ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 серпня 2022 року м. Київ № 640/30610/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління ДПС у м. Києві
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 41592/ФОП/26-15-10-05-16 від 01.09.2020 про відсутність підстав для проведення списання заборгованості ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску, прийняте Головним управлінням ДПС у м. Києві за підписом заступника начальника Туру Олександра;
- зобов'язати ГУ ДПС у м. Києві провести списання несплаченої ОСОБА_3 суми недоїмки по ЄСВ за період з 01.01.2017 по дату прийняття рішення про припинення діяльності ОСОБА_3 як фізичної особи - підприємця від 26.12.2019, а також штрафних санкцій та пені, нарахованих на таку суму недоїмки.
Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_1 наголошує на тому, що 29.01.2008 вона була зареєстрована як фізична особа-підприємець, номер запису 20710000000008559, але з 2015 року припинила діяльність, однак у зв'язку із відсутністю юридичної освіти та низьким рівнем знань щодо державної реєстрації припинення, не подбала про належне оформлення припинення підприємницької діяльності та не подала державному реєстратору документів для припинення фізичної особи-підприємця; 11.06.2019 Подільським районним відділом ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції було відкрито виконавче провадження № 59301623 щодо стягнення з позивачки заборгованості зі сплати єдиного внеску, що була нарахована з 01.01.2017 по 30.05.2019; 26.12.2019 позивачкою було прийнято рішення про добровільне припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та одночасно до ДПІ Подільського району ГУ ДПС подана податкова звітність; згідно з прикінцевими положеннями Закону України від 13.05.2020 «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» позивач подала відповідачу заяву від 30.07.2020 про списання залишкової недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 по дату прийняття рішення про припинення діяльності - 26.12.2019, а також штрафних санкцій і пені, нарахованих на таку суму недоїмки; відповідачем прийнято рішення № 41592/ФОП/26-15-10-05-16 від 01.09.2020 про відсутність підстав для проведення списання заборгованості ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску за підписом заступника начальника Олександра Туру ; вважаючи дане рішення неправомірним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася із даним позовом до суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.
18.12.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/30610/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
14.05.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому останній заперечує проти позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що ОСОБА_3 перебувала на обліку в ДПІ в Подільському районі Головного управління ДПС у м. Києві як фізична особа-підприємець з 31.01.2008, при цьому з 26.12.2019 відповідно до відомостей, отриманих від державного реєстратора, перебуває в процесі припинення; на звернення ФОП ОСОБА_3 від 30.07.2020 щодо списання заборгованості, ГУ ДПС за результатами проведеного аналізу було направлено до управління по роботі з податковим боргом інформаційну довідку службовою запискою від 17.08.2020 № 17871/26-15-3307-11 щодо не виконання умов, передбачених п. 9-15 розділу VIII Закону № 2464; листом від 21.12.2020 ФОП ОСОБА_3 звернулась вдруге щодо списання заборгованості по єдиному внеску; на виконання вимог п. 9-15 розділу VIII Закону № 2464 11.01.2021 було проведено камеральну перевірку, і так як в інтегрованій картці за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, в т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковувалась тільки довідково нараховані позакарткові фінансові санкції (недоїмка не обліковувалась), то неправомірні позакарткові фінансові санкції були скасовані; на момент надання відповіді в інтегрованій картці платника (71040000) обліковуються правомірні позакарткові фінансові санкції, які не підлягають скасуванню. Одночасно представником відповідача у відзиві зазначено про необхідність заміни відповідача - Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на територіальний орган ДПС, утворений як її відокремлений підрозділ, Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011).
25.05.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, де зазначено про те, що позивач не отримував жодного рішення податкового органу щодо списання будь-яких сум, при проведенні звірки з розрахунків з бюджетами та цільовими фондами позивачу кожного разу називають різні суми заборгованості, з якої незрозуміло, що саме було списано чи не списано відповідачем; у відзиві не зазначено, які саме позакарткові фінансові санкції та у яких розмірах були скасовані, з яких причин у позивача обліковуються правомірні позакарткові фінансові санкції, які не підлягають скасуванню; відповідач не надає жодних обґрунтувань щодо правомірності позакарткових фінансових санкцій та причини відмови у їх списанні, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 29.01.2008, номер запису 20710000000008559 та перебувала на податковому обліку в ДПІ у Подільському районі Головного управління ДПС у м. Києві.
24.12.2014 ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали шлюб, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Каневу реєстраційної служби Канівського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області 24.12.2014 складено відповідний актовий запис № 266. Прізвище ОСОБА_1 після укладення шлюбу змінено на ОСОБА_1 .
У період з 01.01.2012 по 30.06.2015 позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування.
26.12.2019 припинено підприємницьку діяльність позивача, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за № 20710060005008559.
30.07.2020 позивач подала до ГУ ДПС у м. Києві заяву щодо питання списання недоїмки по сплаті ЄСВ за період з 01.01.2017 по дату прийняття рішення про припинення діяльності - 26.12.2019, а також штрафних санкцій і пені, нарахованих на таку суму недоїмки, згідно з прикінцевими положеннями Закону України від 13.05.2020 № 592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Листом за вих. № 41592/ФОП/26-15-10-05-16 від 01.09.2020 Головне управління ДПС у м. Києві повідомило позивача про те, що згідно з даними інформаційно-телекомунікаційних систем Головного управління ДПС у м. Києві, ОСОБА_1 перебувала на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві (ДПІ у Подільському районі) як ФОП з 31.01.2008 до 26.12.2019 (дата проведення державної реєстрації припинення). У Головного управління ДПС у м. Києві станом на 17.08.2020 відсутні підстави для проведення списання заборгованості з єдиного соціального внеску.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернулася із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В свою чергу відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до п. 2 ч. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом норм п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску серед інших є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (ч. 4 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Відповідно до абз. 3 та 4 ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Поряд з цим, положеннями п. 13 розд. IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, передбачено окремо порядок обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками - фізичними особами-підприємцями (в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), у разі зняття їх з обліку в органах доходів і зборів. Так, для платників, зазначених у підпункті 3 пункту 1 розділу ІІ цієї Інструкції, останнім періодом, за який необхідно обчислити та сплатити єдиний внесок, буде період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення. Єдиний внесок сплачується протягом 10 календарних днів після граничного строку подання звіту із зазначенням типу форми «ліквідаційна».
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, починаючи з 01.01.2017 до ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» були внесені зміни, зокрема ті, які стосується порядку нарахування єдиного соціального внеску фізичними особами-підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, у разі відсутності у них доходу у звітному році або окремому місяці звітного року. Так, якщо раніше такі платники єдиного соціального внеску мали право самостійно визначати базу нарахування єдиного соціального внеску у разі відсутності доходу і сплатити суму єдиного соціального внеску з урахуванням встановленої максимальної величини бази нарахування страхового внеску та розміру мінімального страхового внеску, то з 01.01.2017 таке самостійне визначення бази для нарахування єдиного соціального внеску стає їх обов'язком.
У контексті з наведеним суд зазначає, що розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» було доповнено п. 9-15 згідно із п. 5 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13.05.2020 № 592-IХ. У свою чергу вказаний Закон від 13.05.2020 № 592-IХ в частині пункту 5 набрав чинності з дня, наступного за днем опублікування закону, - тобто 03.06.2020.
Так, за змістом п. 9-15 розд. VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників», а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників»:
а) платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників». Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше;
б) платниками, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
Після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску зазначеної звітності (якщо відповідна звітність не була подана раніше) податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.
Податковим органом може бути прийнято рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені, за умови якщо за результатами перевірки буде встановлено, що:
1) платник податків отримав дохід (прибуток) протягом періоду з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників»;
2) суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були в повному обсязі самостійно сплачені платником або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом.
У разі якщо суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були частково самостійно сплачені платником та/або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом, податковий орган приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені у частині, що залишилася несплаченою.
Штрафні санкції до платника єдиного внеску, передбачені пунктом 7 частини одинадцятої статті 25 цього Закону, за наведених умов не застосовуються.
Вимога про сплату суми недоїмки, штрафних санкцій і пені вважається відкликаною у день прийняття податковим органом рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.
Нараховані та сплачені або стягнуті за зазначений період суми недоїмки, штрафних санкцій і пені відповідно до цього Закону не підлягають поверненню.
Відповідно до роз'яснень, викладених у листі Міністерства фінансів України від 26.08.2020 № 11220-16-62/26150, щодо порядку застосування дії п. 9-15 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на фізичних осіб - підприємців, які перебували в стані припинення до набрання чинності п. 5 розділу I Закону України від 13.05.2020 № 592-IX «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників», обов'язковою умовою для списання заборгованості зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 до 03.06.2020 є виконання вимог, встановлених пунктом 9-15 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зокрема подання протягом 90 календарних днів з 03.06.2020 заяви про списання заборгованості, подання заяви державному реєстратору про припинення підприємницької діяльності або заяви до податкового органу про зняття з обліку, та подання звітності з єдиного внеску.
Таким чином, підставою для списання заборгованості зі сплати єдиного внеску є факт відсутності отриманого фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування доходу у період з 01.01.2017, своєчасне звернення до контролюючого органу з відповідною заявою, подання заяви державному реєстратору про припинення підприємницької діяльності та подання звітності з єдиного внеску.
З матеріалів справи вбачається, що позивач після подання державному реєстратору заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та проведення державним реєстратором процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, скористався своїм правом на списання органом ДПС в порядку п. 9-15 розд. VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» суми недоїмки по єдиному соціальному внеску, що сформувалася за період до 03.06.2020, шляхом подання до Головного управління ДПС у м. Києві відповідної заяви (вх. № Д/96602/ФОП від 30.07.2020).
У даній заяві позивачем зазначено, що нею не велась діяльність та не було отримано доходу в період з 01.01.2017 по 26.12.2019, було подано всі необхідні звіти та декларації за вказаний період, а також 20.02.2020 сплачено 5 508,40 грн. заборгованості по ЄСВ та 35 406,10 грн. боргу по ЄСВ, що стягувалися у примусовому порядку за виконавчим провадженням № 59301623.
За наслідками подання зазначеної заяви від 30.07.2020, листом за вих. № 41592/ФОП/26-15-10-05-16 від 01.09.2020 Головне управління ДПС у м. Києві повідомило позивача про те, що згідно з даними інформаційно-телекомунікаційних систем Головного управління ДПС у м. Києві, ОСОБА_1 перебувала на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві (ДПІ у Подільському районі) як ФОП з 31.01.2008 до 26.12.2019 (дата проведення державної реєстрації припинення). У Головного управління ДПС у м. Києві станом на 17.08.2020 відсутні підстави для проведення списання заборгованості з єдиного соціального внеску.
Суд зазначає, що положення п. 9-15 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» до позивача можуть бути застосовані, оскільки станом на 01.01.2017 позивач була зареєстрована як платник єдиного соціального внеску та мала статус фізичної особи-підприємця, а також дотрималася умов, передбачених вищевказаним приписам нормативного акту.
У пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (щодо усунення дискримінації за колом платників)» зазначено про те, що встановлення обов'язку сплати ЄСВ без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання даного виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об'єктом нарахування ЄСВ саме отриманий дохід. Також зазначене положення суперечить Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо кола осіб, які мають право на державну трудову пенсію.
Отже, метою прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (щодо усунення дискримінації за колом платників)» було усунення дискримінаційного підходу щодо визначення коло платників єдиного соціального внеску при відсутності отриманого доходу від підприємницької діяльності.
Таким чином, відповідачем було протиправно відмовлено у задоволенні заяви позивача про списання недоїмки, оскільки така відмова не відповідає меті прийнятого Закону.
При цьому, відмова відповідача, викладена у листі № 41592/ФОП/26-15-10-05-16 від 01.09.2020 взагалі не містить нормативного обґрунтування для відмови у задоволенні заяви позивача. Так, абз. 3 п. 9-15 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» містить перелік підстав для прийняття рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені, за умови якщо за результатами перевірки буде встановлено, що: 1) платник податків отримав дохід (прибуток) протягом періоду з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників»; 2) суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були в повному обсязі самостійно сплачені платником або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом.
Зазначена норма закону містить вичерпний перелік підстав для відмови списати суму недоїмки, водночас Головне управління ДПС у м. Києві у листі № 41592/ФОП/26-15-10-05-16 від 01.09.2020 не посилається на жодну із підстав для відмови у прийнятті рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені. Таким чином відповідач не довів наявність переконливих підстав для відмови позивачу у списанні суми недоїмки, а мотиви відмови, наведені у листі № 41592/ФОП/26-15-10-05-16 від 01.09.2020, є незаконними.
Тож суд дійшов висновку, що така відмова не відповідає принципам управлінської діяльності, закріпленим у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, позаяк винесена відповідачем необґрунтовано, а тому позов в частині визнання протиправним та скасувати рішення № 41592/ФОП/26-15-10-05-16 від 01.09.2020, прийняте Головним управлінням ДПС у м. Києві підлягає задоволенню.
Вирішуючи позовну вимогу про зобов'язання відповідача провести списання несплаченої суми недоїмки по ЄСВ за період з 01.01.2017 по 26.12.2019, а також штрафних санкцій та пені, нарахованих на таку суму недоїмки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само).
З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), № 35298/04, пункту 67).
Так, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Враховуючи встановлені обставини та досліджені під час розгляду справи докази, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача провести списання несплаченої позивачем суми недоїмки по ЄСВ за період з 01.01.2017 по дату прийняття рішення про припинення діяльності ОСОБА_3 як фізичної особи - підприємця від 26.12.2019, а також штрафних санкцій та пені, нарахованих на таку суму недоїмки.
Щодо належного відповідача, то суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» (далі за текстом - постанова № 893) Кабінет Міністрів України постановив ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, у тому числі Головне управління ДПС у м. Києві.
Згідно абз. 3 п. 2 постанови № 893 територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються, відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються.
Права та обов'язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи (п. 3 постанови № 893).
Відповідно до п. 7 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2016 № 227, ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи. ДПС та її територіальні органи є контролюючими органами (податковими органами, органами стягнення).
Наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» (далі за текстом - наказ № 529) утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком, у тому числі Головне управління ДПС у м. Києві.
Відповідно до п. 1 Положення про Головне управління ДПС у м. Києві, затвердженого наказом Державної податкової служби України 12.11.2020 № 643 (зі змінами внесеними наказом ДПС від 04.03.2021 № 264) Головне управління ДПС у м. Києві є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України. ГУ ДПС забезпечує реалізацію повноважень ДПС на території м. Києва.
Згідно наказу Державної податкової служби України від 24.12.2020 № 755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 № 529, повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови № 893, розпочато з 01.01.2021.
Крім того, з метою реалізації Постанови № 893 та враховуючи наказ Державної податкової служби України від 30.09.2020 № 529, Державною податковою службою України видано наказ від 12.11.2020 № 643 «Про затвердження положень про територіальні органи ДПС» та регламентовано, що кожен територіальний орган ДПС, утворений як її відокремлений підрозділ, є правонаступником майна, прав та обов'язків відповідного територіального органу ДПС, що ліквідується.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (код ЄДРПОУ 43141267) 22.10.2020 внесено рішення № 1000741100011086626 засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.
Таким чином, з 22.10.2020 Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) перебуває у стані припинення, а повноваження та функції даного органу передано до Державної податкової служби України.
Крім цього, 30.09.2020 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 1000741030008085321 про створення Головного управління ДПС у м. Києві в якості філії (іншого відокремленого підрозділу) у складі Державної податкової служби України.
Верховний Суд у постанові від 30.12.2020 у справі № 805/4361/17-а (адміністративне провадження № К/9901/23524/20) з приводу правонаступництва органів державної влади зокрема зазначив, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншим державним органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Отже, правонаступництво в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
У такому випадку також відбувається вибуття суб'єкта владних повноважень із публічних правовідносин.
Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов'язків, що відбувається із суб'єктами владних повноважень, сама по собі має бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.
Отже, коли відбувається публічне правонаступництво, вирішальним є встановлення факту переходу повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) від одного суб'єкта владних повноважень до іншого, а не факту державної реєстрації припинення вибувшого з публічних правовідносин суб'єкта владних повноважень як юридичної особи.
З урахуванням викладеного та оскільки повноваження та функції Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) нормативним актом передані Державній податковій службі України, таким чином суд приходить до висновку, що правонаступником Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) є Державна податкова служба України в особі Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу (04116, місто Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 44116011).
Таким чином, враховуючи положення ч. 1 ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України, суд переконаний в тому, що належним відповідачем у даній справі є Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011), у зв'язку із чим, ухвалює замінити первинного відповідача належним.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Як вбачається із квитанції № ПН1603 від 26.11.2020, позивачем за подачу позову до Окружного адміністративного суду м. Києва було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, викладене у формі листа № 41592/ФОП/26-15-10-05-16 від 01.09.2020 про відсутність підстав для проведення списання заборгованості з єдиного соціального внеску.
3. Зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві провести списання несплаченої ОСОБА_3 суми недоїмки по ЄСВ за період з 01.01.2017 по дату прийняття рішення про припинення діяльності ОСОБА_3 як фізичної особи - підприємця від 26.12.2019, а також штрафних санкцій та пені, нарахованих на таку суму недоїмки.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 44116011) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Суддя К.С. Пащенко