23 серпня 2022 року
м. Рівне
Справа № 949/1029/20
Провадження № 22-ц/4815/600/22
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.,
секретар судового засідання - Пиляй І. С.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 24 грудня 2021 року у складі судді Отупор К. М., проголошене о 15 годині 29 хвилин в м. Дубровиця Рівненської області, повний текст судового рішення складено 04 січня 2022 року,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Свої позовніц вимоги обґрунтовувала тим, що 15 лютого 1995 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб. Шлюбні відносини з відповідачем не склалися у зв'язку із різними поглядами на подальше спільне життя, тому, рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 11 січня 2020 року, шлюб між ними було розірвано. У період перебування у шлюбі ними було придбано автомобіль марки "Volkswagen Transporter", номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова) VIN НОМЕР_2 , автомобіль марки "Opel Movano", номерний знак НОМЕР_3 , номер шасі (кузова) VIN НОМЕР_4 та автомобіль марки "Volkswagen Caravelle", номерний знак НОМЕР_5 , номер шасі (кузова) VIN НОМЕР_6 , які залишилися у користуванні та володінні відповідача. Беручи до уваги те, що автомобілі були придбані ними в період шлюбу за спільні кошти, вони належить їм як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому вона має право просити суд стягнути з відповідача грошову компенсацію за належну їй частку (в розмірі половини вартості кожного автомобіля), які вважаються неподільним майном. Вона згідна на припинення своєї частки 1/2 права власності на автомобілі з отриманням замість них грошової компенсації. Добровільної згоди щодо порядку користування автомобілями та компенсації вартості автомобіля між ними не досягнуто. Недоцільним є залишення автомобіля у спільній власності і надалі, оскільки встановлення спільного режиму користування автомобілем неможливе, виходячи із того, що вони із відповідачем припинили спільне проживання і ведення спільного побуту, їхні стосунки на даний час є конфліктними і можуть розглядатися як такі, що унеможливлюють досягнення згоди з приводу користування спільним майном. З урахуванням зміненого предмета позову просила суд стягнути із ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частки кожного з автомобілів, а саме: грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки "Оpel Movano», державний номерний знак НОМЕР_3 , тип - легковий, категорія В - пасажирський , 2006 року випуску, номер шасі (кузова) VIN НОМЕР_4 , вартість автомобіля становить 177020, 00 грн.; грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки (моделі) «Volkswagen Caravelle», державний номерний знак НОМЕР_5 , тип - легковий , категорія В - пасажирський, 2011 року випуску. номер шасі (кузова) VIN НОМЕР_6 , вартість автомобіля становить 448026, 17 грн., грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки (моделі) «Volkswagen Transporter», номерний знак НОМЕР_1 , тип загальний легковий пасажирський - В, 2004 року випуску , номер шасі (кузова) VIN НОМЕР_2 , вартість автомобіля становить 191860, 00 грн.
Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 24 грудня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки "Opel Movano", номерний знак НОМЕР_3 , номер шасі (кузова) VIN НОМЕР_4 , 2006 року випуску, тип - легковий, категорія В - пасажирський, в розмірі 87915,51 грн. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки "Volkswagen Transporter", номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова) VIN НОМЕР_2 , 2004 року випуску, тип - загальний легковий пасажирський - В, в розмірі 95930 грн. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору пропорційно до задоволених вимог у розмірі 1838,46 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляції зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення компенсації вартості автомобіля марки "Volkswagen Caravelle", номер шасі (кузова) VIN НОМЕР_6 , суд першої інстанції зазначив про те, що вказаний транспортний засіб не є об'єктом права спільної сумісної власності з огляду на те, що він був придбаний за грошові кошти батька відповідача ОСОБА_4 , які він передав ОСОБА_2 . Як видно із договору дарування грошей для відповідача його батько гроші передав 20.05.2018 року, а договір посвідчено 25.05.2021 року. Договір є нікчемним, оскільки він не засвідчує передачу коштів. На момент нотаріального посвідчення договору дарування автомобіль марки "Volkswagen Caravelle" перебував у користування самого дарувальника. Дарувальник - батько відповідача, є людиною похилого віку, пенсіонер і за інформацією Головного управління податкової служби у Рівненській області за період з 2016 по 2021 рік у нього не було жодних доходів, окрім пенсії, яка складає 3500 у місяць. Суд не звернув уваги, що відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у суді дали суперечливі пояснення. Натомість суд визнав встановленими недоведені обставини та факт передачі коштів по нікчемному договору. Суд не врахував положення ст.. 717, 719, 722 ЦК України, які регулюють порядок укладення договорів дарування, не врахував, що договір дарування є нікчемним і, як наслідок, невірно застосував положення ст.. 57, 60 Сімейного кодексу України, щодо спільної сумісної власності подружжя. З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому 15 лютого 1995 року Дубровицьким відділом реєстрації актів громадянського стану Рівненської області, про що було складено відповідний актовий запис №14.
Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 11 січня 2020 року, шлюб між сторонами розірвано. Рішення суду набрало законної сили 11 лютого 2020 року.
В період шлюбу сторонами було придбано три транспортні засоби: автомобіль марки "Volkswagen Transporter", номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова) VIN НОМЕР_2 , автомобіль марки "Opel Movano", номерний знак НОМЕР_3 , номер шасі (кузова) VIN НОМЕР_4 та автомобіль марки "Volkswagen Caravelle", номерний знак НОМЕР_5 , номер шасі (кузова) VIN НОМЕР_6 .
Власником автомобіля марки "Volkswagen Transporter", номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова) VIN НОМЕР_2 , є відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 , виданого 27 січня 2015 року (т.1 а.с.9).
Як вбачається із посвідчення про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 , автомобіль марки "Volkswagen Caravelle", номер шасі (кузова) VIN НОМЕР_6 , був переміщений через митний кордон України 23 травня 2018 року громадянином ОСОБА_2 (Т.1 а.с.113-114).
Згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу №5643/2019/1753931 від 05 листопада 2019 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_4 автомобіль марки "Volkswagen Caravelle" (Т.1 а.с.119).
Згідно договору дарування грошей, укладеного 25 травня 2021 року між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарований), сторони встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (частина 3 статті 631 Цивільного кодексу України). ОСОБА_4 (дарувальник), 20 травня 2018 року передав, а ОСОБА_2 (обдарований) прийняв у дар гроші в сумі 556 380 грн., що станом на дату передачі грошей є еквівалентом 18000 євро. Судом встановлено, що ці грошові кошти були використані обдаровуваним для придбання транспортного засобу "Volkswagen Caravelle", VIN НОМЕР_6 (т.І а.с.183).
Згідно ч.І ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Частина 5 ст. 719 ЦК України визначає, що договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93, терміни, що використовуються в цьому Декреті, мають таке значення: "валютні цінності", це валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України.
Згідно ч. 1 ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ч. І ст. 219 ЦК України, у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.
Згідно ч. І ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемнім.
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 441/176/17, від 03 березня 2020 року у справі № 695/1513/17.
Враховуючи, що дарунком за Договором дарування грошей виступали грошові кошти, виражені в національній валюті та в еквіваленті до іноземної валюти, тобто валютні цінності, у розмірі, що перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, відповідно до ч. 5 ст. 719 ЦК України такий договір дарування повинен бути укладений в письмовій формі та посвідчений нотаріально в момент вчинення правочину.
У п. 5 Договору дарування вказано, що право власності в обдаровуваного виникло з моменту фактичної передачі грошей, що даруються, тобто 20 травня 2018 року.
Як встановлено судом, у день вчинення правочину - передачі коштів - 20 травня 2018 року договір дарування не був нотаріально посвідчений. Його нотаріальне посвідчення відбулося через три роки після його укладення - 25 травня 2021 року, а, отже, є нікчемним з моменту його укладення.
Встановлені обставини вказують на те, що суд першої інстанції не перевірив відповідні доводи щодо нікчемності правочину та у мотивувальній частині судового рішення не застосував відповідні положення норм матеріального права, а саме: ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220 ЦК України, ч. 5 ст. 719 ЦК України, що підтверджують обставини нікчемності правочину.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
За загальним підходом, закріпленим у статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Звідси стаття 60 СК України містить презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Частиною першою статті 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення компенсації вартості 1/2 автомобіля "Volkswagen Caravelle", VIN НОМЕР_6 , суд першої інстанції виходив з того, що транспортний засіб не є об'єктом права спільної сумісної власності з огляду на те, що він був придбаний за грошові кошти батька відповідача ОСОБА_4 , які він передав ОСОБА_2 , при цьому пославшись на пояснення свідка ОСОБА_4 (батька відповідача), який підтвердив суду той факт, що саме він надавав кошти своєму синові для купівлі автомобіля, а оскільки кошти надавав сину, то в той момент вони ніякого договору не оформлювали, договір дарування грошей оформили вже пізніше.
Такі міркування місцевого суду апеляційний суд вважає помилковими і такими, що суперечать вищенаведеним нормам закону щодо правомірності правочину, а також положенням сімейного законодавства, які закріплюють презумпцію спільності права власності подружжя.
За положеннями статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте одним із подружжя до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Будь-яких належних, достовірних та достатніх доказів у розумінні ст.ст. 77, 79-80 ЦПК України на підтвердження того, що спірний автомобіль "Volkswagen Caravelle", VIN НОМЕР_6 , був придбаний відповідачем ОСОБА_2 за його особисті кошти, на підставі договору дарування чи в порядку спадкування суду не надано, а наданий ним договір дарування грошей, укладений між ним та його батьком 25 травня 2021 року є нікчемним та не може слугувати доказом спростування презумпції спільності майна подружжя.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 642/8107/14-ц (провадження№ 14-108звц21) звертає увагу на те, що розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
Ефективним способом захисту іншого є вимога про стягнення грошової компенсації, для якої відсутня потреба визнавати недійсним договір купівлі-продажу. Визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається.
Відтак, у суду наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації 1/2 спірного автомобіля, що був спільною власністю.
Якщо під час вирішення спору про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі № 671/922/18 (провадження № 61-22545св19).
Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2017 року № 11, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Згідно висновку Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду в постанові від 05 квітня 2019 року у справі № № 645/4711/15-ц (61-40897св 18) один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя 1/2 частину вартості спільного майна, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби.
З огляду на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 03 жовтня 2018 року в справі №127/7029/15-ц у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Ринкова вартість (середня ринкова ціна) автомобіля подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) до автомобіля "Volkswagen Caravelle", VIN НОМЕР_6 , визначена на підставі висновку судової автотоварознавчої експертизи судового експерта Картавова Ю. О., становить 448 026,17 грн.. Така вартість сторонами не заперечується.
Відтак, стягненню з відповідача підлягає половина цієї вартості в розмірі 224 013,08 грн., а рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні компенсації Ѕ вартості транспортного засобу "Volkswagen Caravelle", VIN НОМЕР_6 , скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог у цій частині.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст. 141 ЦПК України). Таким чином, у зв'язку із задоволенням апеляційних скарг, судові витрати понесені відповідачами за подачу апеляційних скарг, підлягають відшкодуванню позивачами у рівних частинах.
Керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 24 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення компенсації Ѕ частини вартості автомобіля марки(моделі) «Volkswagen Caravelle», державний номерний знак НОМЕР_5 , тип - легковий, категорія В - пасажирський, 2011 року випуску, номер шасі(кузова) VIN НОМЕР_6 , вартістю 448026 гривень 17 копійок, задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_10 )грошову компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля марки(моделі) «Volkswagen Caravelle», державний номерний знак НОМЕР_5 , тип - легковий, категорія В - пасажирський, 2011 року випуску, номер шасі(кузова) VIN НОМЕР_6 у розмірі 224013(двісті двадцять чотири тисячі тринадцять) гривень 09 копійок.
Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на автомобіль марки (моделі) «Volkswagen Caravelle», державний номерний знак НОМЕР_5 , тип - легковий, категорія В - пасажирський, 2011 року випуску, номер шасі (кузова) VIN НОМЕР_6 .
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_10 )судові витрати по оплаті висновку експерта по оцінці автомобіля у сумі 2400(дві тисячі чотириста) гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_10 )судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 6 126(шість тисяч сто двадцять шість) гривень 90 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_10 )5000(п"ять тисяч) гривень витрат на правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового
рішення.
Повний текст постанови складено 29 серпня 2022 року.
Головуючий Н. М. Ковальчук
Судді: С. В. Хилевич
С. С. Шимків