ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 липня 2022 року м. Київ № 640/14554/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до про Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою;
- зобов'язати Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при звільненні у відставку з посади судді останній не отримав вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою згідно Закону України "Про судоустрій та статус суддів", оскільки статтю 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" виключено на підставі положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні". Поряд з цим, Рішенням Конституційного Суду України № 2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII визнано таким, що не відповідає Конституції України, а тому позивач вважає, що зазначеним Рішенням Конституційного Суду України поновлено право останнього на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, оскільки відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а тому відмова відповідача у виплаті вказаної вихідної допомоги є протиправною.
Ухвалою суду від 06.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/14554/20 та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
08.09.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що право на отримання вихідної допомоги є похідним від права на відставку, воно не існує окремо, його набуття безпосередньо пов'язано з фактом реалізації суддею іншого права - права на відставку. Оскільки на момент виходу позивача у відставку Законом № 2453-VI не передбачалась виплата такої допомоги, право на її отримання у позивача не виникло. Вказує, що позивач вийшов у відставку до прийняття Конституційним Судом України рішення від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020, а тому на нього не можуть поширюватись норми щодо виплати вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, які почали діяти вже після настання юридичного факту, з яким закон пов'язує виникнення права на вихідну допомогу - вихід судді у відставку.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 30.11.2017 № 3884/О/15-17 ОСОБА_1 звільнений з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Відповідно до наказу виконуючого обов'язки Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.12.2017 № 677-к звільнено ОСОБА_1 з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв'язку з поданням заяви про відставку на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 30.11.2017 № 3884/О/15-17.
Оскільки на момент виходу у відставку позивач не отримав вихідну допомогу, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020, 22.04.2020 останній звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з заявою про виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, передбаченої статтею 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010.
Листом від 05.06.2020 № 93/0/4-20 Голова ліквідаційної комісії з припинення діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ повідомила позивача про відсутність підстав для виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді у зв'язку з виходом у відставку, оскільки законодавством, що діяло на день виходу у відставку, не було передбачено виплату вихідної допомоги.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02.06.2016 № 1402-VII "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами) (далі - Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010).
Частиною 1 статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010, в редакції, чинній до 01.04.2014, було встановлено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Підпунктом 1 пункт 28 розділу ІІ Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", внесені зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010, якими, зокрема, виключена стаття 136.
Згідно з Прикінцевими положеннями Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" зміни, передбачені розділом II, набирають чинності з 01.04.2014.
Таким чином, з 01.04.2014 виплата вихідної допомоги суддям, які виходять у відставку, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 передбачена не була.
Отже, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010, у редакції, яка була чинна на момент прийняття Вищою радою правосуддя рішення від 30.11.2017 № 3884/О/15-17, яким позивача звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат.
Рішення щодо неконституційності Закону № 1166-VII у частині виключення статті 136 Закону № 2453-VI Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не приймалося.
При цьому, суд не приймає доводи позивача про те, що останній набув право на відставку у 2002 році, а тому, на думку останнього правовідносини, що виникають у зв'язку зі звільненням у відставку, не пов'язані безпосередньо у часі з правовідносинами щодо виплати вихідної допомоги, оскільки право на отримання вихідної допомоги суддя набуває з моменту реалізації ним права на відставку.
Відтак, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Вищою радою правосуддя рішення про звільнення позивача, а тому, оскільки на момент звільнення позивача у відставку виплата вихідної допомоги не передбачалась чинним законодавством України, підстави для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат відсутні.
Разом з цим суд звертає увагу, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.
Правові висновки з цього питання неодноразово викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26.05.2021 у справі № 200/6901/20-а, від 16.09.2020 у справі № 826/3337/17, від 25.06.2020 у справі № 826/3718/17, та ухвалі від 02.03.2021 у справі № 520/11188/2020, які в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають врахуванню судом.
З приводу рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Згідно з положеннями статті 91 Закону № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020 положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 72-74, 77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) відмовити.
Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.П. Катющенко