20 липня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретарів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
обвинуваченої - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду кримінальне провадження №12019110230001115 стосовно -
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Києва, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,-
обвинуваченої у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172 КК України за апеляційною скаргою прокурора Обухівської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Обухівського районного суду Київської області від 02 липня 2021 року, -
Вироком Обухівського районного суду Київської області від 02.07.2021 року ОСОБА_8 визнано невинуватою у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172 КК України та виправдано.
Також вирішено питання щодо речових доказів у справі.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 висунуто обвинувачення в тому, що перебуваючи на посаді голови Обухівської районної ради Київської області, остання, згідно рішення Обухівської районної ради Київської області №1062.44.VII від 11.10.2019 року та положень пункту 6 та 7 cт. 55 Закону України «Про місцеве самоврядування», ОСОБА_8 мала статус службової особи, ознаки якого визначені у ч.3 ст. 18 КК України.
Під час перебування в статусі службової особи, тобто особи, яка постійно здійснює функції місцевого самоврядування, а також обіймає постійно в органах місцевого самоврядування посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, які були їй надані органом місцевого самоврядування, ОСОБА_8 вчинила кримінальне правопорушення, пов'язане з порушенням трудового законодавства, а саме незаконно звільнила працівника ОСОБА_10 з посади керуючої справами виконавчого апарату Обухівської районної ради, керуючись особистим мотивом, який полягав у наступному.
ОСОБА_8 наряду із громадянином ОСОБА_11 приймали участь у позачергових виборах до Верховної ради України ІХ скликання як кандидати у народні депутати України по одномандатному виборчому округу №94 (в який входить і територія Обухівського району Київської області). За результатами виборів, оголошених Центральною виборчою комісією, ОСОБА_11 обраний переможцем по одномандатному виборчому окрузі № НОМЕР_1 , при цьому ОСОБА_8 зайняла третє місце. Під час проведення виборчого процесу ОСОБА_10 підтримувала ОСОБА_11 та в подальшому його діяльність, спрямовану на протидію протиправним діям та бездіяльності посадових осіб та депутатів Обухівської районної ради Київської області. Зокрема, за зверненням ОСОБА_11 до правоохоронних органів щодо можливого порушення виборчого законодавства, захоплення влади, підкупу депутатів розпочато кримінальні провадження. У вказаних зверненнях останній також вказував на можливу причетність до вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_8 .
Зазначені обставини, на думку обвинувачення, вказують на наявність особистого мотиву ОСОБА_8 та неприязних відносин до осіб, які підтримували народного депутата України ОСОБА_11 під час передвиборчої кампанії, у тому числі ОСОБА_10 .
Також встановлено, що 15.10.2019 року керуюча справами виконавчого апарату Обухівської районної ради ОСОБА_10 у ранковий час звернулась до КНП ОМР «Обухівський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» у зв'язку із погіршенням стану свого здоров'я та після огляду лікарем вказаного закладу останній відкрито лист тимчасової непрацездатності. Про вказаний факт ОСОБА_10 повідомила головного спеціаліста з питань кадрової роботи та діловодства відділу виконавчого апарату Обухівської районної ради ОСОБА_12 , яка в свою чергу повідомила про ці обставини голову Обухівської районної ради Київської області ОСОБА_8 .
У зв'язку з цим, 15.10.2019 року, перебуваючи у невстановлений органом досудового розслідування час та місці, у ОСОБА_8 , як голови Обухівської районної ради Київської області, виник злочинний умисел, спрямований на грубе порушення законодавства про працю, а саме незаконне звільнення ОСОБА_10 з особистих мотивів, які виразилися у неприязному відношенні до останньої. В цей же день ОСОБА_8 , будучи наділеною організаційно-розпорядчими обов'язками координувати та контролювати діяльність підлеглих, з метою реалізації свого злочинного умислу, грубо порушуючи вимоги ч.3 ст. 40, ч.1 ст. 116, ч. ч. 1, 4 ст. 149 Кодексу Законів про працю України та ст.ст. 24, 43 Конституції України, достовірно знаючи про те, що керуюча справами виконавчого апарату Обухівської районної ради ОСОБА_10 з 15.10.2019 року перебуває на лікарняному, діючи з особистих мотивів, які виразилися у неприязному відношенні до політичних переконань останньої, підписала розпорядження №102-К від 15.10.2019 року «Про звільнення ОСОБА_10 », тим самим незаконно звільнивши останню з посади керуючої справами виконавчого апарату Обухівської районної ради Київської області у період тимчасової непрацездатності, при цьому не здійснено виплати всіх належних їй сум, не відібрано письмових пояснень щодо порушення трудової дисципліни та не ознайомлено ОСОБА_10 із застосованим до неї стягненням.
Зазначені порушення законодавства про працю при звільненні ОСОБА_10 встановлені актом інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю ГУ Держпраці у Київській області №КВ1890/56/АВ від 18.11.2019 року.
Крім того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 року визнано протиправним та скасовано розпорядження Обухівської районної ради Київської області від 15.10.2019 року №102-К про звільнення ОСОБА_10 та поновлено останню на посаді керуючого справами виконавчого апарату Обухівської районної ради Київської області з 15.10.2019 року.
Вказані дії ОСОБА_8 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.1 ст. 172 КК України, як незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів.
За результатом судового розгляду суд дійшов висновку про ухвалення виправдувального вироку стосовно ОСОБА_8 , яким визнав її невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України та виправдав з підстав не доведення, що в діях обвинуваченої ОСОБА_8 є склад кримінального правопорушення.
В апеляційній скарзі прокурор Обухівської окружної прокуратури подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить скасувати оскаржуваний вирок Обухівського районного суду Київської області від 02.07.2021 року стосовно ОСОБА_8 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
При цьому апелянт зазначає, що відповідно до вимог ч.1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Проте, суд першої інстанції не додержався вказаних вимог КПК України, оскільки при ухваленні виправдувального вироку не зазначив в резолютивній частині вироку одне із рішень, вказаних у ст. 373 КПК України, щодо визнання ОСОБА_8 невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172 КК України.
Також вказує, що при ухваленні виправдувального вироку стосовно ОСОБА_8 суд допустив неповноту судового розгляду, зокрема не допитав свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , незважаючи на те, що прокурор у судовому засіданні наполягав на допиті вказаних свідків.
Крім того, в порушення вимог ст. 94 КПК України, суд першої інстанції у своєму рішенні надав неправильну і необґрунтовану оцінку доказам, покладеним в основу виправдувального вироку, визнавши їх недопустимими через відсутність належних даних про повноваження прокурорів та слідчих у кримінальному провадженні, незважаючи, що під час судового розгляду до матеріалів провадження прокурором долучено постанову про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні №12019110230001115, яка підготовлена 29.05.2020 року та підписана керівником регіональної прокуратури ОСОБА_14 . Також суд першої інстанції безпідставно послався на відсутність повноважень у слідчого ОСОБА_15 , оскільки під час судового розгляду до матеріалів кримінального провадження долучено витяг з ЄРДР, з якого вбачається, що досудове розслідування здійснюється саме слідчим ОСОБА_15 .
Що стосується висновків суду першої інстанції про допущені порушення під час вручення ОСОБА_8 повідомлення про підозру, а саме посилання суду на часовий проміжок між складанням повідомлення про підозру - 29.05.2020 року до дня його вручення - 18.06.2020 року, апелянт вказує, що враховуючи вихідні дні після складання повідомлення про підозру, керівником регіональної прокуратури у відповідності до положень ч.2 ст. 481 КПК України, які не забороняють спрямовувати відповідне доручення поштовим зв'язком, належним чином виконана процедура складання та вручення повідомлення про підозру.
На вказану апеляційну скаргу прокурора захисник обвинуваченої - адвокат ОСОБА_7 подав свої заперечення, в яких просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора, а вирок суду першої інстанції залишити без зміни.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів поданої апеляційної скарги; пояснення обвинуваченої та її захисника, які заперечували проти апеляційної скарги прокурора; повторно частково дослідивши за клопотанням прокурора зазначені ним документи; провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинуваченої, перевіривши матеріали кримінального провадження та апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з наступних підстав.
За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіркою зазначеного кримінального провадження колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечив принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, перевірив зібрані на досудовому розслідуванні та досліджені в судовому засіданні докази, на підставі яких ОСОБА_8 було пред'явлене обвинувачення за ч.1 ст. 172 КК України.
Частиною 3 ст. 62 Конституції України визначено, що вина особи має доводитися в законному порядку, а обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях та доказах, одержаних незаконним шляхом, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно ст. 17 КПК України щодо презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, частина 2 якої вказує, що ніхто не зобов”язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Отже, при вирішенні питання про вину обвинуваченої особи, не можна виходити з припущень, а лише з належних доказів, які підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, за умов відсутності будь-яких сумнівів у тому, що винуватість обвинуваченої особи доведена.
У відповідності з вимогами ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено: що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Згідно з п.1 ч.3 ст. 374 КПК України, мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред”явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання цієї особи із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Аналізуючи вищезазначені положення чинного законодавства, колегія суддів вважає, що вказаних вимог закону суд першої інстанції повністю дотримався.
Зі змісту вироку убачається, що в ньому викладено формулювання обвинувачення пред”явленого ОСОБА_8 і визнаного судом недоведеним, а також підстави виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Отже, всупереч доводам викладеним в апеляційній скарзі прокурора про те, що у виправдувальному вироку суд, в порушення вимог ст. 94 КПК України, дав неправильну і необгрунтовану оцінку доказам, визнавши їх недопустими через відсутність даних про повноваження прокурорів та слідчих у даному кримінальному провадженні, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи у поданні ними суду своїх доказів, передбачений частиною 2 ст. 22 КПК України, об'єктивно з'ясувавши обставини та дослідивши під час судового розгляду докази надані сторонами кримінального провадження, керуючись законом, дійшов обгрунтованого висновку про те, що стороною обвинувачення не було надано беззаперечних доказів на підтвердження того, що обвинувачена ОСОБА_8 з особистих мотивів незаконно звільнила працівника з роботи, а тому суд мав достатньо правових підстав для ухвалення виправдувального вироку, оскільки в ході судового провадження не було доведено, що в діянні обвинуваченої є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України, про що суд першої інстанції обгрунтовано зазначив в мотивувальній частині судового рішення, а в його резолютивній частині визнав ОСОБА_8 невинуватою у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України та виправдав.
При цьому, у мотивувальній частині вироку судом наведені відповідні висновки щодо недопустимості наданих стороною обвинувачення письмових доказів та наведені підстави для виправдання ОСОБА_8 .
Згідно ч. 1 ст. 92 КПК України, обов”язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, зокрема подія кримінального правопорушення ( час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Між тим, надані стороною обвинувачення докази не доводять в діях обвинуваченої ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України.
Відповідно до змісту кримінального закону, вказане кримінальне правопорушення (проступок) з об'єктивної сторони виражається у грубому порушенні законодавства про працю, один із проявів якого зазначений безпосередньо у диспозиції ч.1 ст. 172 КК України - незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів. Із суб'єктивної сторони вказане кримінальне правопорушення характеризується умисною виною, і обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони незаконного звільнення працівника з роботи є наявність особистого мотиву його здійснення, яким може бути мотив помсти, особистої неприязні, корисливий, бажання прийняти на звільнене місце іншу особу, тощо.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ніхто із сторін провадження за заперечував обставин того, що ОСОБА_8 , перебуваючи на посаді голови Обухівської районної ради Київської області, будучи службовою особою, тобто особою, яка постійно здійснює функції місцевого самоврядування, а також обіймає постійно в органах місцевого самоврядування посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, які були їй надані органом місцевого самоврядування, 15.10. 2019 року підписала розпорядження № 102-К від 15.10.2019 “Про звільнення ОСОБА_10 з посади керуючої справами виконавчого апарату Обухівської районної ради, а також, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 року визнано протиправним та скасовано розпорядження Обухівської районної ради Київської області від 15.10.2019 року №102-К про звільнення ОСОБА_10 та останню поновлено на посаді керуючого справами виконавчого апарату Обухівської районної ради Київської області з 15.10.2019 року.
Разом з тим, ОСОБА_8 своєї вини у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України не визнала та в суді першої інстанції показала, що будь-яких особистих неприязних стосунків із потерпілою ОСОБА_10 вона ніколи не мала, про політичні вподобання останньої не обізнана і ніколи не пов”язувала її з ОСОБА_11 , з яким у неї склалися виключно публічні відносини, як кандидатів у депутати Верховної Ради України, аналогічними за своїм змістовним наповненням з іншими кандидатами по цьому округу. Рішення про звільнення ОСОБА_10 за прогул, тобто відсутність на робочому місці більше 3-х годин, було нею прийнято на підставі акту, складеного комісією за участю начальника відділу кадрів та інших осіб. Також заперечила наявність будь-якого конфлікту з ОСОБА_11 .
Потерпіла ОСОБА_10 як до суду першої інстанції, так і апеляційного суду жодного разу не з'явилась, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином. Після накладення судом першої інстанції грошового стягнення за неявку в судові засідання без поважних причин, остання направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, а до суду апеляційної інстанції заяву про неможливість прибути до суду, так як за місцем проживання вона не перебуває.
Доводи сторони обвинувачення про те, що вина ОСОБА_8 у незаконному звільненні працівника з роботи з особистих мотивів підтверджується показаннями свідків зазначених у реєстрі матеріалів досудового розслідування, а також наявними в матеріалах кримінального провадження письмовими доказами, суд першої інстанції обґрунтовано визнав непереконливими, з огляду на наступне.
Аналізуючи показання допитаних свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що жоден з вказаних свідків не підтвердив наявності у ОСОБА_8 будь-якого особистого мотиву на незаконне звільнення ОСОБА_10 при порушенні норм трудового законодавства, яке органом досудового розслідування інкримінується обвинуваченій ОСОБА_8 та є елементом суб'єктивної сторони даного кримінального правовопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України.
Крім того, всупереч апеляційним твердженням прокурора про те, що суд першої інстанції в порушення ст. 94 КПК України дав неправильну оцінку письмовим доказам, визнавши їх недопустимими через відсутність належних даних про повноваження прокурорів та слідчого ОСОБА_15 у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_8 , колегія суддів вважає, що суд дійшов обгрунтованого висновку, що надані стороною обвинувачення письмові докази, які при проведенні досудового розслідування, в порушення вимог КПК України, були зібрані неуповноваженим слідчим та під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора, який не мав на те законних повноважень, є недопустимими доказами у розумінні положень ст. 87 КПК України.
Під час судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що постанова Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_22 про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12019110230001115 від 28.10.2019 року не була підписана вищевказаним прокурором, що обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень, і лише 29.05.2020 року керівником регіональної прокуратури ОСОБА_14 було винесено відповідну постанову, якою визначено групу прокурорів у даному кримінальному провадженні.
Крім того, відсутність належних повноважень у слідчого ОСОБА_15 у кримінальному провадженні № 12019110230001115 від 28.10.2019 року, також стало наслідком недопустимості усіх здобутих цим слідчим доказів у даному кримінальному провадженні.
Правильність висновків суду першої інстанції не спростовують досліджені за клопотанням прокурора в суді апеляційної інстанції витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань, реєстр матеріалів досудового розслідування та інші документи, оскільки як вбачається з витягу з ЄРДР від 28.10.2019 року за підписом реєстратора ОСОБА_23 (т.1 а.с. 167) досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019110230001115 здійснюють слідчі ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , що також підтверджується постановою начальника СВ Обухівського ВП ГУНП в Київській області ОСОБА_23 про створення групи слідчих у даному кримінальному провадженні, до складу якої такий слідчий, як ОСОБА_15 не входив. При цьому дані щодо прізвищ прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво, у даному витягу відсутні, що також підтверджує висновки суду першої інстанції про недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування під процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те повноважень, оскільки наявна в матеріалах кримінального провадження постанова про визначення групи прокурорів від 27.10.2019 року у складі прокурорів Обухівського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури - ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та ОСОБА_29 (т.1 а.с. 168) першим заступником керівника місцевої прокуратури ОСОБА_30 не підписана.
Лише 29 травня 2020 року, тобто через сім місяців, після початку строку досудового розслідування, постановою про визначення групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у кримінальному провадженні № 12019110230001115 від 28.10.2019 року керівником регіональної прокуратури ОСОБА_14 визначено групу прокурорів у складі: керівника регіональної прокуратури - ОСОБА_14 , заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури - ОСОБА_31 , заступника начальника Обухівського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури - ОСОБА_26 , а також прокурорів ОСОБА_27 , ОСОБА_28 .
Непереконливими колегія суддів вважає і апеляційні твердження прокурора про наявність повноважень слідчого ОСОБА_15 у даному кримінальному провадженні, що на думку прокурора підтверджується даними витягу з ЄРДР від 26.12.2019 року у даному кримінальному провадженні за підписом реєстратора ОСОБА_15 (т.1 а.а. 166), оскільки прокурором не надано доказів на підтвердження повноважень вказаного слідчого, зокрема існування постанови про включення слідчого ОСОБА_15 до групи слідчих, а тому суд першої інстанції обгрунтовано визнав здобуті цим слідчим докази недопустимими.
За наведених у вироку обставин, колегія суддів погоджуються з висновком суду першої інстанції про те, що відповідні фактичні дані, як докази одержані не уповноваженим на те суб'єктом, не відповідають критерію допустимості та виклав у вироку мотиви, з яких визнав зібрані у кримінальному провадженні та подані прокурором докази недопустимими.
Також слушними вважає і посилання суду у виправдувальному вироку на ту обставину, що допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , не повідомили суду будь-якої інформації, яка б підтверджувала наявність у ОСОБА_8 особистого мотиву на незаконне звільнення ОСОБА_10 при порушенні норм трудового законодавства, що інкримінується ОСОБА_8 стороною обвинувачення, та є елементом суб'єктивної сторони даного кримінального правопорушення, і зводилися лише до того, що їм невідомі факти неприязних стосунків ОСОБА_8 з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 або інших конфліктів, політичних суперечок або будь-яких інших мотивів, які б могли стати підставою для незаконного звільнення потерпілої ОСОБА_10 , у зв'язку з чим суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність в діях обвинуваченої ОСОБА_32 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172 КК України.
Згідно положень ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висуваючи вимогу про скасування виправдувального вироку ухваленого стосовно ОСОБА_8 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, прокурором не наведено жодної обставини, яка у розумінні положень ст. ст. 412 та 415 КПК України могла бути підставою для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, а посилання апелянта на неповноту судового розгляду, як істотне порушення вимог КПК України з огляду на ту обставину, що суд не допитав свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , незважаючи, що прокурор наполягав на допиті цих свідків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів кримінального провадження та дослідженого апеляційним судом журналу судового засідання, суд першої інстанції неодноразово відкладав за клопотанням прокурора судовий розгляд для виклику свідків у судове засідання, вживав заходи для їх виклику, проте свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_12 в черговий раз до суду не з'явились, а тому суд, враховуючи загальні засади кримінального провадження, зокрема щодо розумності строків судового провадження та з огляду на положення ч.1, ч.2 ст. 22 КПК України щодо самостійного обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, які мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів та інших доказів, відмовив прокурору у черговому клопотанні про відкладення судового розгляду та виклику вказаних двох свідків, оскільки більшість свідків, а саме свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , судом були допитані.
Інших істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення, колегією суддів не встановлено і в апеляційній скарзі прокурора не наведено.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає викладений у вироку суду висновок про недопустимість поданих стороною обвинувачення доказів, які не можуть слугувати підставою для висновку про доведеність зазначених у обвинувальному акті обставин, а інші докази, такі як показання допитаних під час судового розгляду свідків, не дають достатніх підстав для об'єктивного висновку про винуватість обвинуваченої ОСОБА_8 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення не було доведено, що обвинувачена ОСОБА_8 незаконно звільнила з роботи потерпілу ОСОБА_10 саме з особистих мотивів, що вказує на відсутність суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що стороною обвинувачення не було надано суду належних та допустимих доказів, які б поза розумним сумнівом доводили винуватість обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України та наявність в її діях складу зазначеного кримінального проступку, а тому доводи апеляційної скарги прокурора про те, що виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_8 не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження і, що судом першої інстанції істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону є безпідставними та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
За викладеним, виправдувальний вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_8 колегія суддів вважає законним та обґрунтованим і підстав для його скасування та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, про що ставиться питання в апеляційній скарзі прокурора Обухівської окружної прокуратури Київської області - ОСОБА_9 , колегія суддів не вбачає.
Крім того, колегія суддів вважає необхідним відмітити, що постановою заступника керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області від 03.07.2020 року (т. 2 а.с. 128) у зв'язку з набранням чинності Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень”, на підставі якого були внесені зміни до інших нормативно-правових актів (у тому числі Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси України), і з 01.07.2020 року діяння, передбачене ч. 1 ст. 172 КК України відноситься до кримінальних проступків та підлягає подальшому досудовому розслідуванню у формі дізнання, порядок досудового розслідування кримінального провадження № 12019110230001115 від 28.10.2019 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України було змінено шляхом проведення подальшого досудового розслідування у формі дізнання.
Згідно п. 2 ч. 3 ст. 219 КПК України з дня повідомлення особі про підозру досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двадцяти діб - у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку у випадках, якщо підозрюваний не визнає вину або необхідності проведення додаткових слідчих (розшукових) дій, або вчинення кримінального проступку неповнолітнім.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 29 травня 2020 року керівником регіональної прокуратури ОСОБА_14 було складено письмове повідомлення про підозру, яке 18 червня 2020 року вручене ОСОБА_8 , яка своєї вини у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України не визнала, проте обвинувальний акт, який 27.07.2020 року був складений прокурором та направлений до суду поза межами строку досудового розслідування, передбаченого п.2 ч. 3 ст. 219 КПК України. При цьому вказаний строк досудового розслідування в межах строку, встановленого п. 1 частини 4 ст. 219 цього Кодексу прокурором не був продовжений у порядку, передбаченому параграфом 4 глави 24 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Обухівської окружної прокуратури ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Обухівського районного суду Київської області від 02 липня 2021 року у кримінальному провадженні №12019110230001115 стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172 КК України - без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Судді: __________________ __________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3