Справа № 560/3603/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
29 серпня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06 вересня 2021 року № Ф-40108-17,
у лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (ГУ ДПС у Хмельницькій області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06 вересня 2021 року №Ф-40108-17 щодо стягнення з позивача боргу в сумі 20 883,93 грн.
27 квітня 2022 року Хмельницький окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення позовних вимог частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.09.2021 №Ф-40108-17У, в частині нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску за період з лютого 2017 року по квітень 2018 року у розмірі 11020 грн 24 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено те, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 перебував на податковому обліку в ГУ ДПС у Хмельницькій області з 07.12.2004 року по 07.03.2019 року.
08.04.2019 року позивачем подано Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (Звіт), згідно яких позивачем самостійно задекларовано єдиний соціальний внесок, а саме: - за 2017 рік в сумі 8448,00 грн. згідно Звіту №1687 від 08.04.2019 року; - за 2018 рік в сумі 9828,72 грн. згідно Звіту №1689 від 08.04.2019 року; - за 2019 рік в сумі 2754,18 грн. згідно Звіту №1691 від 08.04,2019 року.
Рішенням відповідача №012318/22-01-24-06/ НОМЕР_1 від 07.06.2021 року до позивача застосувано штрафні санкції та нараховано пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яке відповідно до відмітки поштової служби в повідомленні про вручення, вважається врученим позивачу 31.07.2021.
Так, за обліковими даними інтегрованої картки платника податків, станом на 31.08.2021, сума заборгованості позивача з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування становила 20883,93 грн.
За таких обставин, ГУ ДПС у Хмельницькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.09.2021 року №Ф-40108-17 про сплату недоїмки у сумі 20883,93 грн. та направлено платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення, який вручено позивачу 25.09.2021.
Крім того, у період з лютого 2017 року по квітень 2018 року позивач був застрахований, соціальний внесок за нього було сплачено АТ"Шепетівське АТП 16807".
Не погоджуючись з вказаною вимогою позивач звернувся до суду з даним позовом.
За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог частково.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 року №2464 (Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, у пунктах 3 і 10 ч. 1 ст. 1 Закону №2464 розкриті поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників - як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
При цьому, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Так, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску.
Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, Закон №2464-VI встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для його нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України відноситься фізична особа-підприємець), задля досягнення вищевказаної мети законодавчого запровадження збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування Законом №2464-VI встановлено обов'язок сплати такими особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх господарської діяльності.
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета законодавчого запровадження збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, що перебувають на обліку в органах ДФС як фізичні особи-підприємці, однак, підприємницьку діяльність не здійснюють і доходи від неї не отримують, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року справа №160/3114/19, від 04 грудня 2019 року справа №440/2149/19, від 23 січня 2020 року справа №480/4656/18, від 17 серпня 2020 року справа №140/1679/19.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач за період з лютого 2017 року по квітень 2018 року був застрахований та соціальний внесок за нього було сплачено АТ "Шепетівське автотранспортне підприємство 16807".
Тобто, у період з лютого 2017 року по квітень 2018 року (за який донараховано ЄСВ) позивач був найманим працівником та у цей період саме роботодавець - АТ "Шепетівське автотранспортне підприємство 16807" сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного фонду України.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності відповідачем не надано.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (лютий 2017 року по квітень 2018 року), нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, який має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї.
Також, позивач 08.04.2019 року подав Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, згідно яких позивачем самостійно задекларовано єдиний соціальний внесок, а саме: - за 2017 рік в сумі 8448,00 грн. згідно Звіту №1687 від 08.04.2019 року; - за 2018 рік в сумі 9828,72 грн. згідно Звіту №1689 від 08.04.2019 року; за 2019 рік в сумі 2754,18 грн. згідно Звіту №1691 від 08.04.2019 року.
Оскільки мінімальний розмір єдиного внеску в місяць з мінімальної заробітної плати у 2017 році становив 704 грн (3200,00 грн, х 22%), а за повний рік - 8448,00 грн.; в 2018 році становив 819,06 грн (3723,00 х 22%), а за повний рік - 9828,72 грн.; в 2019 році становив 918,06 грн (4173,00 х 22%), а за повний рік - 11016,72 грн, а отже позивач за 2017 рік повинен сплатити 704 грн (за січень 2017 року), за 2018 рік 819,06 х 8=6552,48 грн (за період з травня 2018 року по грудень 2018 року), та за 2019 рік (за період з січня 2019 року по березень 2019 року) - 2754,18 грн, (918,06 х 3).
Таким чином, нарахування Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області позивачеві до сплати єдиного соціального внеску у розмірі 11020,24 грн (7744,00 грн + 3276,24 (з 01.02.2017 по 31.12.2017 та з 01.01.2018 по 31.04.2018) є неправомірним.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.09.2021 №Ф-40108-17У є протиправною та підлягає скасуванню лише у розмірі 11020,24 грн.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.