Головуючий у І інстанції Заставенко М.О.
Провадження №22-ц/824/6968/2022 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
01 вересня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Мельника Я.С., Гуля В.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом та просив про його задоволення, посилаючись на те, що 19.06.2020 року близько 14-30 год. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Мерседес-Бенц Спрінтер 316», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Старобориспільській у м. Києві, в напрямку вул. Бориспільської, в районі е/о №1 виїхав на смугу зустрічного напрямку руху, де здійснив зіткнення з автомобілем «Форд Сієра», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Факт ДТП внесено до ЄРДР, кримінальне провадження № 1202010020003487 від 24.06.2020 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
16.09.2020 року слідчим Дарницького УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_2 вручено повідомлення про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Дарницьким районним судом м. Києва вказане кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 закрито за примиренням сторін.
Позивач у позові зазначав, що після ДТП 19.06.2020 року він був доставлений швидкою до Київської міської лікарні швидкої допомоги, де знаходився на стаціонарному лікуванні по 24.06.2020 року, витративши на лікування 6 786,22 грн., на оплату за доставку та поїздки до лікаря - 6 314,92 грн.
Крім того, на лікування в Клінічній лікарні «Феофанія» з метою проведення операції з ліквідації зміщення уламків ребер та встановлення імплантів та на реабілітацію було витрачено 36 070,14 грн.
Також позивачу внаслідок ДТП було завдано матеріальної шкоди у вигляді пошкодження автомобіля, вартість відновлювального ремонту якого становить 277 811,00 грн. Фактично автомобіль непридатний для експлуатації та є знищеним.
Згідно листа МТСБУ № 3-01-б/11871 від 01.04.2021 року було повідомлено, що МТСБУ прийняло рішення про виплату позивачу відшкодування у розмірі 16 564,67 грн., а згідно листа № 3-01-б/12706 від 08.04.2021 року МТСБУ прийняло рішення про виплату відшкодування у розмірі 15 271,03 грн.
Позивач у позові зазначив, що матеріальний збиток, завданий автомобілю, згідно експертного висновку № 13-3/575 від 14.09.2020 року складає 26 925,56 грн., однак з цим розміром позивач не погоджується і вважає, що йому завдано збитків у розмірі 277 811,00 грн., що підлягають відшкодуванню МТСБУ в межах ліміту страхового відшкодування у розмірі 130 000,00 грн. Оскільки йому відповідачем частково відшкодовано 15 271,03 грн. страхового відшкодування, відшкодуванню на його користь підлягають 114 728,97 грн. (130 000,00 грн. - 15 271,03 грн.). За втрату здоров'я відповідач не доплатив позивачеві 19 505,46 грн. (36 070,14 грн. - 16 564,67 грн.), що також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у судовому порядку.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про стягнення на його користь з відповідача матеріальної шкоди за втрату здоров'я у розмірі 16 564,67 грн., а за пошкодження автомобіля суму матеріальних збитків у розмірі 12 167,33 грн.
Обгрунтовуючи скаргу, позивач послався на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, фактично не взяв до уваги надані позивачем докази щодо матеріальних збитків, завданих втратою здоров'я після ДТП, посилаючись на те, що позивачем не надано довідки про тимчасову втрату працездатності, а щодо матеріальних збитків, завданих пошкодженням автомобіля, суд, відмовляючи у позові, послався на фактичне знищення автомобіля під час ДТП.
Однак такі висновки суду є помилковими, оскільки побудовані на припущеннях і суперечать нормам матеріального та процесуального права.
Зокрема, у рішенні суду зазначено, що доказів на спростування встановлених судом обставин позивачем не надано, з клопотанням про призначення судової автотоварознавчої експертизи позивач не звертався, висновки експертів ним також не оскаржувалися.
Разом з тим, позивач у скарзі зазначив, що не отримував від суду повідомлень про час та місце розгляду справи, а розгляд справи був призначений в порядку спрощеного провадження, без виклику сторін, тому позивач не міг заявити суду будь-яких клопотань та подати додаткові докази. Крім того, на думку апелянта, ним суду було надано достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження розміру понесених ним витрат на лікування, яким суд першої інстанції дав неналежну оцінку у своєму рішенні.
Щодо автомобіля «Форд Сієра», державний номерний знак НОМЕР_2 , то він, всупереч висновків суду, не є знищеним, оскільки в даний час знаходиться на зберіганні у позивача за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 15. При цьому, відповідач у такий спосіб не бажає приймати автомобіль з метою невиплати різниці вартості транспортного засобу до і після ДТП, а матеріальні збитки таким чином лягають на позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача МТСБУ - адвокат Патрик Г.Г. просила скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що ухвалене з додержанням вимог закону.
Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову в даній справі (134 234 грн. 44 коп.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.06.2020 року о 14-30 год. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Мерседес-Бенц Спрінтер 316», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Старобориспільській у м. Києві, в напрямку вул. Бориспільської, виїхав на смугу зустрічного напрямку руху, де здійснив зіткнення з автомобілем «Форд Сієра», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів та завдання водіям тілесних ушкоджень.
Згідно ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 03.12.2020 року у справі № 753/15626/20, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України на підставі ст. 46 КК України, а кримінальне провадження відносно нього закрите (а.с.8-9).
Вказаною ухвалою суду встановлено, що водій ОСОБА_2 допустив порушення вимог п. 11.3 та розділу 33 інформаційно-вказівного знаку 5.16 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження.
Також встановлено, що потерпілий ОСОБА_1 заявив клопотання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, зазначивши, що він примирився з обвинуваченим, який повністю відшкодував йому завдані збитки, будь-яких претензій до останнього він не має.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, отже правильним є висновок суду про те, що факт ДТП та вина ОСОБА_2 у його вчиненні додаткового доказування не потребує.
Судом також встановлено, що ОСОБА_2 являється ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 19.08.2016 року.
Внаслідок отриманих при ДТП травм ОСОБА_1 з 19.06.2020 по 24.06.2020 перебував на стаціонарному лікуванні у Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги, з 28.07.2020 по 01.08.2020 на стаціонарному лікуванні, а з 02.08.2020 по 31.10.2020 на амбулаторному лікуванні у Клінічній лікарні «Феофанія», що підтверджується відповідними довідками про тимчасову втрату працездатності (лікування) потерпілого у ДТП.
Відповідно до висновку експерта № 13-3/575 від 14.09.2020 року, складеного за матеріалами кримінального провадження № 12020100020003487 від 24.06.2020 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Форд Сієра», державний номерний знак НОМЕР_2 , відповідно до механічних пошкоджень складає 277 811,00 грн., матеріальний збиток, завданий власникові вказаного автомобіля, відповідно до технічного стану та строку експлуатації дорівнює ринковій вартості транспортного засобу у непошкодженому стані на момент події та складає 26 925,56 грн. За таких умов відновлення досліджуваного КТЗ за принципом внеску економічно недоцільно (а.с.15-26).
14.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся до МТСБУ із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася 19.06.2020 року за участю водія ОСОБА_2 .
Відповідно до звіту № 7976/12/20, проведеного на замовлення МТСБУ, вартість легкового автомобіля «Форд Сієра», державний номерний знак НОМЕР_2 , на момент пошкодження складає 28 732,00 грн., вартість відновлювального ремонту - 183 176,30 грн., вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу - 80 092,12 грн.
Враховуючи вищенаведені обставини справи, автомобіль позивача ОСОБА_1 внаслідок ДТП є фізично знищеним.
Згідно листа МТСБУ № 3-01-б/11871 від 01.04.2021 року позивача було повідомлено, що МТСБУ прийняло рішення про виплату йому відшкодування у розмірі 16 564,67 грн., а згідно листа № 3-01-б/12706 від 08.04.2021 року прийняло рішення про виплату 15 271,03 грн. (а.с.27, 28). Вказані суми позивачем отримані, що ним не заперечувалося.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем зобов'язання по виплаті позивачу сум страхового відшкодування виконані належним чином у відповідності до вимог закону, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Статтею 41.1 «г» вказаного Закону передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону: учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.
Відповідно до ст.ст. 29, 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Враховуючи встановлені обставини та норми законодавства, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо відшкодування майнової шкоди, заподіяної в результаті ДТП, у розмірі 114 728,97 грн. не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем страхове відшкодування було виплачене позивачу у встановленому законом порядку, виходячи з того, що його автомобіль є фізично знищеним після ДТП.
Правильним є і висновок суду про відмову у відшкодуванні матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП за втрату здоров'я у розмірі 19 505,46 грн., оскільки під час розгляду справи судом було встановлено, що МТСБУ, виплативши відшкодування за шкоду, завдану здоров'ю позивача, у розмірі 16 564,67 грн. діяло в порядку, встановленому законом.
Так, відповідно до ст. 24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.
Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я.
Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я, але не більше 120 днів.
Якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір витрат, зазначених у пункті 24.1 цієї статті, або їх документально підтверджений розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 24.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування у розмірі, визначеному в пункті 24.2 цієї статті.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем чеки про придбання медичних препаратів та інших товарів, дійшов правильного висновку про їх неналежність, як доказів, оскільки матеріалами справи не підтверджено призначення цих препаратів лікарями.
Отже, здійснення нарахування позивачеві регламентної виплати у мінімальному розмірі з урахуванням положень п. 24.2, 24.3 ст. 24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на суму 15 271,03 грн. є правомірним, відтак правильним є висновок суду про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування за шкоду, завдану здоров'ю, у визначеному позивачем розмірі.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Оскільки позивачем на підтвердження обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, не було надано належних, допустимих та достовірних доказів, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що його автомобіль не є знищеним, оскільки знаходиться у нього на зберіганні, відхиляються апеляційним судом, зважаючи на те, що факт знищення автомобіля позивача встановлено наявними у справі належними та допустимими доказами - висновками експертів, які позивачем у встановлений законом спосіб спростовані не були.
Необгрунтованими є і доводи скарги позивача про ненадання судом першої інстанції належної оцінки наданим ним суду доказам на підтвердження факту понесення ним витрат на лікування, оскільки зі змісту рішення вбачається, що суд першої інстанції повно та всебічно проаналізував вищевказані докази позивача та, визнавши їх неналежними, відхилив в якості доказів, що входить до повноважень суду згідно вимог ст. 89 ЦПК України. При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що надані позивачем розрахункові документи на підтвердження витрат на лікування, у яких не вказані конкретні лікарські засоби, а вказані назви груп лікарських засобів: антибіотики, знеболюючі, анальгетики тощо або «медикаменти», не є належним підтвердженням витрат на лікування, на підставі яких згідно вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відповідні виплати МТСБУ. У цьому контексті не можуть вважатися належними доказами на підтвердження таких витрат і чеки, видані аптечними установами, оскільки останні не належать до кола медичних закладів.
Інші аргументи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.
В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: