Справа № 758/1038/22
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6377/2022
23 серпня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П.,
за участю секретаря судового засідання Хоменко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Калиновського Яна Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року у складі судді Шум Л.М.,
у справі за позовом за ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-
19 січня 2022 року ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів.
У той же день позивачка, діючи через представника, подала заяву, у якій просила суд забезпечити позов шляхом заборони суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна, що належать ОСОБА_1 на праві власності.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року заяву задоволено. Заборонено суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна, що належать ОСОБА_1 до набранням чинності рішення по даній справі.
В апеляційній скарзі представник відповідача адвокат Калиновський Я.В. посилаючись на порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд застосував заходи забезпечення позову за відсутності належним чином оформленої заяви учасника справи, що вказує на порушення судом норм процесуального права. Зміст і форма заяви про забезпечення позову повинні відповідати вимогам, визначеним ст. 151 ЦПК України. Однією з них є вимога про підписання заяви. Заява була не підписана, але всупереч цьому суд розглянув і задовольнив її.
Вказано, що застосований судом захід забезпечення позову забороняє вчиняти реєстраційні дії щодо всього нерухомого майна відповідача, до складу якого входять 145 об'єктів, що є значно більшою абсолютно непропорційною розміру позовних вимог. Суд вжив такий захід забезпечення позову, який не є співмірним з позовними вимогами.
Окрім цього, в оскаржуваній ухвалі судом передчасно встановлено, що 03.01.2020 між позивачкою і відповідачем було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 4 попереднього договору, позивачка передала, а відповідач прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 365 900 грн. Однак, в порушення своїх зобов'язань за попереднім договором відповідач не уклав з позивачем договір купівлі-продажу та не передавав у власність квартиру. Строк укладання основного договору сплив 30.06.2020. До того моменту пропозицій укласти основний договір від Позивача не надходило. Докази направлення таких пропозицій позивачем не надавались.
Отже, суд визнав встановленими обставини які є недоведеними та не називає конкретних ризиків невиконання рішення суду.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Бєлоус Л.В. в інтересах ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року залишити без змін.
Зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню. Скаржник в своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд розглянув і задовольнив ніким не підписану заяву про забезпечення позову, але позивачка після направлення заяви про забезпечення позову разом з позовної заявою з'ясував, що у зв'язку з технічною помилкою заява про забезпечення позову могла не містити підпису і тому представник позивача повторно направив до суду підписану заяву.
Також посилається на практику Верховного Суду в постанові від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18 та п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006.
Крім того зазначає, що апелянт посилається, що суд не назвав конкретних ризиків невиконання рішення суду, проте позивач обґрунтував необхідність забезпечення позову, вказав на наявність підстав для такого забезпечення та вказав на конкретні ризики невиконання рішення суду. Відповідач не заперечує, що позивач неодноразово звертався до нього з вимогами про повернення коштів та той факт, що ним було укладено значну кількість попередніх договорів, аналогічно договору з позивачем, по яким відповідач не виконав свої зобов'язання. А тому враховуючи викладене вважає, що суддею Святошинського районного суду міста Києва було дотримано норм матеріального та процесуального права під час постановлення ухвали про забезпечення позову, у зв'язку з чим вбачаються усі підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення.
Колегія суддів, вислухавши пояснення адвоката Осадчої Н.О. в інтересах ОСОБА_4 , яка просила апеляційну скаргу задовольнити, адвоката Бєлоус Л.В.в інтересах ОСОБА_2 , яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Питання про застосування заходів забезпечення позову, яке вирішувалося судом в оскарженій ухвалі, регламентується Главою 10 Розділу І ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що районний суд розглянув заяву про забезпечення позову у відсутність на ній підпису заявника, колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу, остільки не спростовують висновки суду про наявність правових підстав до забезпечення позову.
При цьому, колегія суддів враховує одночасне надходження заяви про забезпечення позову з позовною заявою про стягнення грошових коштів й подальше схвалення позивачем дій, спрямованих на забезпечення позову, а після виявлення указаної обставини негайне подання заяви з підписом, що підтверджено представником відповідача в апеляційному суді.
У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено види забезпечення позову, зокрема, п. 2 шляхом заборони вчиняти певні дії (як у цій справі).
Згідно ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
У постанові ВП ВС від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Окрім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Як вказав ВС у постанові від 03.11.2020 у справі № 910/7716/20 при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Як убачається з матеріалів справи, позивачка звернулася у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 03.01.2020 між нею та відповідачем було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, на виконання якого нею передано відповідачу переоплату у вигляді авансу в розмірі 365 900 грн., проте свої зобов'язання після отримання коштів відповідач не виконав, договір купівлі-продажу не уклав та не передав у власність квартиру.
Відповідно до позову, з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат позивачка просить стягнути з відповідача 432 873 грн 69 коп.
Разом з тим, забороняючи до розгляду справи по суті спору вчиняти дії щодо належного ОСОБА_1 всього майна, суд порушив принцип співмірності, остільки як убачається з матеріалів справи, на праві власності відповідачу належить 145 об'єктів нерухомого майна, вартість яких очевидно є значно більшою та непропорційною вказаній сумі позовних вимог.
До матеріалів справи стороною відповідача долучено звіти про експертну грошову оцінку трьох земельних ділянок, що належать відповідачу, кожна з яких є в більшому розмірі, аніж заявлена сума, яку просить стягнути позивачка.
Так, зокрема земельна ділянка, кадастровий номер 3222480800:07:008:5299, площею 0,2163 га, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Хмільна станом на 28.01.2022 становить 782 730 грн, що самостійно покриє збитки позивача у разі задоволення її позову.
Отже, районний суд, забороняючи суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо всіх об'єктів нерухомого майна, що належать ОСОБА_1 до набранням чинності рішення по даній справі, не врахував, що для задоволення позовних вимог, стягненню може підлягати не все майно відповідача, але лише його частка, яка співмірна з ціною позову.
Окрім цього, колегія суддів враховує, що районний суд на дату прийняття оскаржуваної ухвали не лише не вирішив спір, а й не відкрив провадження у справі, а тому в ухвалі про забезпечення позову дійшов поспішних висновків про визнання судом доведеними обставин, пов'язаних з укладанням сторонами попереднього договору та його невиконання боржником.
Відповідно до змісту позовної заяви, указаними обставинами обґрунтовано заявлені по справі вимоги, в той час як з'ясування питання доведеності позову підлягає вирішенню під час ухвалення рішення (ст.264 ЦПК), тому колегія суддів вважає за необхідне внести відповідні зміни у мотиви прийнятого судового рішення й виключити передчасні висновки про доведеність позову.
Отже, оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, недоведеністю обставин, які суд вважав встановленими, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для зміни судового рішення, ухваленого у цій справі.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про зміну ухвали суду першої інстанції за наведених обставин й викладення резолютивної частини ухвали у новій редакції, а саме: про часткове задоволення заяви ОСОБА_2 та заборони суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, кадастровий номер - 3222480800:07:008:5299, площею 0,2163 га, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Хмільна.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 у іншій частині слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Калиновського Яна Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року змінити й резолютивну частину ухвали викласти у наступній редакції:
Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заборонити суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, кадастровий номер - 3222480800:07:008:5299, площею 0,2163 га, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Хмільна.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 у іншій частині відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 29 серпня 2022 року
Суддя-доповідач:
Судді: