Провадження № 2/522/3148/22
Справа № 522/3008/22
26 серпня 2022 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Бондар В.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Зеленюк П.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» про поновлення на роботі та виплату компенсацію за час вимушеного прогулу, -
Позивач 08.02.2022 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» та просить:
- Скасувати наказ №250 від 31.12.2021 року та №90-К від 01.02.2022 КП Теплопостачання м. Одеси;
- Поновити ОСОБА_1 з 01.02.2022 у виконанні трудових обов'язків з врахуванням стажу роботи та правом на щорічну відпустку як оператора котельні 4-го розряду на КП «Теплопостачання м. Одеси»;
- Стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 01.02.2022 до дня, що передує дню поновлення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 23.10.2017 позивача було прийнято на роботу на посаду оператора котельні 3-го розряду. 01.02.2022 позивача було відсторонено від виконання обов'язків, яке він вважає незаконним, адже вакцинаціє проти ковід-19 є «примусовим» медичним експериментом над громадянами України. Також вказує, що вакцинація від ковід-19 не є обов'язковою. Тому, відповідач не мав права примушувати позивача до вакцинації та у зв'язку з не вакцинацією відсторонювати від роботи.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09.02.2022 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано 10-деннй строк для усунення недоліків.
Після усунення недоліків позову, ухвалою суду від 28.02.2022 провадження у справі було відкрито, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 06.04.2022.
У зв'язку з неявкою учасників справи у судове засідання 06.04.2022 розгляд справи було відкладено на 24.05.2022.
До суду 25.04.2022 надійшов відзив КП «Теплопостачання міста Одеси», згідно якого просять відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
В обґрунтування відзиву зазначено, що відповідачем було повідомлено усіх працівників підприємства про необхідність проведення обов'язкового профілактичного щеплення від ковід-19. Від ознайомлення з таким наказом позивач відмовився під особистий підпис. 25.01.2022 позивач під підпис отримав персональне повідомлення про необхідність проведення щеплення. У зв'язку з ненаданням доказів профілактичного щеплення, позивача було відсторонено від роботи Позивача з 01.03.2022 було знову допущено до роботи, що свідчить про недійсність розрахунку заборгованості та вимога про поновлення на роботі не може бути задоволена.
У зв'язку з неявкою учасників справи у судове засідання 24.05.2022 розгляд справи відкладено до 13.07.2022.
У судовому засіданні 13.07.2022 проведеному за участі ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2 було відкладено розгляд справи на 29.07.2022.
До суду 15.07.2022 надійшла заява ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог, згідно якої уточнив, що середня заробітна плата за час вимушеного прогулу складає 14 031,88 грн.
У судовому засіданні 29.07.2022, надано копію уточненого позову представнику відповідача, розгляд справи відкладено на 26.08.2022.
У судовому засіданні 26.08.2022 ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та просив задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 заперечував проти позову.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з статтею 49 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 було прийнято на роботу у КП «Теплопостачання міста Одеси» наказом №808-К від 20.10.2017 (а.с.95-96).
Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» 31.12.2021 винесло наказ №250 «Про обов'язкове профілактичне щеплення працівників КП «ТМО», згідно яким в строк до 26.01.2022 на підставі списків працівників від структурних підрозділів, які не зробили обов'язкове профілактичне щеплення від COVID-19, підготувати відповідний наказ (накази) про відсторонення цих працівників від роботи без збереження заробітної плати, до надання документів передбачених п.1 (довідка про щеплення, довідка про неможливість робити щеплення) даного наказу про проведення щеплення або про протипоказання (а.с.12-15). На наказі міститься відмітки про працівників та проходження ними вакцинації, біля прізвища ОСОБА_1 стоїть відмітка «відмова» 13.01 (а.с.73 на звороті).
Того ж 13.01.2022 комісії КП «Теплопостачання міста Одеси» складено Акт яким засвідчено відмову ОСОБА_1 від ознайомлення з наказом №250 від 31.12.2021 (а.с.74).
25.01.2022 КП «Теплопостачання міста Одеси» видало особисте повідомлення №06-48-212 ОСОБА_1 , якого повідомили про необхідність надати сертифікат про вакцинацію або довідку про наявність протипоказань до щеплення. Попереджено про наслідки не вчинення таких дій (а.с.18, 75). Другий примірник отримано 25.01.2022 (а.с.75).
Наказом Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» №90-К від 01.02.2022 ОСОБА_1 - оператора котельні експлуатаційно-ремонтного району №5 з 02.02.2022 відсторонено від виконання роботи без збереження заробітної плати на період усунення причин, що зумовили відсторонення. Підставою винесення наказу зазначено повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 25.01.2022 №06-48-212 (а.с.11).
Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» 01 березня 2022 винесло наказ №192-К, яким ОСОБА_1 оператора котельні 4 розряду експлуатаційно-ремонтного району №5 допущено до роботи з 01 березня 2022 року (а.с.76).
Згідно зі ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
До інших передбачених законодавством випадків належить, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
Відсторонення працівника від роботи є призупинення з ним трудових відносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою.
Тимчасове увільнення працівника від виконання трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та з підстав, встановлених законодавством, є особливим заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
Пунктами а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачено обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян, у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-ІІІ встановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до частин 1-2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні, є обов'язковими. Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
Підпунктами 1-2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 (в редакції, чинній на 21 грудня 2021 року) «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом 8АЛ.8-СоV-2», на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти СОVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти СОVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19 , виданий закладом охорони здоров'я.
За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, підлягають працівники: підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.
Верховний Суд в постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об'єктивні підстави, та є виправданим.
А відтак, працівники КП «Теплопостачання міста Одеси» як працівники об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 на період дії карантину.
Разом з тим, наказ Міністерства охорони здоров'я від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники які підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» передбачає, що щеплення проводиться в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16.09.2011 №595.
Відповідно до п. 3 вказаного Переліку протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем, який вирішує питання щодо проведення вакцинації відповідно до рекомендацій, викладених у цьому Переліку та інших національних настановах, а у п.4 Переліку... визначені абсолютні протипоказання до ведення вакцини.
02 листопада 2021 року наказом МОЗ №2394 затверджено форму довідки №028-1/о «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19».
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 5.02.2020 за №521 Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року N 133, доповнено розділом «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39 такого змісту: «СОVID-19».
На підставі матеріалів справи безспірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 працюючи на посаді оператора котельні експлуатаційно-ремонтного району №5 не надав керівництву ні довідки відповідної форми про наявність протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, ні сертифікату про проходження вакцинації, що беззаперечно підтверджує відсутність у ОСОБА_1 протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 та те, що ОСОБА_1 не вакцинувався проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, що відповідно до згаданого вище законодавства було його обов'язком.
За таких обставин, суд вважає, що роботодавець КП «Теплопостачання міста Одеси» з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СОVID-19, для забезпечення безпеки усіх учасників процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», підпунктів 1-2 пункту 41-6 постанови КМ України від 09.12.2020 року №1236, якими на керівників покладено обов'язок забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов'язковість профілактичних щеплень проти СОVID-19 яких визначена переліком, правомірно прийняв рішення про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , а відтак оскаржуваний наказ, який прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236, відповідає вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.
Суд вважає, що держава, встановивши окремим категоріям працівників, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, заборону працювати, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всього колективу працівників та відвідувачів, тому право ОСОБА_1 на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки він не вакцинувався проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, яке є обов'язковим, та не надав медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації, відсторонення ОСОБА_1 від роботи має об'єктивне та розумне обґрунтування.
Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Примушування до вакцинації чинним законодавством України не передбачене, навіть якщо вакцинація проти окремих хвороб є обов'язковою, а тому змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, і з огляду на це чинне законодавство надає право керівникам підприємств, установ, організацій відсторонювати від роботи певних працівників без збереження за ними заробітної плати.
Слід зазначити, що ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей» передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно- протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, і роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності за бездіяльність щодо невиконання контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що керівник закладу, на якого покладено обов'язок забезпечення безпеки усіх учасників робочого процесу, діяв у межах своїх повноважень і відповідності до вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021№ 2153, а відтак правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення.
В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов'язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.
Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Між тим, такі втручання цілком припустимі.
Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує нате, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно наметі законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».
Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 року рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):
«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016р., з додатковим посиланням).»
ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов'язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов'язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):
«Що стосується мети, яку переслідує обов'язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров'я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві вцілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров'я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».
А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов'язкової вакцинації суд наводить такі доводи:
«285. … Хоча система обов'язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров'я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними вданому контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.
В контексті охорони здоров'я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров'я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати втому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов'язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов'язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».
З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов'язкову вакцинацію має вагомі причини.
Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов'язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров'я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.
Стосовно доводів позивача про сумнівність ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров'я людини та які вразі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві.
Зважаючи на те, що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров'я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов'язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти.
Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».
Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке:
«306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я.
Верховний суд цілком послідовно стверджує наступне (постанова від 10.03.2021р. у справі №331/5291/19):
«Вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто, в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише утому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави тобто було виправданим.
Держава, встановивши відсторонення певних категорій працівників від виконання обов'язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників процесу.
Отже, на переконання суду, право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач фактично відмовився (не надав інформації про наявність щеплення) від обов'язкового щеплення.
Втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві, а тому не може вважатися медичним експериментом чи дискримінацією.
Позовні вимог ОСОБА_1 про зобов'язання виплатити заробітну плату за час відсторонення є похідними від вимог про визнання наказу про відсторонення незаконним, а тому не підлягають задоволенню у зв'язку з відмовою у задоволенні основних вимог.
Європейський суд з прав людини у справі "Христов проти України" (рішення від 19 лютого 2009 року) вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів, (дивитися справу "Брумареску проти Румунії". (Brumarescu v. Romania) /GC/ N28342/95, n.61, ECHR 1999- УII).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини. ( Справа Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia ) заява № 52854/99, п. 52,ECHR .
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов переконливого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 , тому відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» (код ЄДРПОУ 34674102, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б) про поновлення на роботі та виплату компенсацію за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Апеляційна скарга подається шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду.
Повний текст рішення суду складено 29.08.2022.
Суддя: В.Я. Бондар