від працівників поліції, які йому зателефонували 30 жовтня 2020 року приблизно о 07 годині; потерпілий ОСОБА_13 , за змістом показань якого, напередодні, 29 жовтня 2020 року ввечері, йому стало зле, виникнення пожежі він не пам'ятає, отямився вночі в основному будинку, коли вже приїхали пожежники і поліцейські; свідок ОСОБА_14 , який є власником камер відео спостереження, що встановлені біля ділянок АДРЕСА_7 , на прохання ОСОБА_12 01 листопада 2020 року передав йому накопичувач інформації з камер; обвинувачений ОСОБА_8 , який своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення не визнав і заперечував причетність до виникнення пожежі в сусідньому домоволодінні ОСОБА_12 .
Під час апеляційного розгляду кримінального провадження за клопотанням прокурора були частково досліджені письмові докази, в тому числі диск з відеозаписами з камери спостереження, та допитані потерпілі ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , які надали показання за змістом аналогічні до тих, що були ними надані в суді першої інстанції.
За результатами апеляційного перегляду кримінального провадження колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення не надано достатніх належних і допустимих доказів для доведення винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
При цьому, вірними є висновки суду про те, що долучений до справи диск з відеозаписами з камер спостереження, протокол огляду предмету від 26 січня 2021 року та протокол огляду місця події від 01 листопада 2020 року (в домоволодінні АДРЕСА_6 , де проживав ОСОБА_8 ) є недопустимими доказами. Протилежні доводи апеляційної скарги прокурора такого висновку не спростовують.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 214 КПК України, досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду).
Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 237 КПК України, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.
При проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду. У разі якщо огляд речей і документів на місці здійснити неможливо або їх огляд пов'язаний з ускладненнями, вони тимчасово опечатуються і зберігаються у такому вигляді доти, доки не буде здійснено їх остаточні огляд і опечатування.
Правилами п. 3 ч. 3 ст. 104 КПК України також передбачено, що заключна частина протоколу, яким фіксуються хід і результати проведення процесуальної дії, повинна містити відомості про вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації.
Тобто, якщо в ході проведення процесуальної дії, в тому числі огляду місця події, вилучаються речі і документи, процесуальний закон вимагає у заключній частині протоколу зазначити спосіб їх ідентифікації, що, в свою чергу, викликає необхідність здійснити їх негайний огляд задля дотримання процесуальних гарантій забезпечення достовірності (недопущення фальсифікації) результатів цієї процесуальної дії.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 01 листопада 2020 року в період часу з 19 години до 19 години 30 хвилин слідчим Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_16 за участю понятих і власника ОСОБА_12 проведено огляд місця події - території приватного будинку по АДРЕСА_2 , де відбулась пожежа.
В описовій частині даного протоколу, серед іншого, зазначено, що в ході огляду було виявлено камеру відео спостереження. Оскільки відеозапис вилучити не вдалось, ОСОБА_12 під заяву надав працівникам поліції електронний носій, на якому зберігається відеозапис (т. 1 а.п. 47-48).
З заяви ОСОБА_12 від 01 листопада 2020 року слідчому ОСОБА_16 слідує, що він добровільно надав працівникам поліції електронний носій інформації для вилучення відеозапису, оскільки самостійно цього зробити він не може. Після вилучення відеозапису просить дану річ повернути (т. 1 а.п. 83).
В порушення вимог ч. 5 ст. 237, п. 3 ч. 3 ст. 104 КПК України, жодних відомостей про огляд вилученого (наданого ОСОБА_12 ) електронного носія інформації, його опису, способу ідентифікації та опечатування у згаданому вище протоколі огляду місця події не зазначено.
В справі взагалі відсутні будь-які відомості, які б дозволяли ідентифікували наданий потерпілим носій (накопичувач) інформації з камери відео спостереження та з'ясувати процедуру вилучення (копіювання) з цього носія відеозаписів, хоча очевидно, що на такому накопичувачі зберігається значна кількість відео файлів, зафіксованих камерою спостереження, переважна більшість з яких не стосується досліджуваних обставин, що в суді підтверджено показаннями свідка ОСОБА_14 , за змістом яких на накопичувачі з камери спостереження інформація зберігається за декілька днів.
Тобто, в матеріалах провадження немає жодних даних, які б вказували на те, коли, ким і яким чином було здійснено вилучення з наданого ОСОБА_12 накопичувача інформації з камери відео спостереження саме тих відеозаписів, що мають відношення до обставин даної справи.
При цьому в справі міститься CD-R диск марки Verbatim, на якому записано 2 відео файли. Цей диск в конверті прикріплений до аркуша паперу, на якому зазначено про те, що це компакт-диск із записом з камер відео спостереження, наданих потерпілим у кримінальному провадженні, та стоїть підпис старшого слідчого СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_17 (т. 1 а.п. 84).
Оформленої у процесуальний спосіб інформації про походження цього диску та наявних на ньому даних в матеріалах немає.
Згідно з постановою слідчого СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_18 від 09 листопада 2020 року про визнання та приєднання до матеріалів кримінального провадження речових доказів, у справі визнано речовим доказом та приєднано до матеріалів відеозапис з камер відео спостереження, що було розміщено на компакт-диску формату DVD-R (т. 1 а.п. 91-92).
Відповідно до протоколу огляду предмета від 26 січня 2021 року, складеного старшим слідчим СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_17 , об'єктом огляду був компакт-диск для лазерних систем зчитування, формату DVD-R, об'ємом 4,7 GB 120 min, марки VIDEX.
Як вказано у протоколі, при завантаженні диску до лазерної системи зчитування системного блоку персонального комп'ютера та його відкриття встановлено, що на диску наявна системна папка «29.10.2020». При відкритті вказаної системної папки на ній наявні відео файли: «20201101130633»; «20201101131706». Після перегляду відео файлів, компакт-диск для лазерних систем зчитування формату DVD-R поміщено в паперовий конверт, який заклеєно та опечатано відбитком печатки «Для пакетів № 1» Святошинського УП ГУНП у м. Києві (т. 1 а.п. 85-90).
Проте, той диск, що долучений стороною обвинувачення до справи в суді, знаходиться в не опечатаному конверті та має відмінні характеристики від того диску, про який зазначено у згаданих вище постанові про визнання речовим доказом і протоколі огляду. А саме, суду надано компакт-диск формату CD-R, об'ємом 700 MB 80 min, марки Verbatim (т. 1 а.п. 84).
Більше того, колегією суддів встановлено, що на цьому диску не має системної папки «29.10.2020», про яку зазначено в протоколі огляду предмету, хоча і наявні 2 відео файли: «20201101130633»; «20201101131706». Ці відео файли створені на диску 27 січня 2021 року, тобто на день пізніше, ніж був проведений огляд предмету - 26 січня 2021 року.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд правильно вказав про те, що долучений стороною обвинувачення до справи компакт-диск має невідоме походження, а наявні на ньому відео файли викликають обґрунтовані сумніви у їх достовірності та автентичності.
Доводи прокурора про те, що в протоколі огляду допущено суто технічну помилку при зазначенні назви та характеристик диску, є неприйнятними. Помилкою суто технічного характеру, як на цьому акцентує увагу апелянт, не можна пояснити причин, через які: у справі взагалі відсутні відомості про процедуру збереження на компакт-диску записів з накопичувача інформації з камери спостереження та, відповідно, про походження долученого до справи диску; після проведення слідчим огляду 26 січня 2021 року DVD-R диску та його опечатування в конверт з проставленням відбитку печатки сторона обвинувачення надала до суду не опечатаний конверт, який не містить жодних ознак того, що раніше він був опечатаний, в середині з диском іншого формату (CD-R), з відео файлами, що були створені через день після проведення указаного огляду і збережені у дещо інший спосіб (без системної папки «29.10.2020»). До того ж, про інший формат компакт-диску, відмінного від того, що долучений до справи, вказано не лише у протоколі огляду предмету від 26 січня 2021 року, але і в постанові про визнання речовими доказами від 09 листопада 2020 року.
Посилання апелянта на те, що учасниками кримінального провадження не заявлялось клопотань про проведення експертизи відеозапису на предмет наявності ознак підробки, монтажу чи іншого стороннього втручання, не спростовує сумнівів в достовірності походження наданого диску та наявних на ньому відео файлів з огляду на наведені вище мотиви, а також не ґрунтуються на вимогах ст. 92 КПК України, за змістом яких обов'язок доказування обвинувачення покладається на слідчого, прокурора, належність і допустимість доказів - на сторону, що їх подає, в даному випадку - на сторону обвинувачення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції стосовно недопустимості як доказів диску з відеозаписами та протоколу огляду предмета від 26 січня 2021 року, за змістом якого оглядався інший диск, що до суду не надався, а відтак і про неможливість посилатися на них при ухваленні судового рішення відповідно до вимог ст. 86 КПК України. Хоча при цьому, колегія суддів і не погоджується з твердженнями суду про відсутність ознаки невідкладності при проведенні до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань огляду місця події на території належного ОСОБА_12 домоволодіння АДРЕСА_8 , в ході якого останній надав накопичувач інформації з камери спостереження, однак це жодним чином не впливає на правильність висновків стосовно недопустимості названих вище доказів у справі (диску та протоколу огляду предмету) з підстав, наведених вище.
До того ж, всупереч доводам апелянта, категорично стверджувати про те, що зафіксована на цих відео файлах особа, яка здійснила підпал приміщення на території домоволодіння АДРЕСА_8 , є саме ОСОБА_8 з відеозаписів не можливо. При цьому сам ОСОБА_8 в судах першої та апеляційної інстанцій заперечував те, що на відеозаписах зображений він.
Також суд правильно та вмотивовано визнав недопустимим доказом протокол огляду місця події від 01 листопада 2020 року, що був проведений по АДРЕСА_5 , де проживав ОСОБА_8 .
Так, положення ст. 30 Конституції України кожному гарантують недоторканість житла.
Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішення суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
Така конституційна гарантіє кореспондує зі змістом ч. ч. 1, 3 ст. 233 КПК України, відповідно до яких ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім невідкладних випадків, про які зазначено вище.
За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 237 КПК України, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.
Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
Правила проведення обшуку регламентовані ст. ст. 234, 236 КПК України.
При цьому, ч. ч. 1, 2 ст. 234 КПК України передбачено, що обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 01 листопада 2020 року після проведення огляду місця події - території належного ОСОБА_12 домоволодіння по АДРЕСА_2 , де відбулась пожежа, слідчим Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_16 в період часу з 22 години до 22 години 30 хвилин було проведено огляд в сусідньому будинку АДРЕСА_6 , де проживав ОСОБА_8 , на території цього домоволодіння та приміщення, що на ній розташоване, в ході якого вилучено джинсову куртку, мобільний телефон, лабораторний посуд, 2 банки з речовиною невідомого походження (т. 1 а.п. 80-82).
Такі дії слідчого також оформлені протоколом огляду місця події, хоча в дійсності будинок та територія сусіднього домоволодіння АДРЕСА_6 місцем події не являлось, і протокол огляду справжнього місця події (території домоволодіння ОСОБА_12 № 43, де відбулась пожежа) попередньо вже був проведений.
Тобто, всупереч твердженням апелянта, фактично під видом даного огляду місця події було здійснено обшук в будинку АДРЕСА_4 , де проживав ОСОБА_8 , на території цього домоволодіння та в приміщенні, що на цій території розташоване, в ході чого були вилучені належні йому особисті речі, який відповідно до ч. 2 ст. 234 КПК України проводиться лише на підставі ухвали слідчого судді і лише в межах розслідування кримінального провадження.
Однак, в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про те, що слідчий чи прокурор зверталися до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку у згаданому домоволодінні, як і ухвали слідчого судді про дозвіл на його здійснення.
Більше того, в порушення вимог ч. 3 ст. 214 КПК України, даний обшук домоволодіння АДРЕСА_4 , що неправомірно оформлений протоколом огляду місця події, яким в дійсності не являвся, був проведений 01 листопада 2020 року до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що відбулось лише 02 листопада 2020 року (т. 1 а.п. 151), тобто до початку здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні.
Посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що огляд домоволодіння АДРЕСА_4 , в якому проживав ОСОБА_8 , було проведено законно, оскільки протокол підписаний обвинуваченим, є неприйнятними.
В даному протоколі огляду місця події від 01 листопада 2020 року в графі «за участю власника (користувача) приміщення чи іншого володіння» та в кінці, де учасники слідчої дії ставлять підписи, поруч з відомостями про ОСОБА_8 та напроти його прізвища, відповідно, стоять хрестики (т. 1 а.п. 80-82).
Згоди ОСОБА_8 на проникнення до його домоволодіння та житла, як це передбачено ч. 1 ст. 233 КПК України, з протоколу та зі справи загалом не вбачається.
В судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_8 зазначав про те, що 01 листопада 2020 року у вечірній час, коли він виходив зі свого двору, його затримали працівники поліції і після цього він постійно знаходився біля їхнього автомобіля. До власного домоволодіння його не пустили незважаючи на те, що в цей час проводився обшук в будинку та на території.
В апеляційному суді заперечив те, що підписував означений протокол огляду місця події, відповідно і те, що наявні у ньому хрестики є його підписами.
Наведені відомості підтверджуються показаннями потерпілого ОСОБА_12 в судах, згідно з якими, коли був обшук в будинку та на ділянці АДРЕСА_6 , він зайшов, бачив, що співробітники поліції, щось вилучали, самого обвинуваченого при цьому не було.
Таким чином, наявність у протоколі на місці підписів ОСОБА_8 хрестиків, окрім того, що не підтверджує його реальну присутність при проведенні обшуку його домоволодіння, так і не свідчить про надання ним згоди на проникнення до його будинку та домоволодіння загалом.
З урахуванням наведеного, твердження прокурора про те, що проставлені у протоколі хрестики і є підписами ОСОБА_8 , який, між тим, різниться з наявними у справі численними підписами обвинуваченого у різних документах, жодним чином не підтверджують законності означених дій слідчого, який без згоди користувача домоволодіння та без дозволу суду, до початку досудового розслідування кримінального провадження, здійснив фактичний обшук в будинку та на території ділянки АДРЕСА_4 , в ході чого вилучив особисті речі ОСОБА_8 , та з метою надання таким діям вигляду правомірності оформив їх протоколом огляду місця події, що не відповідало дійсності.
За таких підстав, суд першої інстанції правильно визнав недопустимим доказом протокол огляду місця події від 01 листопада 2020 року - в будинку та на території домоволодіння АДРЕСА_6 , де проживав ОСОБА_8 , та неправомірним вилучення в ході цього огляду речей і предметів, оскільки вони отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону, істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
Окрім цього звертає на себе увагу те, що відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, що складений 02 листопада 2020 року старшим слідчим СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві, ОСОБА_8 , який фактично був затриманий о 23 годині 01 листопада 2020 року, бажав мати захисника за призначенням (т. 1 а.п. 95-98). Однак, будь-яких даних про призначення та забезпечення обвинуваченого захисником у справі відсутні, в тому числі не відображені такі відомості в реєстрі матеріалів досудового розслідування. Наведене ставить під сумнів забезпечення права ОСОБА_8 на захист під час проведення його особистого обшуку при затриманні.
Інші письмові докази у кримінальному провадженні, які були надані стороною обвинувачення до суду першої інстанції в обґрунтування своєї позиції та які прокурор просив повторно дослідити в апеляційному суді, порушуючи питання про скасування виправдувального вироку, а саме: акт про пожежу від 30 жовтня 2020 року (т. 1 а.п. 46); протокол прийняття заяви ОСОБА_12 про кримінальне правопорушення від 01 листопада 2020 року, за змістом якого невідома особа здійснила підпал тимчасової будівлі на території дільниці АДРЕСА_3 (т. 1 а.п. 152); протоколи огляду місця події від 01 та 02 листопада 2020 року, яким оглянуто територію належного ОСОБА_12 домоволодіння за указаною вище адресою, в ході останнього з указаних оглядів вилучено скляну пляшку з речовиною невідомого походження (т. 1 а.п. 47-48, 65-68); протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 02 листопада 2020 року, в ході чого було здійснено особистий обшук ОСОБА_8 , вилучено одяг, в який він був одягнений, та інші особисті речі (т. 1 а.п. 95-98); висновок експерта № СЕ-19/111-20/55299-МРВ від 15 січня 2021 року, за змістом якого на наданих на дослідження штанах, що були вилучені у ОСОБА_8 під час затримання, виявлено сліди нафтопродуктів (нафтової оливи), на інших наданих на дослідження предметах (скляна пляшка, одяг і взуття) слідів нафтопродуктів та пально-мастильних матеріалів не виявлено (т. 1 а.п. 108-115); висновок експерта № СЕ-19/111-20/55078-ПТ від 26 січня 2021 року, згідно з яким встановити місце знаходження осередку пожежі та причину її виникнення в тимчасовому приміщенні на території домоволодіння АДРЕСА_3 не представляється можливим (т. 1 а.п. 118-122); висновок експерта № 042-1934-2020 від 26 січня 2021 року, відповідно до якого у ОСОБА_13 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді слідів від опіків (на спинці носу в нижній третині з розповсюдженням на кінчик носа, на зовнішній поверхні правої ушної раковини, в правій привушній ділянці), які утворилися від дії невідомої (хімічної) речовини, могли утворитися 29 жовтня 2020 року, відносяться до легкого тілесного ушкодження (т. 1 а.п. 123-128), - як окремо, так і в сукупності та взаємозв'язку між собою та з показаннями потерпілих в судах не доводять причетності ОСОБА_8 до виникнення пожежі на території домоволодіння ОСОБА_12 , в тому числі і причинного зв'язку між діями обвинуваченого та наслідками, що йому інкриміновані (завдання матеріальної шкоди ОСОБА_12 та тілесних ушкоджень ОСОБА_13 ), як про це вірно зазначив суд першої інстанції.
Жодних аргументів на противагу таким висновкам суду стосовно наведених вище письмових доказів апеляційна скарга прокурора не містить.
Приймаючи до уваги викладене, за результатами перевірки доводів апеляційної скарги прокурора, колегія суддів дійшла переконання про те, що висновки суду першої інстанції про недоведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, відповідають фактичним даним кримінального провадження, ґрунтуються на повному і об'єктивному з'ясуванні всіх обставин справи та правильній оцінці представлених сторонами доказів за визначеними у ст. 94 КПК України критеріями.
Об'єктивно з'ясувавши обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, з урахуванням приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про необхідність виправдання ОСОБА_8 у пред'явленому обвинуваченні на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування виправдувального вироку, колегією суддів не встановлено.
Таким чином апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів -
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 04 червня 2021 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4