ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 серпня 2022 року м. Київ № 640/16641/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДР ВП 44116011)
провизнання протиправною та скасування вимоги,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДР: 39439080) (правонаступник - Головне управління ДПС у м. Києві (Філія, інший відокремлений підрозділ, код ЄДР ВП 44116011, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 08.05.2019 № Ф-47584-17.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує на протиправності оскаржуваної вимоги, оскільки, як стверджує позивач, будучи зареєстрованим, як фізична особа - підприємець він не здійснював підприємницької діяльності, а відтак він не був платником єдиного внеску у розумінні п.4 ч. І ст. 4 Закону № 2464-VI, що, на думку позивача, свідчить про відсутність обов'язку його сплати та протиправність нарахованої суми недоїмки
Також позивач наголошує на протиправній бездіяльності податкового органу щодо не звернення до суду з метою виключення відомостей про підприємницьку діяльність з реєстру щодо позивача, скільки підставою звернення податкового органу до суду щодо припинення фізичної особи-підприємця є неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.
Крім того, позивач наголошує, що відповідачем порушено процедуру прийняття оскаржуваної вимоги, оскільки така вимога приймається, на думку представника позивача, на підставі акту документальної перевірки.
Підсумовуючи позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.
Позиція відповідача.
Відповідач надіслав відзив на позову заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зважаючи на правомірність прийняття оскаржуваного рішення.
Процесуальні дії вчинені судом.
Ухвалою суду від 09.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.
Ухвалою від 08.08.2022 здійснено зміну відповідача на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДР ВП 44116011, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).
Встановлені судом обставини.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 є громадянином України, мешкає (зареєстрований): АДРЕСА_1 та має реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
Сторонами не заперечується та не спростовується, а матеріалами справи підтверджується, що 27.01.2015 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець за № 20680000000028398.
Припинена підприємницька діяльність 09.07.2019, номер запису: 20680050002028398, підстава: за рішенням засновників.
На підставі даних інтегрованої картки 08.05.2019 податковим органом прийнято вимогу № 47584-17 про сплату боргу (недоїмки), де недоїмка зі сплати ЄСВ станом на 30.04.2019 складає 18 098,36 грн.
Вважаючи вказану вимогу протиправною позивач звернувся до ДФС України із скаргою від 17.07.2019 вх. № 29753/6 про скасування вказаної вимоги, однак рішенням ДФС України від 15.08.2019 № 39261/6/99-99-11-05-02-05, скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржувану вимогу, без змін.
Разом з тим, позивач не погоджуючись з вказаною вимогою звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо доводів позивача про не складання акту документальної перевірки на підставі якої і має бути прийнято вимогу, то суд зазначає, що відповідно до п. 3 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну України від 20 квітня 2015 року № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень, що має місце і у даному випадку.
Враховуючи наведене, у суду відсутні підстави для висновку про протиправність формування оскаржуваної вимоги на підставі даних інформаційних систем.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 10.12.2019 по справі № 826/25425/15 сформулював такий правовий висновок, - положеннями законодавства не передбачено обов'язкової умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки за результатами самостійного декларування) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається разом з актом документальної перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами.
Відносно доводів позивача стосовно того, що податковий орган повинен був звернутися до суду із позовною заявою щодо припинення підприємницької діяльність позивача, що по суті заявлено як підстава для скасування спірного рішення, слід зазначити, що вказані вимоги не є предметом розгляду даної справи, такі вимоги до відповідача не заявлялися, а отже оцінка аргументів відносно наведеного знаходиться поза межами компетенції суду у даній справі, а вказані обставини не визначені законодавством як підстава для скасування вимоги з ЄСВ.
Більш того, суд звертає увагу позивача та адвоката, що виходячи з приписів п/п. 20.1.37, п. 67.2 ПК України звернення з таким позовом є правом, а не обов'язком фіскального (податкового) органу.
В той же час, відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Виключно законами України встановлюються, зокрема, податки і збори (п.1. ч. 2 ст. 92 Конституції України).
Так, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
По суті це зведений внесок за різними видами страхування.
Метою запровадження ЄСВ є необхідність консолідації діяльності фондів в частині розподілу внесків на соціальне та пенсійне страхування.
Цей платіж замінив собою чотири окремих нарахування, які нараховували та утримували на фонд оплати праці працюючих, а саме до Пенсійного фонду, до фондів страхування на випадок безробіття, до фонду із тимчасової втрати працездатності, до фонду від нещасних випадків на виробництві.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону N 2464-VI).
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 23.06.2009 № 15-рп/2009 в аспекті положень ч. 1 ст. 67, п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України загальновизнаними елементами правового механізму регулювання податків і зборів (обов'язкових платежів) є суб'єкт або платник податку, об'єкт оподаткування, одиниця оподаткування, джерело сплати податку, податкова ставка, податковий період, строки та порядок сплати податку, податкова квота, податкові пільги, що застосовно і до Закону про ЄСВ з урахуванням особливостей цього обов'язкового платежу.
У загальноприйнятому розумінні пільга, на наявність якої по суті посилається позивач обґрунтовуючи відсутність підстав для нарахування ЄСВ, це надання переваги, часткове або повне звільнення від виконання встановлених правилом обов'язків або полегшення умов виконання їх, або звільнення (повне або часткове) від податків/зборів (обов'язкових платежів) згідно з чинним законодавством
Пільга проявляється в зміні об'єкта, зменшенні бази чи зниженні ставки, її використання зменшує суму зобов'язання платника і, зрештою, визначає остаточний її розмір.
Підстави для одержання податкових пільг - це визначені законодавством про податки та збори (обов'язкові платежі) особливості правового статусу суб'єкта, його діяльності (предмета податку/збору) чи податкового режиму території, на якій він здійснює свою діяльність, що надають йому право скористатися пільгою.
Таким чином, звільнення від обов'язку нарахування та сплати ЄСВ, тобто пільги по нарахуванню/сплаті ЄСВ, встановлюється виключно Законом про ЄСВ.
Законом про ЄСВ визначено кілька випадків звільнення від такого обов'язку, зокрема: пенсіонерів, осіб з інвалідністю - відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону про ЄСВ, а саме: особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування:
- фізичних осіб - підприємців, якщо вони є роботодавцями - відповідно до пункту 9-2 розділу VIII Закону про ЄСВ, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування";
- відповідно до п. 9-4. розділу VIII Закону про ЄСВ - щодо платників ЄСВ, визначених ст. 4 Закону про ЄСВ, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів де проводилася антитерористична операція;
- відповідно до п. 9-8. розділу VIII Закону про ЄСВ, а саме: платники ЄСВ, визначені статтею 4 цього Закону, якщо вони не є роботодавцями, звільняються від виконання обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 цього Закону, на весь період їх незаконного позбавлення волі на території проведення АТО.
Під час розгляду справи в порядку ч. 1 ст. 77 КАС України позивачем не надано доказів його належності станом на час нарахування ЄСВ (недоїмки) до категорій вищезгаданих осіб, які мають пільги щодо нарахування/сплати ЄСВ (звільняються від обов'язку).
Відтак, позивач не є особою яка відповідно до Закону про ЄСВ має пільги по нарахуванню та сплаті ЄСВ як фізична особа - підприємець, тобто не звільняється від його сплати.
Слід також додати, що відповідно до ст. 5 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами, зокрема:
обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб'єктів підприємницької діяльності
Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають, крім іншого:
особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);
особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.
Як вже зазначалося, позивач, як ФОП, є окремим зареєстрованим платником ЄСВ (у період реєстрації як ФОП).
Частиною першою статті 4 Закону про ЄСВ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої статті 4)
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону про ЄСВ платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Щодо бази нарахування ЄСВ, то суд зазначає, що відповідно до положень ст. 7 Закону про ЄСВ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 28.12.2014 р. N 77-VIII, від 24.12.2015 р. N 909-VIII).
Єдиний внесок нараховується (за період, за який нарахований ЄСВ у даному випадку): для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини першої статті 7 Закону про ЄСВ у редакції Закону України від 28.12.2014 р. N 77-VIII).
Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (ч. 5 ст. 7 Закону про ЄСВ).
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону).
Верховний Суд у постанові від 07.02.2020 у справі № 803/150/17 сформував правову позицію, відповідно до якої за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску. Адже метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат за чинними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд не вбачає підстав для висновку про існування неоднозначності у тлумаченні, чи складності у розумінні вказаних норм під час правозастосування, які чітко та недвозначно встановлюють обов'язки позивача як платника ЄСВ, суб'єкта підприємницької діяльності, щодо сплати ЄСВ, навіть у випадку нездійснення діяльності як підприємця, нездійснення якої є власною волею позивача, як і реєстрація ФОП на власний розсуд та ризик, до яких позивача ніхто не примушував, що передбачає і усвідомлення наслідків такої реєстрації для цілей оподаткування та сплати ЄСВ.
Закон чітко та недвозначно встановлює обов'язок ФОП сплати ЄСВ у мінімальному розмірі навіть у випадку нездійснення підприємницької діяльності та не містить норм щодо звільнення від цього обов'язку.
Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 у справі № 640/6867/20.
Посилання представника позивача на ГК України (в окремих випадках представник посилається і на ГПК) є помилковим, оскільки останній не регулює питання нарахування та сплати ЄСВ, не може «заміщувати» норми профільного (спеціального) Закону.
Враховуючи вищевикладене, а також виходячи із заявлених вимог та підстав позову, суд приходить до висновку, що в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 1 ст. 77 КАС України, позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги та, враховуючи положення ч. 2 ст. 77 КАС України, судом не встановлено порушень прав чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин з боку відповідача.
Доводи позивача, у т.ч. наведені у відзиві на відзив, та надані докази, досліджені та оцінені судом, не спростовують наведених висновків суду та не доводять зворотного.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та їх обґрунтування, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки досліджених доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на з'ясуванні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Днем вручення процесуальних документів в електронній формі є день отримання судом повідомлення про доставлення документів на офіційну електронну адресу особи (п. 2 ч. 6 ст. 251 КАСУ), якою є (п. 5.8. Положення про ЄСІТС від 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21); сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів або адреса електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом (п. 59 «Перехідні положення»).
Зважаючи на Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затверджене рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21, в електронній формі апеляційні скарги подаються безпосередньо до апеляційного суду.
Суддя О.А. Кармазін