Справа № 752/7895/19
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2675/2022
23 серпня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Коцюрби О.П., Білич І.М.,
за участю секретаря судового засідання Хоменко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Насадчука Павла Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року у складі судді Мазура Ю.Ю.,
у справі за позовом ОСОБА_5 до державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Благоустрій Крюківщини» Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Клименко Юлії Сергіївни, ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 про визнання дій та рішення незаконними, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно,-
У квітні 2019 року ОСОБА_5 звернувся у суд із позовом та з урахуванням уточнень просив:
- визнати дії державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Благоустрій Крюківщини» Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Клименко Ю.С. щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 37095186 неправомірними;
- скасувати рішення державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Благоустрій Крюківщини» Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Клименко Ю.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 37095186 від 15 вересня 2017 року та запис про право власності 22350814 від 11 вересня 2017 року внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 ;
- витребувати із чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та визнати за ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , уклавши 27 грудня 2007 року із ОСОБА_13 договір купівлі- продажу квартири АДРЕСА_1 , стали її власниками.
Дана квартира згідно іпотечного договору, посвідченого 11 січня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войстрік О.В. за № З, що був укладений між ОСОБА_6 та фізичними особами: ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 з іншої сторони, передана в іпотеку Іпотекодержателю в якості забезпечення виконання ОСОБА_7 зобов'язань перед Іпотекодержателем за договором позики, що був між ними укладений 11 січня 2017 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войстрік О.В. за реєстровим № 2.
08 лютого 2019 року позивачу від свого представника стало відомо, що ОСОБА_6 15 вересня 2017 року безпідставно набув у власність квартиру АДРЕСА_1 . Даний факт підтверджується внесенням державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства „Благоустрій Крюківщини Крюківщинської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області Клименко Ю.С. відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, (з відкриттям розділу) індексний номер: 37095186, про що ним було здійснено запис про право власності №22350814.
Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 37095186 було прийнято відповідачем на підставі заяви ОСОБА_6 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та доданих до неї документів.
Між тим, дії державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Благоустрій Крюківщини» Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Клименко Ю.С. з прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 37095186 є незаконними, оскільки подані документи не відповідають вимогам Законодавства України, зокрема Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Відповідної заяви з вимогою виконати зобов'язання за договором позики ОСОБА_11 не отримував.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 155568011, вбачається, що ОСОБА_6 після отримання рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , 15 січня 2018 року здійснив її відчуження, шляхом укладення 15 січня 2018 року з ОСОБА_1 договору купівлі-продажу,.
Оскільки, ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 набув 15 вересня 2017 року незаконно, то подальші його дії з її продажу ОСОБА_1 теж є незаконними, як і володіння та продаж останньою 07 серпня 2019 року даної квартири ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 .
Зважаючи на це, право позивача, підлягає захисту шляхом витребування квартири АДРЕСА_1 із чужого незаконного володіння та визнання права власності за всіма її співвласниками.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року, з урахуванням ухвали того ж суду від 09 серпня 2021 року та додаткового рішення від 11 січня 2022 року позов ОСОБА_16 задоволено. Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі адвокат Насадчук П.А. в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права, не правильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні обставинам справи, просить скасувати рішення районного суду та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вказано, що квартира АДРЕСА_1 вибула із власності позивача за його волею на підставі та умовах, зазначених у Договорі позики від 11.01.2017, який забезпечений іпотечним договором від 11.01.2017, внаслідок порушення зобов'язань ОСОБА_7 про що він особисто, а також інші співвласники були повідомлені шляхом направлення та отримання вимог ОСОБА_6 про порушення зобов'язання із встановленням 30-денного строку на усунення порушення зобов'язання з наслідками, зазначеними у іпотечному договорів за ЗУ «Про іпотеку». Свою волю на припинення права власності на квартиру, у тому числі шляхом оформлення права власності на своє ім'я ОСОБА_6 у разі порушення зобов'язання, позивач підтвердив власноручним підписом під Іпотечним договором від 11.01.2017. Сам факт порушення зобов'язаний ОСОБА_17 визнає, однак заявляє лише про те, що він не отримав вимогу ОСОБА_6 , але ця обставина спростована наявними у справі свідоцтвами нотаріуса Войстрік О.В. від 07.08.2017.
Зазначено, що усі договори відповідають вимогам цивільного законодавства, посвідчені нотаріально, право власності зареєстровано належним чином, уповноваженими особами, на час підписання сторонами договорів купівлі-продажу квартири будь-яких обмежень, арештів, заборон не існувало, що ретельно перевірено нотаріусами під час оформлення правочинів. Таким чином, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , покладаючись на добросовісність дій попередніх продавців, законним шляхом набули своє майно, є добросовісними набувачами та законними власниками квартири АДРЕСА_1 . А дії позивача спрямовані на завдання шкоди правам та інтересам інших осіб.
В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_18 вважають, що прийняте у справі рішення є незаконним і необґрунтованим у розумінні вимог ст. 263 ЦПК України та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову у позові.
В обґрунтування апеляційної скарги, зазначено, що суд визнав актуальних власників спірної квартири недобросовісними набувачами, але зі змісту мотивувальної частини рішення суду не вбачається жодного обґрунтування щодо висновку суду про те, що відповідачі є недобросовісними набувачами, за наявності у матеріалах справи беззаперечних доказів добросовісності набуття права власності апелянтами, що свідчить про застосування судом норми матеріального права, яка не підлягає застосуванню до розглянутих судом правовідносин.
Зазначено, що посилання суду першої інстанції на правові висновки, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 753/1534/16-ц не може застосовуватися до спірних правовідносин, виходячи з того, що правовідносини у справі № 753/1534/16-ц стосуються стягнення на предмет іпотеки за банківським договором в іноземній валюті, без застосування положень цивільного законодавства щодо витребування майна з чужого незаконного володіння.
Крім того, безпідставно поставлено під сумнів наявні у матеріалах справи свідоцтва про передачу заяви ОСОБА_6 - ОСОБА_19 , видані приватним нотаріусом КМНО Войстрік О. В. та не вчинено дій щодо перевірки обставин їхнього оформлення.
Також не застосовано до спірних правовідносин норми законодавства про нотаріат щодо з'ясування направлення та вручення позивачу заяви ОСОБА_6 як іпотекодержателя після спливу строку на виконання ОСОБА_7 основного зобов'язання за договором позики.
У відзиві на апеляційну скаргу адвоката Насадчука П.А. в інтересах ОСОБА_1 адвокат Стрикаль О.В. в інтересах ОСОБА_5 просив рішення районного суду залишити без змін, а апеляційну скаргу доводи, якої є необґрунтованими- без задоволення.
Колегія суддів, заслухавши ОСОБА_2 та ОСОБА_20 в інетерсах ОСОБА_1 , які підтримали апеляційні скарги, ОСОБА_5 та його представника - адвоката Стрикаля О.В., які просили апеляційні скарги залишити без задоволення, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційні скарги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Інші учасники в судове засідання не з'явилися, про дату, місце та час якого, судом повідомлялися належним чином, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд справи за їх відсутності.
Встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 27.12.2007, ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_21 , ОСОБА_7 , набули у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 14 т.1).
Згідно іпотечного договору, посвідченого 11.01.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войстрік О.В. за № 3, що був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 й ОСОБА_8 з іншої сторони, спірна квартира була передана в іпотеку Іпотекодержателю в якості забезпечення виконання ОСОБА_7 зобов'язань перед Іпотекодержателем за договором позики, що був між ними укладений 11 січня 2017 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войстрік О.В. за реєстровим № 2, а саме повернення грошових коштів у розмірі 200000 грн. у строк до 11.03.2017 (а.с. 22-25 т.1).
Відповідно до п. 6 вказаного договору, квартира АДРЕСА_1 складається з трьох жилих кімнат, загальною площею - 95,5 кв.м., та житловою - 46.6 кв.м.
ОСОБА_6 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується внесенням державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства «Благоустрій» Крюківщини Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Клименко Ю.С. відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, (з відкриттям розділу) індексний номер: 37095186, про що ним було здійснено запис про право власності № 22350814 11.09.2017року (а.с. 184-185 т.1).
Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 37095186 було прийнято державним реєстратором на підставі заяви ОСОБА_6 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та доданих до неї документів - договору позики грошей, іпотечного договору та свідоцтв, виданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войстрік О.В.
Встановлено, що, 15.01.2018 ОСОБА_6 було відчужено спірну квартиру на користь ОСОБА_1 й згідно інформації, що міститься у договорі купівлі-продажу, згідно Звіту про оцінку майна, виготовленого ТОВ «Малеас» 23.11.2017 ринкова вартість квартири становить 798 701 грн (а.с. 174-177 т.1).
У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 07.08.2019 ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 купили спірне житлове приміщення, вартість якого згідно Звіту про оцінку майна, виданого 05.08.2019 ТОВ «Консалтингова компанія «Центр оцінки», склала 1 021 489 грн (а.с.141-142 т.1).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку", який діяв станом на день укладання договору, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Згідно зі частиною 1-3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміромзабезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Таким чином, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
Пунктом 25 іпотечного договору від 11.01.2017 передбачені способи звернення стягнення на Предмет іпотеки, у випадку не виконання зобов'язання за договором позики, в тому числі й шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" (а.с.24 т.1).
У матеріалах справи відсутні докази виконання ОСОБА_5 зобов'язань за договором позики, а тому у ОСОБА_6 виникло право на задоволення своїх вимог як іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки.
Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок) в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Згідно ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає особі, що порушила свої обов'язки, письмову вимог про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотеко держателя залишається без задоволення, іпотеко держатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Аналогічного змісту вимоги містяться і у п.28 іпотечного договору (а.с.24 т.1).
Отже, згідно положень законодавства та умов іпотечного договору, підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцям письмової вимоги про дострокове виконання зобов'язання за грошовими (кредитним) зобов'язаннями та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, у випадку невиконання вимоги.
Відповідно до справи, вирішуючи спір, районний суд встановив відсутність у справі доказів отримання іпотекодавцем ОСОБА_5 передбаченої умовами іпотечного договору вимоги про дострокове виконання зобов'язання.
Під час апеляційного розгляду справи на підставі поданого клопотання, від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войстрік О.В. апеляційним судом витребувано матеріали, на підставі яких приватним нотаріусом було складено свідоцтва про вручення іпотекодавцям відповідних заяв (а.с. 218-221 т.1).
Зі змісту отриманих документів, які надійшли від приватного нотаріуса Войстрік О.В. убачається, що ОСОБА_5 та іншим іпотекодавцям приватним нотаріусом від імені ОСОБА_6 24.05.2017 були направлені заяви, які містили вимоги виконання ними зобов'язання щодо сплати 200 000 грн за договором позики від 11.01.2017 та попередження про те, що у випадку її невиконання протягом 30 календарних днів із моменту одержання заяви, ОСОБА_6 звернеться до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису й вся сума заборгованості та пеня за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення, буде стягнута у примусовому порядку (а.с.155-163 т.4).
Отже, у відповідних заявах містилася попередження ОСОБА_6 про те, що наслідком невиконання зобов'язання буде стягнення у безспірному порядку заборгованості за договором позики та пені, як відповідальності за порушення умов договору, а не звернення стягнення на іпотечне майно - квартиру, при тому, що звернення стягнення на предмет іпотеки виключає підстави стягнення заборгованості, забезпеченої іпотекою.
До матеріалів справи не долучено доказів виконання відповідачем вимог, передбачених ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та п.28 іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_21 , ОСОБА_7 та попередження про наслідки невиконання вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зазначене свідчить про те, що іпотеко держателем не було доведено до відома іпотекодавця його наміру звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
При цьому, було порушено умови іпотечного договору та законодавство, що регулює спірні правовідносини.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
В постанові від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 Велика Палата Верховного Суду погодилась із вказаним висновком Верховного Суду України, "оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Матеріалами справи встановлено, що нерухоме майно вибуло від позивача поза його волею, а тому він має право витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останніх набувачів, а ця обставина виключає підстави визнання їх добросовісними набувачами й залишення спірного майна у їх власності.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками районного суду про наявність правових підстав щодо визнання незаконними дій державного реєстратора, пов'язаними з передачею іпотечного нерухомого майна у власність ОСОБА_6 та скасування відповідного рішення, а також витребування майна з чужого незаконного володіння.
Рішення суду першої інстанції в зазначеній частині вимог постановлено з дотриманням норм матеріального й процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів визнає безпідставними, необґрунтованими твердження апеляційної скарги про належне повідомлення ОСОБА_5 про наслідки невиконання зобов'язання, забезпеченого іпотекою, вчинення державним реєстратором оспорюваних дій у суворій відповідності до вимог законодавства та того, що спірна квартира вибула із власності позивача з його волі, а тому відсутні підстави до витребування майна з чужого незаконного володіння нинішніх власників спірної квартири.
Разом з тим, з висновками районного суду в частині визнання відповідачем по справі державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Благоустрій Крюківщини» Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Клименко Ю.С., а також визнання права власності погодитися неможливо.
За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З огляду на позовні вимоги, за якими позивач просив скасувати проведену державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства «Благоустрій Крюківщини» Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Клименко Ю.С. державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, останній здійснюючи державну реєстрацію права власності на це нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин з позивачем, оскільки така реєстрація права відбувалася за ОСОБА_22 , а не за позивачем.
Вимога про скасування державної реєстрації права власності на квартиру за іншою, ніж позивач, особою є вимогою про захист позивачем права власності на цей об'єкт від порушення особою, за якою це право зареєстроване на момент звернення позивача до суду.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За положення ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права, звернення з позовом до неналежних відповідачів в певних випадках є підставою для відмови в позові.
Велика Палата Верховного Суду при розгляді справ у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора зазначала, що спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов'язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 6 червня 2018 року у справі N 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року № 826/1656/18, від12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.
Про такі висновки йдеться зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16.
Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені обставини справи свідчать про те, що спір у ОСОБА_5 виник з ОСОБА_6 щодо порушення ним права його власності на квартиру внаслідок дій останнього щодо реєстрації за собою такого права, а тому державний реєстратор не є належним відповідачем у цій справі.
Отже позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до державного реєстратора, якого позивач визначив відповідачем.
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
З огляду на те, що позивач заявив позов до неналежного відповідача державного реєстратора, висновки суду першої інстанції про задоволення позову щодо нього є помилковими. Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про витребування майна з чужого незаконного володіння , оскільки, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
У постанові від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 Велика Палата Верховного Суду погодилася із вказаним висновком Верховного Суду України, "оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Для витребування майна оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.
Отже, задоволення позовних вимог про визнання за позивачем та третіми особами права власності на вказане майно не призвело б до відновлення володіння вказаним майном, а отже, зазначені вимоги не є ефективним засобом захисту позивача у цій справі.
Згідно зі ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (ч.1 ст.388 ЦК).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).
Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Отже, указаний спосіб захисту призведе до ефективного поновлення права власності співвласників нерухомого майна, що виключає необхідність визнання за ними права власності.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що співвласниками кв АДРЕСА_1 , окрім ОСОБА_5 , є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 правове становище яких у спорі визначено як 3-ті особи, що виключає належні підстави до задоволення позову на їх користь, якого вони не заявляли.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про задоволення позову про визнання права власності.
Зазначене свідчить про те, що рішення районного суду в частині вимог до державного реєстратора, а також визнання права власності постановлене з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню, а по справі в цій частині слід ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
За наведених підстав, підлягає скасуванню й рішення суду щодо стягнення з державного реєстратора на користь держави судового збору, в сумі 333 грн 33 коп.
Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376,382 ЦПК України, суд,
Апеляційні скарги адвоката Насадчука Павла Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5 до державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Благоустрій Крюківщини» Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Клименко Юлії Сергіївни, та стягнення судового збору, а також в частині вирішення вимог про визнання права власності на майно скасувати та ухвалити по справі в цій частині нове рішення про відмову в позові.
У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 вересня 2022 року.
Суддя-доповідач:
Судді: