Номер провадження: 22-ц/813/4498/22
Справа № 947/26791/21
Головуючий у першій інстанції Маломуж А. І.
Доповідач Сегеда С. М.
05.09.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Гірняк Л.А.,
Цюри Т.В.,
за участю секретаря Хухрова С.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 09 вересня 2021 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про видачу обмежувального запису,
встановив:
07.09.2021 року заявниця звернулась до Київського районного суду м. Одеси із заявою про видачу обмежувального припису.
Заява була обґрунтована тим, що на час звернення до суду вона є неповнолітньою та внутрішньо переміщеною особою із зони проведення АТО. 21.01.2004 р. її мати - ОСОБА_5 одружилися з її батьком - ОСОБА_6 . Після реєстрації шлюбу мати отримала прізвище ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася вона. 29.11.2005 р. шлюб між батьками заявниці був розірваний. Вона разом з матір'ю переїхала до м. Авдіївки Донецької області, а її батько залишився мешкати у м. Одесі.
ІНФОРМАЦІЯ_2 батько помер. Після смерті батька залишилося наступне спадкове нерухоме майно: 1/3 частка трикімнатної квартири у АДРЕСА_1 , загальною площею 58,7 кв.м., у який на цей час проживають її бабуся та дідусь - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . З початком АТО вона з матір'ю переїхали з м. Авдіївки до м. Одеси, але бабуся з дідусем їх обох (і навіть її одну) до себе не прийняли, заявили, що знати їх не хочуть. 11.02.2021 р. вона вже самостійно звернулася до нотаріуса і отримала свідоцтва про право на спадщину.
Проте, свої повноваження співвласника вона реалізувати не може, оскільки бабуся не пускає її на поріг.
27.08.2021 року вона здійснила ще одну спробу вселитися, однак її бабуся та дідусь знов відмовилися її впустити до спірної квартири, що підтверджується рапортом співробітників поліції (а.с.10-звор.-11).
На цей час вона навчається у ПВНЗ «Одеській коледж комп'ютерних технологій «Сервер», який, згідно наданої довідки, студентів гуртожитком не забезпечує. Мати зараз не може знайти роботу і їм стало дуже важко винаймати житло. Іншого житла у неї взагалі немає, а у її матері є лише частка у праві власності на квартиру у місті Авдіївці, яке, згідно розпорядження КМУ від 7 листопада 2014 р. № 1085 віднесено до переліку населених пунктів, що знаходяться на лінії зіткнення.
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 09.09.2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м.Одеси від 09.09.2021 року, ухвалення нового рішення, яким заяву задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.38-41).
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 - адвокат Ногай Д.С., просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 09.09.2021 року залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення (а.с.71-72).
Вирішуючи питання про слухання справи в прядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засіання, у тому числі заявниця апеляційної скарги ОСОБА_1 - через свого представника адвоката Федрова А.А., як то передбачено ч.5 ст. 130 ЦПК України (а.с. 77-79).
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Таким чином, розгляд даної справи здійснений 31.08.2022 року в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи, оскільки учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, про що вказано вище. Повний текст судового рішення складений 05.09.2022 року.
Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосудді, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції майже рік (а.с. 44), від учасників справи не надходило заяв або клопотань про відкладення слухання справи, колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заявник вказала, що вселення до квартири АДРЕСА_2 відповідає загальним приписам сімейного законодавства, адже, згідно ст. 265 СК України баба, дід зобов'язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх внуків, якщо у них немає матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу.
Ухвалюючи судове рішення про відмову у видачі обмежувального припису, суд першої інстанції виходив із того, що згідно ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 ч. 1. ст. 1 вказаного Закону домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
За змістом п.п. 7, 9 ч. 1 ст. 1 ЗаконуУкраїни «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
У відповідності до п.12 ч.2 ст.3 цього Закону до переліку осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Згідно ч.3 ст. 26 вказаного Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Таким чином, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Так, суд першої інстанції виходив із того, що заявниця ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , є власником 1/9 частини вказаної квартири.
Співвласниками даної квартири також були дідусь та бабуся заявниці ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Оскільки станом на час слухання справи судові не було надано відомостей, хто є власником інших часток квартири, то зі слів сторін інші частки квартири були продані заінтересованій особі по даній справі ОСОБА_4 , хоча доказів цього судові також не надано.
Суд також зазначив, що відповідно до ч.2 ст. 26 вказаного Закону обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків. До таких обмежень, зокрема, законодавець відніс усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи, тощо.
Проте, як вбачається з матеріалів справи право власності на спірну квартиру є не спільною сумісною, а спільною частковою власністю.
Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції правильно вказав, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що обставини, викладені в заяві про видачу обмежувального припису, не підтверджені належними та допустимими доказами, не надано доказів, що у заявниці немає іншого нерухомого майна, що її мати перебуває у скрутному матеріальному становищі, та не може наразі її утримувати, також не надано доказів хто наразі є співвласником спірної квартири.
В ході судового засідання представником заявниці було повідомлено, що в неї є частка в квартирі, яка є більшою за площею. Проте в ній проживає недієздатна особа та вона боїться туди вселятися, проте доказів вказаного також судові не надано.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 - адвокат Ногай Д.С. зазначив, що заявник ОСОБА_1 ніколи не проживала в квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , при зверненні до суду вказала зовсім іншу адресу: АДРЕСА_3 , проте має у власності 1/6 частину квартири, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 .
Останнє підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна що суб'єкта (а.с.73-звор.).
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на час звернення із заявою про вчинення обмежувального припису заявниця в квартирі не проживала та між сторонами наявний спір щодо користування цією квартирою, про що свідчить її позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про вселення до квартири АДРЕСА_2 , який мається в провадженні Київського районного суду м. Одеси, справа № 91/6656/21.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м.Одеси від 09 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05.09.2022 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Л.А. Гірняк
Т.В. Цюра