01 вересня 2022 року м. Чернігів Справа № 620/3910/22
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - ГУНП в Чернігівській області, відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 120 о/с від 21.03.2022 ''По особовому складу'' в частині звільнення зі служби позивача, державного службовця 6-го рангу, головного спеціаліста сектору спеціального зв'язку ГУПН за вчинення дисциплінарного проступку відповідно до п.4 ч.1 ст. 87 ''Припинення служби за ініціативою суб'єкта призначення'' розділу ХІ Закону України ''Про державну службу'' від 10.12.2015 № 889-VІІІ, 21 березня 2022 року;
поновити державного службовця 6-го рангу, ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектору спеціального зв'язку ГУПН;
стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з дати звільнення 22.03.2022 до фактичного поновлення на роботі (службі).
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він, головний спеціаліст сектору спеціального зв'язку ГУНП, ОСОБА_1 , в період з 24.02.2022 по 07.03.2022 перебував за місцем несення служби у Головному управлінні Національної поліції в Чернігівській області за адресою: м. Чернігів, проспект Перемоги, 74 та виконував службові обов'язки у відповідності до поставлених керівництвом завдань та своїх посадових інструкцій. Незважаючи на те, що з 26.02.2022 почалися активні бойові дії в місті Чернігові, де проживає родина позивача, до 07.03.2022 останній, весь час з'являвся на роботу, перебував зі своєю родиною та маленькими онуками у місті. Однак, у зв'язку із загостренням бойових дій, 07.03.2022 позивач був змушений евакуювати родину у більш безпечне місце до Хмельницької області. Після чого повернувся додому та поїхав на дачу в с. Максим, що у Козелецькому районі і перебував там весь час, оскільки можливості повернутися до міста вже не було, військові не пускали через активні бойові дії у с. Ягідне та інших, що знаходяться у тому напрямку, а 23.03.2022 було підірвано міст, що з'єднує з Черніговом. Вважає, що діяв у законний спосіб, не порушував вимоги службової дисципліни, жодним чином не ухилявся від несення служби та виконання своїх службових обов'язків, а тому звільнення є незаконним. Також позивач зазначає, що дисциплінарне провадження щодо нього було проведено поверхнево або взагалі не проводилось.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначає, що на підставі рапорту начальника Управління кадрового забезпечення ГУНП в області Ігоря Панченка від 20.03.2022, 21.03.2022 начальником ГУНП в Чернігівській області видано наказ про створення дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарної справи. Також наказом від 21.03.2022 № 504 за фактом відсутності на роботі ОСОБА_1 відкрито дисциплінарне провадження, за результатами якого 21.03.2022 затверджено висновок про те, що у діях головного спеціаліста сектору спеціального зав'язку ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_1 є склад дисциплінарного проступку, а саме встановлено факт тривалої відсутності на робочому місці без поважних причин, що є підставою для звільнення з посади державної служби.
Також представником відповідача подано клопотання про продовження строку на подання відзиву у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану та необхідності більше часу для опрацювання матеріалів судового позову, аніж визначено вищевказаною ухвалою суду.
Порядок поновлення та продовження процесуальних строків врегульовано статтею 121 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до частини другої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Згідно частини четвертої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою (частина шоста статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
21 квітня 2022 року Верховна Рада прийняла Закон України “Про затвердження Указу Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”” від 19.04.2022 № 7300, за яким воєнний стан в Україні продовжують з 05:30 25.04.2022 строком на 30 діб, - до 25.05.2022.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”” від 22.05.2022 № 2263-IX” було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”” від 15.08.2022 № 2500-IX” було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб.
Відповідно до Рекомендацій Ради суддів України від 02.03.2022, в умовах воєнного стану, зокрема, судам рекомендовано виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
Так, суд зазначає, що воєнний стан не впливає на перебіг процесуальних строків, проте може бути поважною причиною для поновлення або продовження процесуального строку. За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження процесуального строку для подання відзиву відповідачем і, як наслідок, прийняття відзиву та долучення його до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач з січня 2017 року проходив службу в ГУНП в Чернігівській області на посаді головного спеціаліста сектору спеціального зв'язку.
Відповідно до рапорту начальника Управління кадрового забезпечення ГУНП в Чернігівській області Ігоря Панченка від 20.03.2022, ОСОБА_1 , державний службовець 6-го рангу, головний спеціаліст сектору спеціального зв'язку ГУНП в Чернігівській області на роботі з 01 березня 2022 року не з'являється та на зв'язок не виходить (а.с.20).
На підставі вказаного рапорту, 21.03.2022 начальником ГУНП в Чернігівській області видано наказ № 503 про створення в ГУНП в Чернігівській області дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ (а.с.20 на звороті).
Також начальником ГУНП в Чернігівській області прийнято наказ від 21.03.2022 № 504 про відкриття дисциплінарного провадження за фактом тривалої відсутності на роботі ОСОБА_1 (а.с.21).
За результатами дисциплінарного провадження 21.03.2022 затверджено висновок комісії з розгляду дисциплінарних справ державних службовців ГУНП в Чернігівській області за результатами дисциплінарного провадження відносно головного спеціаліста сектору спеціального зв'язку ГУНП в Чернігівській області державного службовця 6 рангу Сергія Домашенка, згідно якого у діях позивача вбачаються підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності відповідно до п.12 частини 2 статті 65 Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ «Про державну службу»; враховуючи той факт, що позивач тривалий час відсутній на робочому місці без поважних причин його дії підпадають під ч.5 ст. 66 вказаного закону, яка передбачає звільнення з посади державної служби (а.с.24 на звороті).
Враховуючи вищевикладене ГУНП в Чернігівській області видано наказ від 21.03.2022 № 120о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби за вчинення дисциплінарного проступку відповідно до п.4 ч.1 ст.87 «Припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення» розділу ІХ Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ «Про державну службу».
Вважаючи вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Закон України від 10.12.2015 №889-VІІІ «Про державну службу» (далі - Закон) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Частиною другою статті 1 Закону встановлено, що державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до ст. 8 Закону державний службовець зобов'язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов'язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення); 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням посадових обов'язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.
Частиною першою статті 64 Закону встановлено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 Закону підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Дисциплінарним проступком, зокрема, є прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п.12 ч.2 ст.65 Закону).
До державних службовців застосовується такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення з посади державної служби (п.4 ч.1 ст.66 Закону)
Відповідно до ч.5 ст. 66 Закону звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.
Відповідно до ст.68 Закону Дисциплінарне провадження порушується шляхом видання відповідного наказу (розпорядження): міністром - стосовно державного секретаря відповідного міністерства; суб'єктом призначення - стосовно інших державних службовців.
Дисциплінарні стягнення накладаються (застосовуються): 1) на державних службовців, які займають посади державної служби категорії "А": зауваження - суб'єктом призначення;
інші види дисциплінарних стягнень - суб'єктом призначення з урахуванням пропозиції Комісії; 2) на державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В": зауваження - суб'єктом призначення; інші види дисциплінарних стягнень - суб'єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії.
Для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія) (ч.1 ст. 69 Закону).
Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення (ч.10 ст. 69 Закону).
Відповідно до ч.11 ст.69 Закону суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов'язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.
Статтею 73 Закону встановлено, що з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа. Дисциплінарна справа повинна містити: 1) дату і місце її формування; 2) підстави для відкриття дисциплінарного провадження; 3) характеристику державного службовця, складену його безпосереднім керівником, та інші відомості, що характеризують державного службовця; 4) відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень; 6) пояснення державного службовця щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження та/або акт про відмову від надання таких пояснень; 7) пояснення безпосереднього керівника державного службовця з приводу обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; 8) пояснення інших осіб, яким відомі обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження (за наявності); 9) належним чином завірені копії документів і матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 12) пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії у державному органі з висновком про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності; 13) опис матеріалів, які містяться в дисциплінарній справі.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 87 Закону підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, є вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1039 затверджено Порядок здійснення дисциплінарного провадження (далі - Порядок), який визначає процедуру здійснення дисциплінарними комісіями з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія) дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців.
Відповідно до ст. 4 Порядку дисциплінарне провадження розпочинається з дати видання наказу (розпорядження) про порушення дисциплінарного провадження та завершується виданням наказу (розпорядження) про накладення на державного службовця, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження (далі - державний службовець), дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження.
Відповідно до ст. 31 Порядку комісія, дисциплінарна комісія запрошує державного службовця на своє засідання для надання пояснення щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, та пропонує надати таке пояснення у письмовому вигляді. Пояснення надається в паперовій або електронній формі особисто чи шляхом надсилання на офіційну електронну адресу відповідного державного органу із накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Державний службовець має право: бути присутнім на засіданні Комісії, дисциплінарної комісії для надання пояснення щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; знайомитися з матеріалами дисциплінарної справи відповідно до статті 76 Закону, у тому числі в установленому законом порядку запитувати та отримувати відповідні документи, їх копії; надавати пояснення, а також відповідні документи та матеріали щодо обставин, які досліджуються; заявляти клопотання про необхідність одержання і долучення до матеріалів дисциплінарної справи нових документів, одержання додаткових пояснень осіб, яким можуть бути відомі обставини справи; користуватися правовою допомогою адвоката або іншого уповноваженого ним представника.
Статтею 32 Порядку встановлено, що про дату, час і місце та спосіб проведення засідання Комісії, дисциплінарної комісії державному службовцю повідомляється шляхом вручення інформації чи документів або надсилання їх поштою за адресою місця проживання/перебування чи на його адресу електронної пошти, або з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку за наявними в особовій справі контактними даними.
Відсутність державного службовця на засіданні Комісії, дисциплінарної комісії не перешкоджає здійсненню дисциплінарного провадження.
Відповідно до ст. 33 Порядку комісія, дисциплінарна комісія розглядає належним чином сформовану дисциплінарну справу та за результатами такого розгляду приймає рішення про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності, про що зазначається у протоколі засідання.
Комісія, дисциплінарна комісія повинна встановити: чи мали місце обставини, на підставі яких порушено дисциплінарне провадження; чи містять дії державного службовця ознаки дисциплінарного проступку; чим характеризується дисциплінарний проступок, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до державної служби; чи підлягає державний службовець притягненню до дисциплінарної відповідальності; який вид дисциплінарного стягнення може бути застосований до державного службовця.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що в роз'ясненні Національного Агентства України з питань державної служби від 04.03.2022 N 149-р/з «Щодо нез'явлення державних службовців на роботу та надання їм відпусток під час воєнного стану, а також оформлення відносин із державними службовцями, яких зараховано до територіальної оборони» визначено: «Нагадуємо, що державний службовець може виконувати завдання за посадою за межами адміністративної будівлі державного органу у випадках та порядку, передбаченому Типовими правилами внутрішнього службового розпорядку, затвердженими наказом НАДС від 03 березня 2016 року N 50, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 березня 2016 року за N 457/28587, та Правилами внутрішнього службового розпорядку відповідного державного органу.
У разі невиходу державного службовця на роботу такий факт має обліковуватись шляхом проставлення в табелі обліку робочого часу відмітки ІН, НЗ або І (в залежності від виду неявок). Водночас звертаємо увагу, що прогулом є відсутність державного службовця на службі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин. Якщо причина відсутності державного службовця пов'язана із необхідністю убезпечити себе чи інших осіб від збройної агресії, загрози нападу, або іншим чином пов'язана із уникненням небезпеки його життю або здоров'ю, такі обставини, особливо в умовах воєнного стану, безперечно мають вважатися поважними.
Недотримання Правил внутрішнього службового розпорядку або відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин може бути підставою для порушення щодо такого державного службовця дисциплінарного провадження.
Державному службовцю відповідно до законодавства про відпустки можуть бути надані різні їх види, зокрема на час, необхідний для переміщення та уникнення небезпеки. Звертаємо увагу, що більшість видів відпусток потребують згоди обох сторін (державного службовця та керівника державної служби).
Відповідна заява державного службовця може бути передана до державного органу, зокрема, засобами телекомунікаційного зв'язку.».
Працівники, в тому числі державні службовці в рамках службово- трудових відносин повинні добросовісно користуватися своїми правами.
Законодавець визначив за працівниками обов'язок перебувати на робочому місці та право бути відсутнім з поважних причин. Проте законодавство зобов'язує працівника повідомити роботодавця щодо наявності таких поважних причин задля вжиття роботодавцем визначених законом засобів забезпечення прав працівника під час такої відсутності. До таких заходів віднесено переведення працівника на дистанційну форму роботи, надання оплачуваних та неоплачуваних відпусток тощо.
Але для вжиття будь-яких таких заходів, роботодавець має отримати від працівника відповідну заяву-повідомлення, де той визначиться про який саме захід забезпечення трудових прав він просить, на який час.
Зловживання трудовими правами не допускається, навіть за умови наявності воєнного стану.
Як слідує з матеріалів справи, відповідно до рапорту начальника Управління кадрового забезпечення ГУНП в Чернігівській області Ігоря Панченка від 20.03.2022, ОСОБА_1 , державний службовець 6-го рангу, головний спеціаліст сектору спеціального зв'язку ГУНП в Чернігівській області на роботі з 01 березня 2022 року не з'являється та на зв'язок не виходить.
На підставі вказаного рапорту, 21.03.2022 начальником ГУНП в Чернігівській області видано наказ № 503 про створення в ГУНП в Чернігівській області дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ (а.с.20 на звороті) та наказ від 21.03.2022 № 504 про відкриття дисциплінарного провадження за фактом тривалої відсутності на роботі ОСОБА_1 .
За результатами дисциплінарного провадження 21.03.2022 затверджено висновок комісії з розгляду дисциплінарних справ державних службовців ГУНП в Чернігівській області за результатами дисциплінарного провадження відносно головного спеціаліста сектору спеціального зв'язку ГУНП в Чернігівській області державного службовця 6 рангу Сергія Домашенка, згідно якого у діях позивача вбачаються підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності відповідно до п.12 частини 2 статті 65 Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ «Про державну службу»; враховуючи той факт, що позивач тривалий час відсутній на робочому місці без поважних причин його дії підпадають під ч.5 ст. 66 вказаного закону, яка передбачає звільнення з посади державної служби.
Зазначений факт невиходу позивача на робоче місце з 01.03.2022 підтверджується матеріалами дисциплінарної справи та фактично не заперечується самим позивачем в поданому позові.
Разом з тим, позивач з прийнятим наказом не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з підстав, зазначених в описовій частині цього рішення.
Надаючи правову оцінку зазначеним позивачем обставинам, суд зазначає про таке.
Наказом Національної поліції України від 23.02.2022 № 171 на виконання Указу Президента України №63/2022 від 23.02.2022 особовий склад Національної поліції переведено на посилений варіант службової діяльності в надзвичайний (позаплановий) режим.
Дія Інструкції про порядок переведення органів Національної поліції України на посилений варіант службової діяльності, затвердженої наказом МВС України від 10.12.2015 № 1560 поширюється на поліцейських та державних службовців системи Національної поліції України (пункт 3 розділу І «Загальні положення»).
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, у зв'язку з військовою агресією Російською Федерацією проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 на території України введено воєнний стан.
Особовий склад ГУНП в Чернігівській області та державні службовці з 24 лютого 2022 року виконували обов'язки, визначені законодавством для Національної поліції України та здійснювали заходи з протидії військової агресії Російської федерації проти України, тобто особовий склад Національної поліції та державних службовців було переведено на посилений варіант несення служби з 24.02.2022.
Однак, позивач був відсутній на роботі та не виконував свої службові обов'язки, зокрема, станом на 01.03.2022.
Факт невиходу позивача на роботу з 01.03.2022 підтверджується відповідним рапортом начальника УКЗ ГУНП в Чернігівській області майора поліції Ігоря Панченка.
Відтак, проаналізувавши наведене з огляду на встановлені обставини в справі, суд відхиляє доводи позивача щодо відсутності доказів вчинення ним дисциплінарного проступку та неналежного проведення службового розслідування.
Матеріалами справи достовірно підтверджується факт відсутності позивача на роботі в робочий час в період воєнного стану в Державі, а відтак, висновок відповідача про неприбуття на роботу без поважних причин позивача з 01.03.2022 є обґрунтованим.
Суд звертає увагу, що положення статті 8 Закону покладають на державного службовця обов'язок бути прикладом у дотриманні законності, дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки.
Поняття “службова дисципліна” містить в собі не лише обов'язок особи належним чином виконувати свої службові обов'язки, а і обов'язок дотримуватися положень чинного законодавства України.
В основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки. Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням певних обставин та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
У рішенні Конституційного Суду України № 1-6/2018 від 27.02.2018 констатовано: “У Доповіді “Верховенство права”, яка схвалена Європейською Комісією “За демократію через право” (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні (25-26.03.2011), наголошено, що принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію (пункт 44); правова визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); правова визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття “законних очікувань”) (пункт 48). Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини”.
Чинним законодавством не визначено поняття дискредитації.
Дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довір'я когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету. Аналізуючи складові цього поняття, суд дійшов до висновку, що вони тісно пов'язані з морально-етичними нормами. Отже, вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та власне органи поліції, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.
Отже, під вчинками, що дискредитують звання працівника національної поліції та власне органи національної поліції, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника поліції та власне органи національної поліції.
З огляду на вказане, з точки зору стороннього розсудливого спостерігача порушення позивачем цих приписів може сприйматися, як спроба підриву довіри до Національної поліції України, і відповідальність за це несе держава.
Зазначене безумовно негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів національної поліції з боку суспільства.
Дослідивши вищенаведені обставини дисциплінарного провадження, суд приходить до висновку, що висновок комісії з розгляду дисциплінарних справ державних службовців ГУНП в Чернігівській області за результатами дисциплінарного провадження відносно головного спеціаліста сектору спеціального зв'язку ГУНП в Чернігівській області державного службовця 6 рангу Сергія Домашенка сформований з урахуванням не тільки норм чинного законодавства та у межах компетенції, а і з врахуванням реального військового стану в Державі.
Водночас, сам позивач визнає той факт, що він до кінця березня 2022 року перебував за межами міста Чернігова у певних населених пунктах Чернігівської та Хмельницької областей, що свідчить про самовільне залишення позивачем місця роботи, відсутність тривалий час на роботі та не виходу на зв'язок.
Отже судом достовірно встановлено, та підтверджується матеріалами справи факт відсутності позивача на робочому місці (службі) в робочий час, у період воєнного стану в Державі, а відтак, висновок відповідача про відсутність позивачів на роботі без поважних причин, на думку суду, є обґрунтованим, а оскаржуваний наказ правомірним.
Щодо доводів позивача про порушення процедури проведення дисциплінарного провадження, то суд зазначає, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акту можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акту (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: “протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків” і, на противагу йому, принцип “формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення”.
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №813/1790/18.
З огляду на вищевикладене, суд звертає увагу, що позивачем не доведено наявності порушень суб'єктом владних повноважень процедури прийняття оскаржуваного наказу, які б могли вплинути на кінцевий результат.
Щодо доводів позивача про те, що він був вимушений евакуювати свою родину, а потім не зміг повернутись до міста Чернігів у зв'язку із обстрілами сіл і міста та через відсутність сполучення із містом, суд зазначає наступне.
Станом на 10.03.2022 місто Чернігів не перебувало під тимчасовою окупацією, в облозі чи під оперативною облогою. Повне зупинення транспортного сполучення з містом Чернігів відбулось 23-24 березня 2022 року через руйнування мостів і переправ та саме з 24.03.2022 місто стало в оперативній облозі.
Протягом березня 2022 року постійно, крім певних періодів, коли здійснювались обстріли міста, проводилась евакуація з міста цивільного населення, доставка гуманітарних та інших вантажів, зокрема човнами через пішохідний міст через р. Десна до початку квітня 2022 року.
Даний факт є загальновідомим і доведення не потребує.
Тобто можливість повернення до міста Чернігів у позивача була, однак позивач нею користуватися не став. Крім того, суд звертає увагу, що населений пункт, до якого позивач перемістився, знаходиться у відносній близькості від міста Чернігова, а дорога до нього не потребує багато часу, що давало йому можливість наступного дня повернутися назад. В даному випадку, позивач жодним чином не пояснює підстав відсутності та неможливість повернення до місця роботи з моменту його виїзду до кінця березня 2022 року.
Зазначене твердження позивача, на думку суду, свідчать виключно про його небажання в напружений для громади міста Чернігова час виконувати свої обов'язки щодо протидії військовій агресії.
Будь-яких належних доказів невідповідності встановлених дисциплінарним провадженням фактів дійсним обставинам відсутності позивача на роботі ним не наведено, а судом під час розгляду справи - не встановлено.
Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що висновок комісії з розгляду дисциплінарних справ державних службовців ГУНП в Чернігівській області за результатами дисциплінарного провадження відносно головного спеціаліста сектору спеціального зв'язку ГУНП в Чернігівській області державного службовця 6 рангу Сергія Домашенка сформований у межах компетенції та з врахуванням реального військового стану в Державі. Вина позивача у порушенні службової дисципліни доведена належними та допустимими доказами, тому суд погоджується з аргументами відповідача про те, що спірний наказ є правомірним та обґрунтованим, а застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення є співмірним до вчиненого проступку.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу ГУНП в Чернігівській області № 120 о/с від 21.03.2022 і відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Вимоги щодо поновлення державного службовця на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не можуть бути задоволені, оскільки є похідними від перших вимог, у задоволенні яких судом відмовлено у повному обсязі.
Стосовно інших посилань сторін, то суд зазначає, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов'язку доказування протилежного.
Разом з цим, позивачем не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано належних та допустимих доказів невідповідності встановлених дисциплінарним провадженням фактів дійсним обставинам відсутності позивача на роботі з 01.03.2022, а судом під час розгляду справи таких обставин не встановлено, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області (прос. Перемоги, 74, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 40108651).
Повний текст рішення суду складено 01.09.2022.
Суддя О.М. Тихоненко