30 серпня 2022 року
м. Хмельницький
Справа № 681/409/21
Провадження № 22-ц/4820/1330/22
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,
секретар судового засідання Кошельник В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Полонська міська рада Шепетівського району Хмельницької області, ОСОБА_3 , про встановлення земельного сервітуту за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 25 травня 2022 року,
встановив:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту.
ОСОБА_1 зазначив, що в його користуванні знаходиться земельна ділянка для городництва орієнтовною площею 0,05 га, яка розташована позаду житлового будинку АДРЕСА_1 . Проїзд до городу позивача завжди здійснювався повз будинки АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 ; цим же проїздом користувався мешканець будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 . У 2019 році власник будинку АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , заборонив проїзд по своїй земельній ділянці, встановив на ній ворота та замкнув їх, у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості користуватися городом.
За таких обставин ОСОБА_1 просив суд встановити земельний сервітут довжиною 20 м і шириною 3 м по земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2 , з метою проїзду на транспортному засобі до його земельної ділянки для її обробітку та збирання врожаю.
Процесуальні дії суду першої інстанції
Суд ухвалою від 23 липня 2021 року залучив Полонську міську раду Шепетівського району Хмельницької області (далі - Рада) та ОСОБА_3 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 25 травня 2022 року в позові відмовлено.
Суд керувався тим, що ОСОБА_1 не вказав у позовній заяві про те, чи має бути запропонований ним сервітут платним або безоплатним, постійним чи строковим, а суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог. Згідно висновку земельно-технічної експертизи проїзд і прохід до земельної ділянки позивача можливий за трьома варіантами, тобто не тільки шляхом встановлення сервітуту щодо земельної ділянки ОСОБА_2 , а тому позов є безпідставним. Крім того, ОСОБА_1 не довів своє право користування земельною ділянкою, для використання якої слід встановити сервітут.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 позбавлений можливості вільного проходу та проїзду до своєї земельної ділянки, тому мають місце підстави для встановлення сервітуту. Запропонований ОСОБА_1 сервітут є найменш обтяжливий для ОСОБА_2 як власника земельної ділянки, щодо якої він буде встановлений, оскільки проїзд на транспортному засобі здійснюватиметься по наявному шляху. Крім того, строк дії земельного сервітуту не може обмежуватися будь-яким строком. Суд першої інстанції не застосував норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, указуючи на його законність та обґрунтованість.
Рада та ОСОБА_3 не висловили своєї позиції щодо апеляційної скарги.
Щодо розгляду справи апеляційним судом за відсутності позивача
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain», рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є перешкодою для розгляду справи.
23 липня 2022 року ОСОБА_1 одержав судову повістку про виклик у судове засідання, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 199), тобто він повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному суді.
ОСОБА_1 та його представник, адвокат Кушнірук В.М., звернулися до суду апеляційної інстанції з клопотанням про перенесення розгляду справи на іншу дату посилаючись на перебування адвоката Кушнірука В.М. у черговій відпустці.
Оскільки поважність причини неявки позивача ОСОБА_1 та адвоката Кушнірука В.М. не встановлена, ОСОБА_1 реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.
2.Мотивувальна частина
Позиція суду апеляційної інстанції
Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 7 листопада 2005 року визнано право ОСОБА_1 на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 - житловий будинок з господарським спорудами по АДРЕСА_3 , що розташовані на земельній ділянці площею 0,3900 га.
Із довідки Ради від 29 листопада 2021 року №118 (а.с. 102) слідує, що за домоволодінням ОСОБА_1 рахується земельна ділянка площею 0,3900 га, у тому числі 0,2500 га для обслуговування житлового будинку та 0,1400 га для ведення особистого селянського господарства. Земельні ділянки площею 0,2500 га для обслуговування житлового будинку та площею 0,0900 га для ведення особистого селянського господарства розташовані по АДРЕСА_3 , а земельна ділянка орієнтовною площею 0,0500 га для ведення особистого селянського господарства - по АДРЕСА_1 (без номера).
ОСОБА_2 є власником житлового будинку з господарськими спорудами та присадибної ділянки площею 0,2274 га (кадастровий номер 6823685500:01:006:0219) по АДРЕСА_2 .
ОСОБА_3 проживає у житловому будинку по АДРЕСА_1 , та користується закріпленою за цим домоволодінням земельною ділянкою площею 0,3300 га.
Згідно висновку експертів за результатами проведення комісійної судової земельно-технічної експертизи від 23 лютого 2022 року №408/02-2022 (а.с. 112-140):
на дату проведення дослідження доступ до території площею 0,0474 га, якою користується ОСОБА_1 по АДРЕСА_3 , здійснюється з АДРЕСА_4 (земельної ділянки з кадастровим номером 6823685500:01:006:0235) та домоволодіння АДРЕСА_1 ;
встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером 6823685500:01:006:0219, площею 0,2274 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , - для можливості проїзду та проходу до території, якою користується ОСОБА_1 , за домоволодінням, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , - є технічно можливим;
пропонуються технічно можливі варіанти встановлення земельних сервітутів для можливості проїзду та проходу до території, якою користується ОСОБА_1 , а саме:
- варіант №1 - встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером 6823685500:01:006:0219 та на несформовану територію;
- варіант №2 - встановлення земельного сервітуту на територію домоволодіння АДРЕСА_1 , та на несформовану територію;
- варіант №3 - встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером 6823685500:01:006:0235 та на територію домоволодіння, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Застосовані норми права
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 316, 317, 319, 321 ЦК України, згідно яких правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 395 ЦК України речовим правом на чуже майно є право користування (сервітут).
Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
В силу ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Згідно зі ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Із положень ст. 99 ЗК України слідує, що власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, у тому числі право проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
Як передбачено ч. 1 ст. 101 ЗК України, дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпоряджання майном. Таке право є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
У свою чергу речове право на чуже майно визначається як можливість обмеженого використання в своїх інтересах речей, які є власністю інших осіб, без посередництва їх власників.
Одним із видів речового права на чуже майно є сервітут.
Земельний сервітут - це право користування чужою земельною ділянкою. Таке право може бути як платним, так і безоплатним, як строковим, так і безстроковим.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 22-2 постанови від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», вирішуючи спори про встановлення сервітуту, суд має враховувати, що земельний сервітут встановлюється відносно певного об'єкта і не залежить від власників цих об'єктів, оскільки його дія зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої його встановлено, до іншої особи (частина перша статті 401 ЦК, частина перша статті 101 ЗК). Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обмеження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд в постановах від 13 листопада 2019 року (справа №133/305/17-ц) і від 26 серпня 2020 року (справа №663/158/17), яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.
Висновком земельно-технічної експертизи від 23 лютого 2022 року №408/02-2022 (а.с. 112-140) запропоновано три варіанти проходу та проїзду до належної позивачу земельної ділянки, серед яких запропоновано встановлення сервітуту на земельну ділянку ОСОБА_2 (по АДРЕСА_2 ) і несформовану територію, на земельну ділянку ОСОБА_3 (по АДРЕСА_1 ) і несформовану територію, на земельну ділянку невстановленої особи (по АДРЕСА_4 ) і земельну ділянку ОСОБА_3 (по АДРЕСА_1 ).
ОСОБА_1 заявив позов про встановлення сервітуту лише до ОСОБА_2 та не звертався з такими вимогами до інших землекористувачів. При цьому позивач під час розгляду справи не надав належних обґрунтувань, чому він відмовився від інших варіантів укладення сервітуту, запропонованих висновком експертів.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у ОСОБА_1 існує можливість проходу та проїзду на свою земельну ділянку іншим менш обтяжливим способом, ніж встановлення сервітуту на земельну ділянку ОСОБА_2 , а тому його позов є необґрунтованим і не підлягає задоволенню.
Посилання ОСОБА_1 на наявність підстав для встановлення запропонованого ним сервітуту та неналежну оцінку судом досліджених доказів не відповідають фактичним обставинам справи.
Суд першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги про те, що суд не дотримався норм матеріального права, є безпідставними.
Зібрані докази вказують на те, що за земельно-обліковими документами з 2004 року земельна ділянка площею 0,0474 га, яка закріплена за домоволодінням по АДРЕСА_3 , та розташована за територією домоволодіння по АДРЕСА_1 , у цьому ж селі, перебувала в користуванні ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.
Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не довів своє право користування земельною ділянкою, для використання якої слід встановити сервітут, є помилковим, однак ця невідповідність не вплинула на правильність вирішення спору, тому в силу ч. 2 ст. 376 ЦПК України рішення суду не може бути скасоване.
Щодо належних відповідачів у справі
Статтею 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
За змістом ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Як передбачено ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що суб'єктами цивільних відносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. Повноваження щодо земель комунальної власності здійснює відповідна місцева рада.
Відповідачем є особа, яка має безпосередній зв'язок із спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси, і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Визначення кола відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Цивільний процесуальний закон покладає саме на позивача обов'язок визначати відповідача у справі.
Якщо позивач не заявляє вимоги до всіх належних відповідачів, які мають безпосередній зв'язок зі спірними правовідносинами, то суд відмовляє у задоволенні позову.
ОСОБА_1 просив встановити сервітут за варіантом №1 висновку земельно-технічної експертизи від 23 лютого 2022 року №408/02-2022 (а.с. 112-140) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6823685500:01:006:0219, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_2 , а саме на частину ділянки площею 98,6 кв.м (0,00986 га), що на схемі (малюнок № НОМЕР_1 ) зображена жовтим кольором і обмежена точками 1-2-3-6-7-8-1 (зі сторонами 31,15м-0,97м-5,48м-6,68м-31,74м-2,75м), та несформованої території, яка за всіма ознаками належить до комунальної власності, а саме на частину ділянки площею 4,0 кв.м (0,0004 га), що на схемі (малюнок № НОМЕР_1 ) зображена жовтим кольором і обмежена точками 3-4-5-6-3 (зі сторонами 2,47м-3,6м-1,15м-5,48м).
ОСОБА_1 пред'явив позов лише до ОСОБА_2 .
Враховуючи предмет і підстави заявленого позову, Рада як уповноважений орган власника землі має безпосередній зв'язок із спірними матеріальними правовідносинами і повинна брати участь у справі як співвідповідач.
Рада не була залучена до участі у справі як співвідповідач, а брала участь у судовому процесі як третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, тобто вона була позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права, передбачені ст. 49 ЦПК України.
Отже, позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню ще і з тих підстав, що його заявлено не до всіх належних відповідачів.
3.Висновки суду апеляційної інстанції
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 25 травня 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 1 вересня 2022 року.
Судді: О.І. Ярмолюк
Л.М. Грох
Т.О. Янчук
Головуючий у першій інстанції - Горщар А.Г.
Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 47