ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 липня 2022 року м. Київ № 640/30370/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С. К. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не сформування та не подачі до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 7654,30 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 7654,30 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу в поверненні сплаченого пенсійного збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки позивач звільнений від сплати збору як особа, яка придбала житло вперше.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Звертає увагу, що позовні вимоги заявлені позивачем з пропущенням строків звернення до адміністративного суду, а тому підлягають залишенню без розгляду; позивач сплатив збір 01.06.2018, проте відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки; відповідно до пункту 43.3 статті 43 Податкового кодексу України обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, зазначає наступне.
Між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладений договір купівлі-продажу квартири від 31.05.2018, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 514, згідно з умовами якого продавець передає у власність покупця квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до платіжного доручення від 01.06.2018 № 265210077 позивачем з операції купівлі-продажу нерухомого майна сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування на загальну суму 7654,30 грн.
В подальшому, позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, з огляду на придбання житла вперше.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 19.08.2021 № 2600-0603-8/133657 відмовлено позивачу у поверненні коштів, запропоновано позивачу для встановлення правових підстав щодо повернення коштів збору з купівлі-продажу нерухомого майна звернутися до суду.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо неповернення суми сплачено збору протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України від 26.06.1997 № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 400/97-ВР).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України від 26.06.1997 № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 400/97-ВР) платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України (абзац 2 пункту 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97-ВР).
Пунктом 8 статті 2 вказаного Закону встановлено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Згідно з пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 15-3 цього Порядку передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
У позовній заяві позивач стверджує, що ним придбано житло вперше, до укладення договору купівлі-продажу від 31.05.2018 інша нерухомість ним не придбавалась.
У суду відсутні підстави для того, щоб ставити під сумнів вказані твердження позивача, позаяк останні відповідають інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо позивача.
Так, станом на час придбання позивачем нерухомості, як і станом на час розгляду справи, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Аналізуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зобов'язано довести, що позивач придбав житло згідно договору купівлі - продажу від 31.05.2018 не вперше.
Проте, всупереч вимогам статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не надано суду жодного доказу, який свідчив би про наявність у позивача зареєстрованого права власності.
Відповідно до абзацу 1 пункту 5 розділу І Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182 (далі по тексту - Порядок № 787), повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Згідно абзацу 2 зазначеного пункту Порядку № 787 подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Відповідно до пункту 10 розділу І Порядку № 787, зокрема, заява та подання або ухвала суду подається до відповідного органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету.
Згідно з пунктом 12 розділу І Порядку № 787 органи Казначейства здійснюють процедури із забезпечення виконання документів, зазначених у пунктах 5 - 8 цього розділу, в такому порядку:
1) за наявності поточних надходжень на відповідних рахунках за надходженнями орган Казначейства протягом п'яти робочих днів з дня отримання подання (заяви та подання) перераховує кошти на рахунок одержувача одноразово на загальну суму або частковими сумами;
2) у разі недостатності або відсутності поточних надходжень на відповідних рахунках за надходженнями для здійснення повернення відповідний орган Казначейства не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня отримання подання (заяви та подання) надсилає звернення для підкріплення коштами цих рахунків: за платежами, що належать державному бюджету, - до Казначейства України; за платежами, що належать місцевим бюджетам, - до відповідних місцевих фінансових органів; за частиною платежу, що перерахована до відповідного фонду загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування, - до відповідного територіального органу цього фонду.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що законодавством встановлено чітку процедуру повернення помилково зарахованого до бюджету збору, яка передбачає звернення органу, що контролює справляння надходжень бюджету, до органу казначейської служби з відповідним поданням.
Доказів звернення Головного управління Пенсійного фонду України в. Києві з відповідним поданням за місцем зарахування платежу до бюджету, тобто до управління казначейської служби, відповідачем суду не надано.
Що стосується посилань відповідача на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Матеріалами справи встановлено, що позивач 13.08.2021 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі - продажу нерухомого майна, а відповідь щодо відмови оформлено листом відповідача від 19.08.2021.
При цьому, до суду з відповідним позовом позивач звернувся 26.10.2021.
Таким чином, позивач звернувся до суду в межах шестимісячного строку звернення до суду, який у даних правовідносинах обраховується після отримання позивачем відмови у поверненні збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, що підтверджується і правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.12.2018 у справі № 813/969/17, від 28.11.2018 у справі № 813/1126/17.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем правильно обрано захист свого порушеного права та про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення позивачеві збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 7654,30 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 01.06.2018 № 265210077.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов до висновку, що позивач звільнений від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, як такий, що придбаває житло вперше, а тому помилково сплачений ним збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, під час укладання договору купівлі-продажу квартири, підлягає поверненню.
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 77, 78, 139, 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не сформування та не подачі до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 7654,30 грн.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 7654,30 грн.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 здійснені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.К. Каракашьян