номер провадження справи 26/43/21
04.08.2022 Справа № 908/1957/21(908/3549/21)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль” (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 54, оф. 41-А; код ЄДРПОУ 40001366)
до відповідача: Державної служби України з безпеки на транспорті (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14; код ЄДРПОУ 39816845) в особі Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (69096, м. Запоріжжя, вул. Вінтера, 22-А)
про оскарження рішень та дій суб'єкта владних повноважень
в межах справи № 908/1957/21
про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль” (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 54, оф. 41-А; код ЄДРПОУ 40001366)
За участю (найменування сторін та інших осіб, що беруть участь у справі):
Позивачадвокат Іванченко А.Ю., довіреність № ордер серія ЗП № 022875 від 01.11.2021; додаткова угода № 9 до Договору-доручення про надання правової допомоги від 29.06.2021р.
Арбітражний керуючий розпорядник майна ТОВ “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль” - Кравченко Р.М., ухвала ГСЗО від 23.07.2021р., у справі № 908/1957/21
Відповідачвід Державної служби України з безпеки на транспорті - Слободян Аліна Борисівна, довіреність № 4151/6.3/14-21 від 28.12.2021 року.; посвідчення № 2422 від 02.11.2021р.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиторське підприємство «Вертикаль» (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 54, оф. 41-А; код ЄДРПОУ 40001366) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті про оскарження рішень та дій суб'єкта владних повноважень, для розгляду в межах справи № 908/1957/21 про банкрутство позивача.
В позовній заяві Позивач просить суд визнати протиправною та скасувати Постанову Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №308111 від 05.10.2021 р. про накладення адміністративно-господарського штрафу на ТОВ «ТЕП «ВЕРТИКАЛЬ».
Ухвалою від 10.12.2021 р. відкрито провадження з розгляду позовної заяви та ухвалено розглядати позовну заяву за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей, визначених Кодексом України з процедур банкрутства. Підготовче засідання призначено на 25.01.2022р. о 12-30.
Ухвалою від 25.01.2022р. відкладено підготовче засідання на 10.02.2022р. о 10-15.Запропоновано сторонам надати суду додаткові документальні докази по справі.
Ухвалою від 10.02.2022 р. закрито підготовче провадження у справі №908/1957/21 (908/3549/21) з розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиторське підприємство «Вертикаль» до Державної служби України з безпеки на транспорті про оскарження рішень та дій суб'єкта владних повноважень, та призначено справу до розгляду по суті на 01.03.2022. о 10-45 год.
Ухвалою суду від 01.03.2022 р. розгляд справи відкладено у зв'язку із введенням в Україні 24.02.2022 р. воєнного стану.
Ухвалою суду від 13.07.2022 р. призначено судове засідання на 04.08.2022 об 11-15.
До суду 12.07.2022 надійшла заява (клопотання) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн до якої долучено договір-доручення про надання правової допомоги адвокатом від 29.06.2021, додаткову угоду до договору №9 від 31.12.2021, додаткову угоду до договору №10 від 10.01.2022 та платіжне доручення №15446 від 21.02.2022 на суму 5 000,00 грн, розрахунок судових витрат на правничу допомогу адвокатом Іванченко А.Ю.
Позивач, в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 05.10.2021 р. Придніпровським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки винесено Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 308111 від 05.10.2021р. та накладено на Позивача адміністративно-господарський штраф у сумі 8 500 грн. за розглядом справи про ймовірне порушення Позивачем законодавства про автомобільний транспорт, а саме порушення вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 14 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»- перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Крім того, в якості додаткових аргументів свого позову Позивач також посилається на те, що Акт № 311028 від 30.08.2021 р. проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, складено безпідставно, на неналежного суб'єкта господарювання, який має нести відповідальність за порушення зазначені в Акті та не недотримання посадовими особами Укртрансбезпеки процедури реалізації Позивачем права на оскарження Постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 308111 від 05.10.2021р. у встановленому законодавством порядку.
За таких обставин Позивач вважає прийняту відносно нього Постанову протиправною та просить її скасувати.
Суд, оцінивши повідомлені Позивачем та Відповідачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, керуючись принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, уважає, що вжито всіх визначених законом та достатніх заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, та встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
У відзиві на позовну заяву Відповідач просить суд відмовити Позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, з'ясувавши всі обставини справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом установлено наступне.
27.09.2021 р. Позивачем (ТОВ «ТЕП «ВЕРТИКАЛЬ») було отримано від Придніпровського МУУ запрошення від 23.09.2021 № 79460/3.1/24-21 на розгляд справи про порушення транспортного законодавства, що зафіксовані Актом № 311028 від 30.08.2021 р.
01.10.2021 р. Позивачем надало Відповідачу свої письмові Заперечення на Акт 311028 від 30.08.2021 р. з письмовими поясненнями та вимогою про надання копій документів, які не були надані Відповідачем Позивачу на підтвердження порушень вказаних вищезазначеному Акті.
Листом від 05.10.2021 р. за номером 5345/3.1/23-21 Відповідачем направлено Позивачу наявні документи, в тому числі копію Акту № 311028 від 30.08.2021 р. про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, копію Акту № 0050846 від 30.08.2021р. про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, копію товарно-транспортної накладної (ТТН) від 29.08.2021 р..
Позивач надав докази до суду, що 05.10.2021 р. посадовою особою Відповідача -заступником начальника Придніпровського МУУ Романенко А.Ю. було розглянуто справу про порушення Позивачем законодавства про автомобільний транспорт, а саме порушення вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 14 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»- перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За результатами розгляду було винесено Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 308111 від 05.10.2021р. та накладено на Позивача адміністративно-господарський штраф у розмірі 8 500 грн. Тобто, фактично Позивач отримавши більш повноцінні матеріали (копії документів) 05.10.2021 р. був позбавлений достатнього часу та можливості для аналізу отриманих документів та надання додаткових пояснень (доводів, аргументів тощо) до винесення Відповідачем Постанови № 308111 від 05.10.2021р. про накладення адміністративно-господарського штрафу.
Постанову Відповідача № 308111 від 05.10.2021р. про накладення адміністративно-господарського штрафу Позивачем отримано 15.10.2021 р., тобто строк на оскарження не був пропущений.
Позивач зазначає, час отримання Постанови Відповідача № 308111 від 05.10.2021 р. 15.10.2021р. не залежало від волі Позивача та об'єктивно унеможливлювало вчинення дій щодо адміністративного оскарження Постанови № 308111 від 05.10.2021р. протягом 10 днів з дати її винесення. Вказані обставини підтверджуються витягом з трекінгу (відстеження) АТ «Укрпошти» шляхом перевірки статусу відстеження реєстрового поштового відправлення № 6905903215342, яким було відправлено Постанову Відповідача № 308111 від 05.10.2021р.
Суд, проаналізувавши витяг з трекінгу (відстеження) АТ «Укрпошти» зазначає, що дійсно, вищезазначену Постанову було відправлено (здано підприємству зв'язку) лише 09.10.2021р.
Отже, суд вважає, що термін (строк) на оскарження Постанови Відповідача № 308111 від 05.10.2021р. Позивачем не був пропущений, тому, що якщо Постанова не вручена особисто під розпис, а надіслана рекомендованим листом поштою (реєстровим поштовим відправленням), термін (строк) оскарження в 10 днів рахується з моменту отримання постанови.
Відповідно до пункту 1 «Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 103(далі - Положення № 103) Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно пункту 8 «Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті», Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Судом установлено, що 22.10.2021 р. Позивачем подано Скаргу вих. № 348 на Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 308111 від 05.10.2021р. до Державної служби України з безпеки на транспорті, як центрального органу виконавчої влади, що є вищим за підпорядкуванням щодо його територіальних органів, зокрема Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки.
Відповідачем залишено Скаргу без задоволення, про що було повідомлено Позивача листом від 03.11.2021р.№ 7215/3.2/15-21, посилаючись на недотримання Позивачем строків адміністративного оскарження Постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №308111 від 05.10.2021 р.
Таким чином, Позивачем було використано передбачену законом можливість оскаржити Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 308111 від 05.10.2021р. в адміністративному порядку до вищого за підпорядкуванням органу державного контролю шляхом подання 22.10.2021р. до Державної служби України з безпеки на транспорті Скарги за вих. № 348, з огляду на те, що зазначена Постанова була винесення з порушеннями процедурного порядку та щодо неналежного суб'єкта господарювання і який відповідно до законодавства не може бути суб'єктом такого порушення, а отже, і нести за нього відповідальність.
Позивач, не погодившись із діями Відповідача щодо складання Акту № 311028 від 30.08.2021 р. та прийнятим рішенням Відповідача (Державної служби України з безпеки на транспорті) про відмову розгляду Скарги Позивача від 22.10.2021 р.№ 348 про скасування Постанови Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу № 308111 від 05.10.2021р. звернувся до суду за захистом порушених прав, мотивуючи тим, що Позивач не є юридичною особою (суб'єктом господарювання), яка має нести відповідальність за порушення виявлені під час автомобільних перевезень.
Судом установлено, що 23.07.2021 р. ухвалою Господарського суду Запорізької області по справі № 908/1957/21 було відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «ТЕП «ВЕРТИКАЛЬ» (Позивача), уведено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника.
Позивач в позовній заяві зазначає, що до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство, Позивач офіційно та послідовно розпочав згортання своєї господарської діяльності і станом на серпень 2021 р. (в т.ч. і на 30.08.2021 р.) вже не займався господарською діяльністю пов'язаною з організацією перевезень вантажів автомобільним транспортом. Це було пов'язано з певними правовими обмеженнями пов'язаними з процедурами банкрутства та не бажанням контрагентів/клієнтів/замовників укладати нові договори чи продовжувати чинні договори з підприємством, яке перебуває в процедурі банкрутства і обґрунтованими ризиками, які можуть виникнути у випадку неналежного виконання договірних зобов'язань та/чи передачі майна/вантажу такому підприємству і не можливості відшкодування в разі втрати чи пошкодження вантажу.
Позивач зазначає, що у зв'язку із вищезазначеним, 29-30 серпня 2021р. взагалі не здійснював діяльності, щодо організації чи перевезення вантажів, а тому неправомірно був внесений в Акт № 311028від 30.08.2021 р. Також, Позивач не здійснював оформлення ТТН від 29.08.2021 р. відповідно до якої здійснювалось перевезення та не укладав договір зазначений в Акті № 311028 від 30.08.2021 р., з пояснень водія, договір з «Гіпоть Л.П.».
Проаналізувавши матеріали справи, судом також установлено, що водій ОСОБА_1 не був працівником (а відповідно і уповноваженим представником за посадою чи трудовою функцією) Позивача, а також не залучався в якості водія (чи представника) на інших засадах (наприклад цивільно-правових чи за довіреністю). Така особа Позивачу, за його твердженнями, взагалі невідома. Доказів протилежного Відповідачем не надано та на такі докази не вказано.
Примірник складеного представниками Відповідача (Укртрансбезпеки) акту перевірки має надаватись керівнику чи іншому уповноваженому представнику суб'єкта господарювання (перевізника). Оскільки водій ОСОБА_1 не був і не міг бути представником Позивача, то відповідно примірник Акту № 311028 від 30.08.2021 р. та інших документів складених чи з копійованих під час перевірки підприємством (Позивачем) отримано не було. Посадовими особами Відповідача (Укртрансбезпеки) не проведено належних заходів щодо встановлення належного суб'єкта господарювання який здійснював перевезення та не встановлено у якого саме перевізника працює водій ОСОБА_1 .
Про наявність Акту № 311028 від 30.08.2021р. Позивачу стало відомо лише зі змісту запрошення Придніпровського МУУ від 23.09.2021 № 79460/3.1/24-21. Позивачу не надсилався та не видавався оригінал Акту № 311028 від 30.08.2021р., що в свою чергу порушує вимоги Господарського кодексу України та Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Судом також установлено, що Позивач не має у власності чи у тимчасовому користування вантажних транспортних засобів. Отже, Позивач не був власником чи користувачем вантажного автомобіля КАМАЗ д/н/з НОМЕР_1 та/чи СЗАП д/н/з НОМЕР_2 .
Позивач має основний КВЕД 52.29 - інша допоміжна діяльність у сфері транспорту та є юридичною особою, яка надає транспортно - експедиторські послуги, тобто є суб'єктом який організовує перевезення.
Частиною 4 ст. 306 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»:
«…- транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;
- транспортно - експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;
- експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування…»
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт». Цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Згідно ч. 14 ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт встановлено Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі)затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (далі - Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі)).
Відповідно до пункту 2 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі)рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
За приписом пункту 4 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом (пункт 15 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлені документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. Автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов'язкові реквізити:
- дата і місце складання;
- вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
- автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення;
- вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
- транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;
- пункти завантаження і розвантаження.
В ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» вказано наступне значення вживаного терміну «товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом;»
Відповідно до ч. 2 ст. 6 того ж Закону, реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Пунктом 4 Положення № 103 передбачено, що основним завданням Укртрансбезпеки, зокрема, є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті.
В розділі оформлення результатів рейдової перевірки (перевірки на дорозі) та застосування адміністративно-господарських штрафів Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі)зазначено, що виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (пункт 20).
В пункті 21 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) зазначено, що у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Відповідно до пункту 22 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) у разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.
Справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення (пункт 25 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
В пункті 26 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) зазначено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
Згідно пункту 27Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
В пункті 28 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) встановлено, що адміністративно-господарський штраф повинен бути перерахований автомобільним перевізником на зазначений у постанові рахунок не пізніше ніж протягом п'ятнадцяти днів після отримання ним копії постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів, про що повідомляється територіальний орган Укртрансбезпеки, посадовою особою якого винесено відповідну постанову.
Згідно пункту 29 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) копія постанови видається не пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі автомобільного перевізника під розписку чи надсилається рекомендованим листом із повідомленням.
В розділі оскарження постанов про застосування адміністративно-господарських штрафів Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) в пунктах 32, 33, 34, 53 визначено порядок оскарження постанов про застосування адміністративно-господарських штрафів, а саме.
Скарга на постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів може бути подана до Укртрансбезпеки.
Скарга на постанову подається протягом 10 днів після її отримання відповідно до пункту 29 цього Порядку. У разі пропуску зазначеного з поважних причин за заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника, щодо якого винесена постанова, строк може бути поновлений керівником Укртрансбезпеки за умови надання заявником документів, що підтверджують наявність поважних причин несвоєчасного подання скарги в установлений строк (тимчасова непрацездатність, засвідчена в установленому порядку, або перебування у відрядженні).
Подання в установлений строк скарги зупиняє виконання постанови до розгляду скарги по суті.
Під час розгляду скарги на постанову перевіряється законність і обґрунтованість її винесення та у десятиденний строк після надходження скарги приймається одне з таких рішень:
-постанова залишається без зміни, а скарга без задоволення;
-постанова скасовується і матеріали подаються на повторний розгляд;
-змінюється розмір стягнення в межах, передбачених Законом, проте не в бік збільшення.
Копія рішення по скарзі на постанову видається у строк до трьох днів під розписку уповноваженій особі автомобільного перевізника чи надсилається рекомендованим листом із повідомленням або на офіційну електронну адресу (за наявності).
Отже, Відповідачем не було дотримано приписів Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), а саме Акт № 311028 від 30.08.2021 р. про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом не був наданий Позивачу разом із листом запрошенням на розгляд справи про додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, Скарга Позивача від 22.10.2021 р.№ 348 про скасування Постанови Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно - господарського штрафу № 308111 від 05.10.2021р. розглянута не була, що позбавило Позивача законного права на оскарження, надання відповідних доказів та висловлення заперечень.
В Концепції належного врядування закріплено, що ефективне публічне адміністрування та зважене ухвалення рішень суб'єктами владних повноважень - основа належного врядування (англ. good governance) та її складової - концепції доброї адміністрації (належного адміністрування) (англ. good administration).
Відповідно до принципів належного врядування органи державної влади повинні приймати рішення та проводити дії з дотриманням принципів: верховенство права, залучення усіх зацікавлених сторін, ефективність, компетентність.
У рішення по справі «Звежинський проти Польщі» (Заява N34049/96) від 19.06.2001 р. Європейський суд з прав людини підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно.
Зокрема на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення від 20.112011 у справі «Рисовський проти України»).
Крім того, Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи 77 (31) від 28.09.1977 «Про захист особи відносно актів адміністративних органів» урядам держав-членів рекомендовано керуватися у своєму праві й адміністративній практиці принципами, які наводяться у додатку до цієї резолюції.
Ці принципи застосовуються для захисту осіб, як фізичних, так і юридичних, в адміністративних процедурах відносно будь-яких індивідуальних заходів або рішень, які були прийняті в ході здійснення публічної влади і які за своїм характером безпосередньо впливають на їхні права, свободи або інтереси (адміністративні акти).
В ході реалізації цих принципів слід ураховувати належним чином вимоги щодо належного та ефективного управління, а також інтереси третіх сторін та основні публічні інтереси. У випадках, коли вимоги зумовлюють необхідність внесення змін або вилучення одного чи більше принципів у конкретних випадках або в специфічних сферах публічної адміністрації, слід докласти всіх можливих зусиль, відповідно до фундаментальних цілей цієї резолюції, для досягнення якомога вищого ступеня справедливості.
Такими принципами згідно з Додатком до Резолюції, зокрема, є:
- право бути вислуханим, що означає, що щодо будь-якого адміністративного акта, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи або інтереси особи, така особа може пред'явити факти й аргументи та, у відповідних випадках, докази, що будуть ураховані адміністративним органом;
- виклад мотивів, що означає, що якщо адміністративний акт є таким, що за своїм характером несприятливо впливає на права, свободи або інтереси особи, така особа отримує інформацію про мотиви, на яких він ґрунтується. Інформація про мотиви зазначається в акті або передається відповідній особі, за її запитом, у письмовій формі протягом розумного стр.…».
Відповідно до ч. 6 ст. 19 Господарського кодексу України (далі - ГК України) органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.
На переконання суду посадовими особами Відповідача при складенні Акту № 311028 від 30.08.2021 р. та винесенні Постанови про застосування адміністративно - господарського штрафу № 308111 від 05.10.2021 р. визначено не належного суб'єкта господарювання, який має нести відповідальність за порушення вказані у вищезазначеному Акті, а отже Постанова про застосування адміністративно - господарського штрафу № 308111 від 05.10.2021 р. порушує права, свободи та інтереси Позивача, а отже є протиправною.
В ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за порушення вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 14 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»- перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суд зазначає, що виключна відповідальність автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів, у тому числі і за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, передбачена ст. 60 цього Закону. Та відповідно на підставі складених документів, актів та довідок суб'єкт владних повноважень підтверджує підстави для винесення такої постанови про накладення на автомобільного перевізника адміністративно-господарського штрафу. Документи, що складаються за наслідками проведеного контролю вручаються суб'єкту (особі), що перевірявся, та в разі відмови від їх отримання, має бути складений акт про відмову від їх отримання.
Суд зазначає, що за приписами ч. 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 22.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР) маса вантажу, що перевозиться і розподіл навантаження на осі не повинні перевищувати величин, визначених технічною характеристикою даного транспортного засобу.
Відповідно пунктів 12, 14, 15 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) під час рейдової перевірки може бути перевірено суб'єкт господарювання, водій або транспортний засіб.
Під час рейдової перевірки відповідно пункту 12, 14, 15 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) має бути перевірено наявність визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт'документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послуги згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (ст. 33 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлені документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. Автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Таким чином, надання товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документ на вантаж, передбачено при перевірці водія, а не автомобільного перевізника. При перевірці автомобільного перевізника надання чи наявність товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документ на вантаж, не передбачено.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» - водій зобов'язаний: мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред'являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка"), пред'явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред'явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.
Також, відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Єдині вимоги до проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів з вантажем або без нього автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами встановлено Правилами проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 30 (далі - Правила проїзду).
Відповідно абзацу 1 п. 4 Правилпроїзду - рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Також, відповідно п. 31 Правил проїзду - для отримання дозволу має звертатись перевізник для чого подає зокрема заяву, в якій зазначаються заплановані строки проїзду транспортного засобу, маршрут руху, геометричні (висота, ширина, довжина) і вагові (загальна вага, осьові навантаження) параметри транспортного засобу, інформація про вантаж, найменування, адреса, телефон перевізника та прізвище відповідальної за перевезення особи.
Також, під час перевірки представниками Відповідача було складено Акт № 0050846 від 30.08.2021 р. про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів.
Таким чином, під час рейдової перевірки фахівцями Відповідача здіснено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу. Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 р. № 879 (далі - Порядок здійснення габаритно-вагового контролю).
Відповідно до абзацу 1 п. 21 Порядоку здійснення габаритно-вагового контролю - у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України. Відповідно п. 23 цьогож Порядку - власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб.
Відповідно п. 28.Порядоку здійснення габаритно-вагового контролю плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.
Відповідно п. 32. Порядоку здійснення габаритно-вагового контролю -перевізник, який має намір використовувати великоваговий та/або великогабаритний транспортний засіб, зобов'язаний не пізніше ніж за три доби звернутися до уповноважених Укравтодором підприємств із заявою про видачу погодження маршруту. Дозвіл на рух великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу після отримання погодження маршруту видається уповноваженим підрозділом Національної поліції через центри надання адміністративних послуг.
Відповідно п. 39 Порядоку здійснення габаритно-вагового контролю - відповідальність за збереження великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, рух яких заборонено, за весь час з моменту заборони руху до його відновлення несе перевізник, а в разі перевезення вантажу - вантажовідправник.
В пункті 21 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) зазначено, що у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Відповідно до зазначеного Додатку 3 в графі «що належить» зазначається суб'єкт, якому належить транспортний засіб, що перевіряється, тобто власник цього транспортного засобу або його володілець (автомобільний перевізник), що заначені в реєстраційному документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред'являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), відповідно до 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух»).
Тобто, приналежність транспортного засобу для мети оформлення Акту може бути встановлено виключно із документів виданих для цього державними органами (реєстраційний документ на транспортний засіб) або для користувачів транспортних засобів із документів виданих для цього державними органами (реєстраційний документ на транспортний засіб чийого нотаріально засвідченої копії) та із договору (оренду)/лізингу транспортного засобу (його оригіналу чи його нотаріально засвідченої копії).
Випадком, коли у даній графі Акту може зазначатися автомобільний перевізник, є ситуація, коли і власником транспортного засобу і перевізником є одна і та сама особа.
Отже, в графі «що належить» повинно бути зазначено власника транспортного засобу КАМАЗ д/н/з НОМЕР_1 та/чи СЗАП д/н/з НОМЕР_2 або реквізити автомобільного перевізника відповідно до договору (оренду)/лізингу транспортного засобу.
Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу - фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами.
В той же час, відповідно до ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Таким чином, власником транспортного засобу і автомобільним перевізником не завжди є одна і та сама особа.
Абз. 1 ч.1, ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає відповідальність саме виключно автомобільних перевізників за порушення транспортного законодавства у вигляді адміністративно - господарських штрафів, зокрема, за надання послуг з перевезень вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону.
З системного аналізу вищезазначеного законодавства, включаючи Правила проїзду та Порядок здійснення габаритно-вагового контролю, такою особою повинен бути суб'єкт (перевізник) який мав обов'язок звернутись за отриманням дозволу на рух конкретно визначеного великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, тобто особа якійтакий транспорт належить і його параметри їй відомі (п. 31 Правил проїзду). Замовники послуг перевізника чи вантажовідправник такої відповідальності і обов'язку не несуть, а зобов'язані лише компенсувати плату за проїзд.
У постанові про застосування адміністративно-господарських санкцій зазначається суб'єкт, на якого накладається штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт, тобто автомобільний перевізник.
Судом установлено та матеріалами справи підтверджено, що фахівцями Укртрансбезпеки (Відповідача) під час перевірки виявлено порушення перевезення вантажу з перевищенням встановлених габаритно-вагових норм без відповідного дозволу, згідно ТТН від 29.08.2021р. - вантаж ячмінь, з перевищенням встановлених п. 22.5 ПДР вагових норм на 8,1%, а саме навантаження на здвоєну вісь складає 17.300 кг при допустимих 16.000 кг, в тому числі порушення, відповідальність за які передбачена ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абз. 14 частини 1 ст. 60 - перевищення вагових норм від 5% до 10% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.
Однак Позивач зазначає, що не має відношення до перевезення, яке здійснював транспортний засіб КАМАЗ д/н/з НОМЕР_1 та/чи СЗАП д/н/з НОМЕР_2 , тобто не був автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».
Посадовими особами Відповідача не перевірялось та не з'ясовувалось чи є правові підстави для зазначення в Акті № 311028 від 30.08.2021 р. Позивача («ТЕП «ВЕРТИКАЛЬ») як суб'єкта господарювання, що є перевізником в розумінні закону України «Про автомобільний транспорт».
Крім того, в Акті № 311028 від 30.08.2021 р. посадовими особами Відповідача чітко вказано серії і номери свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, тобто ними із вказаних документів могли бути однозначно зазначені і особи, яким такі транспортні засоби належать. Правомірних та обгрунтованих причини не зазначення таких осіб в Акті Відповідчем не зазаначено.
Доказів, які вказують на те, що Позивач дійсно є перевізником або суб'єктом господарювання який оформлював ТТН або договір перевезення відповідно до вимог чинного законодавства України і має нести відповідальність за порушення вказані в Акті № 311028 від 30.08.2021 р. Відповідач до суду не надав та про їх наявність не вказав.
В кожному випадку працівниками Укртрансбезпеки перед внесенням запису до Актів про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортомта винесенні Постанов про застосування адміністративно - господарського штрафумає чітко встановлюватись суб'єкт господарювання який саме є автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».
Правильне визначення суб'єкта господарювання який є автомобільним перевізником впливає на правильність визначення суб'єкта господарювання, який має нести адміністративно-господарську відповідальність за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Виходячи з матеріалів справи, суд має зазначити, що Позивач не здійснював укладання договору перевезення вантажу або договору про надання послуг транспортного експедирування, так як в момент здійснення перевезення відносно Позивача було порушено справу про банкрутство і Позивач не здійснював господарську діяльність по перевезенню вантажів автомобільним транспортом чи організації таких перевезень.
Згідно ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт'товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Тобто, за своєю суттю, формою та призначенням товарно-транспортна накладна не призначена для визначення чи підтвердження приналежності транспортного засобу чи визначення автомобільного перевізника який безпосередньо здійснював перевезення. Для цих цілей законодавством передбачено інші документи.
Відповідно до п.п. 11.1 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р.№ 363 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568)основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.
Згідно п.п.11.3. цих же Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні -товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.
Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.
Відповідачем не встановлено причини та підстави зазначення замовником (вантажовідправником) в ТТН в якості автомобільного перевізника саме Позивача.
Суд має зазначити, що зазначення Позивача в ТТН не є підставою для визначення його як суб'єкта адміністративно-господарського правопорушення. ТТН була відсутня у Позивача і надана йому на ознайомлення працівниками Відповідача під час розгляду справи про порушення транспортного законодавства, що зафіксовані Актом № 311028 від 30.08.2021 р.
Суд зазначає, що за своєю правовою природою адміністративно-господарський штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт є видом адміністративно-господарських санкцій, що застосовуються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування до суб'єктів господарювання за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності (ст.ст. 216, 217, 238, 239 ГК України).
Відповідно до статті 241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Згідно з ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Позивач не є перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», не мав транспортних засобів та водіїв і не надавав послуги із безпосереднього перевезення вантажів. Відповідно Позивач не мав зобов'язання із оформлення дозволу на рух та внесення плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування та не має нести відповідальність за порушення вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 14 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»- перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу.
Також, при вирішенні питання притягнення суб'єкта господарювання до адміністративно-господарської відповідальності необхідно враховувати наявність або відсутність складу адміністративно-господарського правопорушення (об'єкт, об'єктивна сторона, причинно-наслідковий зв'язок між діянням та наслідками, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вині дії суб'єкта щодо вчиненого ним правопорушення та його шкідливих наслідків).
Розглянувши матеріали справи та проаналізувавши спірні відносини між сторонами суд дійшов висновку, що Позивач не є належним суб'єктом господарювання до якого застосовано адміністративно-господарський штраф тому, що Позивач не є автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а отже в його діях відсутній повний склад адміністративно-господарського правопорушення (відстній суб'єкт та суб'єктивна сторона), що є підставою для визнання Постанови Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно - господарського штрафу № 308111 від 05.10.2021 р. незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Таким чином, за висновком суду, Позивачем доведено, що ним не вчинялось порушення транспортного законодавства, яке зазначене в Акті № 311028 від 30.08.2021 р., а також доведено, що автомобільним перевізником Позивач не був.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Придніпровським міжрегіональним управління Укртрансбезпеки оскаржувану Постанову прийнято необґрунтовано, без врахування всіх обставин у справі, а тому така Постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
В ст. 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Положеннями ст. 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
В Постанові від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду висловлена наступна позиція суду.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії").
Принцип справедливості, закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.93 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
В п. 52 Постанови від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначається, що судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Кодексом України з процедур банкрутства, ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
В ч. 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частина 1 ст. 91 ГПК України визначає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
В § 1 Глави 2 ГПК України передбачена предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, а саме в ч. 1 ст. 20 ГПК України вказано, щогосподарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Стаття 7 Кодексу України з питань банкрутства встановлює, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Відповідно до частини 3 указаної статті 7 Кодексу України з питань банкрутства встановлює, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Абзацом 4 ч. 2 ст. 7 Кодексу України з питань банкрутства встановлює передбачено, що у разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи Позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені Позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч. 1 ст. 123 ГПК України).
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідачем не надавались докази щодо суті спору.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz.Spain) серія. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутств, ст. ст. 46, 74, 80, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати Постанову Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №308111 від 05.10.2021р. про накладення адміністративно-господарського штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль” (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 54, оф. 41-А; код ЄДРПОУ 40001366).
3. Стягнути з відповідача - Державної служби України з безпеки на транспорті (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14; код ЄДРПОУ 39816845) в особі Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (територіальний орган без ознаки відокремленого структурного підрозділу та без статусу юридичної особи; 69096, м. Запоріжжя, бул. Вінтера, 22-А) на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортно-експедиторське підприємство “Вертикаль” (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 54, оф. 41-А; код ЄДРПОУ 40001366) судовий збір в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
Повний текст судового рішення складено та підписано-02.09.22.
Суддя О.О. Юлдашев
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.