ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 липня 2022 року м. Київ № 640/3786/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві Державної адміністрації
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві Державної адміністрації, в якому просив:
- визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві Державної адміністрації щодо відмови мені ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни - протиправними;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві Державної адміністрації встановити мені, ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно відмовив йому у встановленні правового статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення з підстав відсутності розпорядчих документів про залучення підприємства, в якому працював позивач, до формувань цивільної оборони. Вказує, що виходячи з норм законодавства, яке діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях до складу Цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення, що є достатньою підставою для висновку про участь позивача в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань цивільної оборони, а жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2020 позовну заяву залишено без руху, та надано строк для усунення недоліків.
30.06.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник відповідача надіслав до суду відзив, в якому заперечував проти позову, зазначивши, що оскільки в наданих позивачем документах відсутня інформація про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) за лінією Цивільної оборони щодо залучення підприємств, установ до вказаного формування та розпорядчий документ підприємства, установи про залучення його особисто до складу такого формування - підстав для встановлення позивачу статусу інваліда війни за наданими документами немає.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали справи, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 1 категорії та інвалідом ІІ групи, захворювання якого пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 та довідки МСЕК серії МСЕ №072921.
З 01.06.1987 по 01.07.1987 позивач приймав участь в роботах по ліквідації наслідків аварії Чорнобильській АЕС, згідно відомостей зазначених у відрядному посвідченні №142 від 01.06.1987 та табелю врахування робочого часу.
Позивач звернувся до відповідача з заявою про видачу посвідчення інваліда війни.
Листами від 08.01.2020 №285/35-01/22 та від 13.08.2019 №12033/35-02/22 відповідач повідомив про відсутність підстав для надання посвідчення інваліда війни з огляду на відсутність в наданих позивачем документах документального підтвердження про залучення особисто його до формування Цивільної оборони по ліквідації наслідків аварії па Чорнобильській АЕС, що підтверджується наказом чи розпорядженням.
Вважаючи такі дії щодо відмови у встановленні позивачу відповідного статусу протиправними, останній звернувся до адміністративного суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них (надалі - Закон №3551-XII).
Відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Приписи ст.18 Закону №3551-XII визначають, що ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Згідно п.2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.05.1994 №302 (надалі - Положення №302) посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
В абз. 2 п.7 Положення №302 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) закріплено, що «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Пунктом 10 Положення №302 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що «Посвідчення інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до осіб з інвалідністю внаслідок війни згідно п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII, є наявність в особи сукупності таких обов'язкових умов: залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Наведений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною, зокрема, у постановах від 27.02.2019 у справі №818/26/18 та № 149/3307/16-а, від 20.02.2019 у справі № 817/237/18, від 13.02.2019 у справі № 676/1827/17, від 27.04.2020 у справі № 826/15761/17, від 14.05.2020 у справі № 686/20301/16-а.
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (надалі - Закон №796-XII) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 06.06.1975 №90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Судом враховується, що встановлені вище обставини прийняття позивачем участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 01.06.1987 по 01.07.1987, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами, а саме, копіями відрядного посвідчення №142 від 01.06.1987 та табеля врахування робочого часу, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків, і вказують на те, що на нього поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №796-XII.
Водночас, згідно усталеної позиції Верховного Суду, викладеної також й у постановах від 19.09.2019 у справі №756/8323/16, від 10.10.2019 у справі № 810/4584/18, від 06.05.2020 у справі №751/1484/17 та від 19.01.2021 у справі 826/14467/18, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, з підстав, встановлених п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII, окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Закон №3551-XII містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №810/4584/18, це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Така позиція висловлювалась Верховним Судом у постановах з аналогічних правовідносин і у 2019 - 2021 роках.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 №90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
За відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, достатніх підстав для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за правилами п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII немає.
Належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивачем не надано.
При цьому, у своїх листах №285/35-01/22 від 08.01.2020 та №12033/35-02/22 від 13.08.2019 Управлінням праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації було зазначено, що оскільки в наданих позивачем документах відсутнє документальне підтвердження про залучення особисто його до формування Цивільної оборони по ліквідації наслідків аварії па Чорнобильській АЕС, що підтверджується наказом чи розпорядженням, видати позивачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни за наданими документами, немає законних підстав.
Вказана обставина, як неодноразово підкреслено Верховним Судом в аналогічній категорії справ, є істотною, оскільки в протилежному випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни (на підставі п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (п.п.1 ч.1 ст.9 Закону №796-XII).
Крім того, в матеріалах справи наявні копії наказів №113 від 01.06.1987 «Про організацію робіт по благоустрою території Чорнобильської АЕС», №016р від 15.05.1986 «Про будівництво асфальтобетонних майданчиків і під'їзних доріг на комплексних пунктах перевантаження та дезактивації» та розпорядження Міністерства будівництва і експлуатації автомобільних шляхів УРСР від квітня 1986 року №014р. Однак, відомості у вказаних документах про залучення позивача до робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони відсутні.
Таким чином вказані пояснення судом оцінюються критично, оскільки надані позивачем документи не є належними і достатніми підтвердженням участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Адже зміст пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказує, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у тридцятикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Наведену правову позицію в аналогічних правовідносинах висловив Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 у справі №751/1484/17.
Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
В силу положень ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати з відповідача стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 5-11, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту
Суддя: Н.А. Добрівська