Справа № 438/2017/21
Провадження 2/438/176/2022
іменем України
29 серпня 2022 року м. Борислав
Бориславський міський суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Хемич О.Б.,
за участю секретаря судового засідання - Валькович Г.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом комунального підприємства «Вододар» Бориславської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, -
29 грудня 2021 року позивач комунальне підприємства «Вододар» Бориславської міської ради звернулось до суду з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги про стягнення з водопостачання та водовідведення в розмірі - 22 061, 16 грн. (двадцять дві тисячі шістдесят одна) гривня 16 коп., інфляційний нарахувань - 2 667,00 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят сім) гривень 00 коп., 3% річних - 1 119,44 грн. (одна тисяча сто дев'ятнадцять) гривень 15 коп.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що, комунальне підприємство «Вододар», відповідно до вимог Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», Закону України «Про житлово комунальні послуги», «Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України» затверджених наказом Міністерства з питань ЖКГ України від 27.06.2008 року №190, «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ №630 від 21.07.2005 року, «Правил надання послуг з центрального водопостачання та центрального водовідведення», затверджених Постановою КМУ №690 від 05.07.2019 року, надає послуги по водопостачанню та водовідведенню.
Також, позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачі є індивідуальними споживачами послуг з водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , які надає комунальне підприємство «Вододар» Бориславської міської ради.
Станом на 01 грудня 2021 рік у відповідачів виникла заборгованість перед комунальне підприємство «Вододар» з водопостачання та водовідведення у розмірі 22 061,16 грн. Посилаючись на ст. 625 ЦПК України комунальне підприємство «Вододар», зазначає, що з відповідачів підлягає стягненню за період прострочення основного зобов'язання індекс інфляції за весь час прострочення в сумі - 2 667,00 грн. та 3 % річних від простроченої суми в розмірі - 1 119,44 грн.
На виконання п.9 ч.3 ст. 175 ЦПК України позивачем, в позовній заяві подав попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести.
Ухвалою судді від 15 січня 2021 року було відкрите провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.
02 лютого 2021 через канцелярію суду надійшла заява від представника позивача - адвоката Бачинського А.В. про стягнення понесених судових витрат у сумі 1 500, 00 грн. за складання позовної заяви та стягнення сплаченого судового збору в сумі 2 270, 00 грн.
В судове засідання з'явився представник - позивача не з'явився, в матеріалах справи наявна заява представника позивача про розгляд справи без його та позивач участі.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились про час, дату, місце судового засідання були повідомлені своєчасно та належним чином відповідно до вимог статті 128 ЦПК України.
В матеріалах справи наявна заява відповідача ОСОБА_1 про розгляд справи без її участі, в якій остання просила при ухваленні рішення застосувати строки позовної давності 3 роки.
Відповідачами в установлений частиною сьомою статті 178 ЦПК України строк не подано до суду відзив на позовну заяву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено частиною 8 статті 178 ЦПК України.
Таким чином, відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, однак у судове засідання не з'явилась.
Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідачі належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідачів.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази, вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню виходячи з такого.
Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 значаться зареєстрованими за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з відділу реєстрації Бориславської міської ради Львівської області, отриманих судом відповідно до вимог ч.6 ст.187 ЦПК України.
Наявними у справі доказами встановлено, що між позивачем та відповідачами фактично склалися правовідносини з приводу надання послуг по водовідведенню та водопостачанню в будинку, де знаходиться квартира відповідачів.
У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», установлено, що договір про надання послуг укладається між виконавцем послуг і споживачем. Відсутність укладеного договору не звільняє споживачів від сплати за фактично надані послуги.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 221/515/15-а, згідно з якою, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними, і відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг в такому випадку не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати у повному розмірі, а також в постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 210/5796/16-ц.
Відповідно до статті 68 Житлового кодексу України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Приписами пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» суб'єктами відносин у сфері питної води та питного водопостачання є споживачі питної води.
Статтею 22 цього Закону передбачено, що споживач зобов'язаний своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів та послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Згідно ст. 16 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» - послуга по централізованому водопостачанню надається своєчасно, безпреривно, належної якості та підлягає оплаті.
Відповідно до п. 18 ч.1 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення» розрахунковим період для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Відповідно до вимог ст. 32 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» тарифи на надання послуг питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю компенсувати експлуатаційні витрати та забезпечити надійну роботу об'єктів централізованого питного водопостачання.
Несплата боргу призводить до погіршення стану комунальних мереж централізованого водопостачання та водовідведення, погіршує можливості щодо забезпечення екологічного добробуту міста і негативно впливає на впровадження природоохоронних заходів.
Проживаючи у багатоквартирному будинку, відповідачі користуються житлово-комунальними послугами з водопостачання та водовідведення, які надаються позивачем. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі взагалі не користується послугами комунального підприємства «Вододар» до суду не надано.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» суб'єктами відносин у сфері питної води та питного водопостачання є споживачі питної води.
В порядку передбаченому ст. 540 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний з кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Правила користування приміщеннями житлових будинків, затверджені Постановою КМУ України від 08 жовтня 1992 року № 572, п. 18 зобов'язують наймача, власника й орендаря житлового приміщення оплачувати житлово-комунальні послуги, тому враховуючи положення ст. 541 ЦК України зобов'язання з оплати комунальних послуг мають солідарний характер, а тому відповідачі несуть солідарні зобов'язання з оплати житлово-комунальних послуг.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого комунальним підприємством «Вододар» відповідачами не була сплачена сума заборгованості за отримані послуги водопостачання та водовідведення, яка на час розгляду справи не погашена.
Згідно наданих позивачем розрахунків, відповідачам нарахована заборгованість за квітень 2018 по листопад 2021 року у загальному розмірі 25 847,60 коп., інфляційні витрати - 2 667, 00 грн., 3 % річних від простроченої суми - 1 119,44 грн. Наданими послугами водопостачання та водовідведення відповідачі користувались, із заявами про припинення надання послуг, а також зі скаргами у зв'язку із ненаданням послуг не звертались. (а.с.5).
Зазначена заборгованість утворилася внаслідок не проведення оплати відповідачами за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що підтверджується наданим позивачем розрахунком суми заборгованості.
Відповідачами не спростовані докази позивача щодо наявної заборгованості, не доведено належними допустимими доказами фактів ненадання їм послуг, не споживання послуг або оформлення відмови від їх надання.
У випадку небажання сплачувати послуги водопостачання та водовідведення, відповідачі не були позбавлені можливості відмовитись від цієї послуги комунального підприємства «Вододар», однак не скористалися даною можливістю та не звернулись до позивача з будь-якими заявами щодо якості надання послуг водопостачання або відключення від постачання води, каналізації. Доказів на підтвердження того, що відповідачі не користувалась послугами позивача суду не надано.
У відповідності зі ст. ст. 67, 68 ЖК України, оплата за комунальні послуги стягується крім квартирної плати по затвердженим у встановленому законом порядку тарифам і повинна вчасно вноситися споживачем - наймачем і членами його родини, які на підставі ч.1 ст.64 ЖК України, користуються нарівні з наймачем всіма правами й несуть разом з ними солідарну майнову відповідальність по зобов'язаннях, що випливає з договору житлового наймання.
Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правовідносини між співвласниками майна як суб'єктами цивільних правовідносин та іншими особами регулюються законами України та договорами, укладеними власниками (співвласниками) майна та іншими особами.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності письмового договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 214/7766/15-ц.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно до п. 21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630, у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого постачання холодної та гарячої води і водовідведення - з розрахунку на одну особу та на ведення особистого підсобного господарства; з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Згідно з зазначеною статтею, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Таким чином, між комунальним підприємством «Вододар» та відповідачами виникли відносини, що породжують цивільні права та обов'язки за відсутності письмового договору, як такого, оскільки підприємство надає житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення. Отже, відповідачі зобов'язані сплатити грошові кошти за надані комунальні послуги, а позивач має право вимагати від відповідачів виконання обов'язку щодо оплати наданих послуг, виходячи з факту надання житлово-комунальних послуг до квартири, що розташована в багатоквартирному житловому будинку, та ґрунтується на законі.
Позивач фактично надавав відповідачам житлово-комунальні послуги, а відповідачі, будучи власниками квартири, не відмовлявся від них.
Щодо застосування строків позовної давності, які відповідач ОСОБА_2 просила застосувати, то слід зазначити таке.
Як вбачається із розрахунку заборгованості (а.с. 5), в такому зазначено за заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання за період з квітня 2018 року по грудень 2021 року - у розмірі 25 847,60 грн., інфляційні витрати - 2 667, 00 коп., 3 % річних від простроченої суми - 1 119,44 грн.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, позовна давність переривається у разі пред'явлення позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Позивачем пред'явлено позов про стягнення заборгованості за період 01.04.2018 року по 01.12.2021 року. Відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу трирічної позовної давності.
З наданого суду розрахунку заборгованості відповідачів вбачається, що останні здійснювали проплати за надані послуги 01.02.2020 у сумі 86,12 грн., 09.07.2021 у сумі 400 грн.; 23.09.2021 у сумі 200 грн., що свідчить про переривання перебігу позовної давності та визнання відповідачами свого боргу.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про задовлення позову у повному обсязі та солідарно стягнути з відповідачів на користь КП «Вододар» заборгованості в розмірі 22061, 16 грн., інфляційні витрати - 2667, 00 коп., 3 % річних від простроченої суми - 1119,44 грн.
Вирішуючи питання про стягнення судових витрат з відповідачів в сумі 3 770,00 грн., суд дослідивши заяву представника позивача про стягнення судових витрат, приходить до такого.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, між адвокатом Бачинським А.В. та позивачем комунальним підприємством «Вододар» був укладений Договір № 9/2020 про надання правової допомоги від 31.12.2020 року. Відповідно до акту про надану правову допомогу від 05.01.2022 року загальна сума витрат на правничу допомогу становить 10 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано копію договору № 9/2020 про надання правової допомоги від 31.12.2020 року; акту про надану правову допомогу від 04.01.2020 року; акту про надану правову допомогу від 01.03.2020 року
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17 (провадження № 61-5662св20) зазначено, що «на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги представник позивача - адвокат Богомазом А. П. надав до суду копію договору про надання професійної правничої допомоги від 02 червня 2020 року № 3/20, копію ордера від 16 червня 2020 року та квитанцію від 02 червня 2020 року на суму 3 000,00 грн. Водночас представник не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, тому немає підстав для стягнення витрат на правничу допомогу».
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу представник позивача разом із заявою про стягнення судових витрат надав суду: договір № 9/2020 про надання правової допомоги від 31.12.2020 року; договірні ставки адвокатського гонорару; акт про надану правову допомогу від 05.01.2022 року.
Отже, враховуючи надані представником позивача документи на підтвердження надання правничої допомоги загальна сума стягнення витрат за надання професійної правничої допомоги становить 1 500,00 грн. Суд переконаний, що саме така сума відповідатиме вимогам розумності, раціональності та справедливості.
Згідно зі ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача, а тому суд стягує з відповідачів солідарно на користь позивача судовий збір у розмірі 2 270,00.
Керуючись ст. ст. 625,629, 509,526 ЦК України, ст. 67, 68 ЖК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» ст. ст. 12, 13, 76, 77, 81, 265, 268 ЦПК України суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Вододар» Бориславської міської ради заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 22061,16 грн., інфляційні витрати - 2667,00 коп., 3 % річних від простроченої суми - 1119,44 грн., всього - 25847,60 грн.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь комунального підприємства «Вододар» Бориславської міської ради судовий збір у розмірі 2 270,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 1 500,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повне найменування учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
позивач: комунальне підприємство «Вододар» Бориславської міської ради, код ЄДРПОУ 37650131, місцезнаходження: вул. В. Великого, 229 а, м. Борислав, Львівська область;
відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_1
відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_1
відповідач: ОСОБА_4 , зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 .
Суддя О.Б. Хемич