ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
10 серпня 2022 року м. Київ № 640/4018/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Національної поліції України
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної поліції України (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ голови Національної поліції України Ігоря Клименко від 17.01.2020 №70 о/с «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_1 з 18 січня 2020 року з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу оперативних розробок у Центральному регіоні (м. Київ) управління організації оперативних розробок та негласної роботи Департаменту протидії наркозлочинності, підстава для звільнення з посади: наказ Національної поліції України від 05.11.2019 №1127 «Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції», відповідно до пункту 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»;
- поновити ОСОБА_1 на посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу оперативних розробок у Центральному регіоні (м. Київ) управління організації оперативних розробок та негласної роботи Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України, з 18 січня 2020 року;
- стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу;
- постанову суду щодо поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач, приймаючи наказ про звільнення позивача зі служби в поліції, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Вказано, що позивачем до його звільнення з посади, в межах двомісячного терміну після його повідомлення 18.11.2019 про наступне звільнення, було самостійно за власної ініціативи подано два рапорти, перший у листопаді 2019 року, другий у січні 2020 року на ім'я начальника ГУНП у м. Києва про призначення його на нищу посаду оперуповноваженого управління протидії наркозлочинності ГУНП у м. Києва. Позивач зазначає, що не був призначений на вказану посаду в ГУНП у м. Києва, з невідомих йому причин, як і на будь-яку іншу посаду в системі органів Національної поліції України. Одночасно з попередженням про звільнення, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, відповідач не запропонував позивачу іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, не надав позивачу будь-якої письмової інформації про відсутність чи наявність посад, на які він міг би бути переведений чи переміщений.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2020 відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі та запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів надати відзив на позовну заяву.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, зазначивши, що процедуру звільнення позивача через скорочення штатів дотримано, а отже дії Національної поліції відповідають вимогам чинного законодавства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Національної поліції України від 18.07.2019 № 748 о/с позивача було призначено на посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу оперативних розробок у Центральному регіоні (м. Київ) управління організації оперативних розробок та негласної роботи Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України.
Наказом Національної поліції України від 17.01.2020 №70 о/с старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу оперативних розробок у Центральному регіоні (м. Київ) управління організації оперативних розробок та негласної роботи Департаменту протидії наркозлочинності НП України старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 18.01.2020.
Підставою прийняття зазначеного рішення слугував наказ Національної поліції України від 05.11.2019 №1127.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною першою статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про Національну поліцію» у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону України «Про Національну поліцію»).
Переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації (пункт 2 частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію»).
Частиною першою-третьою статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.
Матеріали справи підтверджують, що 18.11.2019 ОСОБА_1 оголошено попередження під особистий підпис відповідно до пункту 1 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» про те, що наказом Національної поліції України від 05 листопада 2019 року №1127 «Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції» посаду, яку позивач обіймав скорочено, та про можливе наступне звільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Як вбачається з наказу Національної поліції України від 05.11.2019 №1127, яким затверджено перелік змін у штатах Національної поліції, відбулось скорочення з 64 посад до 64.
Положенням спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про Національну поліцію» не врегульовано процедуру звільнення поліцейського в зв'язку зі скороченням чисельності штату та дотримання трудових гарантій поліцейського, тому суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України).
Згідно з частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до частини першої-третьої статті 492 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №487/2191/17 зазначено, що відповідно до вимог частини третьої статті 492 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Висновки аналогічного змісту викладено Верховним Судом у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №520/6610/19.
Таким чином, необхідність запропонувати працівнику всіх наявних вакансій не право, а обов'язок роботодавця.
Як встановлено вище, позивача звільнено з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу оперативних розробок у Центральному регіоні (м. Київ) управління організації оперативних розробок та негласної роботи Департаменту протидії наркозлочинності, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
З огляду на зазначене, внаслідок скорочення посади працівник, який її обіймає, може бути звільнений за умови, якщо неможливо його перевести, за його згодою, на іншу роботу.
У свою чергу, під час розгляду справи відповідач не надав до суду доказів, що позивачу пропонувались вакантні посади, які були наявні в інших структурних підрозділах, що входять до складу центрального органу управління Національної поліції України, та які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Також, відповідач не надав суду доказів того, що позивач відмовлявся від запропонованих йому посад в інших структурних підрозділах, що входять до складу центрального органу управління Національної поліції України.
Суд зазначає, що лише відмова особи від запропонованої посади дає підстави для звільнення поліцейського у зв'язку зі скороченням штатів.
Формою волевиявлення поліцейського на призначення на іншу посаду є надання згоди. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків, тобто ініціатива керівництва.
Отже особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом надання згоди на ініціативу керівництва щодо іншої посади. У випадку, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад виникають підстави для застосування пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» щодо звільнення поліцейського зі служби в поліції у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Таким чином, Кодекс законів про працю України передбачає порядок звільнення працівників, яким мають керуватися роботодавці, оскільки саме вони є ініціаторами розірвання трудових відносин за скороченням штату. Отже, саме на роботодавців покладається обов'язок своєчасного, за два місяці, повідомлення працівника про звільнення, про наявні вакансії та запропонувати їм роботу, за наявності таких, а також встановити наявність у працівників переважного права на залишення на роботі та наявність визначених в законодавстві підстав для застосування цього переважного права (якщо кваліфікація та продуктивність праці таких працівників однакова).
Для виявлення працівників, які мають переважне право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки в довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен був з'ясовувати сам роботодавець, приймаючи відповідне рішення.
Суд зауважує, що відповідач не надав доказів проведення порівняння кваліфікації та досягнень у службовій діяльності позивача з іншими поліцейськими, які були залишені на службі в поліції внаслідок або скорочення штатів, або переведені на рівнозначні посади, з метою встановлення переважного права на залишення на службі в поліції, передбаченого частиною п'ятою статті 68 Закону України «Про Національну поліцію».
Докази, які б свідчили про невідповідність позивача займаній посаді (акт відповідного службового розслідування, документи, що характеризують позивача з негативної сторони або вказують на низький професійний рівень тощо) в матеріалах справи відсутні, а також не доведено з'ясування перед звільненням обставин наявності переваг щодо залишення/продовження служби, зокрема, відсутня будь-яка оцінка послужного списку, наявність відзнак та заохочень.
З урахуванням зазначеного, наказ Національної поліції України від 17.01.2020 в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу оперативних розробок у Центральному регіоні (м. Київ) управління організації оперативних розробок та негласної роботи Департаменту протидії наркозлочинності є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Під незаконним звільненням слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.
З огляду на зазначене, з метою відновлення порушеного права позивача на працю, враховуючи незаконність його звільнення, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 належить поновити на посаді яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу оперативних розробок у Центральному регіоні (м. Київ) управління організації оперативних розробок та негласної роботи Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України, з 18 січня 2020 року.
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок).
Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку).
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.
Суд встановив, що позивача звільнено 17 січня 2020 року (останній робочий день), відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за листопад 2019 року та грудень 2019 року.
Так, відповідно до довідки від 20.01.2020 №29/5-43, виданої Національною поліцією України, заробітна плата позивача за листопад 2019 року складає 24 142,19 грн., за грудень 2019 року - 27 702, 20 грн.; середньоденна заробітна плата складає 849,90 грн.
У справі №814/2563/16 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
Так, зі змісту пункту 6 розділу ІІІ Порядку №260 випливає, що поновлений на службі поліцейський має право на грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу починаючи з дня звільнення до його поновлення на службі уповноваженим керівником органу поліції.
Порядок №260 визначає, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби. Наведене узгоджується із висновком Верховного Суду, який викладено в постанові від 26 квітня 2019 року в справі №815/1829/17.
Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в цьому випадку з 18 січня 2020 року по 10 серпня 2022 року.
Так, враховуючи дані наявної у матеріалах справи довідки про доходи позивача, з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 18.01.2020 (день звільнення) по день поновлення - 10.08.2022 (дата ухвалення судом рішення) становить: 849,90 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 934 к.д. (кількість днів вимушеного прогулу) = 793 806, 60 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача (сума вказана без утримання податків та інших обов'язкових платежів).
Документів, які б спростовували розрахований розмір належного до виплати позивачу грошового забезпечення, відповідач не надав.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Тому рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.
Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також доводи позивача та відповідачів щодо заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 17.01.2020 №70о/с в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу оперативних розробок у Центральному регіоні (м. Київ) управління організації оперативних розробок та негласної роботи Департаменту протидії наркозлочинності.
Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу оперативних розробок у Центральному регіоні (м. Київ) управління організації оперативних розробок та негласної роботи Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України, з 18.01.2020.
Стягнути з Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 40108578) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 793 806 (сімсот дев'яносто три тисячі вісімсот шість гривень) 60 копійок.
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.