Справа № 761/22871/20
Провадження № 2/761/2467/2022
15 липня 2022 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Притула Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське незалежне інформаційне агентство новин» про визнання інформації недостовірною, зобов'язання спростувати інформацію, -
28 листопада 2020 року до суду надійшла зазначена позовна заява в якій позивач просить:
визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, яка повідомлена ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на інтернет-сторінці видання Главред за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 : «…он украл деньги проекта «Стена»…»;
зобов'язати ОСОБА_2 та ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин» протягом 10 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду у цій справі спростувати недостовірну інформацію, розповсюджену на інтернет-сторінці видання Главред ІНФОРМАЦІЯ_1 , у максимально наближений (адекватний) спосіб із зазначенням, що інформація «…он украл деньги проекта «Стена»…» є недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача.
Вимоги обгрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на інтернет сторінці видання Главред було опубліковано статтю «ІНФОРМАЦІЯ_4» (посилання на статтю ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та у вказаній статті ОСОБА_2 розповсюдив недостовірну інформацію. Однак 14.07.2020 року текст статті був відредагований та слова, які позивач просить визнати недостовірною інформацією було видалено. Як вказує позивач, в період часу 13 та 14 липня 2020 року значна кількість читачів могла ознайомитись із текстом статті.
Ухвалою суду від 28.08.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
27.10.2020 року до суду надійшов відзив ТОВ «УНІАН» на заявлені вимоги в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні заявлених вимог на тій підставі, що роздруківка, яку надав позивач не є належним та допустимим доказом, оскільки виготовлений не з веб-сайту відповідача - ТОВ «УНІАН», а вірогідно з носія представника позивача. Відповідач є інформаційним агентством, а тому у відповідності до ст.35 Закону України «Про інформаційні агентства» не несе відповідальності за розповсюдження інформації, яка є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб'єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб. Також представник зазначає, що в даному випадку суд має взяти до уваги що позивач є публічною особою, а тому простір для його критики є значно ширшим.
Відповідь на відзив до суду не надходила.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Оцінивши надані суду докази, враховуючи процесуальні заяви сторін, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог за наступних підстав.
Стаття 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У відповідності з ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
В свою чергу ст.34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У відповідності з ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до положень ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про інформацію" реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 07:16 в мережі інтернет за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 була розміщена стаття «ІНФОРМАЦІЯ_4». Автором статті зазначено ОСОБА_4 . Також позивач зазначає, що в тексті статті була розміщена недостовірна інформація «…он украл деньги проекта «Стена»…».
На підтвердження розміщення зазначеної статті в мережі інтернет позивач надав роздруківку із сайту (інтернет-сторінки). Позивач не надав суду роздруківку інтернет-сторінки виготовленої, виданої й засвідченої власником відповідного інтернет-ресурсу або провайдером.
У постанові КЦС від 7.07.2021 у справі №587/2051/18 судді зазначили, що роздруківки інтернет-сторінок, які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Вони визнаються доказом, якщо виготовлені, видані й засвідчені власником відповідного інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу.
Веб-сторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду. Однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи. Тому суд може провести огляд і дослідження таких документів на відповідному інтернет-ресурсі за вказаним посиланням.
Як вбачається, в мережі інтернет за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщена стаття під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 », однак текст статті підготовлений іншим автором - ОСОБА_5 та не містить фразу яку позивач просить спростувати як недостовірну.
Тому суд приходить до висновку, що наданий позивачем доказ розміщення статті в мережі інтернет не є належним доказом.
Відповідно до ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Як вбачається з позовної заяви, позивач обіймав посаду Прем'єр-міністра України, тобто був публічною особою, відомим у суспільстві, а відповідномежа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значноширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави,та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес.
Європейський Суд вважає, що людина, стаючи публічним політиком, свідомо обмежує своє право на повагу до особистого, сімейного життя і повинна бути терпимою навіть до жорсткої критики. Посадові чи публічні особи мають право на захист свого приватного життя, але межа захисту їх репутації повинна бути такою, щоб забезпечити й вільне обговорення політичних та інших питань, пов'язаних з їх діяльністю. Такі особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення своїх слів та вчинків і мають це усвідомлювати (справа Лінгенса проти Австрії).
Стаття 12 Загальної декларації прав людини проголошує, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в його особисте та сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його життя, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань. Особисте життя будь-якої людини, навіть тісно пов'язане з громадським, тим не менш у ньому не розчиняється, і має свої межі. Надаючи широкі можливості реалізації свободи слова і поширенню інформації, Конвенція закріпила положення про те, що свобода слова одночасно передбачає відповідні обов'язки і відповідальність. Головним обмеженням у регулюванні цього питання є право на недоторканність приватного життя. У будь-якій державі особлива увага завжди приділяється приватному життю осіб, які перебувають на публічній службі.
У зв'язку із цим під час розгляду таких справ суди повинні брати до уваги положення Декларації про свободу політичної дискусії в засобах масової інформації, яка прийнята 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також важливі рекомендації Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя. Зокрема, названа Резолюція зазначає, що публічними фігурами є ті особи, які обіймають державну посаду і (або) користуються державними ресурсами, а також всі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті, будь-то в галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі.
Це означає, що недоторканність приватного життя публічних осіб стосується як політиків, високопосадовців, так і публічних осіб у галузі спорту, мистецтва, культури, науки тощо.
Політичні діячі та посадові особи, які обіймають політичні (публічні) посади або здійснюють публічну владу, підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у ЗМІ.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 Постанови "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27 лютого 2009р. за № 1, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорту чи в будь-якій іншій галузі).
Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких політичних лідерів.
Отже, провівши системний аналіз діючого законодавства України, взявши до уваги відповідну судову практику та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, вивчивши процесуальні заяви сторін у справі, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновків, що в ході судового розгляду не доведено факту вчинення відповідачами правопорушення, яке полягало саме в поширенні інформації, яка у відповідності до вимог закону може мати статус «недостовірної», такої, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
В той же час позивач не надав суду належних та допустимих доказів, що у мережі інтернет були розповсюджені завідомо неправдиві відомості.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 3, 32, 34, 68 Конституції України; ст. ст. 23, 201, 277, 280, 297, 1167 ЦК України; ст. 9 Закону України "Про інформацію"; ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до цієї Конвенції; Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27 лютого 2009р. за № 1, ст.ст. 77-83, 89, 95, 259, 263, 265 ЦПК України суд, -
вирішив:
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське незалежне інформаційне агентство новин» про визнання інформації недостовірною, зобов'язання спростувати інформацію - відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня отримання рішення суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну ск аргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Н.Г.Притула