ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
10 серпня 2022 року м. Київ № 640/23789/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення: від 26.06.2018 №0108164-1310-2654; 26.06.2018 №0108165-1310-2654; 26.06.2018 №0108166-1310-2654; 26.06.2018 №0108167-1310-2654; 26.06.2018 №0108168-1310-2654; від 01.06.2020 №0219128-3314-2654; 01.06.2020 №0219129-3314-2654; 01.06.2020 №0219130-3314-2654; 01.06.2020 №0219131-3314-2654; 01.06.2020 №0219132-3314-2654.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилається на протиправність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, вказує, що контролюючим органом оскаржуваним податковими повідомленнями-рішеннями визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості», однак вважає, що належне їй нерухоме майно не є об'єктом оподаткування, оскільки будь-які будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників незалежно від того, хто є їх власником фізичні чи юридичні особи звільняються від оподаткування відповідно до вимог пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України. Позивач зазначає, що використовує будівлі сільськогосподарському товаровиробництві згідно КВЕД.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.11.2020 року було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач подав до канцелярії суду відзив на позов, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог. Свої заперечення проти позову представник відповідача обґрунтував тим, що застосування п.п. "ж" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України передбачає наявність двох умов, перша -власник об'єкта нерухомості є сільськогосподарським виробником, а саме особою яка безпосередньо займається виробництвом сільськогосподарської продукції та розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих попужностях у тому числі виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання, друга - обєкт нерухомості призначений для використання у безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Вказує, що позивачем не надано документів, що підтверджують фактичне здійснення нею сільськогосподарської діяльності.
У зв'язку з цим в даному випадку можна стверджувати про те, що контролюючим органом на момент винесення податкових повідомлень-рішень податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості було розраховано з дотриманням вимог законодавства.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.03.2019. При цьому, згідно вказаного витягу позивач здійснює наступні види діяльності: 01.49 Розведення інших тварин, 46.13 Діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна ; 85.59 Інші види освіти, н.в..і.у.
ГУ ДПС в м Києві винесено податкові повідомлення-рішення від 26.06.2018 №0108164-1310-2654; від 26.06.2018 №0108165-1310-2654; від 26.06.2018 №0108166-1310-2654; від 26.06.2018 №0108167-1310-2654; від 26.06.2018 №0108168-1310-2654 згідно яких визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості», у сумі 4701,76 грн. за 2017 рік та від 01.06.2020 №0219128-3314-2654; від 01.06.2020 №0219129-3314-2654; від 01.06.2020 №0219130-3314-2654; від 01.06.2020 №0219131-3314-2654; від 01.06.2020 №0219132-3314-2654, згідно яких визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості», у сумі 12266,78 грн. за 2019 рік.
Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягаю скасуванню, позивач звернулася із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 Податкового кодексу України.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1).
У відповідності до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування:
а) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності);
б) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки;
в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;
г) гуртожитки;
ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад;
д) об'єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об'єкта на дитину;
е) об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках;
є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;
ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;
з) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств;
и) об'єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, та використовуються виключно для забезпечення їхньої статутної діяльності, включаючи ті, в яких здійснюють діяльність засновані такими релігійними організаціями добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), крім об'єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича та/або господарська діяльність;
і) будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються для надання освітніх послуг.
Відповідно до підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 ПК базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до підпункту 14.1.129-1 пункту 14-1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт (підпункт 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).
Згідно з підпунктом 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп. 266.6.1. п. 266.2 ст. 266 ПК України).
Суд звертає увагу, що з аналізу пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України вбачається, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є».
Крім того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).
Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на те, що належні йому нежитлові будівлі є будівлями, спорудами сільськогосподарських товаровиробників, у зв'язку з чим він не є об'єктом оподаткування у розумінні податкового законодавства.
Пункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України на який посилається позивач як на підставу протиправності податкового повідомлення-рішення, встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Таким чином, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є одночасна сукупність наступних умов:
1) використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;
2) особа має буди сільськогосподарським товаровиробником.
Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Визначення «виробники сільськогосподарської продукції», згідно зі змістом статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» є тотожним викладеному підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України, та встановлює, що такими є юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що для цілей застосування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, звільняються від оподаткування цим податком споруди які використовуються безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 20 червня 2018 року у справі №814/2040/16 та від 04 грудня 2018 року у справі № 649/593/16-а.
Водночас, в межах розгляду даної справи підлягають доказуванню не лише обставини щодо статусу належного позивачу об'єкту нерухомості та суб'єкта-платника, а й щодо використання такого об'єкту за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів, що нерухоме майно належить їй на праві власності та використовується безпосередньо самим позивачем нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , вул.Суворова,16, АДРЕСА_2 , 8,10 для сільськогосподарського товаровиробництва (виготовлення сільськогосподарської продукції будь-якого виду).
До видів діяльності позивача належить, зокрема, розведення тварин, однак доказів цього позивачем не надано.
Отже, суд дійшов висновку про нерозповсюдження підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України на спірні правовідносини, оскільки позивачем не надано доказів здійснення нею сільськогосподарського товаровиробництва за вказаною адресою.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності оскаржуваних рішень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини не підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
З урахуванням відмови в задоволенні позову, суд не розглядає питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська