Справа № 465/7041/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Дзеньдзюра С.М.
Провадження № 22-ц/811/670/22 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія:6
29 серпня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Колич Х.Б.
з участю: представника ОСОБА_1 ,
прокурора Ванчака А.Л.,
представника Управління комунальної власності Львівської міської ради - Мотова Є.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 лютого 2022 року, -
у грудні 2016 року Львівська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Новосад Ольга Петрівна, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про скасування державної реєстрації та витребування майна з чужого незаконного володіння.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що на підставі розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 » від 17 травня 2006 року №844 оформлено право власності територіальної громади м. Львова на нежитлові приміщення першого поверху під №№ 1-26, площею 298.8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 296 від 27 квітня 2009 року оформлено право комунальної власності на нежитлові приміщення підвалу по АДРЕСА_4 під індексами 6-1, 6-2, 6-3, 6-4, 6-5, 6-6, 6-7, 6-8, 6-9, 6-10, 6-11, I, II, III, IV, V, VI, VII, VIII, IX, X, загальною площею 241.2 кв.м. Рішенням постійно діючого третейського суду при асоціації «Український правовий альянс» у справі № 1-23/09 зобов'язано Обласне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєструвати право приватної власності на вищезазначені нежитлові приміщення за ТОВ «КВФ «Вектор».Стверджує, що в подальшому вищезазначені нежитлові приміщення неодноразово відчужувалися за відплатними договорами, а саме, за договорами купівлі-продажу від 26 червня 2012 року, укладеним між ТОВ «КВФ «Вектор» та ПП «Перевізник-Лев», від 26 червня 2012 року, укладеним між ПП «Перевізник-Лев» та ПП «Перевізник-Міф», від 06 липня 2012 року, укладеним між ПП «Перевізник-Міф» та ТОВ «ФК «Діалог». Зазначає, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2016 року скасовано рішення реєстратора обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» Вдов'як Н.Б. від 08 травня 2012 року про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційно-виробнича фірма «Вектор» на нежитлові приміщення загальною площею 504 кв.м., що розташовані в будівлі літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер майна 36601515). Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації скасовано та ухвалено постанову, якою зобов'язано Реєстраційну службу Львівського міського управління юстиції внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційно-виробничої фірми «Вектор» на нежитлові приміщення загальною площею 504,0 кв.м., які розташовані в будівлі літ. «А-1» по АДРЕСА_4 за реєстраційним номером 36601515. Крім того, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2015 року витребувано з чужого незаконного володіння ТзОВ «ФК «Діалог» на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 504,0кв.м., в тому числі приміщення підвалу площею 234,0кв.м., а саме: приміщення під №№ І- X, 6-1- 6-10, II, III, 5-1- 5-2, та першого поверху площею 270,0кв.м., а саме: приміщення під №№ від №1-1 до №1-15, від № 1-22 до 1-25, 1-16, 1-17, 1-21, які розташовані в будівлі літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_4 . Вказує, що незважаючи на відкриття виконавчого провадження щодо витребування спірних нежитлових приміщень з володіння ТзОВ «ФК «Діалог» на користь територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради, 01 листопада 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад Ольгою Петрівною було прийнято рішення про проведення державної реєстрації приміщення по АДРЕСА_4 , загальною площею 504.0 кв.м. за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 01 листопада 2016 року. Вважає, що об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, відтак право власності є непорушним, а тому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави ним заволоділа і в якої майно фактично знаходиться. З наведених підстав просить витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 504.0 кв.м., в тому числі приміщення підвалу площею 234.0 кв.м., а саме: приміщення під №№ I-X, 6-1-6-10, II, III, 5-1-5-2 та першого поверху площею 270 кв.м., а також приміщення під №№ від №1-1 до № 1-15, від № 1-22 до № 1-25, 1-16, 1-17, 1-21, які розташовані в будівлі під літ. А-1 за адресою: АДРЕСА_4 ;скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлові приміщення загальною площею 504.0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 .
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 11 лютого 2022 року позов Львівської міської ради задоволено частково.
Витребувано в ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 504.0 кв.м., в тому числі приміщення підвалу площею 234.0 кв.м., а саме: приміщення під №№ I-X, 6-1-6-10, II, III, 5-1-5-2 та першого поверху площею 270 кв.м., а також приміщення під №№ від №1-1 до № 1-15, від № 1-22 до № 1-25, 1-16, 1-17, 1-21, які розташовані в будівлі під літ. А-1 за адресою: АДРЕСА_4 .
В решті позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що Львівська міська рада звернулася з даним позовом з пропуском строків позовної давності, а він звертався до суду із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності. Зазначає, що на момент укладення договору купівлі-продажу спірного майна у продавця були наявні всі правовстановлюючі документи на спірне майно, а приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Новосад О.П. перевірено та встановлено, що об'єкт продажу не перебував під арештом, в іпотеці чи податковій заставі, відтак ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, тому не може відповідати за порушення інших осіб, а конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус, всупереч вимогам ст. 388 ЦПК України, та майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятою та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.Вказує, що з моменту набрання законної сили постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03 грудня 2015 року щодо витребування спірного майна з володіння ТзОВ «ФК «Діалог» на користь територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради та до моменту набуття права власності на спірні приміщення ОСОБА_2 відбулася неодноразова зміна власників цього майна та проводилася державна реєстрація права власності. Вважає, що Львівська міська рада, звертаючись до суду з даним позовом, має намір виправити за рахунок ОСОБА_2 власні помилки, допущені при розгляді справи № 914/779/15 за її позовом до ТзОВ «ФК «Діалог» про витребування майна з чужого незаконного володіння, в тому числі і невчинення жодних дій щодо унеможливлення подальшого відчуження спірного майна, наприклад, звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову, що в свою чергу призвело до безперешкодного відчуження спірних приміщень на користь третіх осіб, однак ризик будь-якою помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Наголошує, що майно не може бути витребувано у добросовісного набувача, якщо воно продане в порядку виконання судових рішень, а договір купівлі-продажу від 01 листопада 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладався на стадії примусового виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 вересня 2016 року справі № 461/6096/16-ц, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики, за згодою стягувача та за відома державного виконавця, а оплата коштів здійснювалася на рахунок Шевченківського ВДВС м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Рішення суду оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а відтак законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог Львівської міської ради судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Заслухавши суддю-доповідача,пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення прокурора Ванчака А., представника Управління комунальної власності Львівської міської ради Мотова Є.Г. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст.. 16 ЦК України.
Як правило, особа, яка вважає, що її права порушені, може скористатися не будь - яким, а конкретним способом захисту свого права, який має бути ефективним.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Згідно з ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Положеннями ст. 321 ЦК України зазначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
За змістом ст. 30 згаданого Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності.
Частина 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах, серед іншого, належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, які є об'єктами комунальної власності.
Частиною 5 цієї статті визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизовуються та передаються у користування і оренду.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. (ч.8 ст. 60 ЦПК України).
Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 17.05.2006 року, яке є чинним, територіальна громада міста Львова дійсно володіє на праві власності нежитловими приміщеннями площею 298.8 кв.м, які знаходяться в АДРЕСА_4 .
З копії свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 27.04.2009 року, яке є чинним, нежитлові приміщення загальною площею 241.2 кв. м, які знаходяться в АДРЕСА_4 , належать на праві комунальної власності територіальній громаді в особі Львівської міської ради.
З витягу про реєстрацію права власності не нерухоме майно, вбачається, що 08.05.2009 року право власності на нежитлові приміщення загальною площею 241.2 кв.м у АДРЕСА_4 зареєстровано за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Львівським апеляційним господарським судом прийнято постанову від 03.12.2015 року у справі №914/779/15, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2016 року, якою витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ «ФК «Діалог» на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 504,0 кв.м., за адресою АДРЕСА_4 , якими встановлено, що спірні нежитлові приміщення належать на праві власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради.
Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна підтверджується, що станом на 01.11.2016 року право власності на нежитлові приміщення загальною площею 504.0 кв.м по АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_2 , підстава виникнення права власності договір купівлі-продажу від 01.11.2016 року .
Відповідно до п.1.2 договору купівлі-продажу від 01.11.2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад Ольгою Петрівною, право власності продавця, яким є ОСОБА_4 , на об'єкт продажу зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 серпня 2016 року, номер запису про право власності 16147364. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 870621846101.
Підставою набуття ОСОБА_4 права власності на нежитлові приміщення загальною площею 504.0 кв.м по АДРЕСА_4 , зазначено іпотечний договір від 13.07.2016 року, нежитлові приміщення набуті ОСОБА_4 в результаті звернення стягнення на предмет іпотеки.
З цього слідує, що продавець за даним договором купівлі-продажу ОСОБА_4 набув права на майно після того, як рішеннями Львівського апеляційного господарського суду від 03.12.2015 року та Вищого господарського суду України від 14.07.2016 року у справі №914/779/15 підтверджено право власності на спірне нерухоме майно за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради.
Згідно зі ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України, майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до статей 386,387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з п. 3 ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Право власника згідно із ч.1 ст. 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов'язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України).
Враховуючи вимоги ст.12 ЦПК України та виходячи зі змісту п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України, власник зобов'язаний довести, що майно вибуло з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі, а набувач довести, що він придбав майно за відплатною угодою й що він не знав і не міг знати про те, що придбаває майно в особи, якій не належить право його відчуження.
Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17 (провадження №14-183 цс 18) відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування, означає, що власник свою волю на відчуження не виявляв.
Суд першої інстанції безспірно встановив, що власник спірних нежитлових приміщень, яким є територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради, згоди на відчуження нежитлових приміщень загальною площею 504.0 кв.м по АДРЕСА_4 , не надавала, ні сесією Львівської міської ради, ні її виконавчим комітетом чи іншим структурним підрозділом Львівської міської ради чи виконавчого комітету, у випадку делегування їм відповідних повноважень, рішення компетентного органу про надання згоди на відчуження нежитлового приміщення, не приймалося.
На спростування цієї встановленої судом обставини, відповідач, всупереч вимогам ст.. 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів.
Тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що нежитлові приміщення загальною площею 504,0 кв.м. за адресою АДРЕСА_4 вибули з володіння власника поза його волею, а тому вони можуть бути витребувані власником на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.
З врахуванням роз'яснень п.30 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до якого застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача, суд першої інстанції вірно зазначив, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, у випадку придбання такого в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, а тому вірно зазначив в оскаржуваному рішенні про те, що безпідставним та необгрунтованим є твердження представника відповідача про те, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщеннь загальною площею 504,0 кв.м. за адресою АДРЕСА_4 укладався та нотаріально посвідчувався на стадії примусового виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 26.09.2016 року, а тому, на думку відповідача, до спірних відносин слід застосувати ч. 2 ст. 388 ЦК України.
А відтак, встановивши, що спірні нежитлові приміщення належать територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради, яка не надавала свою згоду на їх вибуття з комунальної власності, про що свідчить відсутність рішення компетентного органу про їх відчуження, суд першої інстанції дійшов до вірного та обгрунтованого висновку, що спірні приміщення вибули поза волею власника, що свідчить про підставність позову про витребування цього майна від останнього його набувача, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18).
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції у цій частині не спростовують.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який відхилив клопотання відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки попередження від 21.02.2013 року №34 майстра ЛКП «Сокільницьке» адресоване ТОВ «ФК «Діалог», до якого і звернувся з позовом прокурор Франківського району м. Львова до Господарського суду Львівської області в інтересах Львівської міської ради з позовом про витребування спірного нежитлового приміщення, за результатами розгляду якого були прийняті рішення Львівського апеляційного господарського суду, з яким погодився і Вищий господарський суд України, якими встановлено, що спірні нежитлові приміщення належать на праві власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради, такі вибули з володіння власника поза його волею, а відтак витребували їх з чужого незаконного володіння.
В подальшому, як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, спірні нежитлові приміщення неодноразово відчужувалися, право власності на нежитлові приміщення загальною площею 504,0 кв.м. за адресою АДРЕСА_4 , неодноразово перереєстровувалося, право власності реєструвалося за різними власниками, нежитлові приміщення були предметом договорів іпотеки, по яких іпотекодержателями проводилося звернення стягнення на предмет іпотеки.
Так, відповідно до згаданого вище Реєстру…. право власності на нежитлові приміщення загальною площею 504,0 кв.м. за адресою АДРЕСА_4 , вже після ухвалених судових рішень було зареєстроване за ТзОВ «Корд - Фінанс», ТзОВ «Ситус», за ОСОБА_4 , який набув право власності на спірні приміщення в процесі звернення стягнення на предмет іпотеки, а в подальшому відчужив ці приміщення ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 01.11.2016 року.
Судом встановлено, що нежитлові приміщення судовими рішеннями були повернуті територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради 03.12.2015 року, а право власності за ОСОБА_2 було зареєстроване 01.11.2016 року, Львівська міська рада про порушення свого права власності на спірні приміщення у зв'язку з незаконним набуттям ОСОБА_2 права власності на нежитлові приміщення дізналася в 2016 році, а з позовом звернулася в грудні 2017 року, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який дійшов вірного висновку про те, що трьохрічний строк позовної давності позивачем не пропущено.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 лютого 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 05.09.2022 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк