ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 липня 2022 року м. Київ № 640/33659/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ,
вул. Бульварно-Кудрявська, 16)
третя особа Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької
області (85000, м. Добропілля, вул. Незалежності, буд. 28А)
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії ,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі по тексту також - відповідач), третя особа - Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить суд:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо невиплати призначеної за віком пенсії ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 за період з 01 березня 2016 року по 31 березня 2019 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити виплату ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , призначеної йому пенсії за віком за період з 01 березня 2016 року по 31 березня 2019 року;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що відмова пенсійного органу виплатити позивачу заборгованість зі сплати пенсії за період з 01 березня 2016 року по 31 березня 2019 року не ґрунтується на нормах Закону №1058-IV та є неправомірною.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
У відзиві на адміністративний позов представник відповідача повідомив, що соціальні виплати відновлюються з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Кошти в сумі 89 853,43 грн., що не виплачені у зв'язку з постановкою на облік за період з 01 листопада 2018 року по 31 березня 2019 року (з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи до місяця їх відновлення) з урахуванням статті 46 Закону №1058-IV обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який не прийнятий. При цьому, питання виплати коштів за минулий період буде вирішено після прийняття окремого порядку.
Також, на думку представника відповідача, позивачем пропущено строк звернення до суду.
Представник третьої особи у відзиві на адміністративний позов стверджував, що у зв'язку з надходженням запиту Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві та висилкою пенсійної справи до даного управління, Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області позбавлено можливості надавати будь-які відомості стосовно виплати пенсії позивачу за період з 01 березня 2016 року по 31 березня 2019 року.
При цьому, виплата пенсії, продовження виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває така особа.
З огляду на викладене вище, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
З наявних матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 призначено пенсію за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Пенсійним фондом України 11 грудня 2012 року.
У період з 2015 року по 31 жовтня 2018 року позивач перебував на обліку в Добропільському об'єднаному управлінні Пенсійному фонду України Донецької області, а з 01 листопада 2018 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві.
Водночас, з 01 березня 2016 року по 31 березня 2019 року припинено виплату ОСОБА_1 пенсії за віком, у зв'язку з чим останній звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві стосовно виплати заборгованості, що виникла.
У відповідь на звернення позивача Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві листом від 10 жовтня 2019 року №238813/02 повідомило, що після отримання макету пенсійної справи та опрацювання заяви про взяття на облік виплату пенсії було здійснено у квітні 2019 року в місячному розмірі 8 638,34 грн.
При цьому, кошти в сумі 89 853,43 грн., що не виплачені у зв'язку із взяттям на облік за період з 01 листопада 2018 року по 31 березня 2019 року та кошти з урахуванням статті 46 Закону обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Питання виплати коштів за минулий час буде вирішено після прийняття окремого порядку.
Незгода позивача щодо невиплати існуючої заборгованості по пенсійному забезпеченню зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (надалі по тексту також - Закон №1058-IV, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, відповідно до положень частини 3 статті 4 Закону №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Питання виплати пенсій врегульовані положеннями статті 47 Закону України №1058-IV, якими визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини 1 статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Варто зазначити, що вищезазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
З матеріалів справи вбачається, що пенсійним органом рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалося та самим відповідачем визнано наявність заборгованості перед позивачем з виплати пенсії.
При цьому, суд звертає увагу, що підставою адміністративного позову є незгода позивача із невиплатою йому існуючої заборгованості, а не передумови її виникнення.
Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 (надалі по тексту - Порядок №509 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» 20 жовтня 2014 року №1706-VII (надалі по тексту - Закон України №1706-VII) та абзацом шостим цього пункту.
Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України №1706-VII.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що згідно довідки від 29 жовтня 2018 року №0000641541 ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа.
Також, позивачем відкрито банківський рахунок в ПАТ «Державний ощадний банк», тобто, дотримано всіх законодавчо визначених умов щодо продовження виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі.
Суд наголошує, що право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Крім того, Верховний Суд у рішенні від 03 травня 2018 року, ухваленого за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, дійшов таких правових висновків (пункти рішення 79-83, серед інших):
- непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем;
- наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав;
відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини;
- у рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення);
- припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо посилання відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" установлено, зокрема, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Не здійснюючи виплату пенсії за спірний період, пенсійний орган посилався саме на наведені вище положення Постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Суд звертає увагу, що на момент розгляду цієї справи відповідний окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначено, однак відсутність відповідного нормативно-правового документу, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.
Посилання відповідача на те, що пенсія позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, прямо суперечить статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та свідчить про застосування до позивача, як до внутрішньо переміщеної особи, дискримінаційного підходу, порівняно з іншими пенсіонерами, в той час, коли наявний єдиний механізм виплати пенсій громадянам України за минулий час згідно діючого законодавства.
Більше того, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Судом установлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, суд вважає, що відповідачем протиправно не вчинено відповідних дій, спрямованих на виплату позивачеві пенсії за період з 01 березня 2016 року по 31 березня 2019 року, внаслідок чого наявні підстави для зобов'язання відповідача здійснити виплату недоотриманої пенсії на користь позивача.
Суд враховує, що оскільки відповідачем не вчинено належних дій, тобто має місце фактично бездіяльність пенсійного органу, суд вважає за необхідне задовольнити адміністративний позов саме шляхом визнання такої бездіяльності протиправною та зобов'язати відповідача вчинити дії щодо виплати сум недоотриманої пенсії.
Стосовно клопотання про негайне виконання рішення в частині виплати у межах суми стягнення за один місяць, слід зазначити наступне.
Згідно з пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення суду належить допустити до негайного виконання у межах виплати суми пенсії за один місяць.
Додатково щодо тверджень відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає, що положеннями частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 року у справі №646/6250/17 висловив наступну позицію: «З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом».
Адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду як підставу відмови у задоволенні позову у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист, до якого належить, зокрема, й пенсія.
З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із даним позовом.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо невиплати призначеної за віком пенсії ОСОБА_1 за період з 01 березня 2016 року по 31 березня 2019 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити виплату ОСОБА_1 призначеної йому пенсії за віком за період з 01 березня 2016 року по 31 березня 2019 року.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя А.Б. Федорчук