Справа № 149/1698/19
Провадження №11-кп/801/11/2022
Категорія: 227
Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
02 вересня 2022 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці апеляційну скаргу прокурора Калинівської місцевої прокуратури ОСОБА_6 на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 червня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № №12018020330000574 по обвинуваченню
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Хмільник Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України
за участю сторін кримінального провадження
прокурора : ОСОБА_8
обвинуваченого: ОСОБА_7
29.11.2018 приблизно о 19:20 год. ОСОБА_7 , маючи посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 21.04.1999 категорії «В, С», керуючи автомобілем моделі «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 належить йому та який відповідно до висновку експерта № 869 від 26.12.2018 мав технічну справність, разом з пасажиром ОСОБА_9 , рухався по вул. І. Богуна в м. Хмільник.
В цей час по нерегульованому пішохідному переходу через вул. І.Богуна в м. Хмільник, який помічений інформаційно-вказівним знаком 5.35.1 та розміщений біля зупинки громадського транспорту та повороту на вул. О. Кошового, справа наліво по ходу руху автомобіля рухались пішоходи ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_11 , які не змінювали напрямок руху та перебували в полі зору водія автомобіля.
Продовжуючи рухатись проїзною частиною дороги та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, ОСОБА_7 , в порушення вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, яким передбачено, що «водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитись, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека» (п. 18.1), та які відповідно до ст. 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюють питання організації руху та його безпеки, усвідомлюючи факт порушення Правил дорожнього руху України, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків та легковажно розраховуючи на їх відвернення, побачивши пішоходів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які переходили проїзну частину дороги по пішохідному переходу, не вжив вчасно заходів для зменшення швидкості руху та до зупинки транспортного засобу, щоб дати дорогу пішоходам, чим не надав їм переваги в русі та допустив наїзд керованим ним автомобілем на пішохода ОСОБА_11 в результаті чого остання отримала тілесні ушкодження.
Відповідно до висновку судово-автотехнічної експертизи № 309 від 21.06.2019 в даній дорожній обстановці дії водія автомобіля моделі «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_7 з технічної точки зору регламентувались вимогами п. 18.1 Правил дорожнього руху України та в ситуації, яка склалась, водій автомобіля ОСОБА_7 мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом термінового гальмування, з зупинкою автомобіля «Volkswagen Transporter» до смуги руху пішохода. В діях водія автомобіля ОСОБА_7 вбачається невідповідність вимогам п. 18.1 ПДР України, що з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_11 відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 33 від 15.03.2019, отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому першої п'ясної кістки лівої кисті, який належить до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинив тривалий розлад здоров'я; у вигляді струсу головного мозку, який належить до легкого ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинив короткочасний розлад здоров'я.
Вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17.06.2020 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст. 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.
Процесуальні витрати на залучення експерта на проведення експертиз № 869 від 26.12.2018, № 309 від 21.06.2019 у даній справі в сумі 2100,07 грн віднесено на рахунок держави.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 до ОСОБА_7 про відшкодування шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення - залишено без розгляду.
Вирішено долю речових доказів.
Прокурор Калинівської місцевої прокуратури ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, просила вирок Хмільницького міськрайонного суду від 17.06.2020, яким ОСОБА_7 визнаний невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України скасувати у в зв'язку з невідповідністю висновків суду викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотними порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Ухвалити новий вирок, за яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді виправних робіт на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Цивільний позов ОСОБА_11 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину задовільнити в повному обсязі, стягнувши з ОСОБА_12 на користь потерпілої 14170,10 грн. матеріальної шкоди та 10600,00 грн. моральної шкоди.
Процесуальні витрати на залучення експерта для проведення судової експертизи технічного стану транспортних засобів № 869 від 26.12.2018 та судової автотехнічної експертизи № 309 від 21.06.2019 в сумі 2100,07 грн. стягнути з ОСОБА_7 в дохід держави.
Речові докази, a саме, автомобіль моделі «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_4 , та посвідчення водія серії НОМЕР_5 від 21.04.1999, які передане зберігання ОСОБА_7 , повернути власнику ОСОБА_7 .
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що судом безпідставно визнано неналежними доказами протокол огляду місця події від 29.11.2018, протоколи слідчих експериментів від 18.03.2019 та 18.05.2019 за участі ОСОБА_7 у якості свідка, протокол слідчого експерименту від 18.03.2019 за участю потерпілої ОСОБА_11 , висновок судово автотехнічної експертизи № 309 від 21.06.2019, зроблений на основі технічних параметрів, вказаних у цих документах.
Визнаючи недопустимим протокол огляду місця події від 29.11.2018 суд зазначив те, що дана слідча дія проведена до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (надалі - ЄРДР), чим були порушені вимоги ч. 3 ст. 214 КПК України.
Однак, протокол огляду місця події від 29.11.2018 року проводився слідчим відразу після отримання зі служби «102» та слідчий не пізніше 24 годин вніс відомості про дане правопорушення до ЄРДР.
Протокол огляду місця події 29.11.2018 року проводився слідчим за участю учасника ДТП - ОСОБА_7 та понятих, з дотриманням вимог ст.ст.222,223, 227 КПК України. ОСОБА_7 та інші учасники огляду зауважень та клопотань щодо порушень їх прав та свобод під час проведення огляду не надавали, що в судовому засіданні підтвердив ОСОБА_7 .
Висновки суду щодо визначення недопустимими доказами протоколів слідчих експериментів від 18.03.2019 року та 18.05.2019 року за участю ОСОБА_7 у якості свідка також суперечать вимогам ст.87 КПК України.
Що стосується відсутності підписів учасників слідчих експериментів від 18.03.2019 року, проведених з ОСОБА_7 та потерпілою ОСОБА_11 , зокрема ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , то як зазначено у даному судовому рішенні, під час проведення даних слідчих дій велась безперервна відео фіксація, диски з відеозаписами слідчих експериментів були досліджені у судовому засіданні.
Обвинувачений ОСОБА_7 та потерпіла ОСОБА_11 підтвердили участь вказаних осіб у проведенні слідчих дій, тому відсутність їх підписів у протоколі не є підставою визнання даного доказу недопустимим згідно з приписами ст.87 КПК України.
Заслухавши доповідача, думку прокурора ОСОБА_8 , який просив визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 2 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, на підставі ч .5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності, цивільний позов ОСОБА_11 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину задовільнити в повному обсязі, стягнувши з ОСОБА_12 на користь потерпілої 14170,10 грн. матеріальної шкоди та 10600,00 грн. моральної шкоди, процесуальні витрати на залучення експерта для проведення судової експертизи технічного стану транспортних засобів № 869 від 26.12.2018 та судової автотехнічної експертизи № 309 від 21.06.2019 в сумі 2100,07 грн. стягнути з ОСОБА_7 в дохід держави, речові докази, a саме, автомобіль моделі «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_4 , та посвідчення водія серії НОМЕР_5 від 21.04.1999, які передане зберігання ОСОБА_7 , повернути власнику ОСОБА_7 , , обвинуваченого ОСОБА_7 , який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1, ч.2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з вироку суду, приймаючи рішення щодо ОСОБА_7 суд першої інстанції визнав недопустимим доказом протокол огляду місця події від 29.11.2018 року, слідчі експерименти за участі ОСОБА_7 від 18.03.2019, 18.05.2019 року, за участю потерпілої ОСОБА_11 від 18.03.2019 року, відповідно до доктрини «плодів отруєного дерева» висновок судової автотехнічної експертизи № 309 від 21.06.2019 року щодо інших поданих стороною обвинувачення доказів дійшов висновку, що вони не підтверджують вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо недопустимості доказів та наявності підстав для виправдування ОСОБА_7 у зв”язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.
Суд першої інстанції, визнаючи недопустимим протокол огляду місця події від 29.11.2018 посилався на те, що дана слідча дія проведена до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (надалі - ЄРДР), чим були порушені вимоги ч. 3 ст. 214 КПК України, а саме відомості були внесені 30.11.2018 року, хоча повідомлення про ДТП поступило до Хмільницького ВП 29.11.2018 року о 19:26 год, цього ж дня з 19:38 до 20:00 год. проведено огляд місця події, про що складено протокол огляду місця події від 29.11.2018 року.
З вказаним твердженням суду першої інстанції не погоджується суд апеляційної інстанції.
Відповідно до положень кримінального процесуального закону огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з'ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину.
Огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчооперативних дій, а також джерелом отримання доказів.
За змістом статей 214, 237 КПК огляд є слідчою дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться у межах досудового розслідування.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 214 КПК у невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється негайно після огляду.
При цьому законодавець визначає , що слідчий, дізнавач , прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення.
З дослідженого під час апеляційного розгляд протоколу огляду місця події від 29.11.2018 року вбачається, що огляд місця події був проведений слідчим з 19:35 до 20:00 год. 29.11.2018 року.
Під час огляду досліджено оточуючу обстановку, з'ясовано обставини події, зафіксовано сліди ДТП, місце розташування транспортного засобу у відповідності з вимогами статей 214 та 237 КПК.
Вказаний протокол складений відповідно до вимог кримінального процесуального закону та підписаний понятими ОСОБА_15 , ОСОБА_9 та за участі обвинуваченого ОСОБА_7 , які зауважень та клопотань щодо порушення їх прав та свобод не надавали.
Відтак, проведення слідчим огляду місця події 29.11.2018 року до внесення відомостей до ЄРДР не є підставою для визнання протоколу огляду місця події недопустимим доказом у кримінальному провадженні, оскільки протокол огляду місця події та схема до нього підписані усіма учасниками, які приймали участь в огляді, а зафіксовані у ній дані безпосередньо пов'язані з відомостями, що викладені в протоколі огляду.
Суд апеляційної інстанції вважає слушними доводи прокурора з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі « Броуган та інші проти Сполученого Королівства» щодо дотримання слідчим вимог ч.3 ст. 214 КПК України з урахуванням того, що 29.11.2018 року проведено огляд місця події, а 30.11.2018 року внесено відомості до ЄРДР по факту вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в частині визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 29.11.2018 року, дійшов висновку, що така позиція місцевого суду є необґрунтованою.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що суд даючи оцінку протоколу огляду місця події, вказує на те, що сам по собі протокол огляду місця ДТП, план -схема до нього та фототаблиці не можуть свідчити про винуватість ОСОБА_7 , оскільки у них лише зафіксовані сліди ДТП та місце зіткнення і без спеціальних знань робити будь-які висновки на підставі протоколу огляду та план-схеми неможливо, що свідчить про суперечливі висновки щодо зазначеного доказу.
Суд першої інстанції визнав недопустимими доказами слідчі експерименти від 18.03.2019 року, 18.05.2019 року за участі свідка ОСОБА_7 , якому не було роз'яснено ст. 63 Конституції України, ч. 3 ст. 42 КПК України, хоча як вважає суд у слідчого, прокурора було достатньо підстав вважати, що ОСОБА_7 буде визнаний підозрюваним.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що слідчі експерименти є недопустимими доказами з огляду на п.1 ч.3 ст. 87 КПК України.
Метою слідчого експерименту відповідно до ч.1 ст. 240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Спростовуючи твердження суду першої інстанції про недопустимість такого доказу як протоколи слідчих експериментів від 18.03.2019 року, 18.05.2019 року з тих підстав, що вони проведені з ОСОБА_7 , який перебував на момент експерименту в якості свідка, суд апеляційної інстанції приймає до уваги правовий висновок об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа №740/3597/17), відповідно до якого показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які мають бути оцінені судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
Під час апеляційного розгляду досліджено протоколи слідчих експериментів від 18.03.2019 року, 18.05.2019 року за у часті ОСОБА_7 , з яких вбачається, що слідчі експерименти проводилися з метою з'ясуванняя обставин ДТП, місця зіткнення , розташування транспортного засобу , траєкторії та темпу руху автомобіля та пішохода, а не з метою одержання від ОСОБА_7 зізнавальних показань. Під час вказаної слідчої дії ОСОБА_7 було роз”яснено права передбачені ст. 66 КПК України.
З протоколів убачається, що ОСОБА_7 під час слідчого експерименту не стверджував про свою винуватість чи невинуватість , правової оцінки своїм діям не давав.
Протоколи слідчих експериментів не є протоколами допиту свідка під час досудового розслідування.
При підписанні протоколів жодних зауважень ОСОБА_7 не вказував, що підтверджував під час апеляційного розгляду.
Під час слідчих експериментів перевірялась версія подій ОСОБА_7 , яка відрізняється від встановлених під час апеляційного розгляду.
Таким чином доводи прокурора , щодо допустимості вищезазначених доказів є належним чином обгрунтованими.
Визнаючи докази недопустимими, суд звернув увагу на відсутність підписів всіх учасників слідчих експериментів у протоколах від 18.03.2019 року, 18.05.2019 року за участі ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , зокрема понятих ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , присутність матері потерпілої.
Вінницьким апеляційним судом було досліджено відеозаписи проведення зазначених слідчих дій, відповідно до яких ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , надавали пояснення щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 29.11.2018 року .
При цьому було встановлено, що на вказаних відеозаписах слідчих експериментів від 18.03.2019 року, 18.05.2019 року повною мірою зафіксовано всю послідовність подій, які відбувалися під час проведення слідчої дії, учасники, які приймали участь.
Врахувавши вказані обставини, дослідивши протоколи проведення слідчих експериментів від 18.03.2019 року, 18.05.2019 року та додані до них матеріали, апеляційний суд встановив, що зазначені процесуальні документи повністю відповідають вимогам закону, слідчі дії проведено у присутності понятих з дотриманням процедури, визначеної кримінальним процесуальним законодавством, наявні підстави для взяття до уваги та покладення в рішення на підтвердження винуватості ОСОБА_7 .
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду щодо визнання недопустимим доказом висновку судової автотехнічної експертизи № 309 від 21.06.2019 року відповідно до доктрини « плодів отруєного дерева».
З огляду на вищевказане суд апеляційної інстанції вважає рішення суду першої інстанції, що стороною обвинувачення недоведено поза розумним сумнівом , що кримінальне правопорушення передбачено ч.1 ст. 286 КК України вчинено ОСОБА_7 таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального правопорушення.
Повторно дослідивши наявні в матеріалах кримінального провадження докази, допитавши обвинуваченого, свідків , апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав, які вказують на винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_7 вину визнав частково, під час апеляційного розгляду пояснював, що дійсно 29.11.2018 близько 19:20 сталася ДТП, коли він їхав на автомобілі «Volkswagen Transporter» по вул. І. Богуна в м. Хмільник. Поблизу заправки «Авіас», побачив як хлопець з дівчиною вийшли з повороту, що веде до залізничного вокзалу в м.Хмільник, йшли по тротуару ОСОБА_11 йшла ближче до дороги, а ОСОБА_10 з правого боку від неї. Він їх побачив та зменшив швидкість, хлопець з дівчиною минули пішохідний перехід та рухались в сторону автобусної зупинки, зрозумівши, що вони не будуть переходити дорогу, він продовжив рух. Хлопець і дівчина почали навскіс переходити дорогу, побачивши це, він приблизно за 50 метрів до них почав гальмувати, намагався сигналити, однак автомобіль понесло, від чого він став некерованим. Почувши гальмування автомобіля ОСОБА_10 розвернув обличчя до автомобіля та впав. ОСОБА_11 не відреагувала та продовжила рух, відбувся удар по середині автомобіля. Приблизно через пів метра він зупинився і включив аварійну сигналізацію. Вважає, що хлопець з дівчиною порушили Правила дорожнього руху, оскільки переходили дорогу не по пішохідному переходу, а за ним навскіс, а також не дивилися по сторонам.
Незважаючи на часткове визнання вини, вина ОСОБА_7 підтверджується послідовними показами потерпілої ОСОБА_11 , свідків, іншими доказами.
Потерпіла ОСОБА_11 під час судового розгляду пояснювала, що 29.11.2018 близько 19:20-19:30 вона разом з другом Зелінським Назаром по пішохідному переходу рухались по вул. І. Богуна в м.Хмільник. Пішохідний перехід був освітлений. Поблизу пішохідного переходу є автобусна зупинка. З правої сторони транспорту не було, а з лівої їхав транспортний засіб, який був далеко близько 1000 м. до пішохідного переходу, біля магазину «Ксенія». Інших транспортних засобів не було. Вона з ОСОБА_16 рухались по середині пішохідного переходу, ОСОБА_10 розмовляв по телефону, а вона в одній руці тримала ручку чемодана. Дійшовши до середини пішохідного переходу та суцільної смуги, почувши біля себе звук різкого гальмування автомобіля, вона повернула голову наліво, побачила мікроавтобус червоного кольору, далі був удар, під час якого вона головою розбила лобове скло автомобіля, автомобіль протягнув її і вона впала на правий бік. Лежала на дорозі за пішохідним переходом вперед по напрямку руху автомобіля. ОСОБА_7 не підійшов до неї, не допоміг. Вона сама встала та пішла на зупинку. Перехожий запитав в неї де вона проживає та викликав швидку допомогу, яка приїхала та забрала її до лікарні. Під час ДТП отримала тілесні ушкодження, а саме: перелом великого пальця на лівій руці, струс головного мозку, розбила голову. В лікарні проходила стаціонарне лікування. ОСОБА_7 один раз прийшов та хотів примиритися, проте почувши яку суму необхідно, він відмовився, зазначивши, що сума велика. В подальшому, ОСОБА_7 не намагався якось їй допомогти. Потерпіла підтримала в повному обсязі заявлений нею цивільний позов, зазначивши, що після ДТП в неї погіршився зір, вона пережила сильні страждання, з'явилися болі в колінах, відчуває дискомфорт. Наполягала на призначенні обвинуваченому суворої міри покарання, з позбавлення волі та позбавленням права керування транспортними засобами.
Відповідно до заяви поданої до Вінницького апеляційного суду потерпіла ОСОБА_11 підтримала свої покази, які надавала під час судового розгляду.
З урахуванням положень ст. ст. 94-96 КПК України з точки зору належності, допустимості, достовірності, колегія суддів вважає їх логічними, послідовними, вони узгоджуються з іншими доказами
Її покази узгоджуються з показами свідка ОСОБА_10 , який під час судового розгляду так і під час апеляційного розгляду пояснював, що 19:20 год. 29.11.2018 поблизу виїзду з залізничного вокзалу, є освітлений ліхтарем пішохідний перехід, що знаходиться поблизу зупинки. Підійшовши до пішохідного переходу побачив, що з лівої сторони від них на відстані близько 30 метрів їде автомобіль та почав переходити дорогу, оскільки був впевнений, що водій зупинеться. На пішохідному переході був на стороні руху автомобіля до суцільної смуги, яка розділяє полоси для руху автомобілів, а ОСОБА_11 була попереду на полосі для руху автомобілів в протилежному напрямку. Потерпіла ОСОБА_11 йшла попереду та в одній руці везла чемодан, відстань між ним та потерпілою була близько 1 метра, за руки вони не тримались, йшли по пішохідному переходу, повернув голову, побачив світло фар автомобіля, відбувся удар, він впав. Водій не намагався зупинитися, оскільки звуку гальмуванні свідок не чув. Аварія відбулася на пішохідному переході близько середини дороги. Від бордюра вони відійшли близько 2-3 метрів. Від моменту удару до повної зупинки автомобіль ще проїхав близько 1-2 метрів. Автомобіль відштовхнув потерпілу у неї був зламаний палець, струс мозку.
Свідок ОСОБА_15 пояснював, що підтримує покази, які надавав в суді першої інстанції. 29.11.2018 він ввечері йшов із залізничного вокзалу в м.Хмільник, було темно, погане освітлення, попереду нього на відстані близько 7-10 м. йшов хлопець та дівчина, які минули пішохідний перехід та не доходячи до автобусної зупинки, розмовляючи, повернули наліво та по діагоналі, недивлячись вліво на дорогу, почали переходити дорогу. Хлопець з дівчиною йшли навскіс до прилеглої вулички,зліва їхав мікроавтобус червоного кольору, який загальмував. Хлопець з дівчиною не відреагували і автомобіль вдарив дівчину в бік, вона впала та почала кричати, хлопець також впав.
Також вина ОСОБА_7 підтверджується протоколом огляду місця події від 29.11.2018 року, протоколами слідчих експериментів від 18.03.2019 року, 18.05.2019 року, під час яких встановлено обставини ДТП, які узгоджуються між собою та показами потерпілої ОСОБА_11 , свідка ОСОБА_10 .
Згідно протоколу огляду місця події від 29.11.2018 зафіксовано місце ДТП, що сталася 29.11.2018 року, що також підтверджується схемою до протоколу огляду місця ДТП, фототаблицею до протоколу; протоколами слідчих експериментів від 18.03.2019; 18.05.2019 року за участі ОСОБА_7 , протоколом слідчого експерименту від 18.03.2019 за участі ОСОБА_11 .
Згідно висновку судової автотехнічної експертизи № 309 від 21.06.2019 року в даній дорожній обстановці дії водія автомобіля моделі «Volkswagen Transporter», д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_7 з технічної точки зору регламентувались вимогами п. 12.3 Правил дорожнього руху або ж вимогами п. 18.1 Правил дорожнього руху, у випадку наїзду на пішоходів в межах горизонтальної дорожньої розмітки 1.14.1 «зебра». В ситуації, яка склалася при технічних параметрах вказаних у відповіді на клопотання та містяться в матеріалах кримінального провадження, водій автомобіля «Volkswagen Transporter» ОСОБА_7 мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом термінового гальмування, з зупинкою автомобіля «Volkswagen Transporter» до смуги руху пішохода. В ситуації, яка склалася, при технічних параметрах вказаних у відповіді на клопотання експерта, в діях водія автомобіля «Volkswagen Transporter» ОСОБА_7 вбачається невідповідність вимогам п. 12.3 або п. 18.1 Правил дорожнього руху. В ситуації, яка склалася, при технічних параметрах вказаних у відповіді на клопотання експерта, невідповідність дій водія автомобіля «Volkswagen Transporter» ОСОБА_17 вимогам п. 12.3 або п. 18.1 Правил дорожнього руху, з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди ( т. 1 а.с. 198-202); довідку від 21.06.2019 підтверджено вартість експертизи 1099,07 грн ( т. 1 а.с. 203).
Сукупність даних доказів вказує на обставини ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_7 , який порушив п. 18.1 Правил дорожнього руху України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, яким передбачено, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
Порушення ПДР ОСОБА_7 перебувають у причинному зв”язку з наслідками заподіяння ОСОБА_11 тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи №33 від 15.03.2019, згідно якого у ОСОБА_11 було виявлено тілесне ушкодження у вигляді перелому першої п'ясної кістки лівої кисті, який належить до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинив тривалий розлад здоров'я; у вигляді струсу головного мозку, який належить до легкого ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинив короткочасний розлад здоров'я. Вищевказані тілесні ушкодження виникли від дії (удару) твердого тупого предмета чи від удару об такий, можливо 29.11.2018, в результаті дорожньо-транспортної пригоди (т. 1 а.с. 181-182).
Досліджені докази відповідають вимогам ст.ст. 85 та 86 КПК України щодо їх належності і допустимості, узгоджуються з показаннями, потерпілої та свідків, іншими доказами у кримінальному провадженні.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає доведеною вину ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Таким чином судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.
На думку колегії суддів, виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 не може залишатися в силі та відповідно до п.2 ч.1ст. 409, п.п.1,2 ч.1 ст. 411, ст. 412, ст. 413 КПК України підлягає скасуванню, з ухваленням апеляційним судом нового вироку на підставі ст. 420 КПК України.
За змістом ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню ним нових злочинів.
Згідност.65 КК України суд призначає покарання у межах встановлених у санкції статті, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд при призначені покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину має додержуватись принципу законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання
Призначаючи покарання, ОСОБА_7 суд апеляційної інстанції в дотримання вимог ст. 65 КК України, керуючись роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України №7від 24.10.2003року «Про практику призначення судами кримінального покарання» враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно ст. 12 КК України є кримінальним проступком, особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше несудимий, згідно довідки Великомитницької сільської ради № 228 від 26.02.2020 ОСОБА_7 проживає в незареєстрованому шлюбі з гр. ОСОБА_18 в с. Будків, яка є інвалідом ІІ групи, згідно характеристики від 03.12.2018 року № 07-21/2199 за місцем проживання характеризується позитивно, відповідно до службової характеристики ОСОБА_7 позитивно характеризується на роботі; думку потерпілої ОСОБА_11 , яка наполягала на призначенні суворої міри покарання, з позбавлення волі та позбавленням права керування транспортними засобами, обставини, які згідно ст. 66 КК України пом'якшують покарання, часткове відшкодування завданого збитку, відсутність обставин, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання.
З урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого ОСОБА_7 , думки потерпілої, суд апеляційної інстанції вважає за можливе призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст. 286 КК України у виді виправних робіт з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, за своїм видом і розміром буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 , а також запобігання вчиненню ним нових злочинів.
Згідно матеріалів кримінального провадження вбачається, що кримінальне правопорушення, інкриміноване ОСОБА_7 за ч.1 ст. 286 КК України вчинено ним в листопаді 2018 року з моменту його вчинення минуло більше трьох років, що є підставою для застосування ст. 49 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_7 не ухилялася від досудового розслідування та суду, перебіг строку давності не зупинявся та не переривався.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання за ч.1 ст. 286 України з огляду на вимоги п.2 ч.1 ст.49 КК України.
Відповідно до положень ч.1 ст.129 КПК України, суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілою ОСОБА_11 було цивільний позов про стягнення з ОСОБА_7 на її користь 14170,10 грн. матеріальної шкоди та 10600,00 грн. моральної шкоди.
У відповідності до п.3 ст.23 ЦПК України, роз'яснень, що містяться у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав потерпілий, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Положеннями ст.23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд апеляційної інстанції вважає, що цивільний позов потерпілої підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413,420 КПК України, суд апеляційної інстанції , -
Апеляційну скаргу прокурора задоволити.
Вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17.06.2020, яким ОСОБА_7 визнаний невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у в зв'язку з невідповідністю висновків суду викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотними порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність скасувати.
Ухвалити новий вирок.
ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді виправних робіт на строк 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_7 від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строку давності.
Цивільний позов ОСОБА_11 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину задовільнити в повному обсязі, стягнувши з ОСОБА_12 на користь потерпілої 14170,10 грн. матеріальної шкоди та 10600,00 грн. моральної шкоди.
Процесуальні витрати на залучення експерта для проведення судової експертизи технічного стану транспортних засобів № 869 від 26.12.2018 та судової автотехнічної експертизи № 309 від 21.06.2019 в сумі 2100,07 грн. стягнути з ОСОБА_7 в дохід держави.
Речові докази, a саме, автомобіль моделі «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_4 , та посвідчення водія серії НОМЕР_5 від 21.04.1999, які передане зберігання ОСОБА_7 , повернути власнику ОСОБА_7 .
Судове рішення може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
На підставі ч.4 ст. 532 КПК України судове рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з дня проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3