Ухвала
Іменем України
30 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 337/3244/21
провадження № 61-8205ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, яка підписана представником Маменко Катериною Сергіївною, на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2021 року в складі судді: Кучерук І. Г., та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 липня 2022 року в складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З. в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про встановлення факту проживання,
В червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про встановлення факту проживання, заінтересована особа: УДМС України в Запорізькій області.
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року проживав на території Української Радянської Соціалістичної Республіки (сучасної України), а після ІНФОРМАЦІЯ_1 на території Незалежної України у місті Запоріжжі. Проживаючи на території міста Запоріжжя, закінчив школу, та у 1984 році по закінченню ПТУ № 2, отримав середню освіту. У грудні 1988 року Ленінським районним військовим комісаріатом Запорізької області був призваний до лав Радянської армії. У грудні 1990 року був звільнений з військової служби та був поставлений на військовий облік до Ленінського районного військомату. В період часу з грудня 1985 року по січень 1987 року, та з вересня 1990 року по вересень 1994 року відбував покарання у місцях позбавлення волі на території Запорізької області.
Зазначав, що з 04 листопада 1988 року до 11 червня 2000 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , та проживав у квартирі дружини, без реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . У 2021 році, звернувся до Хортицького РВ у місті Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області, з метою оформлення паспорту громадянина України замість втраченого, але йому відмовлено у видачі паспорта громадянина України, у зв'язку з відсутністю реєстрації місця проживання станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року, та відсутності заяви про видачу паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, та для подальшого документування паспортом громадянина України рекомендовано звернутися до суду із заявою про встановлення особи та встановлення юридичного факту проживання (постійного проживання) на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року.
ОСОБА_1 просив: встановити особу - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Степне, Запорізької області, та встановити факт постійного проживання на території України, станом на 24 серпня 1991 року, та станом на 13 листопада 1991 року.
Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 20 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 05 липня 2022 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено особу ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , в м. Запоріжжя, Запорізької області, про що в книзі реєстрації актів цивільного стану 10 червня 1968 року, зроблено актовий запис № 40, та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 . Встановлено факт постійного проживання на території України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Запоріжжя, Запорізької області, станом на 24 серпня 1991 року, та станом на 13 листопада 1991 року. В іншій частині заяви відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в судовому засіданні було встановлено, що заявник ОСОБА_1 за вироком Ленінського народного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 1990 року, відбував покарання на території України у вигляді позбавлення волі у період з 14 квітня 1990 року по 21 вересня 1994 року, та був звільнений умовно достроково на підставі постанови Веселовського народного суду Запорізької області. Таким чином, на час набуття Україною незалежності, а саме станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року заявник ОСОБА_1 перебував в місцях позбавлення волі на території України та перебував у громадянстві колишнього СРСР. Рішення суду про встановлення факту постійного проживання заявника на території України йому необхідно для набуття громадянства України та отримання паспорту громадянина України. Вказані докази, в сукупності з іншими документами, які містяться в матеріалах справи, дають підстави для задоволення заяви. Суд не може погодитися з вимогами заявника ОСОБА_1 в частині встановлення того, що він уродженець с. Степне, Запорізької області, так як відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 10 червня 1968 року, актовий запис № 40, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Запоріжжі.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції достовірно встановив, що на час набуття Україною незалежності, а саме станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року заявник ОСОБА_1 перебував в місцях позбавлення волі на території України та перебував у громадянстві колишнього СРСР. Доводи апеляційної скарги про те, що заявнику слід було вимагати визнання факту постійного проживання на території України на час набуття законної сили вироком суду є неспроможними. Пунктом 13 Порядку провадження за заявами, поданими з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень передбачає позасудовий порядок встановлення факту перебування громадянина та постійного проживання на території України. Пункт 10 цього ж положення передбачає серед переліку документів , які необхідно надати заявникові, судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. Посилання у апеляційній скарзі на те, що оскаржуване судове рішення мало визначати факт проживання особи на території України на момент набуття чинності судовим вироком, яким він був покараний позбавленням волі, є проявом надмірного формалізму при вирішенні питання, позаяк обставини встановлені судом вочевидь свідчать про те, що заявник проживав постійно на території України як на час скоєння злочину так і на час засудження. Згідно довідки про звільнення з місць покарання вбачається, що як на час позбавлення волі, так і на час звільнення від покарання місцем проживання заявника було місто Запоріжжя. Факт відбуття покарання вочевидь свідчить про те, що вирок не було скасовано і він набув чинності. Тож наведені в апеляційній скарзі доводи, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення апелянтом норм закону.
У серпні 2022 року Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Маменко К. С., на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 липня 2022 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту постійного проживання на території України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Запоріжжя, Запорізької області, станом на 24 серпня 1991 року, та станом на 13 листопада 1991 року та постанову апеляційного суду в повному обсязі.
Підставою, на якій подається касаційна скарга, Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті і частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (справи № 591/5199/20 та № 320/948/18). Оскільки суди не встановили факту постійного проживання заявника на території УРСР чи України на момент набрання законної сили вироком суду, то це є підставою для оформлення належності до громадянства України. Задоволення судами заяви заявника та встановлення факту проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року не породжує для нього юридичних наслідків та не є підставою для оформлення та видачі йому паспорта громадянина України.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що заявник ОСОБА_1 за вироком Ленінського народного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 1990 року відбував покарання на території України у вигляді позбавлення волі у період з 14 квітня 1990 року по 21 вересня 1994 року, та був звільнений умовно достроково на підставі постанови Веселовського народного суду Запорізької області.
На час набуття Україною незалежності, а саме станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року заявник ОСОБА_1 перебував в місцях позбавлення волі на території України та перебував у громадянстві колишнього СРСР.
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 10 червня 1968 року, актовий запис № 40, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Запоріжжі. Актовий запис про його народження на той час було проведено с. Комишеваха, Комишеваська с/Рада, Оріхівського району.
Проживаючи на території м. Запоріжжя, ОСОБА_1 закінчив міське професійно технічне училище № 2, що підтверджується копією атестату № 13131 від 05 липня 1984 року.
У 1988 році, Ленінським районним військоматом Запорізької області, ОСОБА_1 був призваний до лав Радянської армії, у грудні 1990 року був звільнений з військової служби та був поставлений на військовий облік до Ленінського районного військомату, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 .
З 04 листопада 1988 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2000 року.
Відповідно до довідки УИН УМВД в Запорізькій області № 011219, від 21 вересня 1994 року, ОСОБА_1 у період з вересня 1990 року по 21 червня 1994 року, відбував покарання на території Запорізької області, та слідує за місцем проживання в АДРЕСА_1 .
Згідно приписки у довідці УИН УМВД в Запорізькій області № 011219, від 21 вересня 1994 року, ОСОБА_1 мав паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 02 серпня 1985 року ОВД Ленінського райвиконкома м. Запоріжжя.
Листом Хортицького районного відділу у місті Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області від 27 квітня 2021 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні заяви щодо оформлення паспорта громадянина України, та рекомендовано звернутися до суду для встановлення особи, та факту проживання на території України.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
На день розгляду справи в судах підстави та порядок набуття громадянства України регулювалися нормами Закону України «Про громадянство» від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ (далі - Закон № 2235-ІІІ).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 2235-ІІІ громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 503/246/19 (провадження № 61-11660свп20) зазначено, що:
«перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 315 цього Кодексу, не є вичерпним.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з'ясована мета його встановлення;
встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).
У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Факт постійного проживання особи станом на 24 серпня 1991 року не має правового значення для видачі паспорту громадянина України, замість втраченого або викраденого, тому за обставин даної справи не може бути встановлений в судовому порядку».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Встановивши факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року, що підтверджується належними доказами, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для часткового задоволення заяви.
Посилання на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 та від 22 вересня 2021 року у справі № 591/5199/20 необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, яка підписана представником Маменко Катериною Сергіївною, на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 липня 2022 року в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про встановлення факту проживання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков