ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
18 серпня 2022 року № 640/15080/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Київської міської прокуратури
про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019), в якому просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 31.05.2020 у розмірі 1 104 530,40 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у вказаний період роботи, посадовий оклад позивачу нараховувався не у розмірі, встановленому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», а у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України на підставі змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України»; в подальшому положення, на підставі яких нараховувався посадовий оклад, зокрема, пункт 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, були визнані неконституційними, у зв'язку з чим позивач вважає, що має право на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді неотриманої заробітної плати.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що заробітна плата позивача нараховувалась на підставі та у розмірах, встановлених як нормативно-правовими актами, що мають силу Закону так і постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»; на зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Під час судового розгляду справи судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 працює з 13.06.2013 на різних посадах в органах прокуратури України. Зокрема, з 21.08.2014 перебував на посаді прокурора Голосіївської районної прокуратури міста Києва, з 15.12.2015 - на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури № 1. У подальшому, з 01.06.20220 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Листом Київської міської прокуратури від 27.11.2020 № 18-817вих20, у відповідь на заяву позивача від 18.11.2020 щодо надання інформації про складові заробітної плати, а також перерахування та виплати недоотриманої частини заробітної плати, повідомлено, оплата праці врахована згідно постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505, а починаючи з 11.09.2020, оплата праці регулюється нормами статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
Позивач, вважаючи, що відповідачем завдано матеріальну шкоду у зв'язку з неповною виплатою заробітної плати, звернувся з цим позовом до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що права та інтереси, за захистом яких позивач звернувся до суду, не були порушені з огляду на наступне.
15.07.2015 набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 81 Закону № 1697-VII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом:
1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2;
2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.
Відповідно до частини дев'ятої статті 81 Закону № 1697-VII фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 1774-VIII частину третю статті 81 Закону № 1697-VII викладено в такій редакції: «Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».
Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 року становить 2102 грн., з 01.07.2020 року - 2197 грн., з 01.12.2020 року - 2270 грн.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про оплату праці» умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно статті 13 зазначеного Закону оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
За приписами статті 89 Закону України «Про прокуратуру» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
Згідно статті 90 вказаного Закону фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 825/575/16, від 19.03.2020 у справі № 806/3314/17, від 09.09.2020 у справі № 807/1171/16.
Як встановлено судом та підтверджується відповідачем, у спірний період посадовий оклад позивача нараховувався не у відповідності до положень частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які були визнані неконституційними, йому було завдано матеріальної шкоди (збитків) у вигляді неотриманої заробітної плати, тому належним способом захисту його прав є застосування норм прямої дії, а саме частина третя статті 152 Конституції України, якою закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Тобто, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Суд вважає, що недоотриманий позивачем розмір заробітної плати не може вважатись збитками у розумінні положень статті 22 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у судових рішеннях по справі № 560/703/20, які залишені без змін постановою Верхового Суду від 28.01.2021.
Суд також зазначає, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України».
Окрім цього у статті 97 цього Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.
Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Тобто, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.
Суд звертає увагу, що у рішенні Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість, у резолютивній частині рішення чітко вказано, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з огляду на наведене, враховуючи відсутність у відповідача права на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу позивачу самостійно без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому ніж встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 505, суд приходить до висновку про те, що відповідачем не було допущено бездіяльності щодо неналежного розрахунку з позивачем і як наслідок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення шкоди за період з 01.07.2015 по 25.03.2020.
Щодо виплати заробітної плати у період з 26.03.2020 по 31.05.2020, суд зазначає наступне.
До ухвалення рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, але після внесення конституційного подання щодо визнання неконституційними окремих положень пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, набрав чинності Закон № 113-IX.
Цим Законом внесено низку змін до законів України, зокрема й до Закону № 1697-VII (щодо назв органів прокуратури, їх структури, чисельності, заробітної плати та інші). Тим самим Законом - у розділі II "Прикінцеві і перехідні положення" - започатковано реформу органів прокуратури, втілення якої опосередковано атестуванням усіх чинних прокурорів України на відповідність вимогам професійної компетентності, етики і доброчесності. Успішне проходження цієї атестації визначено умовою для переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі та, опосередковано, для виплати заробітної плати у розмірі, визначеному у статті 81 Закону № 1697-VII (в редакції згідно із Законом № 113-IX).
Статтею 14 Закону № 1697-VII, у зв'язку із внесенням до неї змін Законом N 113-IX, передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону N 1697-VII кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону N 113-IX.
Відповідно до пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Дія цього пункту не поширюється на випадок, передбачений підпунктом 4 пункту 21 цього розділу.
Згідно з пунктами 6, 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
У даному випадку, відповідач вважає, що Закон № 1697-VII, зокрема статтю 81, треба застосовувати з урахуванням вимог Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-IX.
При цьому, позиція позивача виходить з того, що рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 нівелює приписи абзацу третього цього пункту, а натомість встановлює, по суті, нове правило, за яким з 26 березня 2020 року заробітна плата прокурорів визначається тільки статтею 81 Закону № 1697-VII.
Суд звертає увагу, що в межах розгляду цієї справи суд не може оцінювати Закон № 113-IX в аспекті його відповідності Конституції України, бо це компетенція суду конституційного контролю.
Під час розгляду цієї справи колегія суддів виходить з того, що відповідно до частини другої статті 131-1 Конституції України організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Закон № 113-IX, окремі положення якого наведено вище, теж визначає цю організацію. Виходячи з презумпції конституційності цього Закону і за відсутності явної суперечності (невідповідності) його положень Конституції України, цей Закон, в тому числі його Прикінцеві і перехідні положення, підлягає застосуванню.
При цьому, Закон № 113-IX встановив, що оплата праці працівників органів прокуратури під час "перехідного" періоду (який для цих правовідносин означений процесом атестування прокурорів і триває до юридичного її завершення "звільненням" чи "переведенням" прокурора) має здійснюватися відповідно до Постанови № 505 (яка, зважаючи на предмет її регулювання, і є тією постановою, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури у значенні абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX).
Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, як випливає з його змісту, ухвалювалося безвідносно до приписів Закону № 113-IX, які вже діяли на той час (зокрема щодо оплати праці працівників органів прокуратури під час "перехідного" періоду).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 по справі № 600/3960/21-а.
Зважаючи на правову природу рішень Конституційного Суду України (якими правовий акт чи його окремі положення визнані неконституційними), є підстави погодитися з доводами відповідача про те, що рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 не може впливати на застосування положень Закону № 113-IX, а тому відповідач, нараховуючи заробітну плату позивачу у період з 26.03.2020 по 31.05.2020 із застосування Постанови № 505, діяв правомірно, з огляду на що позовні вимоги у цій частині також не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) про стягнення шкоди - відмовити повністю.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.П. Огурцов