ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
01 серпня 2022 року 10:56 № 640/5282/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судових засідань Левкович А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві
Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (01011, м.
Київ, вул. Різницька, буд. 11-Б
про визнання протиправними та скасування постанов від 04 вересня 2018 року про
стягнення виконавчого збору, про відкриття виконавчого провадження, -
за участю:
представника позивача - Шевченко В.І.
представника відповідача - не прибув
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) з адміністративним позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (надалі по тексту також - відповідач), у якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову від 04 вересня 2018 року ВП №52087757 державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Міністерства юстиції України Валевського Олександра Олександровича про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору 10 % від суми боргу у розмірі 24 452,10 доларів США;
- визнати протиправною та скасувати постанову від 04 вересня 2018 року ВП №57137565 державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Міністерства юстиції України Валевського Олександра Олександровича про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови №52087757, виданої 04 вересня 2018 року Печерським РВ ДВС м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 24 452,10 доларів США.
Мотивуючи позовні вимоги позивач вказав, що в межах виконавчого провадження №52087757 державний виконавець не здійснив фактичного стягнення за виконавчим написом нотаріуса про звернення стягнення на нерухоме майно та повернув виконавчий документ стягувачу за його заявою без реального виконання виконавчого документу, тому були відсутні підстави для стягнення з боржника виконавчого збору.
Також позивач просив врахувати, що з урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. З огляду на те, що положення статті 27 Закону №1404-VIII у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VIII у редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року (Закон №2475-VIII), то державним виконавцем безпідставно розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від суми, що підлягає примусовому виконанню, а не з фактично стягнутої суми.
Додатково позивач повідомив, що виконавчий напис №445 від 04 березня 2013 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І.В. щодо звернення стягнення на нерухоме майно ОСОБА_1 визнано таким, що не підлягає виконанню.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити повністю.
Представник відповідача у призначене судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
На виконання вимог ухвали суду представник відповідача повідомив, що матеріали виконавчого провадження знищено, на підтвердження чого надав копію акту знищення від 31 січня 2022 року. При цьому, представник органу виконавчої влади не подав/надіслав до суду відзиву на адміністративний позов.
У відповідності до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до вимог частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що на виконанні Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебувало виконавче провадження №52087757 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І.В. про звернення стягнення на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 , про що прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження від 05 вересня 2016 року.
04 вересня 2018 року державним виконавцем відповідача в межах вищевказаного виконавчого провадження прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з надходженням письмової заяви стягувача, в якій останній просив повернути виконавчий напис №445 від 04 березня 2013 року без виконання.
Також, 04 вересня 2018 року державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (ВП №52087757) прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 244 521,00 долари США (10 % від суми боргу).
Того ж дня, у відповідності до постанови про виправлення помилки у процесуальному документі (ВП №52087757) внесено виправлення до документу «постанова про стягнення виконавчого збору» від 04 вересня 2018 року та вказано вважати вірною суму виконавчого збору 24 452,10 доларів США.
Крім того, 04 вересня 2018 року державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження №57137565 з примусового виконання постанови №52087757, виданої 04 вересня 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 24 452,10 доларів США.
Незгода позивача із постановою про стягнення виконавчого збору, а також з постановою про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вказаної постанови про стягнення виконавчого збору зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV (далі - Закон №606-ХІV, чинний на момент прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 05 вересня 2016 року).
Відповідно до статті 1 Закону №606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 11 Закону №606-ХІV визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини 1 статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Між тим, 02 червня 2016 року прийнято Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VІII (далі - Закон № 1404-VІII), який набрав чинності 05 жовтня 2016 року.
Згідно з пунктами 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VІII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
За приписами статті 1 Закону №1404-VІII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, з урахуванням Прикінцевих та Перехідних положень Закону №1404-VІІІ слід вважати, що кожна окрема виконавча дія та відповідно прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження повинна регулюватись тим нормативно-правовим актом, під час дії якого вона була розпочата.
В силу вимог частини 3 статті 40 Закону № 1404-VІII (в редакції станом на дату прийняття спірних постанов) у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 27 Закону № 1404-VІII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Відтак, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби.
За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Аналогічний правовий підхід застосовано у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року в справі №553/196/18 та постанові від 19 червня 2019 року в справі № 824/172/18-а.
Положеннями пункту 20-21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (надалі по тексту - Інструкція №512/5, в редакції станом на дату прийняття спірних постанов) передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
У постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Отже, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документу стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто).
В той же час, за встановленими обставинами, виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі його заяви у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIІI і постанова про повернення виконавчого документу стягувачу від 04 вересня 2018 року №52087757 не містить в собі результатів виконання (суму, яку фактично стягнуто).
Тобто, з огляду на те, що виконавчий документ виконано не було, реального стягнення грошових коштів в повному обсязі не здійснено, суд вважає, що у державного виконавця відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у оскаржуваній постанові.
Крім того, суд звертає увагу, що у редакції статті 27 Закону №1404-VIІI, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, передбачалося, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Тобто, з 28 серпня 2018 року змінилась база обрахунку виконавчого збору та збільшилась відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VIІI, яка діяла до зазначеної дати.
У постановах від 28 грудня 2021 року в справі №400/4863/20, від 28 січня 2021 року в справі №420/769/19, від 22 січня 2021 року в справі №400/4023/19, від 21 січня 2021 року в справі №640/3430/19, від 12 серпня 2020 року в справі №1340/5053/18, від 28 жовтня 2020 року в справі №400/878/20 Верховний Суд зазначив, що підставою для задоволення позову в справі має бути необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статті 27 Закону №1404-VIІI у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, оскільки у процесі виконання виконавчого напису становище боржника було погіршеним у зв'язку із прийняттям змін до статті 27 Закону №1404-VIІI, що суперечить статті 58 Конституції України.
З аналізу наведених положень суд вказує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. За відсутності фактичного стягнення з боржника будь-яких сум за виконавчим документом, у державного виконавця відсутні законні підстави для стягнення виконавчого збору.
Вказана позиція суду відповідає правій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18.
У відповідності до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За змістом наведених норм матеріального права, повернення виконавчого документа стягувачу є підставою для завершення виконавчого провадження за виконавчим документом та для стягнення державним виконавцем виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що була фактично стягнута, повернута або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом (частина 2 статті 27 Закону №1404-VIII).
У розглядуваних правовідносинах судом встановлено, що з моменту відкриття виконавчого провадження №52087757 05 вересня 2016 року та до його завершення (повернення виконавчого документа стягувачу) 04 вересня 2018 року грошові кошти позивачем як боржником, у добровільному порядку на користь стягувача не перераховувалися та в примусовому порядку державним виконавцем не стягувались, тобто відсутнє фактичне стягнення за виконавчим документом.
Відтак, за відсутності фактичного стягнення з позивача будь-яких сум за виконавчим документом, у державного виконавця були відсутні законні підстави для стягнення виконавчого збору у розмірі, який визначений в оскаржуваній постанові про стягнення виконавчого збору від 04 вересня 2018 року (ВП №52087757), а тому така постанова не відповідає вимогам частини 2 статті 27 Закону №1404-VIІI у взаємозв'язку із положеннями статті 58 Конституції України.
В частині повідомлених позивачем обставин щодо визнання виконавчого напису №445 від 04 березня 2013 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І.В. щодо звернення стягнення на квартиру, що є предметом іпотеки згідно іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М. 11 жовтня 2006 року за реєстрованим номером №4759 з метою задоволення вимог ПАТ «Дельта Банк» у розмірі 1 954 468,10 грн. за договором про надання споживчого кредиту №11054747000 від 11 жовтня 2006 року таким, що не підлягає виконанню, то суд враховує, що такі обставини виникли у зв'язку з прийняттям рішення Печерським районним судом міста Києва 26 вересня 2018 року. Тобто, після прийняття спірної постанови про стягнення виконавчого збору від 04 вересня 2018 року, а тому такі обставини не могли бути враховані станом на дату її прийняття.
З урахуванням висновку суду про те, що у державного виконавця були відсутні обґрунтовані підстави для прийняття постанови про стягнення з позивача як боржника виконавчого збору, суд зазначає, що дії щодо примусового виконання такої постанови є протиправними, а відтак наявні підстави для визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 04 вересня 2018 року (ВП №57137565).
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Крім того, частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з критеріїв, визначених частиною 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних постанов та, як наслідок, наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
В силу частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського Олександра Олександровича від 04 вересня 2018 року ВП №52087757 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського Олександра Олександровича від 04 вересня 2018 року ВП №57137565 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови №52087757, виданої 04 вересня 2018 року Печерським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 833 (сім тисяч вісімсот тридцять три) гривні 97 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 11-Б, код ЄДРПОУ 34979022).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною першою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.Б. Федорчук