Ухвала
29 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 684/515/20
провадження № 61-7950ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 08 червня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення заборгованості,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що за договором банківського вкладу (депозиту) SAMDN80000732057755 «Стандарт» від 09 січня 2013 року ОСОБА_1 передала, а відповідач прийняв вклад в сумі 18 000 дол. США на строк 365 днів, до 09 січня 2014 року включно зі сплатою 8,5 % річних за користування вкладом. До квітня 2014 року вона отримувала зі свого карткового рахунку проценти за договором банківського вкладу, однак з квітня 2014 року зарахування процентів припинилося. На її неодноразові звернення до Банку щодо урегулювання спірної ситуації з невиплати процентів, отримувала відповіді про те, що ситуація щодо невиконання договору виникла у зв'язку з нестабільною ситуацію в Україні та АРК, так як її депозит був відкритий у Криму. 05 грудня 2014 року вона направила відповідачу заяву про відмову від продовження строку вкладу та видачу їй усього вкладу з нарахованими процентами, на що отримала негативну відповідь. Рішенням Старосинявського районного суду від 19 липня 2017 року у справі № 684/763/16-ц, яке набрало законної сили, стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за договором банківського вкладу № SAMDN80000732057755 в розмірі 18 000,00 дол. США та три процента річних за прострочення повернення вкладу в сумі 25 229,72 грн за період з 13 січня 2015 року до 10 листопада 2016 року, зобов'язано Банк нарахувати та виплатити позивачу проценти за користування вкладом за період з 11 березня 2014 року по 10 січня 2015 року включно за процентною ставкою, яка діяла в цей період в банку для депозитних вкладів такого виду та з 11 січня 2015 року по день фактичного повернення вкладу за процентною ставкою в розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Для примусового виконання рішення суду позивач у грудні 2017 року звернулася до органів ДВС та за її заявами були відкриті виконавчі провадження № 58044791 та № 58044678. Стягнуті кошти за договором банківського вкладу 18 000,00 дол. США надійшли на рахунок позивача 20 травня 2020 року, а рішення щодо зобов'язання Банку нарахувати та виплатити позивачу проценти за користування вкладом залишилося не виконаним.
У зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань щодо строків повернення банківського вкладу позивач, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила стягнути з відповідача на її користь три процента річних від суми вкладу на підставі частини другої статті 625 ЦК України в розмірі 1 901,80 дол. США за період з 11 листопада 2016 року до дня виплати коштів 19 травня 2020 року.
В обґрунтування заподіяння моральної шкоди та її розміру ОСОБА_1 вказала, що вона є особою пенсійного віку та непрацездатною, більше 6 років була позбавлена можливості користуватися своїми заощадженнями, вести нормальний спосіб життя, повноцінно харчуватися та лікуватися. Кошти були необхідні для лікування її чоловіка, який хворів на онкологічну хворобу, потребував дороговартісного лікування, однак помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Протягом 2014-2016 років вона безрезультатно неодноразово зверталася до Банку щодо повернення банківського вкладу, погоджувалася на повернення депозиту частинами, однак отримувала відписки, а проценти за вкладом до даного часу залишилися не нараховані та не виплачені. За таких обставин, внаслідок неправомірних дій відповідача, вона зазнала моральних страждань та втрат немайнового характеру, моральної шкоди, розмір якої, враховуючи її непрацездатність, тривалість позбавлення її права користування коштами, неможливість відновлення втраченого здоров'я та втрату близької людини, відсутність коштів для лікування, вимушені зміни у її житті, в грошовому еквіваленті оцінює в 100 000,00 грн.
Рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 08 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 10 серпня 2022 року, позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 три процента річних за користування коштами відповідно до статті 625 ЦК України в сумі 1 415,27 дол. США та моральну шкоду в сумі 20 000,00 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
АТ КБ «ПриватБанк» у серпні 2022 року засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 08 червня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 серпня 2022 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову в яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022 року становить 2 481,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Отже, позивач визначає ціну позову на момент звернення до суду із таким позовом, яка є незмінною, крім випадків збільшення позовних вимог та зміни предмета позову, для розрахунку судових витрат, зокрема під час звернення до судів апеляційної та касаційної інстанцій.
Ціна позову, яка визначається в іноземній валюті, розраховується у національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання заяви.
З урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день подання Банком касаційної скарги (станом на 16 серпня 2022 року 1 долар США дорівнював 36,56 грн) сума трьох процентів річних 1 901,80 дол. США еквівалентна 69 529,80 грн.
Таким чином, ціна позову у цій справі (69 529,80 грн + 100 000,00 грн) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481,00 грн х 100 = 248 100,00 грн).
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Посилання заявника на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження не заслуговують на увагу, оскільки з указаних підстав підлягають оскарженню рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, зокрема, у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто такі доводи є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд зауважує, що обґрунтування касаційної скарги підставами, передбаченими частиною другою статті 389 ЦПК України, не звільняє заявника від обов'язку, у відповідності до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, обґрунтувати підстави перегляду в касаційному порядку судових рішень у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.
Верховний Суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), який вказував, що умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підтвердились, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 08 червня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення заборгованості відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак