ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 липня 2022 року м. Київ № 640/4538/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
25.02.2020 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) через представника звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУ ПФУ), у якій просить:
- визнати дії ГУ ПФУ щодо обмеження у розмірі виплати пенсіонеру ОСОБА_1 нарахованого йому відповідно з вимогами чинного законодавства щомісячного пенсійного забезпечення, - протиправними;
- зобов'язати ГУ ПФУ здійснювати згідно з законодавством України щомісячне пенсійне забезпечення пенсіонера ОСОБА_1 у повному обсязі без обмежень граничного розміру пенсії.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначив, що невиплата пенсії в повному розмірі порушує права позивача на належне пенсійне забезпечення.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Чудак О.М. від 02.03.2020 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у цій справі та вирішено здійснювати розгляд справи розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
22.06.2020 від відповідача до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив на зазначену вище позовну заяву, в якому представник ГУ ПФУ зазначає, що розмір пенсії позивача розрахований за двоскладовою формулою та зафіксований на момент введення Закону України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № №3668-VI) в дію станом на 01.10.2011 в розмірі 19 703, 90 грн. На виконання вимог ухвали суду відповідачем подано копію пенсійної справи позивача.
Представником позивача подано відповідь на відзив.
Отже, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
Позивач з 25.05.2009 перебуває на обліку в територіальному пенсійному органі та до 12.09.2011 отримав пенсію за віком як учасник війни, а з 12.09.2011 переведений на пенсія за вислугу років, як працівник льотного складу відповідно до Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Пенсія за вислугу років розрахована позивачу за двома складовими та виплачується з обмеженням максимального розміру зафіксованого на рівні 19 703, 90 грн.
12.07.2019 позивач звернувся до відповідача за роз'ясненнями щодо розміру виплачуваної йому пенсії
Листом від 12.07.2019 № 152701/02/С-8899 ГУ ПФУ повідомило позивача, що умови призначення пенсії за вислугу років особам екіпажів повітряних суден цивільної авіації регулюються статтею 53 та 54 Закону № 1788-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418 «Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу» із змінами. Відповідно до статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії, призначеної (перерахованої) згідно із Законом № 1788-ХІІ не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом. Виходячи з вищевикладеного розмір пенсії позивача розрахований за двоскладовою формулою та зафіксований на момент введення в дію Закону №3668-VI станом на 01.10.2011 у розмірі 19 703, 90 грн.
Вважаючи дії відповідача щодо обмеження розміру його пенсії протиправними та своє право на нарахування пенсії без обмеження її виплати беззаперечним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, дійшов наступних висновків.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються Законами України від 09.07.2003 №1058-VI «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-VI), Законом №1788-ХІІ.
Відповідно до статті 51 Закону № 1058-IV пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Частиною третьою статті 53 Закону №1788-XII встановлено, що працівникам льотно-випробного складу та особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотам, штурманам, бортінженерам, бортмеханікам, бортрадистам, льотчикам-наглядачам) і бортоператорам, які виконують спеціальні роботи в польотах, пенсії обчислюються з середньомісячного заробітку за роботу, що дає право на пенсію за вислугу років (частина перша статті 64 та статті 65, 66, 69), одержуваного перед її припиненням, і призначаються в розмірах, передбачених частинами першою - третьою, шостою статті 19 та статтею 21 цього Закону для пенсій за віком, і не можуть перевищувати 85 процентів заробітку для працівників льотно-випробного складу та 75 процентів заробітку для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах. При цьому розмір пенсії для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, не може перевищувати дві з половиною величини середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України, за календарний рік, що передує місяцю, з якого призначається пенсія.
Згідно зі статтею 54 Закону №1788-XII працівники льотного і льотно-випробного складу після досягнення 50 років і за наявності вислуги років на цих посадах станом на 01.04.2015 не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок мають право на пенсію за вислугу років незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, в яких вони зайняті.
Перелік посад працівників льотного складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, Перелік посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років та Порядок призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418.
У відповідності до пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2015 №529) пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу призначаються у розмірі 55 процентів заробітку (пункт 6 цього Порядку) і за кожний рік вислуги (у чоловіків - понад 30 років і у жінок - понад 25 років) пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії за віком. За кожний рік роботи, яка дає право на пенсію на пільгових умовах згідно з пунктом «а» статті 13 та статтею 14 Закону, пенсія збільшується на 1 процент заробітку.
Згідно з пунктом «в» пункту 7 Порядку у разі зростання середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня (починаючи з 2005 року) заробіток, з якого призначається (перераховується) пенсія відповідно до цього пункту, збільшується на коефіцієнт, який визначається шляхом ділення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок, на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) пенсії. Коли розмір пенсії, обчислений із заробітку, визначеного відповідно до цього пункту, менший ніж розмір пенсії до перерахунку, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Отже, законодавством, передбачено право позивача на перерахунок його пенсії в разі збільшення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня. Проте, відповідачем було відмовлено позивачу у здійсненні такого перерахунку із посиланням на існування законодавчого обмеження розміру призначеної йому пенсії.
Суд зазначає, що обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом № 3668-VI.
За правилами статті 2 Закону №3668-VI, який набрав чинності 01.10.2011, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до частини третьої статті 85 Закону №1788-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положення Закону №3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Аналізуючи норми абзаців 1, 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положення Закону №3668-VI суд приходить до висновку, що вони стосуються виплат пенсії, призначеної до 01.10.2011, та розмір якої на час призначення перевищував встановлений цим Законом її максимальний розмір. Виплата таких пенсій здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків до того моменту, коли встановлений максимальний розмір пенсії відповідатиме розміру відповідної пенсії.
Таким чином, на думку суду, вказану норму не можна тлумачити як підставу для скасування обмеження максимального розміру пенсій, призначених до набрання чинності Законом №3668-VI. В даному випадку ця норма не скасовує обмеження розміру пенсії позивача, а лише визначає, що до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, виплата такої пенсії здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків.
Судом встановлено, що пенсія за вислугу років позивача станом на момент призначення з 12.09.2011 становила 19 663, 90 грн + 40, 00 грн (щомісячна цільова виплата). Всього 19 703, 90 грн. Тобто, на момент призначення пенсії її розмір перевищив максимальний визначений законодавством та після подальших перерахунків виплачувався у тому ж самому розмірі.
Відмовляючи у перерахунку пенсії позивача без обмеження максимальним розміром, відповідач керувався абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI, який передбачає, що пенсії, які перевищують встановлені цим Законом обмеження максимальним розміром, хоча і не зменшуються, проте нараховуються без здійснення будь-яких перерахунків та індексації до того моменту, поки їх розмір не буде меншим, ніж встановлені цим Законом обмеження.
Суд зазначає, що Закон № 911-VIII за своїм змістом не є основним (спеціальним) законом у сфері пенсійного забезпечення, а виконує функцію допоміжного закону, яким внесено зміни до різних законодавчих актів, в тому числі, введено окреме положення стосовно тимчасового обмеження пенсії з 01.01.2016 по 31.12.2016 розміром 10740, 00 грн до частини третьої статті 85 Закону №1788-XII.
Також Закон № 911-VIII у пункті 2 Прикінцевих положень містить норму, яка передбачає, що визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016.
Разом з тим, дана норма стосується призначення пенсій, а не їх перерахунку.
Застереження у пункті 2 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII, що обмеження виплати максимального розміру пенсії застосовуються з 01.01.2016, означає, що пенсії, які призначені до 01.01.2016 та перевищують встановлений максимум, не можуть бути зменшені. Проте, їх перерахунок має відбуватися у відповідності до правил, передбачених абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI.
Суд зазначає, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із застосуванням до них обмежень, які були введені до частини третьої статті 85 Закону №1788-XII статтею 2 розділу І Закону № 3668-VI, та регулюють питання здійсненні перерахунку їх пенсій на підставі Порядку №418.
При цьому абзацом другим пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Наведені в пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб'єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).
Суд зазначає, що положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв'язку із застосуванням Закону № 3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати звуженню. У зв'язку з цим положення пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, а саме - усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв'язку між собою.
Таким чином, пункт 2 розділу ІІ Закону № 3668-VI в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 01.10.2011 вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
Оскільки на момент набрання чинності Законом №3668-VI пенсія позивача перевищувала законодавчо встановленого максимального розміру, суд приходить до висновку, що на позивача поширюються норми пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3668-VI.
Так, положеннями Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2019 року - 1497 гривень, з 1 липня - 1564 гривні, з 1 грудня - 1638 гривень.
Отже, оскільки і в 2019 році розмір пенсії позивача перевищував максимальний, її виплата правомірно здійснювалось у зафіксованому на момент набрання чинності Законом № 3668-VI станом на 01.10.2011 розмірі - 19 703, 90 грн, тобто, без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону № 1058-IV та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством.
Текстуальний аналіз пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.
У даному контексті також слід звернути увагу на правову позицію Конституційного Суду України, висловлену у рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України "Про статус суддів" (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
Так, у вказаному рішенні Конституційний Суд України вказав, що зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках.
Встановивши у законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості (абзаци перший, другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 11.10.2005 № 8-рп/2005).
Вказаному Рішенню передує й міжнародно-правова позиція, що міститься, зокрема, у Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною згідно із Законом України від 14.09.2006 №137-V. У цьому міжнародно-правовому акті передбачено, що держави-сторони зобов'язані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12).
Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов'язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01.10.2011 і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом № 3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01.10.2011, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.
Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.
Такий підхід відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України від 06.09.2012 №5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Суд не знаходить у такому різному ставленні правомірної, об'єктивно обґрунтованої мети.
При цьому, звертає на себе увагу факт, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту «обмеження максимального розміру пенсії» за колом осіб в момент набуття чинності Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.
Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI).
Норми статті 2 Закону № 3668-VI кореспондуються з положеннями частини третьої статті 85 Закону № 1788-ХІІ.
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
З огляду на зазначені вище обставини, суд вважає, що дії відповідача щодо обмеження розміру виплати позивачу нарахованого йому відповідно до вимог чинного законодавства щомісячного пенсійного забезпечення є правомірними і обґрунтованими, що виключає можливість задоволення позовних вимог про задоволення позовних вимог у цій справі.
Такий висновок узгоджується із правою позицією, викладеною Верховним Судом у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 24.06.2020 у справі № 580/234/19.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Доказів понесення відповідачем витрат суду не надано.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Чудак