іменем України
30 серпня 2022 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/4515/21
Головуючий у першій інстанції - Бездідько В. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/690/22, № 22-ц/4823/689/22
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючої - судді Шитченко Н.В.,
суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18 лютого 2022 року та додаткове рішення цього суду від 02 березня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди в порядку регресу,
місце ухвалення судового рішення - м. Прилуки,
дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - 22 лютого 2022 року,
час проголошення рішення - 12 год. 46 хв.
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь в порядку регресу кошти в сумі 58 750 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди, а також судові витрати.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, зазначала, що під час шлюбу сторони придбали нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_1 , яке оформлено на відповідача. Кошти на оплату вказаного майна подружжя взяло в борг. У подальшому шлюб між сторонами розірвано, а борг за придбане майно сплачений позивачкою. Оскільки наведене нежитлове приміщення придбано сторонами під час перебування в шлюбі та в інтересах сім'ї, а відповідач відмовляється добровільно повертати 1/2 частину сплачених позивачкою боргових зобов'язань, заявлену суму слід стягнути з ОСОБА_2 .
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди в порядку регресу задоволено. Стягнуто в порядку регресу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 58 750 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908,00 грн сплаченого судового збору.
Додатковим рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02 березня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Прилуцького міськрайонного суду від 18 лютого 2022 року та додаткове рішення цього суду від 02 березня 2022 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що надані ОСОБА_1 на підтвердження існування боргових зобов'язань подружжя копії розписок не свідчать про те, що відповідач був про них обізнаний, погоджував отримання позивачкою зазначених у них сум та несе солідарний обов'язок щодо їх повернення, в тому числі і про використання вказаних коштів в інтересах сім'ї, оскільки розписки не ідентифікують відповідача, як особу, що була присутня при отриманні коштів, і не місять його підпису. Про існування розписок відповідач дізнався під час судового розгляду.
Указує на те, що надана позивачкою копія договору про купівлю-продажу ОСОБА_1 земельної ділянки та копія інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, не містять інформації про ціну продажу земельної ділянки, і як наслідок, не підтверджує наявність у позивачки грошових коштів на погашення позики у травні-червні 2021 року.
Посилається на те, що на підтвердження доводів позову щодо особистого погашення нею 1000 доларів США ОСОБА_1 надала копію акцепту на укладення угоди про надання кредиту № 581290803 обслуговування кредитної лінії та відкриття відновлювальної кредитної лінії, а не саму угоду. За умовами даного акценту позивачка отримує лише 21 103,22 грн, решта суми спрямовується на погашення попереднього кредитного договору № 591051792 від 02 квітня 2019 року (перекредитування), а не на придбання нежитлової будівлі.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував його доводи щодо наявності у ОСОБА_2 на час укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення грошових коштів, внаслідок отримання від СТОВ «Батьківщина» орендної плати за землю у 2019 році, що підтверджено відповідними доказами.
Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 у встановлений судом строк не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, а рішення суду скасувати, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частинами 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що за час шлюбу сторонами взято кошти в борг на придбання нежитлового приміщення, які використані в інтересах сім'ї, борг сплачено позивачкою за рахунок коштів, отриманих в кредит від банку, та коштів від продажу земельної ділянки, а отже, майно, придбане в шлюбі та використане в інтересах сім'ї, та боргові зобов'язання мають бути поділені між сторонами, як колишнім подружжям.
Задовольняючи заяву про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, а понесені позивачкою витрати підтверджено належними доказами.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з наведеним висновком суду, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи.
У справі встановлено, що з 07 вересня 1999 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 22 січня 2021 року розірвано (а.с. 24).
За змістом наявної в матеріалах справи копії розписки 19 травня 2019 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 кошти в сумі 2 000 доларів США для купівлі нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначено, що отримані кошти будуть повернуті подружжям ОСОБА_4 протягом двох років. Розписка складена ОСОБА_1 власноручно в присутності її чоловіка ОСОБА_2 і є підтвердженням того, що кошти отримані (а.с. 11).
20 травня 2019 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, за яким продавець зобов'язується передати (продати) у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти у власність нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9-10). Відповідно до п. 5 вказаного договору, продаж нежитлового приміщення було вчинено за 100 000 грн., з яких 50 000 грн. продавець отримав від покупця до підписання цього договору, а 50 000 грн. покупець зобов'язувався сплатити до 31 грудня 2019 року.
Відповідно до копії розписки від 29 грудня 2019 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 1 000 доларів США. Зазначено, що кошти були отримані подружжям ОСОБА_4 для проведення розрахунку з продавцем по договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 20 травня 2019 року. Кошти зобов'язувалися повернути по першій змозі. Розписка складена ОСОБА_1 власноручно в присутності її чоловіка ОСОБА_2 і є підтвердженням того, що кошти отримані (а.с. 12).
Згідно з інформацією, що викладена в копії розписки від 30 грудня 2019 року ОСОБА_1 отримала грошові кошти від ОСОБА_7 . Зазначено, що кошти були отримані подружжям ОСОБА_4 у сумі 1 000 доларів США для проведення розрахунку продавцем по договору купівлі-продажу нежитлового приміщенням від 20 травня 2019 року. Кошти зобов'язувалися повернути по першій вимозі. Розписка складена ОСОБА_1 власноручно в присутності її чоловіка ОСОБА_2 і є підтвердженням того, що кошти отримані (а.с. 13).
У заяві від 03 січня 2020 року ОСОБА_5 , як продавець нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , повідомив, що ОСОБА_2 провів повний розрахунок за продаж нежитлового приміщення. Заява посвідчена державним нотаріусом Варвинської районної державної нотаріальної контори Чернігівської області - в.о. державного нотаріуса Талалаївської районної державної нотаріальної контори Чернігівської області Зеленським С.М. (а.с. 17).
22 січня 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено акцепт, за яким АТ «Альфа-Банк» прийняв пропозицію ОСОБА_1 на укладення Угоди про надання кредиту № 501290803 від 22 січня 2021 року, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Підставою для угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб. Сума кредиту 25 728 грн. Кредит надається позичальнику для: 1) власних потреб, розмір - 21 103,22 грн; 2) повернення заборгованості за кредитним договором № 591051792 від 02 квітня 2019 року, розмір - 2 896,78 грн; 3) виплати страхового платежу в розмірі 1 728 грн згідно з умовами комплексного Договору добровільного страхування ризиків позичальника № 8.501290803.111 від 22 січня 2021 року (а.с. 23).
За копією розписки від 30 січня 2021 року ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_1 кошти в сумі 28 000 грн, що відповідає еквівалентній 1 000 доларів США, отримані кошти є поверненням позики, яку вона давала подружжю ОСОБА_4 по розписці від 30 грудня 2019 року. Позика повернута в повному обсязі, претензій немає (а.с. 16).
29 квітня 2021 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_8 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким продавець передає земельну ділянку площею 2,0000 га, склад угідь: пасовища - 0,9170 га, сіножаті - 1,0830 га у межах згідно з планом, місце розташування якої: Чернігівська область, Прилуцький район (раніше Талалаївський район), с. Березівка, кадастровий номер 7425380500:01:001:0258, у власність покупця, а покупець приймає цю земельну ділянку і сплачує за неї обговорену грошову суму (а.с. 20).
Згідно із копією розписки від 01 травня 2021 року, ОСОБА_6 отримала кошти в сумі 33 500 грн, що відповідає 1 000 Євро від ОСОБА_1 в рахунок повернення позики по розписці від 29 грудня 2019 року. Позика повернута повністю, претензій немає (а.с. 14).
За змістом іншої копії розписки від 25 червня 2021 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 в рахунок повернення позики, яка була надана 19 травня 2019 року, грошові кошти в сумі 56 000 грн, що відповідає 2 000 доларів США. Позика повернута в повному обсязі (а.с. 15).
Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність достатніх правових підстав для покладення солідарного обов'язку по поверненню грошових коштів на відповідача.
Згідно з ч. 4 ст. 65 СК України визначено, що договір укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Статтею 65 СК України передбачено, що при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) у власність другій стороні (позичальнику) передає грошові кошти або інші речі, визнані родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму ж кількість речей того ж роду та такої якості.
Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
За доводами ОСОБА_1 , кошти на придбання нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , під час шлюбу бралися в борг на підставі розписок, як до підписання, так і після укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення. Боргові зобов'язання сплачені позивачкою за рахунок коштів, отриманих нею в кредит у АТ «Альфа-Банк» та продажу земельної ділянки в с. Березівка, площею 2,0000 га, кадастровий номер 7425380500:01:001:0258, за 4 400 доларів США із розрахунку 2 200 доларів США за гектар.
ОСОБА_1 , доводячи отримання грошових коштів у позику в інтересах сім'ї, надала копії розписок про отримання нею 19 травня 2019 року у ОСОБА_3 2 000 доларів США; 29 грудня 2019 року у ОСОБА_6 - 1 000 Євро; 29 грудня 2019 року у ОСОБА_7 - 1 000 доларів США. За копіями розписок, наданими позивачкою, 30 січня 2021 року ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_1 28 000 грн, що еквівалентно 1 000 доларам США; 28 червня 2021 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 56 000 грн, що відповідає 2 000 доларів США; 01 травня 2021 року ОСОБА_6 тримала від ОСОБА_1 33 000 грн, що еквівалентно 1 000 Євро.
ОСОБА_2 , заперечуючи проти заявлених позивачкою вимог, зазначав, що про існування отриманої позивачкою позики йому стало відомо з позовної заяви. Жодних письмових заяв чи погоджень на отримання зазначеної позивачкою позики він не надавав, про неї не обізнаний. Стверджував, що частину коштів на придбання нерухомості мав, отримавши від СТОВ «Батьківщина» кошти у виді орендної плати за землю, а іншу частину коштів віддав власнику приміщення, повернувшись із-за кордону, де перебував на заробітках.
Дослідивши наявні у справі докази щодо отримання та повернення грошових коштів, зокрема копії боргових розписок, наданих позивачкою, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції належним чином не проаналізовано їх текст та зроблено помилковий висновок щодо можливості покладення в основу рішення на підтвердження існування боргових зобов'язань подружжя, як належних та допустимих доказів при вирішенні даного спору.
Колегія суддів враховує, що надані позивачкою на підтвердження існуючих боргових зобов'язань розписки є копіями, оригінали у матеріалах справи відсутні.
З наданих ОСОБА_1 копій розписок неможливо ідентифікувати осіб, які надавали позивачці кошти, оскільки вони не містять відповідних паспортних даних позикодавців, відомостей щодо місця проживання, РНОКПП тощо, та їх підпис. Суд, першої інстанції, допитавши як свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_6 та врахувавши їх покази щодо надання в позику подружжю та отримання грошей від позивачки, у судовому рішенні не зазначив, виходячи з чого дійшов висновку, що саме ці особи були позикодавцями, з огляду на відсутність жодних ідентифікуючих даних про них у поданих ОСОБА_1 копіях розписок та наявності заперечень щодо отримання позики ОСОБА_2 . У наданих позивачкою копіях розписок відсутні і дані щодо відповідача, як одержувача позики, і його підпис.
У ході розгляду справи судом першої інстанції відповідач висловлював сумніви щодо дати складення розписок, у зв'язку з чим просив призначити судову експертизу щодо давності їх складання, проте таке клопотання судом першої інстанції було відхилено з посиланням на достатність сукупних доказів для вирішення спору.
У складених текстах копій розписок від 30 січня 2021 року про отримання ОСОБА_7 28 000 грн, 28 червня 2021 року про отримання ОСОБА_3 56 000 грн, від 1 травня 2021 року про тримання ОСОБА_6 33 000 грн також відсутні ідентифікаційні дані як осіб, які отримали грошові кошти, так і особи, яка їх повернула.
Суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що не підтверджуються матеріалами даної справи посилання позивачки на те, що боргові зобов'язання нею сплачені за рахунок коштів, отриманих від продажу земельної ділянки в с. Березівка, площею 2,0000 га, кадастровий номер 7425380500:01:001:0258, за 4 400 доларів США із розрахунку 2 200 доларів США за гектар. Так, відповідно до п. 1.1 копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 квітня 2021 року ОСОБА_1 передала земельну ділянку площею 2,0000 га, склад угідь: пасовища - 0,9170 га, сіножаті - 1,0830 га у межах згідно з планом, місце розташування якої: Чернігівська область, Прилуцький район (раніше Талалаївський район), с. Березівка, кадастровий номер 7425380500:01:001:0258, у власність ОСОБА_8 , а ОСОБА_8 прийняв цю земельну ділянку і сплатив за неї обговорену грошову суму. Указаний договір купівлі-продажу земельної ділянки не містить даних щодо ціни продажу. Жодних інших доказів на підтвердження продажу вказаної земельної ділянки за 4 400 доларів США із розрахунку 2 200 доларів США за гектар позивачкою не надано, а за змістом ст. 81 ЦПК України доказування (а отже і судове рішення) не може ґрунтуватися на припущеннях.
Пояснення ОСОБА_1 про те, що частину боргових зобов'язань сплачено нею за рахунок коштів, отриманих в кредит від АТ «Альфа-Банк», також не відповідають наявним доказам.
Як свідчать матеріали справи, 22 січня 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено акцепт, за яким АТ «Альфа-Банк» прийняв пропозицію ОСОБА_1 на укладення Угоди про надання кредиту № 501290803 від 22 січня 2021 року, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Підставою для угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб. Сума кредиту 25 728 грн. Кредит надається позичальнику для: 1) власних потреб, розмір - 21 103,22 грн; 2) повернення заборгованості за кредитним договором № 591051792 від 02 квітня 2019 року, розмір - 2 896,78 грн; 3) виплати страхового платежу в розмірі 1 728 грн згідно з умовами комплексного Договору добровільного страхування ризиків позичальника № 8.501290803.111 від 22 січня 2021 року (а.с. 23).
Отже, за умовами вказаного акцепту ОСОБА_1 відкрито кредитну лінію на суму 25 728 грн, з яких позивачка для власних потреб отримує 21 103,22 грн, решта суми йде на погашення попереднього кредитного договору № 591051792 від 02 квітня 2019 року (перекредитування) і виплату страхового платежу. Доказів, які б підтверджували зарахування і зняття позивачкою грошових коштів у сумі 21 103,22 грн для особистих потреб, матеріали справи не містять. Зазначене у сукупності спростовує твердження позивачки про те, що отримані нею кошти у АТ «Альфа-Банк» спрямовані саме на сплату боргових зобов'язань, а у матеріалах справи відсутні інші дані щодо доходів позивачки.
Виходячи з наведеного вище, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги щодо відсутності належних доказів на підтвердження доводів позову про існування боргових зобов'язань подружжя, отримання та використання коштів в інтересах сім'ї та подальшого погашення боргу особисто позивачкою.
Водночас, колегія суддів вважає такими, що підтверджуються належними доказами, доводи відповідача про те, що на час укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення відповідач мав відповідну частину грошових коштів, що підтверджується довідкою СТОВ «Батьківщина» від 14 січня 2022 року за вих. № 43/2-22, за якою у березні 2019 року ОСОБА_2 отримав орендну плату в сумі 36 119,32 грн (а.с. 45). Наведеним твердженням відповідача суд першої інстанції належної оцінки не надав. Твердження відповідача про перебування за кордоном з метою заробітку підтвердив свідок ОСОБА_9 .
Ураховуючи викладене вище та беручи до уваги невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, апеляційний суд вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову через його недоведеність.
Також належить скасувати додаткове рішення районного суду від 02 березня 2022 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому в силу п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу, у разі відмови у позові покладаються на позивача.
За таких обставин, дослідивши обставини справи в сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову за недоведеністю заявлених вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатив 1 362 грн судового збору (а.с. 90). Оскільки апеляційна скарга задоволена, то з позивачки на користь відповідача належить стягнути 1 362 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом.
Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18 лютого 2022 року та додаткове рішення цього суду від 02 березня 2022 року - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди в порядку регресу відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 1 362 (одну тисячу триста шістдесят дві) грн 00 коп. судового збору за апеляційний розгляд справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуюча: Н.В. Шитченко
Судді: Н.В. Висоцька
О.Є. Мамонова