ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 липня 2022 року м. Київ № 640/30384/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1
до: Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про:визнання протиправними дій щодо відмови та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, 42098368), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
1) визнати дії Головного управління ПФУ в м. Києві протиправними щодо відмови здійснити позивачу перерахунок пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: 2017, 2018 та 2019 роки, починаючи з моменту звернення, а саме: з 29.09.2020;
2) зобов'язати Головне управління ПФУ в м. Києві здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: 2017, 2018 та 2019 роки, починаючи з моменту звернення, а саме: з 29.09.2020.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29.09.2020 звернувся до ГУ ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідач зазначену пенсію призначив, однак, при її розрахунку застосував показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014,2015, 2016 роки (3764,40 грн.), з зв'язку з тим, що застосував п. 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», про що повідомив представника позивача листом від 18.11. Ю20 року, та відповідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року був застосований показник середньої заробітної плати застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.
Позивач, вважає дії відповідача щодо застосування показника середньої заробітної плати (дохід) в України, з якої сплачено страхові внески за 2014, 2015, 2016 роки (4888,83 грн.) протиправними.
Зазначає у зв'язку з цим, що відповідно до ст. 4-4 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року при призначенні пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2016 та 2017 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.
Між тим, зазначає, що початково йому призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільненим з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ, яку він отримував.
Використовуючи своє право на вибір виду пенсії позивач набувши права на пенсію за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV звернувся за значенням пенсії відповідно до вказаної статті до відповідного органу - відповідача.
Однак ГУ ПФУ неправильно визначено, що при реалізації свого права на пенсію відповідно № 1058-IV має відбуватись переведення з одного виду пенсії на інший відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV.
Позивач наполягає, що саме при перехожі з одного з цих видів пенсії на один з них інший відбувається переведення і при цьому правомірні і є застосування ч. 3 ст. 45 № 1058-IV.
В той же час, як зазначено у позові, позивач отримував пенсію, яка не належить до зазначених видів, а саме пенсію по вислузі років, і передбачена зовсім іншим законом - «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ.
Таким чином, на думку позивача, Закон № 1058-IV визначає інші умови та підстави виходу на пенсію в порівнянні з Законом № 2262-ХІІ, а тому при переході з одного закону на інший фактично відбувається нове призначення пенсії.
Позиція відповідача.
Відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
Звертає увагу, що листом № 26163-27040/Р-02/8-2600/20 від 18.11.2020 на заяву позивача, позивача, що відповідно до положень статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Звернута увага на те, що відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 № 251 перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 № 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році", проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який враховується для обчислення пенсії, проводиться з 01.05.2020 в розмірі 1,11, і таким чином заробіток для пенсій обчислених зокрема згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" складає 4888,83 гри. (4404,35 х 1,11).
ГУ ПФУ додає, що оскільки, Позивач перебував на обліку в Управлінні та отримував пенсію за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", згідно заяви від 29.09.2020 позивача було переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який залишається таким, що враховується під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії в розмірі 4888,83 грн.
Як зазначає ГУ ПФУ, застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) по Україні, що враховується при первинному призначенні пенсії у 2020 році неможливо, оскільки це суперечить чинному законодавству.
Додає, що питання призначення пенсії за віком та переведення з одного виду пенсії на інший регулюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно п. 2 ст. 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Таким чином, як зазначено відповідачем, пенсія може призначатися лише один раз та один з її видів. Якщо особа має право на декілька видів пенсії, то вона може перейти на інший вид пенсії після призначення, але це буде не призначенні, а перехід з виду на вид пенсії.
Під час переведення особи з одного виду пенсії на інший застосовують норми закону в редакції, чинній на час такого переведення.
Виняток становить перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком.
Отже, як зазначає ГУ ПФУ, показник середньої заробітної плати (доходу) за три попередні роки застосовують під час переведення лише з пенсії по інвалідності на пенсію за віком (лише у разі якщо її призначають уперше) і за наявності в особи 24 місяців страхового стажу, який вона набула після призначення (попереднього перерахунку) пенсії по інвалідності незалежно від перерв у роботі.
Процесуальні дії вчинені судом.
Ухвалою від 25.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі.
Встановлені судом обставини.
Так, первинно, з 20.11.2002, позивачу призначена пенсія за вислугу років «Про пенсійне забезпечення осіб, звільненим з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ.
Відповідно до заяви позивача від 29.09.2020 його переведено на пенсію за віком згідно закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Оскільки позивач вважає, що у 2020, а не у 2002, йому вперше призначена пенсія за іншим Законом, то, відповідно, на думку позивача, після повторного «призначення» пенсії «вперше» показник середньої заробітної плати мав би застосовуватись за період 2017, 2018 та 2019.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.
Відтак, для цілей застосування того чи іншого показника формули розрахунку/ перерахунку пенсії, показника середньої заробітної плати, який має застосовуватись у спірних відносинах, слід визначитись, чи мало місце призначення позивачу пенсії вперше у 2020 році, чи раніше, що, відповідно, зумовлює застосування належних до цих обставин норм права.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» (у початковій редакції) військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.
З урахуванням подальших змін, дана стаття має наступну редакцію.
Так, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.
Те саме передбачено ст. 6 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.
Таким чином, на рівні вказаних норм установлено рівнозначність статусу вказаних пенсій, які отримував та отримує позивач, як державних, - як отримуваних за одним Законом, так і за іншим.
Обравши одну з державних пенсій при виході на пенсію (у період до подання заяви по перехід на інший вид пенсії) згідно Закону N 2262-XII, особа вважається такою, якій вперше призначено одну з державних пенсій.
Подальше отримання іншої державної пенсії не свідчить про призначення пенсії вперше («повторно вперше», що само по собі є взаємовиключним), а свідчить про переведення з одного виду державної пенсії на інший.
Наведене вже само по собі вказує на помилковість висновків позивача відносно того, що інша державна пенсія, яка виплачувалась йому після подання вищезгаданої заяви за Законом № 1058-IV є пенсією, яка також призначена вперше.
На підтвердження цієї тези слід додати, що відповідно до ст. 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні, що вказує на єдність статусу державних пенсій за Законом № 2262-XII та за Законом № 1058-IV, які складають єдину систему пенсійного забезпечення громадян України, у зв'язку з чим призначення пенсії вперше за одним з цих законів та подальша виплата вже за іншим законом не змінює кваліфікації цих процедур як призначення пенсії та подальше переведення з одного виде пенсії на інший, а не призначення державної пенсії повторно вперше (вдруге вперше).
На підтвердження тези відносно того, що у даному випадку у 2020 відбулось не призначення пенсії вперше, а переведення з одного виду пенсії на інший, слід зазначити, відповідно до положень статті Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначаються такі види державних пенсій:
а) трудові пенсії:
за віком;
по інвалідності;
в разі втрати годувальника;
за вислугу років.
У свою чергу, відповідно до ст. 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
З наведеного у сукупності вбачається, що процедура призначення пенсії вперше пов'язується з первинним зверненням за призначенням пенсії, тобто - вперше за одним з видів пенсій (пенсійних виплат), чи «за вислугу років», чи на «пенсію за віком».
У свою чергу, переведення з одного типу пенсійних виплат на інший, не змінює сутності такої процедури, як такої, що може бути ініційована після первинного (вперше) призначення одного з видів пенсії та по суті є продовженням виплати зміненої за кваліфікаційними ознаками державної пенсії.
Визначення «призначення пенсії» та «переведення» з одного виду пенсії на інший" не є співставними та є різними правовими категоріями за підставами виникнення та наслідками реалізації.
Визначення терміну «переведення» не може застосовуватись у значенні «первинного призначення» пенсії, що є очевидним.
Пенсія за віком, яка отримується позивачем з 2020 в рамках Закону № 1058-IV, та пенсія за вислугу років, яка отримувалась до цього в рамках Закону № 2262-ХІІ, є одними з видів державних пенсійних виплат, у зв'язку з чим із поданням вищезгаданої заяви відносно позивача мало місце саме переведення на інший вид пенсійних виплат - за віком, на іншу державну пенсію, що свідчить про помилковість доводів позивача в аспекті заявлених позовних вимог та свідчить про відсутність підстав для застосування до спірних відносин ч. 2 ст. 40 Закону № 1058 (як для випадків призначення пенсії вперше) та для зобов'язання ГУ ПФУ провести перерахунок пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, за 2017-2019 роки.
Відносно тези щодо того, що частиною третьою статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 4 цього Закону, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні, що вказує на помилковість тези про «відірваність» цього Закону від системи пенсійного забезпечення, інших законів з питань пенсійного забезпечення та його «особливе», відокремлене застосування до питань призначення пенсій та переведення на інший вид пенсії.
Наведені позивачем доводи та надані матеріали не спростовують вищенаведених висновків суду та не доводять зворотного. У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Що стосується посилання позивача на судову практику, слід зазначити, що судова практика не стоїть на місці. У багатьох сферах вона еволюціонує і постійно розвивається. Як свідчить і практика ЄСПЛ, Конвенція - це живий організм, і її необхідно тлумачити з урахуванням реалій сьогоднішнього дня. Як зазначив Суд у рішенні «Тайрер проти Сполученого Королівства» від 25 квітня 1978 р. (Tyrer v. the United Kingdom), вперше тлумачити Конвенцію як «живий організм» («живий інструмент») почала Європейська комісія з прав людини, а Суд з таким тлумаченням погодився: «Суд повинен також нагадати, що, як слушно наголосила Комісія, Конвенція є живим інструментом і повинна тлумачитися у світлі умов сьогодення (п. 31)», чим і керується суд у даній справі.
При цьому, у зазначених позивачем справах не аналізувалося застосування у спірних відносинах, як у даному випадку, постанови КМ України від 01.04.2020 № 251 «Деякі питання підвищення пенсійних виплат і надання соціальної підтримки окремим категоріям населення у 2020 році» (у т.ч. щодо перерахунку пенсії), що також вказує на неспівставність обставин вказаних справ та нормативно-правового регулювання відносин у вказаних справах з даною справою.
При цьому, у першому, як і другому випадку, справу направлено на новий розгляд, та рішення по суті не було прийнято, обставини стосувались іншого періоду. Щодо справи № 876/53/12/17 слід зазначити, що такого номеру справи не існує. Що стосується справи № 876/5312/17, рішення стосувалось застосування іншого Закону - № 1788-XII, який не регулює спірні відносини.
Відтак, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, оскільки обставини, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а відтак, оскільки судом не встановлено вчинення ГУ ПФУ відносно позивача протиправних дій чи допущення протиправної бездіяльності або ж прийняття протиправного рішення, підстав для задоволення судом не вбачається.
На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Днем вручення процесуальних документів в електронній формі є день отримання судом повідомлення про доставлення документів на офіційну електронну адресу особи (п. 2 ч. 6 ст. 251 КАСУ), якою є (п. 5.8. Положення про ЄСІТС від 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21): сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів або адреса електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом (п. 59 «Перехідні положення»).
Зважаючи на Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затверджене рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21, в електронній формі апеляційні скарги подаються безпосередньо до апеляційного суду.
Суддя О.А. Кармазін