ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 липня 2022 року м. Київ № 640/27403/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до Управління державної охорони України
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся із позовом ОСОБА_1 до Управління державної охорони України, в якому просить суд: стягнути з Управління державної охорони України на користь ОСОБА_1 виплату одноразової грошової допомоги при звільненні за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням всього періоду служби в сумі 15 527, 44 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2020 суд відкрив спрощене позовне провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідачем не проведено з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у повному розмірі, зокрема така виплата була нарахована лише за 10 років календарної служби, в той час як вислуга років позивача на службі складає 17 років, 02 місяці та 01 день, включаючи навчання позивача в академії внутрішніх справ.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, з огляду на те, що позивач набув право на виплату грошової допомоги при звільненні зі служби з органів внутрішніх справ, однак його не реалізував, а тому враховуючи викладене, а також положення абзацу п'ятого та сьомого пункту 10 Порядку № 393 (в редакції від 15.06.2019), УДО України не уповноважене здійснювати виплати вказаної допомоги, за час його навчання та служби в органах внутрішніх справ.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що його трудова книжка підтверджує наявність безперервного трудового стажу позивача, починаючи з 1987 року та наявність у нього правових підстав для отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.
У запереченні проти відповіді на відзив, відповідач посилався на практику викладену у постановах Великої Палатою Верховного Суду в постанові від 29.11.2018 у справі №9901/602/18 з аналогічних правовідносин.
Також, представником відповідачем заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з огляду на пропуск строків звернення до суду на підставі ч.5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України щодо місячного строк звернення до суду.
Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком, а стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає слідуюче.
30.08.1988 наказом Київської вищої школи МВС СРСР ім. Дзержинського Ф.Е. №114 ОСОБА_1 було зараховано слухачем 1-а курсу факультету №2 по підготовці спеціалістів для комплектування служби дільничних інспекторів міліції співробітників органів внутрішніх справ.
30.07.1992 наказом Української академії внутрішніх справ №137, позивачу було присвоєно кваліфікацію юриста з вищою освітою за спеціальністю «Правознавство» та видано диплом серії НОМЕР_1 .
22.09.1992 наказом Української академії внутрішніх справ №101о/с позивача звільнено в запас Збройних Сил, у зв'язку із переходом до інших міністерств відомств організацій, на підставі листа Прокуратури м. Києва від 01.09.1992 №6-92вп. та згідно з п. 3 ст. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
28.09. 1992 наказом №464 Прокуратури м. Києва позивача призначено стажистом на вакантній посаді слідчого прокуратури Печерського району.
27.03.2017 ОСОБА_1 підписав контракт на проходження військової служби в Управлінні державної охорони України та наказом №156-ОС позивача призначено на посаду начальника Служби Управління.
27.11.2019 наказом Управління державної охорони України №874-осдск ОСОБА_1 було звільнено з військової служби в запас Служби безпеки України, згідно п.п. г п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів та виключено останнього із списків особового складу, всіх видів забезпечення та встановлено, що вислуга років на 27.11.2019 становила: календарна - 17 років 02 місяці 01 день, пільгова 01 рік 02 місяці 17 днів, а загальна 18 років 04 місяці 18 днів.
У зв'язку звільненням, Управлінням державної охорони України було здійснено виплату грошової допомоги при звільненні з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення, лише за 10 років календарної служби.
13.12.2019 позивач звернувся до Управління державної охорони України із заявою, в якій просив виплатити одноразову грошову допомогу, згідно вимог абз. 1 п. 10 Порядку №393, виходячи з розрахунку 18 календарних років служби.
13.01.2020 листом № 2/6/28, відповідач проти задоволення вказаної заяви відмовив, з огляду на те, що останній не уповноважений, здійснювати виплату допомоги за весь час навчання позивача та служби в органах прокуратури.
Вважаю відмову відповідача протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Законів України "Про Збройні Сили України", " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Відповідно до Закону № 2232-XII Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), пунктом 180 якого встановлено, що військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ".
Згідно з пунктом 186 Положення № 1153/2008 щорічна основна відпустка надається згідно з графіком відпусток на наступний рік, що до 1 грудня затверджується командиром (начальником), який має право надавати відпустки військовослужбовцям, і доводиться під підпис до відома кожного військовослужбовця. Щорічна основна відпустка надається військовослужбовцю з урахуванням необхідності підтримання постійної бойової готовності та проведення заходів з підготовки військових частин, часу використання відпусток у попередньому році, побажань і сімейних обставин військовослужбовця, висновку (постанови) військово-лікарської комісії.
В особливий період військовослужбовцям надаються відпустки, визначені пунктами 17, 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Абзацом 4 пункту 192-1 Положення № 1153/2008 встановлено, що невикористана частина щорічної основної відпустки надається військовослужбовцю у порядку, визначеному Законом України " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII).
Статтею 1-2 цього Закону встановлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Право військовослужбовців на відпустки та порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них врегульовано статтею 10-1 Закону № 2011-XII.
Так, частинами 1 та 2 ст. 10-1 цього Закону, передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.
При цьому, частиною 17 ст. 10-1 цього Закону визначено, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. ( частина 19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII).
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. ( частина 8 ст. 10-1 Закону № 2011-XII).
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР " Про відпустки " (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ", особам, реабілітованим відповідно до Закону України " Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років ", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту " № 3551-ХІІ від 22.10.1993 (далі - Закон 3551-ХІІ) учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги:… використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до положень частини 3 ст. 9. Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно пункту 1 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Управління державної охорони України, затвердженого наказом УДО України від 27.07.2018 № 295/дск, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2018 за №944/32396 (далі - Порядок № 295), цей порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям в органах, підрозділах, установах, організаціях та навчальних закладах УДО України та членам сімей військовослужбовців у визначених законодавством випадках.
Абзацом першим пункту 3 глави 7 розділу V Порядку № 295, визначено, що у рік звільнення військовослужбовцям, звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкувань близькій особі, у зв'язку із скорочення штатів або проведення організаційних заходів, які не використали (використали частково) щорічну основну або щорічну додаткову відпустку, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу Управління та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористанні дні щорічної основної та додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки відповідно до вимог статті 10-1 Закону № 2011-XII.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що законом не виключаються випадки, коли особою рядового і начальницького складу відпустка не буде використана протягом календарного року. Одночасно, не передбачено позбавлення таких осіб права на відпустку, яке вони вже отримали в попередньому календарному році. При цьому, за бажанням таких осіб, вони можуть використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, особа має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається у праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, так як відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з особою рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, бо це суперечитиме суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
З наведеного вбачається, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96- та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Вказаний висновок суду узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 34 постанови від 21.08.2019 по справі № 620/4218/18.
Як встановлено судом, відповідачем було виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки під час служби в Управлінні державної охорони України, в той же час, на відповідача не може бути покладено обов'язку щодо виплати позивачу невикористаних днів відпустки за період його служби в органах прокуратури.
Суд звертає увагу, що та обставина, що позивач після звільнення зі служби в органах внутрішніх справ не реалізував свого права на отримання грошової допомоги при звільненні не позбавляє останнього права на отримання такої допомоги, однак, позивачу слід з метою реалізації вказаного права на отримання компенсації за невикористані дні відпустки звернутися до органу, з якого його було звільнено та який володіє відомостями щодо кількості днів невикористаної відпустки.
Враховуючи викладене, суд в ході розгляду справи не встановив протиправності дій відповідача у даних правовідносинах, у зв'язку з чим, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Положеннями статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають задоволенню.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.С. Мазур