ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 липня 2022 року м. Київ № 640/8857/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю
секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у порядку письмового
провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доЦентрального управління Військової служби правопорядку
про визнання дій протиправними, та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Центрального управління Військової служби правопорядку (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Центрального управління Військової служби правопорядку щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
- зобов'язати Центральне управління Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
- визнати протиправною бездіяльність Центрального управління Військової служби правопорядку, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного окладу за військовим званням за 2020 та за 2021 роки;
- зобов'язати Центральне управління Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного окладу за військовим званням за 2020 та за 2021 роки;
- визнати протиправними дії Центрального управління Військової служби правопорядку, які полягають у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування індексації грошового забезпечення, яку ОСОБА_1 отримав під час проходження військової служби;
- зобов'язати Центральне управління Військової служби правопорядку провести перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення, яке ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби, та здійснити виплату ОСОБА_1 невиплаченої суми перерахунку.
В якості підстав позову позивач зазначає, що ОСОБА_1 у період з 08.04.2015 по 28.02.2021 проходив військову службу у Центральному управлінні Військової служби правопорядку (по м. Києву і Київській обл.) (військовій частині НОМЕР_1 ); відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.02.2021 № 42 ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас (у зв'язку із закінченням строку контракту); наказом начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (по особовому складу) від 22.02.2021 № 9 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення; у рапорті на звільнення від 26.11.2020 (вх. № 69/111 від 14.01.2021) ОСОБА_1 клопотав про виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та просив виплатити індексацію грошового забезпечення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань і одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; проте, з відповідної облікової документації, наявної у Центральному управлінні Військової служби правопорядку, вбачається, що на момент звільнення позивача з військової служби належні йому до виплати грошові кошти були нараховані та виплачені останньому не в повному обсязі.
Позивач акцентував увагу на тому, що на підприємства, установи, організації незалежно від форми власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації; індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів; відтак, фінансово-економічна ситуація в державі жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Щодо ненарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, то останній зазначає, що він виконав всі необхідні дії з метою отримання допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Зокрема, подав рапорт про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; натомість, з позиції відповідача вбачається, що підставою для відмови позивачу у виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є недостатність асигнувань у 2020 році та відсутність на момент звільнення позивача (28.02.2021) наказу Міністерства оборони України «Про бюджетну політику Міністерства оборони України за 2021 рік»; проте, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням гарантованих виплат, що здійснюється за рахунок бюджетних коштів не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Щодо недоотриманої суми грошової допомоги при звільненні, то позивач акцентував увагу на тому, що індексація є складовою грошового забезпечення і повинна включатися до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.
29.04.2021 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/8857/21 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
11.06.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти позовних вимог з огляду на те, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік; відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення; до того ж Департаментом фінансів Міністерства оборони України листом від 26.03.2018 № 248/1485 роз'яснено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ у січні 2016-лютому 2018 року у МОУ не було.
Щодо допомоги для вирішення соціально-побутових питань, то відповідач акцентував увагу на тому, що така допомога виплачується виключно в межах асигнувань, що виділяються на утримання таких органів.
Щодо виплати допомоги при звільненні у неповному розмірі, оскільки не була врахована індексація грошового забезпечення, відповідач зазначив, що індексація немає постійного характеру і не являється складовою грошового забезпечення, а тому не може бути включеною під час обрахунку розміру одноразової допомог при звільненні.
01.07.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача надійшли заперечення по справі, у яких останній зазначає, що позивач не звертався до військової частини НОМЕР_1 з рапортом 26.11.2020, оскільки такий надійшов до відділу діловодства військової частини 14.01.2021 за вх. № 69/111; відтак позивач не звертався у 2020 з рапортом щодо надання йому матеріальної допомоги, а тому наказ командира військової частини НОМЕР_1 не видавався, а підстави для виплати позивачу матеріальної допомог були відсутні.
05.07.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що рапорт було подано за підпорядкованістю 26.11.2020, цього ж дня рапорт був підписаний начальником відділення запобігання і профілактики злочинів та правопорушень відділу запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень відділу запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується особистими підписами на рапорті та датою; відтак, позивач виконав всі необхідні дії з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, зокрема. Подав за підпорядкованістю рапорт; натомість відповідач не виплатив її у зв'язку з єдиною причиною, а саме недостатністю асигнувань у 2020 році та відсутності на момент звільнення наказу МОУ «Про бюджетну політику МОУ на 2021 рік».
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у відділі запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень Центрального управління Військової служби правопорядку (по м. Києву і Київській області) (військова частина НОМЕР_1 ).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.02.2021 № 42 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас у зв'язку із закінченням строку контракту на підставі наказу начальника Військової служби правопорядку у ЗСУ - начальника Головного управління Військової служби правопорядку ЗСУ (по особовому складу) від 22.01.2021 № 9, виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
03.03.2021 ОСОБА_1 звернувся із запитом на інформацію до Центрального управління Військової служби правопорядку (по м. Києву і Київській обл.), у якому просив надати інформацію щодо підстав невиплати індексації грошового забезпечення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової допомоги при звільненні.
Листом від 11.03.2021 № 107/ФЕС/896 військова частина НОМЕР_1 повідомила ОСОБА_1 , що відсутні правові підстави для перерахунку і виплати йому індексації грошового забезпечення та допомог, оскільки військова частина НОМЕР_1 у своїх діях керувалась вимогами чинного законодавства та виконала їх у повному обсязі.
Не погоджуючись із відмовою у нарахуванні та виплаті індексації, допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні у повному обсязі, позивач звернувся з відповідним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у його постанові від 14.04.2021 у справі № 2340/3024/18 (адміністративне провадження № К/9901/2378/19).
Статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Спірні правовідносини між сторонами по цій справі регулюються правовими нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у редакціях, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до п. п. 1-4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Нормативно-правовим актом, який визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, є Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, проаналізувавши зазначені норми, суд дійшов висновку, що обчислення індексу споживчих цін відбувається у наступному місяці, що слідує за місяцем, у якому величина індексу таких цін перевищила поріг індексації в розмірі 103 відсотки. Тобто, обчислення індексації здійснюється у разі перевищення порогу індексації в розмірі 103 відсотки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширення їх на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі за текстом - Порядок № 1078).
Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до пп. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Відповідно до абз. 4 п. 6 Порядку № 1078 проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Отже, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
З аналізу наведених вище нормативно-правових актів, за відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, мають місце підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Як вже зазначалося вище, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації - у спірному випадку 103 відсотки.
Відповідно до абз. 8 п. 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Як вбачається із положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Як вбачається з матеріалів справи єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період стала відсутність коштів у бюджеті для виплати індексації. Проте, суд акцентує увагу на тому, що відсутність бюджетного фінансування вказаної виплати не позбавляє позивача права на її отримання і не звільняє від обов'язку її виплачувати.
Верховний Суд у своїй постанові від 12.12.2018 у справі № 825/874/17 (адміністративне провадження № К/9901/17256/18) зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Додатково суд акцентує увагу на тому, що відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат (доказом наявності поважних причин непроведення розрахунку). Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина НОМЕР_1 , кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Отже, суд дійшов висновку, що посилання відповідача на положення нормативно-правових актів, якими визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів бюджетів на відповідний рік, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, є необґрунтованими та не заслуговують на увагу, оскільки невиплата індексації є обмеженням його (позивача) права на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.
При вирішенні цієї справи суд бере до уваги висновки Європейського суду з прав людини, які викладені у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00). В зазначених висновках Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, суд зазначає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Верховний Суд зазначає, що індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів. Таким чином, індексація грошового забезпечення не повинна бути пов'язана з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. Отже, нормами чинного законодавства чітко передбачені умови, коли повинна проводитись індексація грошового забезпечення, тому відсутність фінансового ресурсу у відповідача не повинна виключати таку обставину як індексація грошового забезпечення позивача.
Такий висновок викладено, як приклад, в ухвалах Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 280/449/19 (адміністративне провадження № К/9901/2266/20), від 29.07.2020 у справі № 240/12461/19 (адміністративне провадження № К/9901/18063/20), від 29.01.2020 у справі № 240/10098/19 (адміністративне провадження № К/9901/3184/20), від 05.08.2020 у справі № 560/4285/19 (адміністративне провадження № К/9901/19181/20).
Щодо посилань відповідача у відзиві на різноманітні листи-роз'яснення, зокрема, на лист Міністерства оборони України від 26.03.2018 № 248/1485, то такі є безпідставними, оскільки останній (лист) не може мати вищу юридичну силу відносно норм законів, якими нарахування та виплата індексації передбачена, а отже і призупиняти їх дію.
Таким чином, суд доходить висновку, що військова частина НОМЕР_1 зобов'язана здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Щодо позовних вимог стосовно матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного окладу за військовим званням за 2020 та за 2021 роки, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» передбачено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу слід здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Відповідно до пп. 3 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Пунктами 7, 8 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» передбачено, що видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів.
Умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі за текстом - Порядок № 260). Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017.
Відповідно до п. 4 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає у тому числі одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби.
Порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань регламентується розділом XXIV Порядку № 260.
Відповідно до п. 1 розділу XXIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п. 7 розділу XXIV Порядку № 260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до п. 9 розділу XXIV Порядку № 260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Відповідно до п. 6 наказу Міністерства оборони України від 18.02.2020 № 45 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2020 рік» встановлено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (матеріальна допомога) виплачувати у розмірі одного окладу за їх військовими званнями.
Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах отриманих асигнувань для виплати грошового забезпечення на відповідний місяць з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 5 цього наказу.
Відповідно до п. 5 наказу Міністерства оборони України від 18.02.2020 № 45 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2020 рік» витрати на грошове забезпечення військовослужбовців у 2020 році здійснювати за нормами, установленими нормативно-правовими актами та рішеннями Міністра оборони України, у межах виділених асигнувань на грошове забезпечення та дотримуватися такої послідовності щодо здійснення виплат: розрахунки зі звільненими військовослужбовцями; щомісячне грошове забезпечення військовослужбовцям, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, інших заходах в умовах особливого періоду; грошова допомога для оздоровлення; інші одноразові обов'язкові додаткові види грошового забезпечення; індексація грошового забезпечення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Схожі положення закріплені у наказі Міністерства оборони України від 12.03.2021 № 59 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2021 рік». Проте, у вказаному наказі дещо деталізовані умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а саме зазначено, що виплату здійснювати виключно за наявності таких підстав: смерть військовослужбовця та/або дружини (чоловіка), дітей, батьків; порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променеза та (або) хіміотерапія); захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С; безпосереднє перебування на реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (сумарно більше 30 днів поспіль) внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів, які пов'язані з виконанням завдань в районі проведення операції Об'єднаних сил.
Відтак, у 2021 році для отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань потрібна наявність конкретної підстави (з переліку вище). У разі відсутності такої підстави матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не виплачується.
Суд акцентує увагу на тому, що в матеріалах справи відсутні докази наявності у позивача підстав для отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2021 році.
Що стосується матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2020 році, то суд акцентує увагу на тому, що рапорт ОСОБА_1 подано до військової частини НОМЕР_1 14.01.2021 за вх. № 69/111. Хоч рапорт і підписано 26.11.2020, але подано його у 2021 році, відтак виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань на підставі такого рапорту можлива тільки у 2021 році. Проте, у 2021 році ОСОБА_1 не мав підстав для отримання такого виду допомоги.
З огляду на викладене вище, позовна вимога ОСОБА_1 щодо зобов'язання Центрального управління Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного окладу за військовим званням за 2020 та за 2021 роки задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації, то суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Аналогічна правова норма міститься у п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб».
Як вже зазначалося вище, відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Поряд з цим, індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямованою на підтримання їх купівельної спроможності.
Відповідно до п. 5 розділу XXXII Порядку № 260 одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.
Отже, одноразова грошова допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення, на яке має право військовослужбовець на день звільнення. Тобто, одноразова грошова допомога при звільненні розраховується станом на момент звільнення за останньою посадою, яку займав військовослужбовець.
При цьому, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому індексація є невід'ємною складовою частиною сум грошового забезпечення.
Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, що забезпечує дотримання прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.05.2019 у справі № 820/5285/17 (адміністративне провадження № К/9901/38058/18), від 30.04.2021 у справі № 620/561/20 (адміністративне провадження № К/9901/17446/20),
Відтак, індексація відноситься до складу грошового забезпечення військовослужбовців, є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця та має включатися до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні.
При цьому, відповідно до довідки від 09.03.2021 № 763, яка наявна в матеріалах справи, позивачу в певних періодах служби виплачувалась індексація грошового забезпечення (наприклад, у червні 2015 року - жовтні 2015 року, грудні 2018 року - лютому 2021 року), а в певних не виплачувалась (у травні 2015 року, з листопада 2015 року по листопад 2018 року).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, обчисливши її розмір без врахування індексації грошового забезпечення, яка виплачувалась позивачу.
Застосовуючи механізм захисту права, порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, суд вважає за необхідне зобов'язати Центральне управління Військової служби правопорядку провести перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення, яке ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби, та здійснити виплату ОСОБА_1 невиплаченої суми перерахунку.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2021 ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подання позовної заяви б/н від 30.03.2021 до Центрального управління Військової служби правопорядку.
З огляду на те, що суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, а позивач, у свою чергу, звільнений від сплати судового збору, то відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача не підлягає судовий збір.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Центрального управління Військової служби правопорядку (адреса: 03113, м. Київ, пр-т. Перемоги, 55/2, ідентифікаційний код 09814460) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
3. Зобов'язати Центральне управління Військової служби правопорядку (адреса: 03113, м. Київ, пр-т. Перемоги, 55/2, ідентифікаційний код 09814460) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
4. Визнати протиправними дії Центрального управління Військової служби правопорядку (адреса: 03113, м. Київ, пр-т. Перемоги, 55/2, ідентифікаційний код 09814460), які полягають у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування індексації грошового забезпечення, яку ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) отримав під час проходження військової служби.
5. Зобов'язати Центральне управління Військової служби правопорядку (адреса: 03113, м. Київ, пр-т. Перемоги, 55/2, ідентифікаційний код 09814460) провести перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення, яке ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) отримував під час проходження військової служби, та здійснити виплату ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) невиплаченої суми перерахунку.
6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ст. 250 КАС України).
Суддя К.С. Пащенко