29 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 759/11499/21
провадження № 51-2075 ск 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 30 липня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року,
встановив:
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 30 липня 2021 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 ,
засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді розбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.
Задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 та стягнуто з ОСОБА_5 на його користь 59 111,19 грн матеріальної шкоди і 200 000 грн моральної шкоди.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України за обставин, викладених у вироку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення. Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 задоволено частково.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 30 липня 2021 року щодо ОСОБА_5 змінено в частині вирішення цивільного позову. Зменшено суму моральної шкоди, стягнутої з ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_6 , до 150 000 грн.
В порядку ч. 2 ст. 404 КПК України вирок суду в частині рішення про стягнення з ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_6 матеріальної шкоди скасовано та в задоволенні цивільного позову в цій частині відмовлено. У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Не погоджуючись із рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, захисник звернулася до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою про перегляд зазначених судових рішень та з клопотанням про поновлення пропущеного строку на їх касаційне оскарження.
Розглянувши наведені у клопотанні захисника причини пропуску нею строку на касаційне оскарження рішень суду першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Верховного Суду визнає такі причини поважними, а тому вважає за необхідне поновити цей строк.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 ставить питання про незаконність рішень суду першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення цивільного позову потерпілого до засудженого, а саме, розміру стягненної моральної шкоди. При цьому захисник зазначає, що суд першої інстанції необгрунтовано визначив розмір стягнення моральної шкоди із засудженого в сумі 200 000 грн, а апеляційний суд, частково задовольнивши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , належним чином не обгрунтував підстав зменшення її розміру саме до 150 000 грн. При цьому стверджує, що судами не було належним чином враховано норм ст. 23, ч. 2 ст. 1193 ЦК України, оскільки потерпілий, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, переходив дорогу поза межами нерегульованого пішоходного переходу. Також захисник вказує, що судами не було взято до уваги майновий стан ОСОБА_5 , той факт, що на його утриманні знаходяться батьки-пенсіонери, мати має довічну інвалідність, потребує постійного лікування. Крім того, засуджений раніше не судимий, щиро розкаявся у скоєному з необережності злочині, повністю визнав свою провину та активно допомагав потерпілому під час його лікування. Тому вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам виваженості, розумності та справедливості, є занадто великим та фактично засуджений не має можливості відшкодувати таку суму потерпілому, у зв'язку із чим просить зменшити розмір моральної шкоди до 25 000 грн. Також захисник стверджує, що судами не було враховано, що частина моральної шкоди, яка була заподіяна потерпілому, має буде відшкодована страховиком в порядку, передбаченому ст. 26-1 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі якої страховиком відшкодовується потерпілому моральна шкода у розмірі 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, але фактично, судом апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення було враховано суму страхового відшкодування, яка була зазначена в полісі обов'язкового страхування ОСОБА_5 - 260 000 грн. Крім цього, захисник зазначає, що потерпілим не було пред'явлено цивільний позов до страховика в рамках кримінального провадження, що, на його думку, є підставою для відмови у позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладеніу постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши долучені до скарги копії судових рішень, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 , правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України та призначене йому покарання не оспорюються.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про неправильне вирішення судами цивільного позову в частині стягнення із засудженого відшкодування моральної шкоди, то вони не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦПК України, за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Частиною 2 статті 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, окрім іншого, може полягати у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я; в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров?я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Усупереч доводам, викладеним у касаційній скарзі захисника, заявлений потерпілим ОСОБА_6 цивільний позов у частині стягнення моральної шкоди суд вирішив із додержанням правил глави 9 КПК України із урахуванням положень ст. ст. 23, 1172,1187 ЦК України.
Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції, задовольняючи цивільний позов потерпілого в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 200 000 грн, взяв до уваги тривалість лікування та реабілітацію потерпілого, встановлення останньому другої групи інвалідності, внаслідок отриманих травм та необхідність додаткових зусиль для відновлення та організації нормального життя потерпілого.
Водночас, апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , звернув увагу на те, що у вказаній дорожньо-транспортній пригоді потерпілий також знехтував елементарними правилами безпеки дорожнього руху, оскільки, перебуваючи у стані сп'яніння, переходив проїзну частину дороги, призначену для руху транспортних засобів, поза межами нерегульованого пішохідного переходу.
При цьому, врахувавши в сукупності негативні наслідки, які настали для потерпілого, а саме, те, що йому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди були спричинені тяжкі тілесні ушкодження у вигляді відкритої травми правої гомілки та відкритої черепно-мозкової травми з численними переломами кісток, остання з яких обумовила неефективність дихання та його кому, що ці травми призвели до операційних втручань, потребували тривалого лікування та реабілітації, зумовили встановлення йому ІІ групи інвалідності, очевидно погіршили його здібності та обмежили можливості їх реалізовувати, змінили звичний спосіб життя, потребували значного періоду часу та зусиль для пристосування і відновлення повноцінної життєдіяльності, та всі встановлені обставини, які підлягають врахуванню при визначенні розміру моральної компенсації та мають для цього істотне значення, виходячи із вимог справедливості, розумності і виваженості, частково задовольнив апеляційну скаргу захисника в частині вирішення цивільного позову та обгрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди потерпілому у сумі 150 000 грн, з чим погоджується і колегія суддів.
При цьому, як вірно зазначив апеяційний суд,всупереч доводам захисника та відповідно до ч. 4 ст. 1193 ЦК України, матеріальне становище засудженого не може бути підставою для зменшення розміру шкоди, що завдана вчиненням даного кримінального правопорушення до 25 000 грн, оскільки розмір моральної компенсації у вищевказаній сумі є несправедливо та невиправдано заниженим.
Тому колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції і вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди потерпілому у сумі 150 000 грн було визначено із засад розумності, виваженості та справедливості з урахуванням фізичних та моральних страждань потерпілого, конкретних обставин справи, наслідків вчиненого злочину і вважати його необґрунтовано завищеним підстав немає.
Також колегія суддів відхиляє, як безпідставні твердження касаційної скарги захисника про те, що судами не було враховано, що частина моральної шкоди, яка була заподіяна потерпілому, має буде відшкодована страховиком в порядку, передбаченому ст. 26-1 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі якої страховиком відшкодовується потерпілому моральна шкода у розмірі 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, оскільки вказана норма визначає розмір моральної шкоди, який у визначених законом випадкам стягується із страховика, та не є формулою, яка в загальному визначає суму грошових коштів, які підлягають стягненню внаслідок втрати немайнового характеру, які викликані моральними чи фізичними стражданнями, або іншими негативними явищами.
Доводи касаційної скарги захисника про те, що судами не враховано того, що потерпілим не було пред'явлено цивільний позов до страховика в рамках вказаного кримінального провадження, що, на його думку, є підставою для відмови у позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі, згідно висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, також не заслуговують на увагу.
Зокрема, згідно правового висновку,викладененого у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №465/4287/15 від 11 грудня 2019 року, діючим законодавством не передбачено обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика чи до суду.
Істотного порушення вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б були підставами для зміни чи скасування судових рішень, у провадженні не встановлено.
Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою і відповідає вимогам ст.ст. 370 419 КПК України.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.
Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Поновити захиснику ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 строк касаційного оскарження вироку Святошинського районного суду м. Києва від 30 липня 2021 року та ухвали Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 30 липня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3