05 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/399/22 пров. № А/857/9767/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., ,Пліша М.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2022 року(суддя -Кедик М.В., м.Львів) про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,-
ОСОБА_1 06.01.2021 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - в/ч4114), в якому просив: стягнути з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 103 625 (Сто три тисячі шістсот двадцять п'ять) гривень 20 копійок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (компенсації за невикористанні дні соціальної відпустки учаснику бойових дій) - повернуто позивачу.
Не погодившись із прийнятою ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви в частині у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, оскільки остаточний розрахунок при звільненні відповідачем проведено 20.12.2021. Таким чином, строк звернення до суду з вказаним позовом позивачем не пропущено, що безпідставно не враховано судом першої інстанції.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи те, що відповідно до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що розраховуючи компенсацію середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивач вказує загальну суму 103615,25 грн. (компенсація за невикористанні дні соціальної відпустки, індексація грошового забезпечення). Вказує, що з матеріалів справи вбачається, що позивач до суду з вимогою в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (компенсації за невикористанні дні соціальної відпустки учаснику бойових дій), звернувся лише 06.01.2021, тобто пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон№2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (в редакції, що діяла на час виключення позивача зі списків) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з пунктом 242 “Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України”, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статті117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Водночас, згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В аспекті спірних правовідносин можна дійти висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення частини другої статті 233 КЗпП України стосуються виключно звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати.
Крім того, апеляційний суд враховує висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, що містяться у постанові від 30 січня 2019 року по справі №910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про те, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належить йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а середній заробіток стягується за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 зазначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Як встановлено матеріалами справи, позивача виключено зі списків особового складу 25.07.2018.
Стосовно факту проведення з ним остаточного розрахунку, то він проведений таким чином : 14.06.2021 виплачено компенсацію за невикористанні дні соціальної відпустки учаснику бойових дій у розмірі 19 480,31 грн. та 20.12.2021 індексацію грошового забезпечення у розмірі 84 134,94 грн., що підтверджується виписками по картковому рахунку, і цей факт визнається позивачем. Тобто, днем фактичного розрахунку з позивачем, а саме: виплати компенсації за невикористані дні соціальної відпустки учаснику бойових дій є 14.06.2021, виплати індексації грошового забезпечення є 20.12.2021, і саме з цих днів, на переконання апеляційного суду, необхідно обчислювати строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Однак, як видно з матеріалів справи, позивач до суду з вимогою в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (компенсації за невикористанні дні соціальної відпустки учаснику бойових дій) звернувся лише 06.01.2021, тобто пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
За таких обставин, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позовної заяву ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (компенсації за невикористанні дні соціальної відпустки учаснику бойових дій), оскільки такі заявлені з пропуском строку, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Наведена правова позиція узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 1.380.2019.003695.
Разом з тим, метод обчислення строків звернення до суду на якому наполягає апелянт ґрунтується на довільному трактуванні ним норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не вбачається.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2022 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у справі № 380/399/22- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
М. А. Пліш