01 вересня 2022 року
м. Київ
справа №420/19438/21
адміністративне провадження № К/990/22821/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2022 року
у справі №420/19438/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, у якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Національної гвардії України в частині не зарахування, згідно наказу командувача Національної гвардії України по особовому складу від 19 лютого 2018 року №20 о/с про звільнення, до календарної вислуги років (18 років 7 місяці 14 днів) на пільгових умовах часу участі у складі національного персоналу МВС України в міжнародній операції ООН з підтримання миру і безпеки в Ліберії з 10 липня 2010 року по 13 серпня 2012 року та з 01 лютого 2014 року по 02 червня 2016 року - один місяць за три;
- визнати протиправними дії відповідача в частині не зарахування, згідно наказу командувача Національної гвардії України по особовому складу від 19 лютого 2018 року №20 о/с про звільнення, до календарної вислуги років на пільгових умовах часу участі у антитерористичній операції з 03 квітня 2017 року по 08 червня 2017 року - один місяць за три місяці;
- визнати протиправними дії відповідача в частині не зарахування, згідно наказу командувача Національної гвардії України по особовому складу від 19 лютого 2018 року №20 о/с про звільнення, до календарної вислуги років на пільгових умовах часу проходження військової служби на посадах офіцерського складу у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення ВВ МВС України з 23 липня 2003 року по 19 грудня 2003 року, з 19 грудня 2003 року по 17 червня 2004 року, з 17 червня 2004 року по 25 жовтня 2004 року, з 25 жовтня 2004 року по 12 листопада 2004 року, з 12 листопада 2004 року по 27 грудня 2005 року, з 27 грудня 2005 року по 31 січня 2006 року, з 31 січня 2006 року по 27 червня 2006 року, з 27 червня 2006 року по 10 липня 2010 року, з 13 серпня 2012 року по 17 грудня 2012 року, з 17 грудня 2012 року по 10 липня 2013 року, з 10 липня 2013 року по 01 лютого 2014 року, - один місяць за півтора місяці;
- зобов'язати відповідача зарахувати пільгову вислугу років в календарну, з розрахунку один місяць, за три, за періоди проходження служби в миротворчій операції ООН з підтримання миру та безпеки у Ліберії та участі в антитерористичній операції у відповідності до вимог Закону України «Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки» від 23 квітня 1999 року та постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393;
- зобов'язати відповідача зарахувати пільгову вислугу років в календарну, з розрахунку один місяць за півтора, за періоди проходження військової служби підрозділах спеціального призначення внутрішніх військ МВС України та Національної гвардії України згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 та наказу МВС №771 від 05 серпня 2014 року;
- зобов'язати відповідача оформити та направити необхідні документи до органів Пенсійного фонду щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», де зазначити зарахування до вислуги (календарних) років для призначення пенсії періоду проходження служби в місіях ООН (з 10 липня 2010 року по 13 серпня 2012 року та з 01 лютого 2014 року по 02 червня 2016 року) з розрахунку один місяць за три, в АТО (з 03 квітня 2017 року по 08 червня 2017 року) з розрахунку один місяць за три, та у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення ВВ МВС України (з 23 липня 2003 року по 19 грудня 2003 року, з 19 грудня 2003 року по 17 червня 2004 року, з 17 червня 2004 року по 25 жовтня 2004 року, з 25 жовтня 2004 року по 12 листопада 2004 року, з 12 листопада 2004 року по 27 грудня 2005 року, з 27 грудня 2005 року по 31 січня 2006 року, з 31 січня 2006 року по 27 червня 2006 року, з 27 червня 2006 року по 10 липня 2010 року, з 13 серпня 2012 року по 17 грудня 2012 року, з 17 грудня 2012 року по 10 липня 2013 року, з 10 липня 2013 року по 01 лютого 2014 року, з розрахунку один місяць за півтора, а у разі відсутності на момент подання заяви необхідних документів для призначення пенсії - надати допомогу в їх одержанні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2022 року, позовні вимоги задоволено частково:
- визнано протиправними дії Головного управління Національної гвардії України в частині не зарахування до календарної вислуги років позивача пільгової вислуги в періоди: з 23 липня 2003 року по 10 липня 2010 року та з 13 серпня 2012 року по 01 лютого 2014 року служби у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України, з 03 квітня 2017 року по 08 червня 2017 року за безпосередню участь в антитерористичній операції, з 10 липня 2010 року по 13 серпня 2012 року та з 01 лютого 2014 року по 02 травня 2016 рік за участь у складі українського миротворчого персоналу спостерігачів цивільної поліції місії ООН у Ліберії;
- зобов'язано відповідача зарахувати пільгову вислугу років позивача в календарну, з розрахунку один місяць, за три, за періоди: з 03 квітня 2017 року 08 червня 2017 року за безпосередню участь в антитерористичній операції та з 10 липня 2010 року по 13 серпня 2012 року; з 01 лютого 2014 року по 02 травня 2016 року за участь у складі українського миротворчого персоналу спостерігачів цивільної поліції місії ООН у Ліберії та з розрахунку один місяць служби за півтора місяці за період з 23 липня 2003 року по 10 липня 2010 року та з 13 серпня 2012 року по 01 лютого 2014 року служби у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України;
- зобов'язано відповідача з урахуванням правової оцінки, наданої в рішенні суду, повторно розглянути заяву позивача від 08 вересня 2021 року про призначення пенсії за вислугою років.
У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями відповідачем 23 серпня 2022 року подано касаційну скаргу.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Такий перелік не є вичерпним.
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.
Із матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень установлено, що предметом розгляду у даній справі є бездіяльність відповідача щодо зарахування до календарної вислуги років позивача пільгової вислуги.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року вирішено здійснювати розгляд справи №420/19438/21 за правилами спрощеного позовного провадження.
Ураховуючи, що дана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів констатує, що скаржником не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та такі обставини не встановлені судом з поданих матеріалів касаційної скарги.
З огляду на викладене, зазначення заявником у касаційній скарзі про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права не є достатнім для вирішення питання про відкриття касаційного провадження у цій категорії справ.
Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 КАС України Суд, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2022 року у справі №420/19438/21.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Ж.М. Мельник-Томенко
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
Судді Верховного Суду