29.08.2022 Провадження по справі № 2/940/58/22
Справа № 940/1235/21
Іменем України
29 серпня 2022 року Тетіївський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Мандзюка С.В.
за участю секретаря судових засідань Романовської Л.І.
позивачки ОСОБА_1
представника позивача адвоката Макопіненко С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тетіївської міської ради про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить визначити їй додатковий строк, достатній для подання до Тетіївської районної державної нотаріальної контори Київської області заяви про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті тітки ОСОБА_2 , смерть якої настала ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Степове Білоцерківського району Київської області.
В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина. Державним нотаріусом Тетіївської районної державної нотаріальної контори Київської області щодо заведення спадкової справи та у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 відмовлено та рекомендовано звернутися позивачці до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки нею пропущений строк для прийняття спадщини.
Позивачка пропустила передбачений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини у зв'язку з тим, що на день смерті її тітки ОСОБА_2 було відсутнє законодавство, згідно якого племінниця могла отримати спадщину, як спадкоємець п'ятої черги.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 07.10.2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено до підготовчого засідання.
09.11.2021 року Тетіївська міська рада надала суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, зазначаючи, що вказані твердження позивачки є безпідставними. Разом з тим, просить розгляд справи здійснювати за відсутності представника Тетіївської міської ради. (а. с. 28-29).
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 30.11.2021 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Макопіненко С.М. позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представник відповідача Тетіївської міської ради в судове засідання не прибув, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Заслухавши пояснення позивачки, представника позивачки, свідка, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 . (а. с. 10).
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, що складається, зокрема із права на земельну частку (пай), що підтверджується копією сертифіката на право на земельну частку (пай) серії КВ № 0175440. (а. с. 14).
Із наданого ОСОБА_1 письмового роз'яснення по спадковому праву, виданого державним нотаріусом Тетіївської районної державної нотаріальної контори Київської області 28.09.2021 року № 556/01-16 вбачається, що оскільки вона заяву про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 в нотаріальну контору в установлений законом строк не подала та на момент її смерті зареєстрована за адресою померлої не була, тому пропустила строк для прийняття спадщини. Крім того, зазначено, що спадкова справа після смерті померлої ОСОБА_2 не заведена. (а. с. 16).
Як підставу пропуску строку для прийняття спадщини, позивачка вказує, що шестимісячний строк для прийняття спадщини позивачем пропущений з поважних причин, оскільки на день смерті її тітки ОСОБА_2 було відсутнє законодавство, згідно якого племінниця могла отримати спадщину, як спадкоємець п'ятої черги. Про те, що має право на спадщину після смерті своєї тітки дізналась в травні 2021 року з телевізійної передачі про оформлення спадщини.
У ході судового розгляду судом також була допитана свідок ОСОБА_3 , яка повідомила, що є рідною сестрою позивачки ОСОБА_1 . Померла ОСОБА_2 була рідною сестрою її матері ОСОБА_4 та відповідно її тіткою. Спадщину після смерті ОСОБА_2 ніхто не прийняв, а на теперішній час є потреба оформити спадщину.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
При вирішенні спору, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачка ОСОБА_1 зазначила, що вона є спадкоємицею п'ятої черги після смерті ОСОБА_2 на підставі ст. 1265 ЦК України, оскільки є племінницею померлої ОСОБА_2 .
За положеннями ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Згідно із ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень, Цивільний кодекс України 2004 року застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 01 січня 2004 року). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини. Як частина друга статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Частиною 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Отже, за змістом указаних норм відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року) або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 року в справі № 588/225/18.
Окрім того, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» (у пункті 1) з метою забезпечення однакового застосування законодавства про спадкування роз'яснив, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.
У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Відтак, враховуючи, що спадкові правовідносини виникли до набрання чинності ЦК України та те, що визначений у статті 549 ЦК Української РСР 1963 року строк для прийняття спадщини (шість місяців) після смерті ОСОБА_2 закінчився до 01 січня 2004 року, суд вважає за необхідне при вирішенні справи керуватись правовими нормами ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до статті 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Статтею 549 ЦК Української РСР, чинного на час відкриття спадщини, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
За ч. 1 ст. 550 ЦК Української РСР, строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
Отже, нормами ЦК Української РСР 1963 року не передбачено можливість надання спадкоємцю додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, а передбачено продовження строку на прийняття спадщини.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 липня 2021 року в справі № 319/414/20.
Відтак, суд зауважує, що оскільки позивачка звернулась до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року, а тому до таких спадкових правовідносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року, який не передбачав можливості визначення такого додаткового строку.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до статті 524 ЦК Української РСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.
Статтями 529 та 530 ЦК Української РСР 1963 року визначені перша та друга черги спадкоємців за законом, відповідно до змісту яких при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).
Отже, чинним законодавством на час відкриття спадщини після померлої ОСОБА_2 не було передбачено інших черг спадкоємців, окрім зазначених у статтях 529, 530 ЦК УРСР. Положення статті 1265 ЦК України (п'ята черга спадкоємців за законом) не поширюється на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 . До цих спадкових правовідносин застосовуються положення ЦК Української РСР, зокрема щодо кола спадкоємців за законом, а такої черги спадкоємців за законом, до якої відносить себе позивачка ОСОБА_1 , ЦК Української РСР не передбачав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Судом встановлено, що спадщина після померлої ОСОБА_2 відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадщину після її смерті до вказаної дати (01 січня 2004 року) ніхто не прийняв. Позивачка, яка є племінницею померлої ОСОБА_2 , не входить до кола спадкоємців за законом, визначених діючим на час відкриття спадщини ЦК Української РСР 1963 року.
Враховуючи наведені норми діючого на час відкриття спадщини законодавства та встановлені фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд дійшов висновку, що оскільки позивачка ОСОБА_1 не має права на спадкування після смерті ОСОБА_2 , її права чи законні інтереси не порушені, відтак заявлені нею позовні вимоги не підлягають задоволенню з цих підстав.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Враховуючи, що суд відмовляє в задоволенні позову, тому понесені судові витрати у виді судового збору, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, залишає за позивачкою.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтею 58 Конституції України, статтями 524, 525, 529, 530, 549, 550 ЦК Української РСР 1963 року, частинами 4, 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, статтями 10, 12, 76- 81, 89, 131, 133, 137, 141, 142, 264-268, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Тетіївської міської ради про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного рішення: 06.09.2022 року.
Суддя С.В.МАНДЗЮК