01 вересня 2022 року м. Чернігів Справа № 620/3712/22
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - ГУНП в Чернігівській області, відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 400 дск від 21.04.2022 про притягнення старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу управління оперативно-технічних засобів ГУНП в Чернігівській області майора поліції ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності;
визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 153 о/с від 21.04.2022 в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України ''Про Національну поліцію'' старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу управління оперативно-технічних засобів ГУНП в Чернігівській області майора поліції ОСОБА_1 ;
поновити позивача з 22.04.2022 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу управління оперативно-технічних засобів ГУНП в Чернігівській області;
стягнути з відповідача на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 22.04.2022 по день ухвалення судового рішення.
В обґрунтування свого позову зазначає, що при проведенні службового розслідування, за результатами якого було складено висновок від 21.04.2022, відповідач не дотримався норм чинного законодавства, не надавши позивачу можливість скористатися правом на надання пояснень та додаткових доказів правомірності своїх дій. Дисциплінарне стягнення застосовано до позивача безпідставно, адже ним не було допущено дисциплінарного проступку, а оскаржувані накази прийняті необґрунтовано та з порушенням засади неупередженості. Позивач не погоджується, що був відсутній на службі та не виконував посадові обов'язки. У зв'язку з наростаючою агресією військ РФ, для збереження життя трьох малолітніх дітей, позивачем було прийнято рішення евакуюватися в Закарпатську область. 20.03.2022 ОСОБА_1 спільно з родиною виїхав із міста Чернігів, 23.03.2022 стало відомо, що автомобільне сполучення з містом Чернігів припинено в наслідок зруйнування окупантами автомобільного мосту, що сполучає м. Чернігів та м. Київ. Тільки 24.03.2022 року позивач знайшов місце для поселення родини - село Квасово Берегівського району Закарпатської області, про що одразу повідомив керівника УОТЗ ГУНП, котрий в розмові почав вимагати негайного повернення ОСОБА_1 до м. Чернігова, хоча фактично це було не можливо через оперативне оточення м. Чернігова ворогом, відсутність будь-якого транспортного сполучення. Про зазначене ОСОБА_1 повідомив керівництву, однак керівник настоював на негайному поверненні позивача в місто Чернігів. 06.04.2022 ОСОБА_1 приїхав до міста Чернігів, на той час УОТЗ ГУНП в Чернігівські області практично не функціонувало. При зустрічі з співробітником кадрового забезпечення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 дізнався, що офіційно всіх викликають на роботу 11.04.2022. Позивач зазначає, що неодноразово намагався потрапити на місце служби, але двері були зачинені, в приміщення де знаходиться його робоче місце його не пускали. Потім він дізнався, що його звільнили зі служби в поліції у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби. Вважає, що був відсутній на службі з 18.04.20022 по 21.04.2022 у зв'язку із його фактичним недопуском до несення служби, що мало місце за ініціативи його керівництва. Така відсутність на службі та невиконання службових обов'язків не є прогулом, а отже і не може бути підставою притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Таким чином оскаржувані рішення відповідача є необґрунтованими та упередженими, а отже протиправними.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що наказом ГУНП в Чернігівській області № 400 дск від 21.04.2022 за грубе порушення службової дисципліни, невиконання посадових (функціональних) обов'язків, недотримання вимог статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, статті 18 Закону України “Про Національну поліцію”, Присяги працівника поліції у частині відсутності на службі з 18.04.2022 та невиконання службових обов'язків під час воєнного стану на території України, старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу УОТЗ ГУНП в Чернігівській області майора поліції ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції. Вказує, що реалізовано даний наказ шляхом видання наказу ГУНП в Чернігівській області від 21.04.2022 № 153 по особовому складу. Стверджує, що матеріалами службового розслідування повністю підтверджується факт безпідставної відсутності позивача на службі, самоусунення від виконання обов'язків.
Крім того, заявив клопотання про продовження строку на подання відзиву у зв'язку із запровадженням воєнного стану на території України, в тому числі і на території Чернігівської області.
Порядок поновлення та продовження процесуальних строків врегульовано статтею 121 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до частини другої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Згідно частини четвертої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою (частина шоста статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
21 квітня 2022 року Верховна Рада прийняла Закон України “Про затвердження Указу Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”” від 19.04.2022 № 7300, за яким воєнний стан в Україні продовжують з 05:30 25.04.2022 строком на 30 діб, - до 25.05.2022.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”” від 22.05.2022 № 2263-IX” було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”” від 15.08.2022 № 2500-IX” було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб.
Відповідно до Рекомендацій Ради суддів України від 02.03.2022, в умовах воєнного стану, зокрема, судам рекомендовано виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
Так, суд зазначає, що воєнний стан не впливає на перебіг процесуальних строків, проте може бути поважною причиною для поновлення або продовження процесуального строку. За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження процесуального строку для подання відзиву відповідачем і, як наслідок, прийняття відзиву та долучення його до матеріалів справи.
Представником позивача подана відповідь на відзив, в якій зазначені аналогічні обставини, викладені в позові. Також представником позивача подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та викликом для допиту в якості свідка ОСОБА_3 .
Вирішуючи вказане клопотання, суд зазначає таке.
Дана адміністративна справа згідно частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України відноситься до справ незначної складності.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
При цьому, пунктом 2 ч. 6 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Суд зазначає, що представником позивача в клопотанні не обґрунтовано необхідності проведення судового засідання та не повідомлено суду обставин, які унеможливлюють розгляд даної справи без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
Крім того, на переконання суду, характер спірних правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Враховуючи викладене, клопотання представника позивача про розгляд справи в судовому засіданні не підлягає задоволенню, як наслідок також не підлягає задоволенню клопотання про виклик свідка, оскільки розгляд даної справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
19.04.2022 на ім'я начальника ГУНП в Чернігівській області надійшов рапорт начальника УОТЗ ГУНП в Чернігівській області про відсутність на службі без поважних причин за місцем розташування підрозділу, невихід на зв'язок зі своїм керівником та колегами, старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу УОТЗ ГУНП в Чернігівській області майора поліції ОСОБА_1 , у зв'язку із чим запропоновано за вказаним фактом призначити службове розслідування (а.с.49).
За фактами, викладеними в рапорті начальника УОТЗ ГУНП в Чернігівській області полковника поліції Володимира Новика наказом ГУНП в Чернігівській області від 20.04.2022 №536 дск було призначено службове розслідування (а.с.59-60).
Проведеним службовим розслідуванням серед іншого встановлено факт відсутності за місцем несення служби в період з 18.04.2022, безпосереднього невиконання своїх функціональних обов'язків та не вихід на зв'язок зі своїми керівниками і колегами та запропоновано притягнути його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби. Визнано дні відсутності поліцейського на службі днями прогулу та запропоновано за ці дні грошове забезпечення не нараховувати та не виплачувати.
За результатами проведеного службового розслідування було видано наказ ГУНП в Чернігівській області від 21.04.2022 №400 дск, яким за грубе порушення службової дисципліни, невиконання посадових (функціональних) обов'язків, недотримання вимог ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, ст.18 Закону України “Про Національну поліцію”, Присяги працівника поліції у частині відсутності на службі та невиконання службових обов'язків під час посиленого варіанту службової діяльності Національної поліції України в умовах воєнного стану на території України, зокрема на території дислокації підрозділу старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу управління оперативно-технічних заходів ГУНП в Чернігівській області майора поліції ОСОБА_1 , звільнено зі служби в поліції (а.с.12, 67-68).
Реалізовано вказаний наказ шляхом видання наказу ГУНП в Чернігівській області від 21.04.2022 №153 о/с (а.с.11,69).
Вважаючи вищевказані накази відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закону України від 02.07.2015 №580-VIII “Про Національну поліцію” (далі - Закон №580-VIII).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №580-VIII Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Статтею 3 Закону №580-VIII визначено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції (ч.3 ст.11 Закону).
Згідно з ч.1 ст.59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Статтею 18 Закону №580-VIII визначено обов'язки поліцейських.
Зокрема, поліцейський зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
У разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом (ч.1 та 2 ст.19 Закону №580-VIII).
Законом України від 15.03.2018 №2337-VІІІ затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції України (далі - Дисциплінарний статут, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.
Відповідно до ч.1 ст.1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Згідно із ч.2 ст.1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених ст.18 Закону України “Про Національну поліцію”, зобов'язує поліцейського, у тому числі: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов'язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень (ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту).
Відповідно до ст.5 Дисциплінарного статуту, поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов'язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика. За відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов'язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу.
Отже проходження служби в поліції, зважаючи на її специфіку та підвищену увагу суспільства, вимагає від особи надзвичайної дисциплінованості та відповідальності за свої дії та вчинки.
Статтею 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції (ст.12 Дисциплінарного статуту).
Відповідно до ст.13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Частиною 3 ст.13 Дисциплінарного статуту встановлено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
Згідно із ст.14, 15, 19 Дисциплінарного статуту з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків провадиться службове розслідування.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії.
За результатами проведеного службового розслідування дисциплінарна комісія приймає рішення у формі висновку.
У висновку за результатами службового розслідування, у том числі, зазначаються: причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.
Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Аналогічні положення закріплені і у Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 №893, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 28.11.2018 за №1355/32807 (далі - Порядок).
Крім того вказаним Порядком передбачено, що службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом'якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
Відповідно до п. 1 Розділу VII Порядку, у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.
Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування.
Як встановлено судом, підставою для проведення службового розслідування став рапорт начальника УОТЗ ГУНП в Чернігівській області полковника поліції Володимира Новика щодо факту відсутності станом на 18.04.2022 за місцем несення служби позивача (а.с.49).
Проведеним службовим розслідуванням серед іншого встановлено факт відсутності за місцем несення служби в період з 18.04.2022, безпосереднього невиконання своїх функціональних обов'язків та не вихід на зв'язок зі своїми керівниками і колегами та запропоновано притягнути його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби.
Зазначений факт невиходу позивача на службу з 18.04.2022 підтверджується актами про відсутність на службі (а.с.40-45, 47-48).
Разом з тим, позивач з прийнятими наказами не погоджується, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з підстав, зазначених в описовій частині цього рішення.
Надаючи правову оцінку зазначеним позивачем обставинам, суд зазначає про таке.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, у зв'язку з військовою агресією Російською Федерацією проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.
Відповідно до наказу Національної поліції України від 23.02.2022 №171 “Про переведення особового складу на посилений варіант службової діяльності та Ситуаційного центру Національної поліції України й ситуаційних центрів головних управлінь Національної поліції в надзвичайний (позаплановий) режим діяльності” особовий склад Головного управління Національної поліції в Чернігівській області переведено на посилений варіант службової діяльності.
Статтею 24 Закону №580-VIII установлено, що у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що всі поліцейські з 24.02.2022 зобов'язані були знаходитися за місцем дислокації підрозділу, в якому проходять службу та виконувати свої безпосередні функціональні обов'язки, в тому числі і завдань щодо захисту, пов'язаних із захистом територіальної цілісності України.
Суд відхиляє твердження позивача, що він був відсутній на службі з поважних причин, оскільки останні не відповідають дійсності та спростовуються наявними матеріалами службового розслідування, зокрема - рапортами, актом повідомлення та наявними актами відсутності на службі.
Водночас, сам позивач визнає той факт, що він до 05.04.2022 перебував за межами міста Чернігова у певних населених пунктах Чернігівської області та Закарпатської області, що свідчить про самовільне залишення позивачем місця несення служби, відсутність тривалий час на службі та самоусунення від виконання обов'язків, визначених законодавством для Національної поліції України, та здійснення заходів з протидії військової агресії.
Отже судом достовірно встановлено, та підтверджується матеріалами справи факт відсутності позивача на робочому місці (службі) в робочий час, у період воєнного стану в Державі, а відтак, висновок відповідача про відсутність позивача на службі без поважних причин, на думку суду, є обґрунтованим, а оскаржувані накази правомірними.
Щодо доводів позивача про порушення процедури проведення службового розслідування в частині не відібрання у нього письмових пояснень, варто зазначити, що 20.04.2022 позивача було повідомлено про необхідність з'явитися до підрозділу для надання пояснення щодо відсутності його на службі з 18.04.2022 (а.с.46).
Крім того, суд наголошує, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акту можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акту (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: “протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків” і, на противагу йому, принцип “формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення”.
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №813/1790/18.
З огляду на вищевикладене, суд звертає увагу, що позивачем не доведено наявності порушень суб'єктом владних повноважень процедури прийняття оскаржуваних наказів, які б могли вплинути на кінцевий результат.
Щодо доводів позивача про те, що він був вимушений евакуювати свою родину, на що було отримано усний дозвіл, безпосереднього керівництва, а потім не зміг повернутись до міста Чернігів у зв'язку із обстрілами сіл і міста та через відсутність сполучення із містом, суд зазначає наступне.
Станом на 10.03.2022 місто Чернігів не перебувало під тимчасовою окупацією, в облозі чи під оперативною облогою. Повне зупинення транспортного сполучення з містом Чернігів відбулось 23-24 березня 2022 року через руйнування мостів і переправ та саме з 24.03.2022 місто стало в оперативній облозі.
Протягом березня 2022 року постійно, крім певних періодів, коли здійснювались обстріли міста, проводилась евакуація з міста цивільного населення, доставка гуманітарних та інших вантажів, зокрема човнами через пішохідний міст через р. Десна (у тому числі через смт. Куликівка), до початку квітня 2022 року.
Даний факт є загальновідомим і доведення не потребує.
Тобто можливість повернення до міста Чернігів у позивача була, однак позивач нею користуватися не став.
Зазначене твердження позивача, на думку суду, свідчать виключно про його небажання в напружений для громади міста Чернігова час виконувати обов'язки поліцейського щодо захисту мирних жителів та протидії військовій агресії. Відповідно, посилання позивача на ту обставину, що шлях не був безпечним, суд відкидає як такий, що суперечить Присязі поліцейського.
Разом з тим суд звертає увагу, що поліцейському не надано повноважень самостійного, вільного визначення ним місця несення служби, зміну підрозділу, самостійного усунення поліцейським від виконання обов'язків за основним місцем несення служби без відповідного наказу прямого керівника.
Будь-яких належних доказів невідповідності встановлених службовим розслідуванням фактів дійсним обставинам відсутності позивачів на службі ними не наведено, а судом під час розгляду справи - не встановлено.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що з тексту Присяги поліцейського, неухильне дотримання якої визначено законом, вбачається, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, поліцейський покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.
Порушення Присяги слід розуміти як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Присяга поліцейського передбачає зобов'язання виконувати обов'язки сумлінно.
Тобто порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов'язків поліцейським. Про несумлінність дій (бездіяльності) поліцейського свідчить невиконання обов'язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них. Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 у справі №815/4478/16.
Суд вважає за необхідне зазначити й те, що чинним законодавством не визначено поняття дискредитації.
Дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довіри когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету. Аналізуючи складові цього поняття, суд дійшов до висновку, що вони тісно пов'язані з морально-етичними нормами. Отже, вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та власне органи поліції, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.
Отже під вчинками, що дискредитують звання працівника Національно поліції України та власне органи національної поліції, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.
З огляду на вказане, з точки зору стороннього розсудливого спостерігача, порушення позивачами цих приписів може сприйматися, як спроба підриву довіри до Національної поліції, і відповідальність за це несе держава.
Зазначене безумовно негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів Національної поліції з боку суспільства.
Вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов'язків працівників поліції. Приймаючи присягу, позивач зобов'язався вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки (постанова Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №816/604/17).
Верховним Судом у постанові від 02.10.2018 у справі №815/4463/17 сформована правова позиція щодо того, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушення Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Суд звертає увагу й на те, що як охоронець громадського порядку, держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 у справі “Звежинський проти Польщі” (заява№34049/96), рішення ЄСПЛ від 19.04.2007 у справі “Вільхо Ескелінен та інші проти Фінляндії” (заява №63235/00).
Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів Національної поліції є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
Пунктом 7 ст.19 Дисциплінарного статуту передбачено, що у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого ст.13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.
Відповідно до ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень як звільнення зі служби в поліції.
Пунктом 6 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що висновок службового розслідування сформований у межах компетенції та з врахуванням реального військового стану в Державі. Вина позивача у порушенні службової дисципліни доведена належними та допустимими доказами, тому суд погоджується з аргументами відповідача про те, що спірні накази є правомірними та обґрунтованими, а застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення є співмірним до вчиненого проступку.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними та скасування наказів ГУНП в Чернігівській області і відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Вимоги щодо поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, не можуть бути задоволені, оскільки є похідними від перших вимог, у задоволенні яких судом відмовлено у повному обсязі.
Стосовно інших посилань сторін, то суд зазначає, що згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до приписів с. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно із ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У відповідності до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, що, в свою чергу, в даному випадку, і було належним чином зроблено Головним управлінням Національної поліції в Чернігівській області при розгляді даної справи.
Підстави для розподілу судових витрат згідно із ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, оскільки в позові відмовлено повністю.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення коштів - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області (прос. Перемоги, 74, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 40108651).
Повний текст рішення суду складено 01.09.2022.
Суддя О.М. Тихоненко