ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 липня 2022 року м. Київ № 640/23930/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ,
вул. Бульварно-Кудрявська, 16)
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії ,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві в припинення/призупиненні виплати пенсії у період з 01 квітня 2017 року по 30 жовтня 2019 року - протиправними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за віком з 01 квітня 2017 року по 30 жовтня 2019 року;
- зобов'язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати позивачу пенсії відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати;
- в частині присуджених виплат пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконати негайно.
Мотивуючи позовні вимоги позивач вказала, що дії пенсійного органу стосовно призупинення виплати пенсії є протиправними, адже у випадку припинення виплати пенсії від відповідача вимагається обов'язкове оформлення рішення/розпорядження про припинення виплат. При цьому, нормами чинного законодавства не передбачена можливість припинення виплати на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) виплат внутрішньо переміщеним особам (у межах спірних правовідносин Управлінням соціального захисту населення Покровської міської ради №14 від 31 березня 2017 року).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У відзиві на адміністративний позов представник відповідача повідомив, що соціальні виплати відновлюються з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Оскільки, макет пенсійної справи надійшов на адресу Головного управління 02 жовтня 2019 року, то виплату пенсії поновлено з листопада 2019 року в розмірі місячної пенсії в сумі 6 808,06 грн. При цьому, рішенням Комісії з питань призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення Покровської міської ради №14 від 31 березня 2017 року позивачу скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та відмовлено в призначенні соціальних виплат.
У відповіді на відзив позивач наголосила, що згідно норм чинного законодавства, орган Пенсійного фонду України має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав, передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення. Водночас, відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу не приймалося та самим відповідачем визнано наявність заборгованості з виплати пенсії з 01 квітня 2017 року по 30 жовтня 2019 року.
Також позивач додатково вказала, що позовна вимога про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії стягнути компенсацію з нарахованої, але не виплаченої пенсії, відповідає вимогам закону та є обґрунтованою.
З огляду на викладене вище, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком, призначену та обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
24 червня 2016 року позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу, про що Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Покровської міської ради видано довідку №1427030047.
Як вбачається зі змісту звернення позивача до Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі міста Києва, ОСОБА_1 отримувала пенсію до березня 2017 року включно, однак з квітня 2017 року виплату пенсії припинено без повідомлення причин.
Листом від 26 грудня 2019 року позивач просила нарахувати та виплатити заборгованість із виплати пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 жовтня 2019 року.
За результатами розгляду звернення позивача Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві листом від 13 січня 2020 року №6764/02/П-15990 повідомило, що згідно заяви про переведення пенсійної справи з Покровського об'єднаного управління ПФУ в Донецькій області за новим місцем проживання від 03 вересня 2019 року, атестату про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання та на підставі отриманої інформації з Управління праці та соціального населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про перебування на обліку в ЄІБДВПО №3 від 13 вересня 2019 року ОСОБА_1 взято на облік до Головного управління за фактичним місцем проживання як внутрішньо переміщену особу з 01 квітня 2017 року. Макет пенсійної справи надійшов на адресу Головного управління 02 жовтня 2019 року.
Після отримання макету пенсійної справи та опрацювання заяви про взяття на облік виплату пенсії було здійснено у листопаді 2019 року в розмірі місячної пенсії в сумі 6 808,06 грн.
Також, позивачу повідомлено, що рішенням Комісії з питань призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення Покровської міської ради №14 від 31 березня 2017 року позивачу скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та відмовлено в призначенні соціальних виплат.
Незгода позивача із діями відповідача щодо припинення виплати пенсійного забезпечення та невиплати належної до виплати суми заборгованості зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (надалі по тексту також - Закон №1058-IV, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, відповідно до положень частини 3 статті 4 Закону №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Питання виплати пенсій врегульовані положеннями статті 47 Закону України №1058-IV, якими визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини 1 статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Варто зазначити, що вищезазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
З матеріалів справи вбачається, що пенсійним органом рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалося та самим відповідачем визнано наявність заборгованості перед позивачем з виплати пенсії за період з квітня 2017 року по жовтень 2019 року.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 (надалі по тексту - Порядок №509 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» 20 жовтня 2014 року №1706-VII (надалі по тексту - Закон України №1706-VII) та абзацом шостим цього пункту.
Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України №1706-VII.
Відповідно до положень статті 12 Закону України №1706-VII (в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.
У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом 2 пункту 3 частини 2 статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини 1 цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання. Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об'єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.
З матеріалів справи, зокрема згідно відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 13 січня 2020 року №6764/02/П-15990, вбачається, що позивачеві припинено виплату пенсії за період з 01 квітня 2017 року до 30 жовтня 2019 року у зв'язку із тим, що комісією з питань призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення Покровської міської ради №14 від 31 березня 2017 року прийнято рішення про скасування довідки ВПО на ім'я позивача та припинення соціальних виплат як внутрішньо переміщеній особі з 01 квітня 2017 року.
Водночас, Закон №1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як прийняття комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам рішення про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи та припинення будь-яких соціальних виплат, зокрема, у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Суд наголошує, що право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Крім того, Верховний Суд у рішенні від 03 травня 2018 року, ухваленого за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, дійшов таких правових висновків (пункти рішення 79-83, серед інших):
- непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем;
- наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав;
відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини;
- у рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення);
- припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо посилання відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII, Постанов Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» суд зазначає таке.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» відповідно до частини 1 статті 1 якого, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до частин 1-3 статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Перереєстрація безробітних, яких у подальшому було зареєстровано як внутрішньо переміщені особи, здійснюється державною службою зайнятості за місцем перебування фактичного проживання особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено, зокрема, Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, який визначає механізм здійснення контролю за проведенням виплати внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (п. 1 Порядку).
Відповідно до п. 15 наведеного Порядку орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Разом із тим, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2019 р. у справі № 640/18720/18 визнано протиправним та нечинним підпункт 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року у справі №640/18720/18 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року залишено без змін.
Також, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року в справі №826/12402/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року, визнано протиправними та нечинними пункти 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», зокрема, з підстав того, що «оскаржуваними положенням нормативного - правового акту визначено можливість встановлення порядку призначення (перерахунку) та припинення пенсій, які не відповідають вимогам статей 44, 46, 49 Закону №1058-IV.
При цьому, саме по собі надання можливості відповідачу встановлювати такий порядок, обмежує позивача у отриманні пенсії, про що прямо зазначено в поясненнях Уповноваженого Верховної ради України з прав людини.
…наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо».
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" установлено, зокрема, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Не здійснюючи виплату пенсії за спірний період, пенсійний орган посилався саме на наведені вище положення Постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Суд звертає увагу, що на момент розгляду цієї справи відповідний окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначено, однак відсутність відповідного нормативно-правового документу, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.
Посилання відповідача на те, що пенсія позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, прямо суперечить статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та свідчить про застосування до позивача, як до внутрішньо переміщеної особи, дискримінаційного підходу, порівняно з іншими пенсіонерами, в той час, коли наявний єдиний механізм виплати пенсій громадянам України за минулий час згідно діючого законодавства.
Більше того, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Судом установлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, суд вважає, що відповідачем протиправно не вчинено відповідних дій, спрямованих на виплату позивачеві пенсії за період з 01 квітня 2017 року до 30 жовтня 2019 року, внаслідок чого наявні підстави для зобов'язання відповідача здійснити виплату недоотриманої пенсії на користь позивача.
При цьому, в частині вимог позивача про визнання дій відповідача протиправними щодо припинення/призупинення виплати пенсії у період з 01 квітня 2017 року до 30 жовтня 2019 року, суд звертає увагу, що наявними матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві лише з 01 листопада 2019 року. Тобто призупинення виплати їй пенсії мало місце в період, коли вона перебувала на обліку в Покровському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та відповідно за рішенням останнього.
Оскільки саме дії Покровського об'єднаного управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області зумовили припинення виплати пенсії позивачу у спірний період, суд приходить до висновку про неналежний спосіб захисту своїх прав в даній частині позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Стосовно позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати частини доходів, суд враховує наступне.
Згідно статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються […] за минулий час без обмеження будь-яким строком, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі розуміються грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення). Компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету (ст. 6 Закону №2050-ІІІ).
Відповідно до п. 3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Згідно ст.ст. 3, 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу; виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Аналогічні приписи містяться і у 5 Порядку №159, в якому зазначено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Отже, розрахунок та виплата компенсація здійснюється одночасно при виплаті заборгованості. Таким чином, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушення строків виплати їй пенсії.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах цього суду від 18 листопада 2014 року у справі № 21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16; Верховним Судом у постановах від 6 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1127/17, висновок яких відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Враховуючи встановлені судом обставини та наведені вище нормативно-правові приписи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача і в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати пенсії.
Стосовно клопотання про негайне виконання рішення в частині виплати у межах суми стягнення за один місяць, слід зазначити наступне.
Згідно з пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення суду належить допустити до негайного виконання у межах виплати суми пенсії за один місяць.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за віком за період з 01 квітня 2017 року по 30 жовтня 2019 року.
Зобов'язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми компенсації втрати частини доходів за період з 01 квітня 2017 року по 30 жовтня 2019 року в зв'язку з порушенням строків виплати позивачу пенсії відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
В іншій частині адміністративного позову - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя А.Б. Федорчук