ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
16 серпня 2022 року № 640/33649/20
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Відділу з питань реєстрації місця проживання Деснянської районної у місті Києві
державної адміністрації
про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до відділу з питань реєстрації місця проживання Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації (02225, м. Київ, пр. Маяковського, 29) в якому просить зобов'язати відповідача зареєструвати її місце проживання.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки відповідача щодо ненадання позивачем необхідних для реєстрації місця проживання документів є протиправними та такими, що не відповідають дійсності.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що предметом розгляду є захист житлових прав, а тому справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства. Крім того, відповідач зазначає, що відділу з питань реєстрації місця проживання Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації є структурним підрозділом Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації без статусу юридичної особи, а тому не може бути належним відповідачем у справі.
З цього приводу, суд зазначає, що за правилами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, суд зазначає, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням ним владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
На думку суду, спірні правовідносини пов'язані з реалізацією позивачем права на реєстрацію свого місця проживання. При цьому, обставини щодо права власності спірного об'єкта житлової нерухомості предметом цього спору не охоплюються, а перевіряється виключно дотримання відповідачем процедуру розгляду заяви про реєстрацію місця проживання, а тому спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Щодо доводів стосовно неналежного відповідача, суд зазначає, що суб'єктом владних повноважень, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, може бути не тільки окрема юридична особа, а й її структурний підрозділ та посадова особа.
Під час судового розгляду справи судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 звернулась до відділу з питань реєстрації місця проживання Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації з заявою від 24.11.2020, в якій просила зареєструвати місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
До заяви було додано: документ, до якого вносяться відомості про реєстрацію місця проживання особи, квитанцію про сплату адміністративного збору, договір найму житлового приміщення від 02.11.2020 № 1.
Рішенням відділу з питань реєстрації місця проживання Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації від 24.11.2020 у реєстрації місця проживання відмовлено на підставі статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», оскільки відсутній документ, що підтверджує право на проживання в житлі.
Позивач, вважаючи, що відповідач зобов'язаний зареєструвати місце проживання позивача за вказаною адресою, звернувся з цим позовом до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що права та інтереси, за захистом яких позивач звернувся до суду, були порушені з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
За змістом статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 № 1382-IV передбачено, що місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово; реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла.
Згідно з частинами першою, третьою статті 6 Закону № 1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається: свідоцтво про народження; квитанція про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Статтею 9-1 Закону № 1382-IV визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо:
- особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію;
- у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними;
- для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.
Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.
Частиною першою статті 29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно зі статтею 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Відповідно до статті 4 Житлового кодексу Української РСР жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.
Житловий фонд включає: жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їхнім об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, установлені для громадського житлового фонду.
Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також встановлення форм необхідних для цього документів, визначають Правила реєстрації місця проживання, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207.
Пунктом 3 зазначених Правил встановлено, що реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
У відповідності до пункту 8 Правил документи для здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративні послуги».
Згідно з пунктом 18 Правил для реєстрації місця проживання особа або її представник подає:
1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;
2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;
3) квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу);
4) документи, що підтверджують:
право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сімї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників);
право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, - довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи за формою згідно з додатком 9, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у цих установах або закладах);
проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, - довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини за формою згідно з додатком 10 (для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби);
5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);
6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).
Пунктом 11 Правил № 207 передбачено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо:
- особа не подала необхідних документів або інформації;
- у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними;
- звернулася особа, яка не досягла 14 років.
З аналізу наведених норм права можна дійти висновку, що стаття 6 Закону № 1382-IV та пункт 18 Порядку № 207 встановлюють вичерпний перелік документів, які необхідно подати для здійснення реєстрації місця проживання особи, а статтею 9-1 Закону № 1382-IV та пунктом 11 Порядку № 207 визначено вичерпний перелік підстав для відмови у здійсненні реєстрації місця проживання.
З матеріалів справи вбачається, що 24.02.2010 АТ ХК «Київміськбуд» видало ОСОБА_2 ордер № 6 на заселення в гуртожиток за адресою: АДРЕСА_3 . У подальшому, на підставі зазначеного ордеру між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Самоврядна громада Жукова 53-А» та ОСОБА_2 укладено договір найму жилого приміщення № 15, відповідно до якого наймодавець передає, а наймач приймає у постійне користування житлову кімнату 420 жилою площею 13,7 кв.м, що знаходиться на балансі наймодавця.
07.06.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_2 , виданим Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві. Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_4 , дружини - ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_3 , виданим Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_4 , виданим Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
У подальшому, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЕКОС-53А» та ОСОБА_1 , яка на підставі частини першої статті 106 Житлового кодексу є правонаступницею ОСОБА_2 за договором найму від 30.06.2017 № 15, уклали договір найму житлового приміщення від 02.11.2020 № 1, відповідно до якого наймодавець передає, а наймач приймає у постійне користування житлову кімнату 420 жилою площею 13,7 кв.м, що знаходиться на балансі наймодавця за адресою: АДРЕСА_4 .
Отже, серед таких документів, що підтверджують: право на проживання в житлі, за приписами пункту 18 Правил № 207, є договір найму (піднайму, оренди). При цьому передбачено, що у разі наявності зазначеного документа реєстрація місця проживання особи здійснюється без наявності згоди власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї.
Позивач, звертаючись до органу реєстрації із заявою про реєстрацію місця проживання, долучив до неї договір найму, як документ, що підтверджує право на проживання в житлі.
Проте, відповідачем відмовлено позивачеві у реєстрації місця проживання у зв'язку із тим, що до заяви не долучено документ, що підтверджує право на проживання в житлі.
В той же час, варто наголосити, що рішення про відмову у реєстрації місця проживання, відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, є індивідуальними актами.
При цьому, такий акт, виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому він адресований.
Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти є їх виражений правозастосовний характер.
Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Натомість, рішення про відмову у реєстрації місця проживання не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості індивідуального акта, оскільки не вказано, з яких підстав відповідачем не було прийнято до уваги договір найму від 02.11.2020 № 1, який позивачем було додано до заяви про реєстрацію місця проживання.
Відповідачем не було надано таких пояснень й під час судового розгляду справи.
Враховуючи викладене, суд вважає, що приймаючи рішення про відмову у реєстрації позивача за адресою її фактичного проживання, відповідач не надав належної оцінки наявності законних підстав для реєстрації позивача за місцем проживання, тобто діяв необґрунтовано та протиправно, вчинив дії, які порушують права позивача на реєстрацію місця постійного проживання, а тому відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у реєстрації місця проживання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Щодо дискреційних повноважень суд зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є ті, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку суд дійсно не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
У цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження обставин надання професійної правничої допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому, судовий збір підлягає стягненню безпосередньо з Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, оскільки відділ з питань реєстрації місця проживання Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації є структурним підрозділом Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації та не має окремих рахунків бюджетних асигнувань.
З огляду на викладене, керуючись статтями 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відділу з питань реєстрації місця проживання Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації (02225, м. Київ, пр. Маяковського, 29) про зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю та вийти за межі позовних вимог.
2. Визнати протиправним рішення відділу з питань реєстрації місця проживання Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації від 24.11.2020 про відмову у реєстрації місця проживання.
3. Зобов'язати відділ з питань реєстрації місця проживання Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації (02225, м. Київ, пр. Маяковського, 29, код ЄДРПОУ 37415088) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.П. Огурцов