ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.08.2022Справа № 910/15324/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЛАСОВ ТРАНС»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАММЛЕР УКРАЇНА»
про стягнення 144 280, 00 грн,
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Федорова С.М.
Представники учасників справи:
від позивача: Юрченко В.О.;
від відповідача: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЛАСОВ ТРАНС» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАММЛЕР УКРАЇНА» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 144 280, 00 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.525, 530, 629, 909 Цивільного кодексу України, ст.307 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором перевезення №Zор 770 від 06.04.2016, в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/15324/21, розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
11.10.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти позову, та, зокрема, зазначає, що відповідачем було утримано з позивача суму боргу в розмірі 144 280, 00 грн за втрату вантажу, а тому зобов'язання є припиненим, у зв'язку з зарахуванням зустрічних вимог. Також вказує, що позов подано за межами строків спеціальної позовної давності, а тому просить застосувати строки позовної давності та відмовити в його задоволенні.
23.10.2021 від представника позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи виписки банку та акту звірки взаєморозрахунків, а також письмове підтвердження, що станом на дату подання заяви ціна позову не змінилась.
27.10.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти обставин викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що втрата вантажу відбулася внаслідок неправомірних дій третіх осіб, а не перевізника, що виключає його відповідальність. Окрім того вказує, що жодних претензій та заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від відповідача не отримував та при перевірці номеру цінного листа, що надавався відповідачем на підтвердження направлення претензії, було встановлено, що в системі ДП «Укрпошта» дані про такий лист відсутні, а тому просить суд витребувати у відповідача оригінали зазначених доказів відправлення претензії. Також вказує, що строк спеціальної позовної давності не минув, оскільки оригінали документів з вимогою про оплату направлені відповідачу 26.07.2021, а тому термін оплати почався лише з 29.07.2021 та закінчився 07.08.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 розгляд справи № 910/15324/21 постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.12.2021. Окрім того, витребувано у відповідача, зокрема, оригінал опису вкладення в поштове відправлення та фіскальний чек поштового відділення про направлення позивачу претензії від 24.07.2018, з доданими до неї документами для огляду в судовому засіданні.
21.12.2021 від представника позивача на виконання вимог ухвали суду надійшли документи для долучення до матеріалів справи.
21.12.2021 від представника відповідача на виконання вимог ухвали суду надійшли пояснення та витребувані документи.
23.12.2021 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення оригіналів платіжних доручень до матеріалів справи. Засідання призначене на 22.12.2021 не відбулося, в зв'язку з перебуванням судді Карабань Я.А. у відпустці. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче засідання на 01.02.2022.
26.01.2022 від позивача надійшли письмові пояснення на виконання ухвали суду.
Підготовче засідання призначене на 01.02.2022 не відбулося, в зв'язку з перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 підготовче засідання призначено на 22.03.2022.
Засідання призначене на 22.03.2022 не відбулося. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2022 підготовче засідання призначено на 08.06.2022.
У підготовче засідання 08.06.2022 з'явився представник позивача, відповідач в засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 26.07.2022.
05.07.2022 від відповідача надійшло клопотання про участь його представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів за допомогою технічного забезпечення «EasyCon». Вказане клопотання, в зв'язку з перебуванням у період з 01.07.2022 по 15.07.2022 у відпустці, отримане суддею Карабань Я.А. 18.07.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 у задоволенні клопотання відповідача про участь його представника в судовому засіданні 27.07.2022 на 10:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі № 910/15324/21 відмовлено, з підстав викладених в ухвалі.
У судове засідання 27.07.2022 з'явився представник позивача, відповідач у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, також суд повідомив, що в місті Києві о 09:40 год. оголошено повітряну тривогу, яка тривала на час засідання. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 судове засідання відкладено на 23.08.2022.
27.07.2022 від позивача надійшла заява про застосування строків позовної давності та заява з поясненнями відносно того, що відомості в системі АТ «Укрпошта» щодо відправлень зберігаються лише 6 місяців.
17.08.2022 від представника відповідача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні призначеному на 23.08.2022 в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів за допомогою технічного забезпечення «EasyCon».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 у задоволенні клопотання відповідача про участь його представника в судовому засіданні 23.08.2022 на 15:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі № 910/15324/21 відмовлено, з підстав викладених в ухвалі.
У судовому засіданні 26.07.2022 представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог та позов просив задовольнити. Представник відповідача в засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 23.08.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Як убачається з матеріалів справи в період з 15.06.2018 по 12.07.2018 між позивачем (перевізник) та відповідачем (замовник) було погоджено та підписано 23 договори-заявки на перевезення (т.1, а.с.35-207), а саме:
1) №30-1806-1299 від 15.06.2018 на суму 4 400, 00 грн;
2) №30-1806-1721 від 19.06.2018 на суму 4 200, 00 грн;
3) №30-1806-1749 від 20.06.2018 на суму 9 100, 00 грн;
4) №30-1806-2021 від 21.06.2018 на суму 13 080, 00 грн;
5) №30-1806-2058 від 21.06.2021 на суму 12 000,00 грн;
6) №30-1806-2264 від 25.06.2018 на суму 12 000, 00 грн;
7) №30-1806-2427 від 26.06.2018 на суму 12 000, 00 грн;
8) №30-1806-2576 від 26.06.2018 на суму 3 000, 00 грн;
9) №30-1807-0007 від 02.07.2018 на суму 2 500, 00 грн;
10) №30-1806-0116 від 02.06.2018 на суму 12 000, 00 грн;
11) №30-1806-0121 від 02.06.2018 на суму 3 500, 00 грн;
12) №30-1806-0002 від 02.07.2018 на суму 9 800, 00 грн;
13) №30-1807-0146 від 04.07.2018 на суму 1 400, 00 грн;
14) №30-1807-0137 від 05.07.2018 на суму 5 600, 00 грн;
15) №30-1807-0641 від 05.07.2018 на суму 7 700, 00 грн;
16) №30-1807-0698 від 09.07.2018 на суму 3 400, 00 грн;
17) №30-1807-0758 від 09.07.2018 на суму 5 000, 00 грн;
18) №30-1807-1032 від 11.07.2018 на суму 5 600, 00 грн;
19) №30-1807-0976 від 12.07.2018 на суму 1 800, 00 грн;
20) №30-1807-1091 від 12.07.2018 на суму 5 600, 00 грн;
21) №30-1807-1099 від 12.07.2018 на суму 7 700, 00 грн;
22) №30-1807-1175 від 12.07.2018 на суму 2 100, 00 грн;
23) №30-1807-1101 від 12.07.2018 на суму 800, 00 грн.
Так, на виконання вказаних заявок у зазначений період, позивачем були надані, а відповідачем прийняті послуги з перевезення на загальну суму 144 280, 00 грн, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, товарно-транспортними накладними, а також визнається обома учасника справи, а тому відповідно до ч.1 ст.75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доказуванню.
Позивач, в обґрунтування позову зазначає, що 06.04.2016 між позивачем (перевізник) та відповідачем (замовник) було укладено договір перевезення №Zop-770 від 06.04.2016 та зазначені вище заявки були підписанні на виконання вказаного договору.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову вказує, що в період підписання та виконання заявок сторони не співпрацювали за договором №Zop-770 від 06.04.2016, а договори-заявки є самостійними договорами на кожне разове перевезення. Окрім того, 14.02.2018 між позивачем (перевізник) та відповідачем (замовник) було укладено інший договір перевезення №3-1802-05 на виконання якого були укладені декілька заявок-перевезення, зокрема, №30-18-07-1099 від 12.07.2018.
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 144 280, 00 грн основного боргу.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що заявки були підписанні на виконання договору перевезення №Zop-770 від 06.04.2016, оскільки договір, що долучений до матеріалів справи зі сторони позивача не підписаний, а тому суд не може приймати його до уваги, а також у заявках №30-1806-1299 від 15.06.2018, №30-1806-1721 від 19.06.2018, №30-1806-1749 від 20.06.2018, №30-1806-2021 від 21.06.2018,№30-1806-2058 від 21.06.2021, №30-1806-2264 від 25.06.2018,№30-1806-2427 від 26.06.2018,№30-1806-2576 від 26.06.2018 грн, №30-1807-0007 від 02.07.2018, №30-1806-0116 від 02.06.2018, №30-1806-0121 від 02.06.2018, №30-1806-0002 від 02.07.2018, №30-1807-0146 від 04.07.2018, №30-1807-0137 від 05.07.2018, №30-1807-0641 від 05.07.2018, №30-1807-0698 від 09.07.2018, №30-1807-0758 від 09.07.2018, №30-1807-1032 від 11.07.2018, №30-1807-0976 від 12.07.2018, №30-1807-1091 від 12.07.2018, №30-1807-1099 від 12.07.2018, №30-1807-1175 від 12.07.2018, №30-1807-1101 від 12.07.2018, відсутнє посилання на договір №Zop-770 від 06.04.2016.
Разом з тим, відповідно до змісту заявок №30-1807-1091 від 12.07.2018, №30-1807-1099 від 12.07.2018, №30-1807-1175 від 12.07.2018 вони були укладенні згідно договору перевезення №3-1802-05 від 14.02.2018.
Враховуючи зазначене, при розгляді даної справи суд за заявками №30-1806-1299 від 15.06.2018, №30-1806-1721 від 19.06.2018, №30-1806-1749 від 20.06.2018, №30-1806-2021 від 21.06.2018,№30-1806-2058 від 21.06.2021, №30-1806-2264 від 25.06.2018,№30-1806-2427 від 26.06.2018,№30-1806-2576 від 26.06.2018 грн, №30-1807-0007 від 02.07.2018, №30-1806-0116 від 02.06.2018, №30-1806-0121 від 02.06.2018, №30-1806-0002 від 02.07.2018, №30-1807-0146 від 04.07.2018, №30-1807-0137 від 05.07.2018, №30-1807-0641 від 05.07.2018, №30-1807-0698 від 09.07.2018, №30-1807-0758 від 09.07.2018, №30-1807-1032 від 11.07.2018, №30-1807-0976 від 12.07.2018 та №30-1807-1101 від 12.07.2018 застосовує положення самих заявок, як окремих договорів, а також за заявками №30-1807-1091 від 12.07.2018, №30-1807-1099 від 12.07.2018, №30-1807-1175 від 12.07.2018 положення договору №3-1802-05 від 14.02.2018.
Отже, укладені між сторонами договори за своєю правовою природою є договорами перевезення.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України).
За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ч. 1 ст. 916 Цивільного кодексу України).
Як убачається з наявних у матеріалах справи документів, на підставі договорів-заявок: №30-1806-1299 від 15.06.2018, №30-1806-1721 від 19.06.2018, №30-1806-1749 від 20.06.2018, №30-1806-2021 від 21.06.2018, №30-1806-2058 від 21.06.2021, №30-1806-2264 від 25.06.2018, №30-1806-2427 від 26.06.2018, №30-1806-2576 від 26.06.2018 грн, №30-1807-0007 від 02.07.2018, №30-1806-0116 від 02.06.2018, №30-1806-0121 від 02.06.2018, №30-1806-0002 від 02.07.2018, №30-1807-0146 від 04.07.2018, №30-1807-0137 від 05.07.2018, №30-1807-0641 від 05.07.2018, №30-1807-0698 від 09.07.2018, №30-1807-0758 від 09.07.2018, №30-1807-1032 від 11.07.2018, №30-1807-0976 від 12.07.2018, №30-1807-1091 від 12.07.2018, №30-1807-1099 від 12.07.2018, №30-1807-1175 від 12.07.2018, №30-1807-1101 від 12.07.2018, позивачем були надані, а відповідачем прийняті послуги з перевезення вантажів на загальну суму 144 280, 00 грн.
Так, відповідно до умов договорів, позивач (перевізник) зобов'язався доставити зазначений в заявках замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на отримання вантажу (одержувачу), а відповідач (замовник) зобов'язався сплатити вартість перевезення вантажу.
У пунктах 4.1. заявок №30-1806-1299 від 15.06.2018, №30-1806-1721 від 19.06.2018, №30-1806-1749 від 20.06.2018, №30-1806-2021 від 21.06.2018,№30-1806-2058 від 21.06.2021, №30-1806-2264 від 25.06.2018,№30-1806-2427 від 26.06.2018,№30-1806-2576 від 26.06.2018 грн, №30-1807-0007 від 02.07.2018, №30-1806-0116 від 02.06.2018, №30-1806-0121 від 02.06.2018, №30-1806-0002 від 02.07.2018, №30-1807-0146 від 04.07.2018, №30-1807-0137 від 05.07.2018, №30-1807-0641 від 05.07.2018, №30-1807-0698 від 09.07.2018, №30-1807-0758 від 09.07.2018, №30-1807-1032 від 11.07.2018, №30-1807-0976 від 12.07.2018 та №30-1807-1101 від 12.07.2018, які є аналогічними за своїм змістом, сторонами погоджено, що розрахунки за перевезення вантажів проводяться між сторонами у безготівковій формі у національній валюті України шляхом переведення коштів з поточного рахунка замовника на поточний рахунок перевізника протягом 10 банківських днів з моменту отримання замовником усіх належним чином оформлених оригіналів документів: заявки, оформленої з боку перевізника, акта виконаних робіт, акта нестачі/втрати/пошкодження/псування вантажу (у разі нестачі/втрати/пошкодження/псування вантажу), податкової накладної, рахунку, видаткової та товарно-транспортної накладної з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу та заповненої відповідно до вимог чинного законодавства України та цього договору-заявки (підпис, дата, відбиток печатки). Перелік необхідних для оплати документів може бути розширений за погодженням сторін.
Відповідно до п.4.2. заявок перевізник надає оригінали документів, передбачені п.4.1. заявки та рахунок до сплати протягом 10 днів з моменту доставки вантажу до пункту призначення.
Згідно із п.5.1. договору перевезення №3-1802-05 від 14.02.2018 розрахунки за перевезення вантажів проводяться між сторонами у безготівковій формі у національній валюті України шляхом переведення коштів з поточного рахунка замовника на поточний рахунок перевізника протягом 15 банківських днів з моменту отримання замовником усіх належним чином оформлених оригіналів документів: заявки, оформленої з боку перевізника, акта виконаних робіт, акта нестачі/втрати/пошкодження/псування вантажу (у разі нестачі/втрати/пошкодження/псування вантажу), податкової накладної, рахунку оформленого відповідно до п.5.2. цього договору, видаткової та товарно-транспортної накладної з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу та заповненої відповідно до вимог чинного законодавства України та дійсного договору (підпис, дата, відбиток печатки). Перелік необхідних для оплати документів може бути розширений за погодженням сторін.
У пунктах п.5.2., 5.3. договору перевезення №3-1802-05 від 14.02.2018 сума, що підлягає сплаті замовником, визначається у заявках та зазначається в актах виконаних робіт. Перевізник надає оригінали документів, передбачені п.5.1. цього договору та рахунок до сплати протягом 10 днів з моменту доставки вантажу до пункту призначення.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Так, як установлено судом вище позивач (перевізник) повинен був надати відповідачу оригінали документів, передбачені п.5.1. цього договору та п.4.2. заявок, а також рахунок до сплати протягом 10 днів з моменту доставки вантажу до пункту призначення.
Позивач вказує, що у визначений строк документи належним чином відповідачу надані не були, з невідомих для керівництва причин та отримані відповідачем лише 29.07.2021, а тому строк оплати настав 18.08.2021.
Відповідач вказує, що у позивача становим на 24.07.218 сформувалась перед відповідачем заборгованість, тобто в сторін виникли однорідні вимоги, строк виконання яких настав, які відповідно до ст.601 Цивільного кодексу припинилася шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що строк виконання зобов'язання щодо сплати вартості послуг настав 29.07.2021 та закінчився 07.08.2021, тобто після отримання відповідачем вимоги із додатками 28.07.2021, оскільки відповідно до умов договорів позивач (перевізник) повинен був надати відповідачу оригінали документів, передбачені п.5.1. договору та п.4.2. заявок, а також рахунок до сплати протягом 10 днів з моменту доставки вантажу до пункту призначення, а відповідач сплатити такий рахунок протягом 15 банківських днів з моменту отримання замовником усіх належним чином оформлених оригіналів документів. Враховуючи, що остання заявка була виконана 13.07.2018, позивач повинен був надати документи відповідачу до 23.07.2018 включно, а тому саме з цієї дати починається перебіг строку оплати. На виконання ухвали суду позивач вказав, що керівництво не змогло з'ясувати чи передавались документи відповідачу у строк встановлений договором.
Разом з тим, у заяві про зарахування зустрічних позовних вимог від 24.07.2018, містяться посилання на рахунки позивача щодо оплати послуг з перевезення від 24.07.2018, до претензії, що направлялась позивачу 26.07.2018 були надані копії ТТН, заявки підписаної сторонами та актів, що свідчить про те, що вони були отримані відповідачем у строк встановлений договорами.
Так, згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Статтями 202, 203 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічні положення щодо зарахування зустрічних однорідних вимог містить ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог:
1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов'язань сторін.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19.
Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (ст. 601 Цивільного кодексу України): бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); - строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
У постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 Верховний Суд зазначив, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.
За дотримання умов, передбачених ст. 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених ст.602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.
Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.
У постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 Верховний Суд вказав, що наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
Пунктом 6.2. договору сторони погодили, що у випадку покладення однією зі сторін, виконання зобов'язання за цим договором на третю особу, відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання такою третьою особою несе сторона за цим договором. Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за всі діяння третіх осіб, залучених ним для виконання заявок замовника, у тому числі водіїв та інших осіб та за всі спричинені збитки такими особами замовнику та особами зазначеними у п.6.14.
За умовами пунктів 6.3., 6.4. договору перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення. Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за повну або часткову нестачу/втрату вантажу або його пошкодження/псування, що трапилося в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здачею належному вантажоодержувачу відповідно до чинного законодавства України. У випадку втрати/нестачі/пошкодження/псування (підмочки, деформації, розриву) одиниць завантаження, перевізник компенсує замовнику повну фактурну вартість продукції в пошкодженій/зіпсованій одиниці завантаження. Перевізник також зобов'язаний відшкодувати: плату за перевезення, а також інші витрати, пов'язані із перевезенням вантажу, повністю - у випадку втрати всього вантажу і пропорційно (відповідно до розміру збитків) - при частковій втраті вантажу.
Відповідно до пункту 3.18. договору в разі, якщо при настанні страхового випадку (ДТП, втрата (викрадення) вантажу або провізних документів, розбійного нападу на автомобіль з метою угону або пограбування), перевізник/водій перевізника видав товар вантажоодержувачу/розпломбував автомобіль/перевантажив вантаж в інший автомобіль, або виконав інші дії з вантажем, відносно якого стався страховий випадок, без повідомлення замовника - перевізник зобов'язаний відшкодувати 100% спричинених замовнику збитків протягом 5 календарних днів від дня настання такого випадку
На виконання договору перевезення 12.07.2018 сторони оформили заявку №30-1807-1099, відповідно до якої відповідач здійснював перевезення товару:
2.1. Вид та найменування вантажу: електрообладнання.
2.2. Кількість місць: 11 п, вага брутто: 2,2 т.
2.3. Маршрут: Гостомель-Красилівка-Харків,
2.4. Пункт відправлення: 1.Гостомель, вул.Садова, 26а, склади Кюне+Нагель, 2. Київ. обл., Броварський р-н, с.Красилівка, пров. Димерський, ТОВ «Заммлер склад №5» ТОВ «Делонги»+ «Керхер».
2.7. Дата і час завантаження: 12.07.2018 до 18:00.
2.8. Пункт розвантаження: 1) м. Харків, вул. Лодзинська, 7 ТОВ «БОНІТА»; 2) м. Харків, пров.Новожанівський, 11, ТОВ «ДЖАМП»; 3) м. Харків, вул. Індустріальна, буд.3, ПП «ФРАНКСЕРВІС»; 4) м.Харків, пр-т. Гагаріна, 42/1 Ювента Север.
2.11. Строк доставки вантажу: 13.07.2018.
2.13. Вартість фрахту: 7 700 грн, з урахуванням ПДВ.
2.15. Марка ТЗ, державний номер ТЗ, ФІО водія: Рено, НОМЕР_1 , ОСОБА_1 .
12.07.2018 сторонами оформлені товарно-транспортні накладні де перевізником є ТОВ «Заммлер Україна» (відповідач) через ТОВ «Власов Транс» (позивач), а саме:
· №б/н від 12.07.2018 замовник ТОВ «Делонгі Україна», вантажовідправник «Заммлер Склад», вантажоодержувач ПП «ФРАНКСЕРВІС», вартість 273 579, 08 грн;
· №18002792 від 12.07.2018 замовник ДП «БІК УКРАЇНА», вантажовідправник «Заммлер Склад», вантажоодержувач ТОВ «ДЖАМП», вартість 403 711, 86 грн;
· №301416 від 12.07.2018 вантажовідправник: ТОВ «КЕРХЕР», вантажоодержувач ТОВ «ЮВЕНТА-СЕРВЕС», вартість 110 888, 00 грн.
Так, 13.07.2018 ТОВ «ДЖАМП» було складено акт розбіжностей №1 відповідно до якого сума нестачі товару за товарно-транспортною накладною №18002792, номер товарної накладної 18002792 SO, складає 57 914, 64 грн. Акт підписаний водієм ОСОБА_1 та від вантажоодержувача ТОВ «ДЖАМП» зав. складом ОСОБА_2 і ст. комірником ОСОБА_3 без зауважень та заперечень.
13.07.2018 ТОВ «Ювента Север» було складено акт приймання продукції (товарів) за кількістю (якістю) (або пересортицею) за видатковою накладною №5220376751 від 12.07.2018 відповідно до якого виявлення множинна недостача, а саме в кількості 23 одиниць. Акт підписаний від ТОВ «Ювента Север» ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та водієм ОСОБА_1 без зауважень та заперечень.
Також 14.07.2019 ПП «ФРАНКСЕРВІС» було складено акт приймання товару №29 за товарно-транспортною накладною від 12.07.2018, накладною №2414419421, відповідно до якого відсутні дві одиниці товару, а саме: Кавоварка 22,117W вартістю 7 029, 35 грн без ПДВ та кавоварка 22,360в вартістю 10 920, 00 грн без ПДВ. Акт підписаний водієм ОСОБА_1 та від покупця ПП «ФРАНКСЕРВІС» комірником ОСОБА_7 без зауважень та заперечень.
До товарно-транспортних накладних були внесені відомості про вказані вище акти.
24.07.2018 відповідачем направлено позивачу претензію на суму 140 539, 21 грн до якої, зокрема, додано заяву щодо зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 148 239, 21 грн (т.2, а.с.23), направлення вказаної претензії з заявою підтверджується оригіналами опису вкладення в цінний лист №0113513407806 та фіскальним чеком ПАТ «УКРПОШТА» від 26.07.2018 №ПН215600426655 (т.2, а.с. 19-20).
Також як убачається з матеріалів справи відповідачу було пред'явлено відповідачу претензії ТОВ «КЕРХЕР» за №1 за вих.№2192 від 18.07.2019 про відшкодування збитків на суму 60 005, 35 грн та ДП «БІК «УКРАЇНА» №1 за вих.№13-07-2018 від 13.07.2019 про відшкодування збитків на суму 57 914, 64 грн.
31.08.2018 відповідачем за претензіями ТОВ «КЕРХЕР», ТОВ «ДЕЛОНГІ УКРАЇНА» і ДП «БІК УКРАЇНА» щодо втрати вантажу сплачено ТОВ «КЕРХЕР» - 60 005, 35 грн, ТОВ «ДЕЛОНГІ УКРАЇНА» - 22 619, 22 грн та ДП «БІК УКРАЇНА» - 57 914, 64 грн, що підтверджується виписками по рахунку (т.2., а.с.33-25) та платіжними дорученнями (т.2, а.с.55-57).
Згідно зі ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
У ч.ч. 1-3 ст. 314 Господарського кодексу України зазначено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.
Вказані норми передбачають презумпцію вини перевізника у разі втрати, нестачі, псування й ушкодження вантажу, прийнятого до перевезення, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини. Обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на перевізникові. Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Крім того, він також зобов'язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі. Невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: усунення цих обставин не залежало від перевізника; перевізник не міг запобігти цим обставинам.
Отже, перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підпадає під визначення непереборної сили, відповідно до частини першої статті 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу. Тобто, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.
Відповідно до ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Як зазначено судом вище в пунктах 6.3. та 6.4. договору сторонами погоджено, що перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення. Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за повну або часткову нестачу/втрату вантажу або його пошкодження/псування, що трапилося в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здачею належному вантажоодержувачу відповідно до чинного законодавства України. У випадку втрати/нестачі/пошкодження/псування (підмочки, деформації, розриву) одиниць завантаження, перевізник компенсує замовнику повну фактурну вартість продукції в пошкодженій/зіпсованій одиниці завантаження. Перевізник також зобов'язаний відшкодувати: плату за перевезення, а також інші витрати, пов'язані із перевезенням вантажу, повністю - у випадку втрати всього вантажу і пропорційно (відповідно до розміру збитків) - при частковій втраті вантажу.
Позивачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за втрату вантажу, не наведено.
Враховуючи викладене, на підставі наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що станом на дати направлення відповідачем позивачу заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами існували зустрічні однорідні вимоги на суми, котрі були вказані у відповідних заявах: у відповідача існувала заборгованість перед позивачем у розмірі 144 280, 00 грн (борг за надані послуги з перевезення), а у позивача на день направлення йому заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.07.2018 існувала зустрічна грошова заборгованість перед відповідачем на суму 148 239, 21 грн (140 539 грн - вартість втраченого вантажу (ТОВ «КЕРХЕР» 60 005, 35 грн + ТОВ «ДЕЛОНГІ УКРАЇНА» +22 619, 22 грн (з ПДВ) + ДП «БІК УКРАЇНА» 57 914, 64 грн) та 7 700, 00 грн фрахт за перевезення за заявкою).
Як убачається із наявних у справі доказів, строк виконання за обома зустрічними зобов'язаннями на момент надіслання відповідачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.07.2018, враховуючи дату закінчення останнього перевезення (13.07.2018) та умови договорів, настав.
Заява про зарахування однорідних зустрічних вимог, надіслана відповідачем позивачу, за своєю правовою природою є одностороннім правочинам, направленим на припинення зустрічних грошових зобов'язань сторін. При цьому сторонами не надано доказів, які підтверджують існування будь-якої з обставин, котрі, згідно із ст. 602 Цивільного кодексу України, унеможливлювали б зарахування зустрічних однорідних вимог.
Судом відхиляються твердження позивача про те, що відповідачем не надано належних доказів про направлення претензії разом з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог так, як при перевірці номеру поштового листа за допомогою сервісу трекінгу АТ «Укрпошта» убачається, що відправлення за №0113513407806 на даний час відсутнє, оскільки відповідно до вимог абз. 3 ст. 122 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, заяви про внутрішні реєстровані поштові відправлення, поштові перекази приймаються протягом шести місяців з дня прийняття їх для пересилання, про міжнародні реєстровані поштові відправлення - у строки, передбачені актами Всесвітнього поштового союзу, про міжнародні поштові перекази - у строки, передбачені міжнародними угодами про обмін поштовими переказами.
Як убачається з роздруківки веб-сайту АТ «Укрпошти» наданої позивачем до відповіді на відзив ним здійснювалася перевірка відправлення за №0113513407806 - 25.10.2021, тобто після спливу шестимісячного строку.
Тому, копія опису вкладення в цінній лист поштового відправлення №0113513407806 та фіскальний чек від 26.07.2018 №ПН215600426655 є належними доказами направлення позивачу претензії та заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що зобов'язання ТОВ «ЗАММЛЕР Україна» перед ТОВ «ВЛАСОВ ТРАНС» за договорами перевезення на суму 144 280, 00 грн припинилися зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.07.2018.
Також суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідачем було застраховано товар та отримано суму страхового відшкодування, оскільки відповідно до умов договорів саме на позивача, як перевізника покладено обов'язок застрахувати відповідальність перевізника за збереження вантажу (пункт 3.7.договору). Окрім того, відповідно до пункту 3.18. договору в разі, якщо при настання страхового випадку (ДТП, втрата (викрадення) вантажу або провізних документів, розбійного нападу на автомобіль з метою угону або пограбування), перевізник/водій перевізника видав товар вантажоодержувачу/розпломбував автомобіль/перевантажив вантаж в інший автомобіль, або виконав інші дії з вантажем, відносно якого стався страховий випадок, без повідомлення замовника - перевізник зобов'язаний відшкодувати 100% спричинених замовнику збитків протягом 5 календарних днів від дня настання такого випадку.
Суд зазначає, що в даній справі докази, що надані відповідачам на спростування позовних вимог є більш вірогідними, ніж ті, що надані позивачем.
Суд враховує, що позивачем у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості кожної зі сторін за договором на дату вчинення одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог була іншою ніж та, яка зазначена у заяві, не надав доказів часткового чи повного погашення цієї заборгованості.
При цьому суд зазначає, що заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.
У матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог, а виходячи з предмету та підстав позову та враховуючи фактичні обставини, встановлені судом щодо наявності заборгованостей, наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2022 у справі №922/1689/21.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЛАСОВ ТРАНС».
Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, заява відповідача про застосування строку позовної давності до первісного позову судом не вирішується.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 02.09.2022.
Суддя Я.А.Карабань