П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
31 серпня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/199/22
Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.
Місце та час укладення судового рішення «--:--», м. Одеса
Повний текст судового рішення складений 01.04.2022р.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Єшенка О.В., Яковлєва О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
05.01.2022р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність щодо проведення з ним повного розрахунку при звільненні та виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 02.08.2020р. по 09.12.2021р. (день фактичного розрахунку); зобов'язання нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 02.08.2020р. по 09.12.2021р. (день фактичного розрахунку) в розмірі 404122,95грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що судовим рішенням від 22.02.2021р. у справі №420/14504/20 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та зобов'язано нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за неотримане речове майно протягом служби в повному обсязі. На виконання рішення суду позивачу виплачено компенсацію за неотримане речове майно, але одночасно з виплатою грошової компенсації відповідачем не здійснено нарахування та виплату йому середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, як це передбачено ст.ст.116, 117 КЗпП України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.04.2022р. позов задоволений частково, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки за період із 02.08.2020р. по 09.12.2021р.; зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку із 02.08.2020р. по 09.12.2021р., відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального, процесуального права, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апелянт зазначає, що компенсація за речове майно не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні переліку підстав визначеного у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в Державній прикордонній службі України на посаді начальника відділу аналітичного забезпечення та поточного планування штабу Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, при цьому на грошовому забезпеченні перебував у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).
Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 01.07.2020р. №621-ОС звільнено з військової служби згідно п.п. «а» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту) в запас, полковника ОСОБА_1 , начальника відділу аналітичного забезпечення та поточного планування штабу Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, з правом носіння військової форми одягу.
Наказом начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 29.07.2020р. №224-ОС виключено із списків особового складу управління та знято з усіх видів забезпечення з 01.08.2020р. полковника ОСОБА_1 , начальника відділу аналітичного забезпечення та поточного планування штабу Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, звільненого наказом Голови Державної прикордонної служби України від 01.07.2020р. №621-ОС. /а.с.9/
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2021р. у справі №420/14504/20 (набрало законної сили 26.10.2021р.) визнано протиправними дії Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування грошової компенсації ОСОБА_1 за неотримане речове майно протягом служби в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, визначеними Адміністрацією Державної прикордонної служби України станом на 01.01.2020р.; зобов'язано Одеський прикордонний загін Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно впродовж всієї служби з відрахуванням раніше проведених виплат без застосування часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, визначеними Адміністрацією Державної прикордонної служби України станом на 01.01.2020р.
09.12.2021р. на виконання рішення суду по справі №420/1504/20 позивачу виплачено компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 49488грн. /а.с.12/
Вважаючи, що відповідачем протиправно не проведено своєчасний остаточний розрахунок грошового забезпечення при звільнені з військової служби, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Перевіривши матеріали справи судова колегія приходить до наступних висновків.
Чинними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненим військовослужбовцем, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Приписами ст.116 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У відповідності до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, слід застосовувати норми ст.116 та ст.117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби.
Дана правова позиція викладена у відповідності до постанови Верховного Суду від 24.12.2020р. у справі № 340/401/20.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст.117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Даний правовий висновок викладено у відповідності до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 р. у справі №810/451/17.
Так, наказом начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 29.07.2020р. №224-ОС позивача виключено зі списків особового складу з 01.08.2020р., а компенсацію за неотримане речове майно на виконання рішення суду по справі №420/14504/20 виплачено тільки 09.12.2021р. /а.с.12/
Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби за період з 02.08.2020р. (наступний день після звільнення) по 09.12.2021р. (день проведення остаточного розрахунку).
Колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на неможливість застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 під час обрахунку середнього заробітку позивача за затримку розрахунку при звільненні з військової служби за період з 02.08.2020р. по 09.12.2021р., оскільки пп. «л» п.1 цього порядку передбачено, що він застосовується в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Враховуючи викладене, при розгляді справи суд першої інстанції правильно встановив обставини, які мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції в порядку ст.316 КАС України підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Головуючий суддя Крусян А.В.
Судді Єщенко О.В. Яковлєв О.В.