П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 вересня 2022 р.м.ОдесаСправа № 400/816/20
Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Косцової І.П.,
суддів - Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про скасування рішення,-
Короткий зміст позовних вимог.
ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного правлінням ДПС у Миколаївській області №0034555406 від 26.12.2019 року, яким до неї застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в розмірі 10 417,28 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що протягом попередніх звітних періодів своєчасно та в повному розмірі сплачувала податкові платежі та внески. Також заперечувала факт наявності будь-якої заборгованості зі сплати єдиного внеску у минулих періодах та, як наслідок, вважає протиправним рішення відповідача про застосування штрафних санкцій та пені.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження, позов задоволено.
При вирішенні даного спору суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено існування у позивачки недоїмки зі сплати єдиного внеску.
Також матеріали справи не містять доказів правомірності нарахування розміру штрафу та пені.
Окремо судом зазначено про порушення процедури розрахунку штрафних санкцій.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального права, Головне управління ДПС у Миколаївській області просить скасувати його та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначив, що позивачка при подачі податкових декларацій за 2013 та 2014 роки визначила суму зі сплати єдиного внеску в меншому розмірі, тому у неї виникла заборгованість за вказаний період у загальній сумі 5905,66 грн., а відтак, оскаржуване рішення прийнято контролюючим органом правомірно.
Також апелянтом вказано, що ним було нараховано пеню з розрахунку 0,1 % суми за кожен день прострочення у розмірі 4 962,95 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 20% своєчасно несплачених сум - 5 454,33 грн. Відповідність зазначених сум підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком.
ФОП ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву не скористалась.
У відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 17.03.1997 року перебуває на обліку в Южноукраїнській об'єднаній ДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області (Первомайське відділення) у статусі фізичної особи-підприємця та зареєстрована платником єдиного внеску (а.с. 5-8).
Рішенням Головного управління ДПС у Миколаївській області №0034555406 від 26.12.2019 року, з посиланням на частину десяту та пункт 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції та наражувано пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (а.с.. 9).
Відповідно до рішення сума штрафу становить 5 454,33 грн; сума пені - 4 962,95 грн.
Законність вказаного рішення є предметом спору у даній справі.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів апеляції та висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон).
Як зазначено у пункті 2 частини 1 статті 1 згаданого Закону, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.7 Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до ч.5 ст.9 Закону сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування.
Згідно ч.8 ст.9 Закону крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Відповідно до абз.3 ст.9 Закону платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за яким сплачується єдиний внесок.
Згідно ч.11 ст.9 Закону у разі не своєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
При цьому, відповідно до положень ч.10 ст.25 Закону на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Разом з цим, пунктом 2 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464 (у редакції Закону до 01.01.2015 року) було унормовано, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску - у розмірі 10 відсотків.
Приписи п.3 ч.11 ст.25 Закону №2464 (у редакції Закону до 01.01.2015 року) визначали, що за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Водночас, пунктом 2 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464 (у редакції Закону після 01.01.2015 року) установлено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску - у розмірі 20 відсотків.
Приписи п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464 (в цій же у редакції) встановлювали, що за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Судова колегія, провівши ретельний аналіз наведеного нормативного врегулювання питання сплати єдиного внеску, має обґрунтовані підстави стверджувати, що на фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, покладено обов'язок самостійно розраховувати та сплачувати єдиний внесок у встановлені Законом строки.
На податковий орган покладено обов'язок контролю правильності нарахування, своєчасності та повноти сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями. У разі виявлення порушень з боку осіб контролюючий орган вживає дій щодо стягнення недоплачених сум та притягнення осіб до відповідальності, у тому числі шляхом застосування штрафних санкцій та нарахування пені.
Як вбачається з матеріалів справи, передумовою застосування до позивачки штрафних санкцій та нарахування пені визначено порушення порядку сплати нею єдиного внеску у 2013-2014 роках.
Відповідно до п.11 ст.8 Закону (в редакції, що діяла до 01.01.2015 року) єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка мінімальної заробітної плати.
Судова колегія зазначає, що у період з 01.01.2013 року по 30.11.2013 року мінімальна сума єдиного внеску на місяць становила 398,01 грн. (мін. з/п 1147 * 34,7%), у період з 01.11.2013 року по 31.12.2014 року - 422,65 грн. (мін. з/п 1218 грн. * 34,7%).
Таким чином, позивач мала сплатити єдиний внесок за 2013-2014 роки у загальній сумі 9 872,56 грн.
Судом апеляційної інстанції витребувано у відповідача відомості з інтегрованої картки платника фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2013 та 2014 роки та встановлено, що у 2013-2014 роках позивач сплатила єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування 8 754,04 грн., тобто сума недоплати становила 1 118,52 грн.
Апелянт у свою чергу наголошує, що у спірному періоді позивач сплатила єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 3 966,9 грн., тобто сума недоплати становила 5 905,66 грн. (3011,62 грн. за 2013 рік та 2894,04 грн за 2014 рік, проте на підтвердження цих доводів податковий орган не надав до суду жодних доказів.
В свою чергу, з наявного в матеріалах справи ІКП позивача за 2015 рік вбачається, що станом на 28.02.2015 року у неї була наявна переплата в сумі 501,10 грн.
17.03.2015 відображено 2 нарахування - в сумі 3 011,62 грн та в сумі 2 894,04 грн, опис операції - «внесок (мін. страх. внесок) невизначений документ б/н від 17.03.2015 терм. Спл. 17.03.2015»; станом на 17.03.2015 визначено суму недоїмки - 5 404,56 грн ((3 011,62+2 894,04)-501,10) (а.с. 116).
При цьому у матеріалах справи відсутній документ, на підставі якого здійснено коригування в ІКП позивача, що виключає можливість встановлення правомірності такого донарахування.
Зважаючи, що матеріали справи не містять належних доказів існування у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску за 2013-2014 роки у сумі 5 404,56 грн., судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення податкового органу про накладення штрафних санкцій та нарахування пені.
Крім того судова колегія зазначає, що розрахунок пені за своєю формою та змістом не дозволяє перевірити його відповідність вимогам частини десятої статті 25 Закону, оскільки не містить зазначення кількості днів прострочення платежу та суми платежу (а.с. 10-11).
Також, судова колегія акцентує увагу на не правильності застосування відповідачем розміру штрафних санкцій.
Приписи частини 11 ст.5 Закону № 2464 розрізняють два окремих випадка застосування штрафних санкцій та, як наслідок, градацію їх розмірів:
1) за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (п.2 ч.11 ст.25 Закону)
2) за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску (п.3 ч.11 ст.25 Закону).
Синтаксичний та змістовий аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що п.2 ч.11 ст.25 Закону застосовується у відношенні платників, які взагалі не сплатили єдиний внесок, а п.3 - у разі часткової недоплати. До того ж п.3 встановлює максимальну величину штрафної санкції - не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, податковий орган застосував приписи п.2 ч.11 ст.25 Закону, однак ним самим підтверджено, що позивач не доплатив єдиний внесок, що вимагало застосування п.3 ч.11 ст.25 Закону та обмеження розміру штрафних санкцій максимальною величиною.
Таким чином судова колегія констатує, що відповідачем не доведено існування у позивача заборгованості боргу зі сплати єдиного внеску за 2013-2014 року у сумі 5 905,66 грн., не надано належного розрахунку пені та порушено порядок застосування штрафних санкцій.
Зважаючи на встановлені обставини справи, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності рішення Головного правлінням ДПС у Миколаївській області №0034555406 від 26.12.2019 року, яким застосовано штрафні санкцій та нараховано пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Оскільки судом першої інстанції встановлено всі обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст.316 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Зважаючи, що судом першої інстанції правомірно розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя Косцова І.П.
Судді Осіпов Ю.В. Скрипченко В.О.