Справа №761/23525/19
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/2447/2022
9 серпня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Баллі Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства закордонних справ України на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року (суддя Волошин В.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України про визнання інформації недостовірною, захист честі, гідності та ділової репутації,
встановив:
в червні 2019 року позивач через свого представника Маселка Р.А. звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати недостовірною інформацію, яка вказана у Ноті від 6 березня 2018 року №202/23-596-651, надісланій Посольству Уругваю у Республіці Польща Міністерством закордонних справ України, а саме: «...починаючи з 2015 року пані ОСОБА_1 систематично втручалась у розслідування ситуації стосовно приміщень Почесного Консульства Східної республіки Уругвай, намагаючись використати її статус як почесного консула, щоб чинити тиск на відповідні Українські органи та підривати авторитет державних органів України..»;
- зобов'язати Міністерство закордонних справ України надіслати Посольству Східної Республіки Уругвай у Республіці Польща Ноту, у якій повідомити про те, що вказана фраза не відповідає дійсності.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що на підставі договору про співробітництво від 28 жовтня 2008 року, укладеного між Торгово-промисловою палатою України та Почесним консулом Східної Республіки Уругвай в Україні Оленою Подолєвою, у приміщенні Торгово-промислової палати України по вул. Стрітенській, 10 у м. Києві, було розміщено Почесне консульство Східної Республіки Уругвай. За вказаною адресою виконувалися консульські функції та зберігався консульських архів.
Позивач стверджувала, що 4 вересня 2015 року відбулось незаконне вторгнення у приміщення Почесного консульства Східної Республіки Уругвай. Працівниками Торгово-промислової палати України були зламані опломбовані консульськими печатками двері Почесного консульства, винесені речі, обладнання та документи, включаючи консульських архів, з фасаду будинку зірвано герб Східної Республіки Уругвай, що є грубим порушенням Віденської конвенції з консульських зносин від 23 квітня 1963 року.
Посольством Східної Республіки Уругвай в Україні, яке розташоване у м. Варшаві, було надіслано до МЗС України відповідну ноту протесту від 15 вересня 2015 року проти
зазначених незаконних дій працівників Торгово-промислової палати України. Також з відповідним листом на адресу Торгово-промислової палати України звертався і міністр закордонних справ України та висловив прохання врегулювати ситуацію.
Позивач зазначала, що на підставі її заяви від 12 вересня 2015 року поліція зареєстровала кримінальне провадження за цим фактом за статтею 356 КК України, за яким досудове розслідування завершене, встановлено винних осіб і до Шевченківського районного суду міста Києва направлено два обвинувальних акти: щодо першого віце президента ТПП Укаїна ОСОБА_3 та працівника ТПП України ОСОБА_4, розгляд яких триває.
Позивач посилалася на те, що у квітні 2018 року їй стало відомо, що Міністерство закордонних справ надіслало Посольству Східної Республіки Уругвай якусь інформацію щодо, начебто, незаконних її дій, як Почесного консула, які полягали у тиску на органи слідства. 17 квітня 2018 року Міністерство закордонних справ України було нотифіковане про припинення її повноважень, як Почесного консула, на підставі виконавчого рішення від 9 квітня 2018 року за підписом Президента та міністра закордонних справ Уругваю. Тобто вказана інформація стала причиною припинення її повноважень, як Почесного консула. У подальшому їй стало відомо, що відповідачем було надіслано Посольству Східної Республіки Уругвай у Республіці Польща Ноту МЗС України від 6 березня 2018 року №202/23-596-651, в якій зазначено наступне: «...починаючи з 2015 року пані ОСОБА_1 систематично втручалась у розслідування ситуації стосовно приміщень Почесного Консульства Східної республіки Уругвай, намагаючись використати її статус як почесного консула, щоб чинити тиск на відповідні українські органи та підривати авторитет державних органів України..».
Позивач стверджувала, що вказана у Ноті інформація повністю не відповідає дійсності, а інформація про вчинення нею протиправних дій, які містять фактично ознаки кримінальних правопорушень, є недостовірною, такою, що порушує її немайнові права, порушує її честь, гідність та ділову репутацію, оскільки створює враження її причетності до протиправної діяльності, створює помилкове уявлення у необмеженої кількості осіб, як злочинниці, спроможної до вчинення кримінальних правопорушень.
Крім того, позивач звертала увагу, що жодним судовим рішенням, прийнятим на території України, що набрало законної сили, не встановлено та не доведено вчинення нею незаконних дій.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року позов задоволено частково. Визнано недостовірною інформацію, яка вказана у Ноті від 6 березня 2018 року №202/23-596-651, надісланій Посольству Уругваю у Республіці Польща Міністерством закордонних справ України, а саме: «...починаючи з 2015 року пані ОСОБА_1 систематично втручалась у розслідування ситуації стосовно приміщень Почесного Консульства Східної Республіки Уругвай, намагаючись використати її статус як почесного консула, щоб чинити тиск на відповідні Українські органи та підривати авторитет державних органів України..». Зобов'язано Міністерство закордонних справ України протягом десяти календарних днів в часу набрання рішенням законної сили спростувати поширену вищенаведену недостовірну інформацію шляхом надсилання Посольству Східної Республіки Уругвай у Республіці Польща належним чином засвідчену копію вступної та резолютивної частини рішення у цій справі.
У поданій апеляційній скарзі Міністерство закордонних справ України просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Відповідач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та наданим доказам, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що припинення повноважень позивачки, як Почесного консула, відбулося на підставі Ноти, яка була направлена МЗС до Посольства Східної Республіки Уругвай у Республіці
Польща.
Відповідач звертає увагу суду, що в Ноті, яка була направлена МЗС України Посольству Уругваю у Республіці Польща, було лише повідомлено Уругвайську сторону про дії Почесного консула. У зв'язку з цим будь-які твердження про порушення МЗС України принципу презумпції невинуватості або повідомлення Уругвайській стороні про вчинення позивачем кримінального правопорушення є безпідставними.
Відповідач зазначає, що діяв у межах своїх повноважень, що підтверджено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 640/4434/19 від 20 жовтня 2020 року, але вказане судове рішення не було враховано судом першої інстанції.
Відповідач стверджував, що всупереч вимогам Віденської Конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року та Положення про почесних (нештатних) консульських посадових осіб іноземних держав в Україні та консульські установи, що очолюються такими посадовими особами, позивач почала здійснювати вплив на розслідування ситуації довкола приміщення Почесного консульства та намагання використати свій статус почесного консула для тиску на українські компетентні органи та підриву авторитету органів влади України, звертаючись до посадових осіб держави з листами, де робила власні висновки, які не підтверджуються у передбачений законом спосіб, стосовно бездіяльності українських компетентних органів у згаданій справі, та намагалася виступати від імені Уругвайської сторони, що не передбачено її повноваженнями.
Крім того, судом зроблено помилковий висновок про твердження МЗС України про вчинення позивачем кримінальних правопорушень, оскільки вказана у Ноті інформація свідчить про намагання позивача здійснити вплив на Президента України, Торгово-промислову палату України, Міністерство закордонних справ України, Генеральну прокуратуру України, Комітет Верховної Ради України у закордонних справах та їх посадових осіб, і не є звинуваченням позивача у вчиненні правопорушень.
Відповідач стверджує, що поширена у Ноті інформація про дії ОСОБА_1 щодо втручання у розслідування ситуації стосовно приміщень Почесного консульства, є лише оцінкою певних фактів, та не вказує на будь-які факти, які мають юридичне значення і які можна перевірити на предмет їх відповідності і дійсності з метою відповідних правових наслідків.
Також відповідач вважає, що судом першої інстанції необґрунтовано встановлено факт порушення особистих немайнових прав позивача.
Крім того, судом не враховано та проігноровано факт, про який неодноразово наголошувалось представником МЗС України у судових засіданнях, а саме про те, що Посольство Східної Республіки Уругвай в Республіці Польща станом на дату прийняття оскаржуваного рішення було закрите.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Маселко Р.А. просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на безпідставність апеляційної скарги та зазначає, що доводи апеляційної скарги не свідчать про незаконність та необґрунтованість судового рішення, а навпаки підтверджують необхідність залишення його без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача Ферштей А.М., яка підтримала доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача - адвоката Маселка Р.А., який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що з 28 жовтня 2008 року ОСОБА_5 була Почесним консулом Східної Республіки Уругвай в місті Києві, яке розміщувалося по вул. Стрітенській, 10 у м. Києві.
З вересня 2015 року Почесне консульство Уругваю у місті Києві не має можливості
використовувати зазначене приміщення у зв'язку із діями працівників Торгово-промислової палати України, які стали предметом кримінального провадження № 12015100100010828 від 12 вересня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України.
6 березня 2018 року Міністерство закордонних справ України надіслало Посольству Східної Республіки Уругвай в Республіці Польща Ноту, в якій зазначило, що міністерству стали відомі факти перевищення Оленою Подолєвою повноважень Почесного консула Східної Республіки Уругвай у порушення Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року, та зокрема зазначено «…більше того, з 2015 року ОСОБА_1 систематично втручається у розслідування ситуації довкола приміщення Почесного консульства Уругваю, намагаючись використати її статус Почесного консула для тиску на українські компетентні органи та підриву авторитету органів влади України.»
17 квітня 2018 року повноваження Почесного консула Подолєвої О. були припинені на підставі виконавчого рішення від 9 квітня 2018 року, підписаного Президентом та міністром закордонних справ Уругваю.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що поширена відповідачем інформація є недостовірною та порушує права позивачки на повагу до честі та гідності, а також недоторканість ділової репутації.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
За змістом частини першої статті 201 Цивільного кодексу України ділова репутація належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством.
Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Відповідно до частини першої статті 200 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про інформацію» інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про інформацію» кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа
має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як:
- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
При цьому при вирішенні зазначених спорів суди мають враховувати, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). При цьому обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має подати докази недостовірності поширеної інформації.
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Отже за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об'єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити
правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.
Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Судом першої інстанції встановлено, що спірна інформація викладена відповідачем у Ноті, яка направлена 6 березня 2018 року Посольству Східної Республіки Уругвай у Республіці Польща, і стосується позивача, яка була Почесним консулом Східної Республіки Уругвай у м. Києві.
Отже, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про доведеність поширення відповідачем спірної інформації, яка стосувалася позивача.
Згідно висновку експерта від 20 травня 2021 року (українське бюро лінгвістичних експертиз) спірна інформація викладена у формі фактологічного твердження.
Доводи апеляційної скарги, що поширена інформація про дії позивачки щодо втручання у розслідування ситуації стосовно приміщень Почесного консульства є лише оцінкою певних фактів, та не вказує на будь-які факти, які мають юридичне значення і які можна перевірити на предмет їх відповідності і дійсності з метою відповідних правових наслідків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ця інформація стосується конкретних дій та конкретної особи - позивача, та подається, як установлений факт.
З обставин даної справи вбачається, що розслідування ситуації навколо приміщень Почесного консульства здійснювалося тільки правоохоронними органами, зокрема органами поліції та прокуратури, втручання у діяльність яких є правопорушенням, за яке передбачена, зокрема, кримінальна відповідальність.
Інші державні органи та посадові особи, до яких зверталася ОСОБА_1 з листами, в яких просила сприяти вирішенню питання з приміщенням Почесного консульства, розслідуваннями даної ситуації не займалися.
Під час апеляційного розгляду представник відповідача підтвердила, що поширена інформація стосувалася саме втручання позивачки у розслідування правоохоронних органів.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірна інформація є фактичним твердженням, констатацією факту з боку Міністерства закордонних справ України, а відтак її дійсність підлягає доказуванню.
Разом з цим, з наданих суду першої інстанції доказів вбачається, що позивачка не втручалася у розслідування ситуації з приміщеннями Почесного консульства, яким займалися правоохоронні органи.
Надані суду першої інстанції копії листів Почесного консула ОСОБА_1 , які вона протягом 2015 - 2017 років направляла Президенту ТПП України, Президенту України, Міністерству закордонних справ України, голові комітету Верховної Ради України у закордонних справах, свідчать, що в них не ставилося питання про втручання у розслідування ситуації навколо приміщень Почесного консульства, яке здійснювали органи поліції та прокуратури. Позивач просила сприяти у вирішенні питання повернення приміщення Почесного консульства та відновлення роботи Почесного консульства у місті Києві.
Крім того, у березні 2016 року та у червні 2016 року позивачка зверталася з листами до Генеральної прокуратури України та прокуратури міста Києва, в яких вважала, що прокуратура повинна здійснити захист інтересів держави та звернутися з відповідним
позовом до Торгово-промислової палати України про відновлення попереднього становища та надання можливості Почесному консульству Уругваю у м. Києві належно функціонувати.
Ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду відповідачем не було зазначено, як саме позивачка підривала авторитет державних органів України, звертаючись до них з вищезазначеними листами.
З огляду на викадене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що спірна інформація є недостовірною і підлягає спростуванню.
Доводи апеляційної скарги, що суд не взяв до уваги, що у вищезазначених листах позивач не лише робила висновки стосовно бездіяльності українських компетентних органів, а намагалася виступати від імені Уругвайської сторони, що не передбачено ні Конвенцією з консульських зносин від 24 квітня 1963 року, ні Положенням про почесних (нештатних) консульських посадових осіб іноземних держав в Україні та консульські установи, що очолюються такими посадовими особами, колегія суддів вважає безпідставнимим, оскільки спірна інформація не стосується зазначених питань і позивачка не просила спростувати цю інформацію, яку відповідач також зазначав у Ноті, направленій 6 березня 2018 року.
При цьому, колегія суддів зазначає, що ні Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 року, ні Положення про почесних (нештатних) консульських посадових осіб іноземних держав в Україні та консульські установи, що очолюються такими посадовими особами, яке затверджене наказом Міністерства закордонних справ України від 25травня 2007 року № 111, не забороняють Почесним консулам звертатися до державних органів країни перебування з приводу надання допомоги у вирішенні питання неправомірного, на його думку, позбавлення Почесного консульства приміщення у державі перебування.
За змістом ст. 59 Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року держава перебування зобов'язана приймати всі необхідні заходи для захисту консульських приміщень консульської установи, яке очолює почесний консул, від будь-якого вторгнення чи заподіяння шкоди, та для запобігання будь-якого порушення його спокою.
Отже, доводи відповідача, що позивачка зловживала своїм статусом Почесного консула та здійснювала дії, які не мала права здійснювати, як Почесний консул, колегія суддів вважає безпідставними.
Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти.
З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.
Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що поширена відповідачем недостовірна інформація стосовно позивача, порочить її честь, гідність та шкодить діловій репутації, а відтак наявні підстави для задоволення позовних вимог про визнання спірної інформації недостовірною та зобов'язання відповідача спростувати її.
Доводи апеляційної скарги щодо неефективного способу захисту прав позивача, оскільки Посольство Східної Республіки Уругвай у Республіці Польща станом на дату прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі закрите, не є підставою для скасування рішення суду та відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки на час подання позовної заяви вказане посольство функціонувало.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну
скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції повно встановив обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу Міністерства закордонних справ України залишити без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 31 серпня 2022 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук