31 серпня 2022 року колегією суддів ККС ВС була ухвалена постанова у кримінальному провадженні № 51-1376км22, справа № 183/3399/15 за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Цією постановою було вирішено вирок Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Основною підставою для такого рішення стало те, що, на думку колегії суддів, апеляційний суд, ухвалюючи рішення, протилежне рішенню суду першої інстанції й спрямоване на погіршення становища обвинуваченого, обмежився лише дослідженням письмових доказів, які досліджував місцевий суд, однак не здійснював повторного допиту обвинуваченого ОСОБА_1 , потерпілої ОСОБА_2 та експерта ОСОБА_3 , що було здійснено місцевим судом, тобто дослідив меншу сукупність доказів, на ґрунті яких місцевий суд зробив висновок про необхідність виправдання обвинуваченого у зв'язку з відсутністю в його діях складу інкримінованого йому злочину.
При цьому на підставі дослідження цієї меншої сукупності доказів, які були досліджені місцевим судом, апеляційний суд дійшов протилежного висновку порівняно з місцевим судом щодо підтвердження порушення обвинуваченим правил безпеки дорожнього руху, яке спричинило смерть потерпілого, тобто висновків, які мають ключове значення у цьому провадженні й можуть бути зроблені саме на грунті дослідження всієї сукупності належних, допустимих і достовірних доказів.
З таким рішенням колегії суддів не погоджуюсь, вбачаючи, що достатніх підстав для скасування вироку апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції не було.
З матеріалів провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції за клопотанням прокурора безпосередньо дослідив всі письмові докази, які досліджував місцевий суд, хоча й не здійснював повторного допиту обвинуваченого, потерпілої та одного експерта, що було здійснено місцевим судом. При цьому у вироку апеляційного суду докладно описано зміст досліджених письмових доказів, наданий їх аналіз, зроблені висновки.
Та обставина, що апеляційним судом на відміну від місцевого суду не було допитано зазначених вище осіб, на мою думку, у цьому конкретному випадку істотно не впливає на обґрунтованість та вмотивованість висновків апеляційного суду, оскільки в цьому провадженні підставою для ухвалення місцевим судом виправдувального вироку стала недоведеність наявності в діях особи складу кримінального правопорушення, а саме такої частини об'єктивної сторони як суспільно небезпечне діяння, тобто діяння, яке було пов'язане із порушенням з боку ОСОБА_1 правил дорожнього руху.
За таких обставин, ключове значення має питання, чи достатньою з огляду на власне внутрішнє переконання для колегії суддів апеляційного суду є фактично досліджена ними сукупність належних, допустимих і достовірних доказів, для того, щоб зробити висновок про помилковість рішення місцевого суду саме в цій частині.
Тому, оскільки причиною для висновку місцевого суду про недоведеність наявності суспільно небезпечного діяння в інкримінованому ОСОБА_1 складі правопорушення стало визнання місцевим судом недопустимими окремих доказів (протоколу огляду місця ДТП зі схемою, протоколу слідчого експерименту, висновків експертиз), й апеляційний суд після безпосереднього дослідження цих доказів вирішив визнати таку позицію місцевого суду необґрунтованою, а вказані докази вирішив необхідним визнати допустимими та оцінив їх, на що мав право в межах свободи розсуду, факт того, що апеляційний суд не допитав указаних вище осіб в цьому конкретному випадку не міг вплинути на обґрунтованість судового рішення.
На моє переконання, необхідність для апеляційного суду повторно досліджувати всю сукупність досліджених місцевим судом доказів у випадку, коли він ухвалює новий обвинувальний вирок замість виправдувального, є типовою, однак не є абсолютною, й в кожному конкретному випадку має співвідноситися з підставою виправдання особи місцевим судом; тими обставинами, які були встановлені місцевим судом й оцінені ним як такі, що вказують на необхідність виправдання особи; й тією конкретною сукупністю доказів, на грунті яких такі обставини були встановлені.
Тому вбачаю, що в цьому конкретному випадку, касаційний суд мав відхилити доводи касаційної скарги засудженого в цій частині й надалі самостійно вирішити питання щодо можливості застосування до нього положень Закону України «Про амністію у 2016 році» згідно з його клопотанням.
Суддя ОСОБА_4