05.09.2022 Провадження по справі № 2/940/195/22
Справа № 940/189/22
Іменем України
05 вересня 2022 року Тетіївський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Мандзюка С.В.
за участю секретаря судового засідання Романовської Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Канцедал Олександр Олександрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 10.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О., зареєстровано в реєстрі за №10190, про стягнення з нього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості за кредитним договором № 0591-2116 від 08.01.2001 року та стягнути понесені судові витрати, посилаючись на те, що даний виконавчий напис є незаконним, оскільки сума заборгованості за кредитним договором не є безспірною, а сам кредитний договір не був нотаріально посвідчений, а отже не є документом, за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 22.02.2022 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого засідання.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 22.02.2022 року зупинено стягнення у виконавчому провадженні № 66511930 від 16.08.2021 року, відкритому приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Канцедалом Олександром Олександровичем на підставі виконавчого напису № 10190 від 10.06.2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Київської міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, відносно стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості у розмірі 13000 грн. - прострочена заборгованість за кредитним договором № 0591-2116 від 08.01.2021 року, 26000 грн. - прострочена заборгованість по несплачених відсотках за кредитним договором № 0591-2116 від 08.01.2021 року, 3935 грн. - винагорода приватного виконавця, 332 грн. - витрати за проведення виконавчих дій, до розгляду справи по суті.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 28.06.2022 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не прибув, до суду надав заяву про слухання справи за його відсутності. (а. с. 87).
Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» у судове засідання не прибув, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив та жодних пояснень по суті позову та/або відзиву на позов до суду не надав.
Разом з тим, 11.08.2022 року представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС'Духота І.В. надіслав до суду клопотання, в прохальній частині якого просить: 1) виходячи з принципів співмірності, реальності та розумності, зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу до середньої ринкової вартості цієї послуги, що складає 2500,00 грн.; 2) враховуючи не надання позивачем до суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом із зазначенням витраченого часу по кожному із видів робіт, та розрахунком вартості виконання кожного із виду робіт з врахуванням витраченого на це часу, оформленого у встановленому законом порядку, відмовити в стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі. (а. с. 82-86).
Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. у судове засідання не прибув, надіслав до суду заяву, в якій просить слухати справу за його відсутності та ухвалити рішення згідно чинного законодавства.
Третя особа приватний виконавець виконавчого округу Київської області Канцедал О.О. у судове засідання не прибув, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 10 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 10190, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» 39000,00 грн. заборгованості за кредитним договором № 0591-2116 від 08.01.2001 року та 350,00 гривень плати за вчинення виконавчого напису. (а. с. 104).
На підставі заяви стягувача за даним виконавчим написом приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Канцедалом О.О. відкрито виконавче провадження № 66511930 та 19.08.2021 року винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 (а. с. 6).
Позивач вважає вказаний виконавчий напис незаконним та таким, що не підлягає виконанню, оскільки він вчинений з порушенням вимог законодавства.
Вирішуючи даний спір суд застосовує положення норм цивільного законодавства України, Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ 22.02.2012 року № 296/5 (надалі - Порядок) та враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухваленій нею постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц із подібних правовідносин, а також у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року по справі № 200/16871/17-ц.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 не визнає суму заборгованості за кредитним договором № 0591-2116 від 08.01.2001 року, укладеним між ним та відповідачем безспірною, зазначаючи що вимоги про усунення порушень із зазначенням суми боргу він не отримував.
На виконання вимог ухвали Тетіївського районного суду Київської області від 17.08.2022 року, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. надіслав до суду копії виконавчого напису, вчиненого 10.06.2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 10190, а також документів на підставі яких його було вчинено, з яких встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» нотаріусу для вчинення виконавчого напису були подані наступні документи: заява про вчинення виконавчого напису від 05.06.2021 року; кредитний договір № 0591-2116 від 08.01.2001 року; засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника ОСОБА_1 із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості за кредитним договором № 0591-2116 від 08.01.2001 року; довідка про надання одноразового ідентифікатора на підписання кредитного договору; копія повідомлення про порушення основного зобов'язання. (а. с. 103-109).
Однак, доказів отримання позивачем вимоги про усунення порушень за кредитним договором у вигляді взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № 0591-2116 від 08.01.2001 року, надані нотаріусом матеріали не містять, що на думку суду, не доводить безспірності боргу, оскільки позивач не знав про існуючу суму заборгованості.
У даному випадку приватний нотаріус не перевірив наявність доказів безспірності боргу, що призвело до порушення процедури вчинення напису.
Крім того, позивач вказує, що кредитний договір № 0591-2116 від 08.01.2001 року, укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», не був нотаріально посвідчений, а отже не є документом, за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік документів), згідно якого виконавчий напис може бутивчинено за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі - постанова № 662) даний Перелік документів доповнено після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», згідно якого виконавчий напис може бути вчинено за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року в справі № 826/20084/14 про визнання нечинним і скасування п. 1 та п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 визнано незаконним та нечинним, зокрема розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», а відтак Перелік діє в попередній редакції, яка не передбачала можливості вчинення виконавчого напису нотаріуса на не посвідченому нотаріально кредитному договорі.
Як встановлено із матеріалів справи, оскаржуваний виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом 10 червня 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
Слід зазначити, що у матеріалах справи відсутні докази того, що виконавчий напис вчинений на підставі нотаріально посвідченого кредитного договору. Доказів та обґрунтувань протилежного учасниками справи не надано.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.09.2021 року в справі №910/10374/17 зазначила, що оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року в справі № 826/20084/14, укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Зазначене вище дає підстави для визнання спірних виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, у зв'язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
ВідповідачемТовариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не надано суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також належних та допустимих доказів в спростування його доводів, відтак зазначені вище обставини дають суду підстави зробити висновок про наявність правових підстав для визнання оспорюваного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як встановлено судом, позивач поніс судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви в сумі 992,40 грн. та заяви про забезпечення позову в сумі 496,20 грн., що підтверджується відповідними квитанціями.
Отже, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 1488 грн. 60 коп. (992,40+496,20) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Щодо вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. ( п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, сторона має право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Водночас, необхідною умовою для відшкодування цих витрат є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як встановлено судом, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги та копію договору про надання правової допомоги, укладеного 17.02.2022 року між ОСОБА_1 та адвокатом Яворською Г.В., згідно з п. 4.2 якого розмір гонорара адвоката складає 3000,00 грн.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Відповідно до висновку Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду Верховного Суду викладеного у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Разом з тим, у постанові від 23 червня 2022 року у справі № 607/4341/20 Верховний Суд зауважив, що процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).
Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц.
Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов'язує надати докази щодо надання правової допомоги.
Із матеріалів справи встановлено, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду достатніх доказів саме на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі, вказаному у договорі, зокрема не надано: розрахунку наданих послуг з їх детальним описом; документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо).
Більш того, із договору про надання правової допомоги не можливо встановити, які саме послуги були надані позивачу адвокатом, затрачений на них час, реальність адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумність їхнього розміру.
За таких обставин, суд вважає, що у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу необхідно відмовити у зв'язку з їх недоведеністю.
Отже, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, розглянувши справу в межах заявлених вимог, виходячи з аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 10, 12, 76, 81, 131, 137, 141, 142, 264-268, 354 ЦПК України, статтями 15, 16, 18 ЦК України, Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 «Про затвердження Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Канцедал Олександр Олександрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити частково.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 10 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, зареєстровано в реєстрі за № 10190, про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 38548598, заборгованості за кредитним договором № 0591-2116 від 08.01.2001 року.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 38548598, адреса: бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 407, місто Київ, 01133, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , понесені судові витрати у виді судового збору в розмірі 1488 (одна тисяча чотириста вісімдесят вісім) гривень 60 копійок.
У решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного рішення: 06.09.2022 року.
Суддя С.В.МАНДЗЮК